eKMAIR
eKMAIR (Electronic Kyiv-Mohyla Academy Institutional Repository) is an electronic archive of the National University "Kyiv-Mohyla Academy", which accumulates, stores and provides long-term, permanent and reliable access to the results of scientific research of the faculty, staff and students of NaUKMA.
ISSN 2310-8274
Communities in DSpace
Select a community to browse its collections.
Recent Submissions
Жінка у скіфському суспільстві за писемними та археологічними джерелами
(2026) Іванченко, Лілія; Диса, Катерина
Метою роботи є комплексна оцінка ролі та статусу жінок у скіфському суспільстві за писемними та археологічними даними.
Політична гомофобія в УРСР (за матеріалами кримінальних справ засуджених за гомосексуальні стосунки)
(2026) Козицький, Олександр; Шліхта, Наталія
Мета дослідження – проаналізувати практики паралельного звинувачення у гомосексуальних стосунках та політичних злочинах проти чоловіків у радянський період.
"Радіо Київ": повсякдення Дирекції іномовлення Держтелерадіо УРСР
(2026) Костів, Орест; Шліхта, Наталія
Мета роботи – дослідити організацію іномовлення Української РСР та ключові аспекти його повсякденного функціонування.
Допомога душевнохворим в системі громадської опіки Києва (1781-1917)
(2026) Кривенко, Іван; Диса, Катерина
Метою роботи є дослідити специфіку та зміни, що відбуваються з опікою над душевнохворими та закладами для їх утримання в імперському Києві.
Формування концепції радянської окупації Австрії (1938–1945)
(2026) Литвин, Володимир; Лисенко, Олександр
Мета дослідження полягає у висвітленні еволюції поглядів радянського керівництва на повоєнний устрій Австрії.
Друкарня Києво-Печерської Лаври: кадрове забезпечення та замовники (1740-ві – 1760-ті роки)
(2026) Ткаченко, Андрій; Яременко, Максим
Робота являє собою огляд кадрового складу та замовників видань типографії Києво-Печерської Лаври в 1740-х – 1760-х рр. В роботі представлено інформацію наявну в історіографії а також інформації на основі архівних документів фонду 128 ЦДІАК, проаналізовано кількість, інформацію про походження працівників, видавничий процес, оплату праці, умов проживання деяких з них.
Смертність у Турківському повіті Королівства Галичини та Лодомерії в останній третині XIX ст.
(2026) Топорович, Андрій; Сердюк, Ігор
У роботі, використовуючи агрегативні історико-демографічні методи, проаналізовано смертність греко-католицького населення шести сіл Турківського повіту в 1872–1900 рр. Джерельною базою дослідження є метричні книги, а також матеріали переписів населення 1880, 1890 і 1900 рр.
Повернення полонених з Османської імперії та Кримського ханату до Російської імперії у XVIII ст.
(2026) Школовий, Антон; Григор’єва, Тетяна
Кваліфікаційна робота присвячена поверненню з Османської імперії та Кримського ханату до Російської імперії та Гетьманщини у XVIII ст. Робота має на меті висвітлити процес повернення полонених у двох площинах: юридичній та практичній.
Просторово-афективний вимір формування спільнот в українській діаспорі
(2026) Корчева, Анна; Брюховецька, Ольга
Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та аналітичному описі просторово-афективного виміру формування спільнот в українській діаспорі. Для цього розроблено концептуальну рамку, що інтегрує афективну теорію, реляційну географію та сучасні діаспорні студії, і застосовано її до конкретних просторових практик і локусів українського діаспорного досвіду в Канаді та США.
Феномен Кассандри в українських культурних практиках
(2026) Левченко, Марія; Демчук, Руслана
Мета роботи полягає у комплексному осмисленні образу Кассандри як соціокультурного феномену, що проєктується на українську суспільну свідомість у модусі ґендеру, волевиявлення, перекладеної відповідальності та культури памʼяті, зокрема на прикладі драматичної поеми Лесі Українки "Кассандра" та її сценічної реалізації.
Кураторські стратегії і практики інклюзивного мистецтва: аналіз українського та західного поля XX–XXI століть
(2026) Озарчук, Оксана; Тимчук, Надія
Метою дослідження є зрозуміти, як кураторські стратегії та практики формують інклюзивне мистецтво в українському та західному полі ХХ– ХХІ століть: від ар-брюту, аутсайдерського та наївного мистецтва до сучасних інклюзивних майстерень, виставок і проєктів, у яких люди з ментальною та фізичною інвалідністю отримують можливість бути представленими не лише як об’єкти соціальної турботи, а як повноцінні митці та учасники сучасного мистецького процесу.
