eKMAIR
Electronic Kyiv-Mohyla Academy Institutional Repository
Communities in DSpace
Select a community to browse its collections.
Recent Submissions
Особливості ювілейного сезону
(2009) Коваленко, Юлія
Триває 75-й сезон Харківського академічного російського драматичного театру ім. 0 .Пушкіна. На честь цієї дати відбувся урочистий святковий вечір - головний режисер театру, народний артист України Олександр Барсегян вибудував його в дусі пушкінського балу. Гості на ньому — найпомітніші герої сцени, названої ім’ям поета.
Пошуки шляху в умовах відчуження. Центральні теми творчості Джима Джармуша
(2009) Тетерюк, Марія
Джим Джармуш — один з найвідоміших нині представників американського незалежного кіно. Незалежний кінематограф функціонує поза рамками комерційного виробництва та прокату, а отже, надає режисерові, вільному від політики компанії та масових смаків, свободу вираження і можливість нестандартних рішень, що переконливо демонструє Джармуш.
Джулія Теймор: у театрі виникає ілюзія, що життя створює людина
(2009) Чепалов, Олександр
Джулія Теймор з однаковим успіхом виступає як режисер у різних театральних жанрах (щоправда, частіше обираючи театр музичний) і кінематографі. Щодо останнього,її ім'я можна побачити у титрах кінострічок "Тит Андронік", "Фрида" та 'Крізь Всесвіт".
Олександр Довженко та Андре Мальро: про одну не-зустріч
(2009) Скуратівський, Вадим
"Сьогоднішній історик української літератури, - писав молодий Юрій Шерех у трагічному Львові 1944-го, - повинен виконувати роботу археолога, і до того ж археолога, який відкопує не колишні міста, а макети міст, які ніколи не було побудовано". Додамо: і взагалі історик української культури. Котра аж по вінця переповнена мізансценами розмаїтих не-здійснень. Індивідуальних і колективних. Руїни тих чи тих у ній проектів. Дивним чином біографи французького романіста Андре Мальро і українського кінорежисера Олександра Довженка пройшли повз одну, але напрочуд цікаву "меморію" у монументальних і, попри певні там цензурні замовчування, сповна вірогідних мемуарах нашого київського земляка Іллі Еренбурга "Люди, роки, життя".
З архівної спадщини Євгена Деслава
(2009) Мицик, Юрій
Про видатного українського кінорежисера Євгена Деслава (справжнє прізвище - Слабченко) нам уже доводилося писати. Тут лише нагадаємо, готується до друку книжка його листування з архієпископом УАПЦ Євгеном Бачинським. Досить сказати, що листів самого тільки Деслава там налічується більш як 120 (не беремо до уваги дрібних його заміток), а архієпископа Євгена — 80, до того ж він зазвичай писав розлогі і насичені цікавою інформацією листи. Нижче пропонуємо публікацію 15 незнаних досі листів Є. Деслава, писаних ним переважно до архієпископа Євгена у 1949—1965 роках. Вони висвітлюють творчі плани кінорежисера та їхню реалізацію, його діяльність як історика української дипломатії, мемуариста, бібліофіла, колекціонера живописних творів, громадського діяча, проливають світло на незнані сторінки його життєвого шляху. Сподіваємося, вони стануть у пригоді дослідникам творчості цього видатного діяча українського кіно.
Віктор Ерісе: стріла і рана
(2009) Хелман, Алісія
Торік під час Тижня іспанського кіно (Будинок кіно) показано надзвичайно цікавий фільм, що заворожує, - "Дух вулика". Ні сам фільм, ні ім'я його творця фактично не відомі українському глядачеві. Пропонуємо фрагмент статті польської дослідниці Аліси Хелман, присвяченій творчості режисера, де йдеться про цей фільм.
Зупинити загарбницький наліт на кіногалузь!
