У середньовічній картині світу місто посідало вагому позицію в Божественній ієрархії, між мікрокосмом людської душі та макрокосмом світобудови. Урбаністичну дійсність описували як у категоріях олюднення (тіло міста), так і в категоріях універсуму (місто як окремий світ). Середньовічні автори вбачали в місті не сукупність будівель і людей, а мапу християнських уявлень про світобудову. У такий спосіб поєднувалися різні виміри ідеї міста: одиничне і вселенське, земне й небесне. У певному сенсі місто було макрокосмом людських взаємин і мікрокосмічною моделлю світоустрою.