(2007)
16 березня Національна спілка кінематографістів України провела прес-конференцію за участі секретарів НСКУ Бориса Савченка, Михайла Іллєнка, Бориса Небієрідзе, Лариси Брюховецької, директорів кіностудій "Укранімафільм" (Віктор Слєпцов), "Укркінохроніка", 'Укртелефільм' (Олег Бійма), режисера Одеської кіностудії Ярослава Лупія, заступника директора Національного центру Олександра Довженка Михайла Донця і повідомила журналістам таке: Національна спілка кінематографістів України констатує, що хоча в кіногалузі є позитивні процеси (наприклад, ріст комерційного кінопрокату, виробництво телесеріалів і телефільмів), проте вони не вирішують кардинальних проблем.
Сватана, але не вінчана (українська класична драматургія в культурній візії постмодернізму)
(2007) Чечель, Наталія
Поширений в українській культурі XIX століття мотив сватання можна сприймати як одвічне природне прагнення молодої дівчини вийти заміж за коханого чоловіка, але з точки зору психоаналізу і семіотики заручини стають вибором долі й волі. Ситуація української дівчини, яку не за того зумисно-вимушено засватали, проектується на Україну в її нібито жіночому безталанні, Україну-покритку, за Т. Шевченком, на чому наполягає сучасний літературознавчий дискурс. Таким чином, драматична колізія сакралізується, переходячи в семіотичний вимір, а театральне мистецтво набуває не лише розважально-повчального або просвітського, а й культурологічного значення.
Мистецький дар Іванові Франку
(2007) Шевчук, Оксана
Неординарною мистецько-культурною подією до 150-літнього Франкового ювілею минулого 2006 року стало інсценування в Києві мелодекламації "Іван Вишенський" за однойменною поемою І .Франка. її автори - відомі діячі української культури - поетеса, письменниця, режисер, сценарист, музикант Софія Майданська та композитор, лауреат багатьох конкурсів в Україні й за кордоном Іван Тараненко.
Концентрат життя
(2007) Грицук, Валентина
Березнева прем’єра в театрі "Сузір’я" під провокуючою назвою "Оскар Богу" за п’єсою Еріка-Еммануеля Шмітта "Оскар і Пані в рожевому" - друге звертання головного режисера Олексія Кужельного до цього драматурга. Тут уже йшла вистава "Приховане кохання" за його п’єсою. Автор бестселерів Е.-Е.Шмітт, останні з яких "Евангеліє за Пілатом" і "Монсеньйор Ібрагім та квіти Корану", цікавий сучасному західноєвропейському читачеві в першу чергу як мислитель, здатний звернути увагу на всім відомі релігійні постулати як на щось нове.
Театр за законами бізнесу. Перші кроки
(2007) Веселовська, Ганна
Час, коли театральні зали в Україні безнадійно потерпали від безлюддя, минув. Сьогодні театри заповнюються практично ущерть, і не надто важливим є місце їхнього розташування, мова виконавців, громадянство акторів, і навіть художня вартість вистави. Звісно, така глядачева всеїдність не від добра: у країні елементарно не вистачає культурно-мистецьких закладів саме театрального спрямування, а людності, як і колись, у докомп’ютерну епоху, хочеться подивитися на живих акторів зблизька та послухати житейські байки зі сцени. Іще не ставши повноцінно ринковим продуктом, оскільки стовідсотково успішно продаються лише вистави з кіноформатними зірками та кумирами радянського часу, театр в Україні вже почав діяти за законами бізнесу: самотужки сегментувати театральний процес і ділити території культурно-естетичного впливу.
Інший Дон Кіхот : у театрі російської драми нарешті розпрощалися з радянською дійсністю
(2007) Собіянський, Віктор
Ця історія почалася ще 2005 року, що проходив під знаком геніального роману Мігеля де Сервантеса Сааведри. Саме тоді Іспанське посольство запропонувало Національному театру російської драми імені Лесі Українки взятися за постановку "Дон Кіхота". Однак цей театр показав нам зовсім іншого "Дон Кіхота" - не за Сервантесом, як цього можна було очікувати, а за Михайлом Булгаковим.
Лесь Курбас і експресіонізм
(2007) Велимчаниця, Ольга
"За своїм спрямуванням у мистецтві ми відносимо себе до експресіонізму", — так говорить сам Курбас у своїй промові до постановки "Газу" студією Березіль у квітні 1923 року (571). Що таке експресіонізм? Що таке експресіонізм у театрі? Що таке експресіонізм у театрі Курбаса? Спробую дати відповіді на ці запитання. Але перш ніж перейти до характеристики творчості режисера, доцільно було б розглянути ту переломну добу, в яку народився талант Леся Курбаса, а разом з ним і безсмертні його творіння, що спрямували український театр у нове європеїзоване, модернізоване русло.
Акторська школа Леся Курбаса і кіно
(2007) Чечель, Наталія
У "Молодому театрі", а пізніше в "Березолі" в роботі над класичною і сучасною драматургією виховувався універсальний високопрофесійний актор-інтелектуал, який досконало володів духовною спадщиною минулого й усіма засобами сучасної сценічної виразності. Використовуючи яскраві і гострі художні прийоми, березільський актор грав у трагедії, комедії, музичному й сатиричному ревю, агітаційному політичному видовищі. У творчості Курбаса і його акторів відбулося схрещення різних театральних стилів. Поєднання національної пародійно-бурлескної традиції та експресіоністської загостреності дало театральному мистецтву своєрідний український гротеск.
Творчі лабораторії Леся Курбаса та Олександра Довженка
(2007) Безручко, Олександр
Творчі лабораторії були звичними для "буремних двадцятих" минулого сторіччя, у тридцяті роки вони опинилися під підозрою. Здобутком тогочасної української мистецької педагогіки стали принаймні дві режисерські лабораторії: Леся Курбаса і його творчого побратима Олександра Довженка.
Продовження Курбаса. Лесь Курбас і Юрій Іллєнко
(2007) Брюховецька, Лариса
Історія мистецтва знає збіги і схожі мистецькі явища, що виникають незалежно одне від одного. Звичніше, якщо такий збіг відбувається в один і той же час, але якщо в різні часи? Які незримі механізми в цьому випадку вступають у силу? Поштовхом для заявленої теми стало висловлювання Юрія Шевельова у його статті "Зустріч з" Березолем", де він підкреслив тотожність в режисурі Леся Курбаса та Юрія Іллєнка, об’єднавши їх спільним творчим методом, під назвою ПЕРЕтворення.
Довженко і Сталін
(2007) Дзюба, Іван
У цій назві, яка складається з двох імен, ім’я Довженка стоїть першим не тільки за алфавітом, але й тому, що імена митців залишаються в історії набагато довше, ніж імена правителів. Але за життя доля митців, як правило, залежить від волі правителів. Це видається несправедливим, та, можливо, якась закономірність у цьому є.
Лабіринтами самотності, або Чому фільми "Людвіг" і "Сімейний портрет в інтер'єрі" Лукіно Вісконті досі актуальні
(2007) Погрібна, Анна
"Виповнилося 100 років від дня народження видатного італійського кінорежисера Лукіно Вісконті..." - приблизно такими фразами рясніли недавні хроніки. Сторічний ювілей - непоганий привід згадати ім'я талановитого митця. Але за цією датою стоїть дещо більше за простий факт - ідейна тематика фільмів Вісконті актуальна завжди, такі фільми закарбовуються у пам'яті, вони належать Вічності.
Культ тілесності у фільмах Пазоліні
(2007) Прокопенко, Леся
Кіно П'єтро Паоло Пазоліні зазвичай розглядають з основним акцентом на фаталізмі та відвертості, які шокують пересічного глядача, а ще й обурюють носив показної поверхової моральності. "Трилогія" ("Декамерон", "Кентерберійські оповіді" та "Квітка тисячі й однієї ночі") відверта, позбавлена нашарувань ідеології з понять простої краси, простої насолоди - у цьому її життєствердність. Руйнування та збочення насолоди призводить до колапсу особистої гармонії людини, яка намагалася щиро вірити в них.
Іван Миколайчук мав намір знімати "Енеїду"...
(2007) Гаврилюк, Ярослав
Спогади Ярослава Гаврилюка, українського актора театру і кіно, Народного артиста України, про Івана Миколайчука і роботу над фільмом "Вавилон XX".