Топологія мереж та візуально-афективні патерни радикалізації контенту в українському ультраправому сегменті Telegram
(2026) Пономарьова, Марія; Брюховецька, Ольга
Метою роботи є виявлення й аналіз афективних та топологічних механізмів радикалізації в мережі українських ультраправих Telegram-каналів шляхом трирівневого дослідження, що поєднує мережевий аналіз та кількісне моделювання та маркування ідеологічного контенту.
Історія, теорія і критика феномену квартирних виставок в Україні
(2026) Сєгал, Олександра; Тимчук, Надія
Мета роботи — дослідити феномен квартирних виставок в Україні як самостійну культурну практику, що трансформує усталені моделі художнього виробництва, інституційної організації соціального аспекту мистецтва.
Гармонізація митного законодавства України та Європейського Союзу в процесі вступу України до ЄС : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2026) Кириєвський, Олег; Петров, Роман
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 293 "Міжнародне право" (29 – Міжнародні відносини). – Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2026. У процесі вступу до Європейського союзу, Україна повинна буде повністю прийняти та дотримуватися всього комплексу норм права ЄС. На момент набуття статусу кандидата до ЄС, Україна також знаходилась у процесі виконання низки зобов’язань, що передбачені Угодою про Асоціацію з ЄС (надалі – "Угода"). Водночас, у доктрині тривають дискусії щодо можливої зміни підходу до розширення ЄС. Невизначеність посилює і перспектива митної реформи в ЄС. У цих умовах, актуальним стає пошук можливих спільних рис (знаменників) процесу гармонізації з "acquis" ЄС у митній сфері, що можуть
бути корисними як для України, так і для інших держав в процесі вступу, що і стало метою цього дослідження. За результатами виконання завдань дослідження було досягнуто низки спільних знаменників (характеристик) у процесі гармонізації з "acquis" у митній сфері (а також інших, застосовних до процесу гармонізації, висновків). Перш за все, мова про необхідність змістовного, а не формально врахування ознак поняття "acquis вступу". До таких ознак, за результатами аналізу, можна віднести: (a) гнучкість та динамічність, (б) врахування індивідуальних характеристик країни-кандидата, (в) орієнтованість на практичну імплементацію, а не лише на впровадження норм, (г) орієнтованість на практичну імплементацію не тільки до моменту вступу, а й у продовжуваній формі – після вступу, (ґ) гармонізація з "acquis вступу" повинна відбуватись не після виконання вимог Угоди, а одночасно (і узгоджено) із "acquis Угоди", (д) практичне визначення елементів «acquis» буде найефективнішим, якщо воно буде "холістичним", (е) повна гармонізація з "acquis вступу" відбудеться лише в момент приєднання і не вимагатиметься під час переговорів. Крім того, у процесі вступу, необхідним є ширший погляд на обсяг "acquis" у митній сфері – як секторального "acquis", що охоплює не тільки "митне законодавство", чи елементи "митного союзу". Також, можна ствердити про недостатнє застосування Угоди як інструменту вступу і, водночас, недостатність самих механізмів Угоди – в першу чергу, у контексті моніторингу динамічного "acquis" й результатів гармонізації. Також обґрунтовано, що Угода може і має бути основним або ефективним другорядним «інструментом» у процесі вступу у митній сфері. Водночас, її механізми, у контексті митної сфери доцільно переглянути.
Як ілюструють результати цього дослідження (унаслідок співставлення ознак "acquis вступу" у митній сфері із процесом та результатами гармонізації): як до набуття статусу кандидата, так і після (навіть попри посилення ролі обумовленості в контексті вступу), зміни у митній сфері на виконання гармонізаційних зобов’язань часто залишались хаотичними і непослідовними. Також, можна чітко відслідкувати не "холістичний", а "почерговий" підхід щодо виконання Угоди та рекомендацій у процесі вступу. Такий підхід може ускладнити й продовжуване виконання зобов’язань у митній сфері після можливого вступу. Першочерговою причиною таких характеристик, окрім невідповідності синтезованим ознакам "acquis вступу" у митній сфері та вузького тлумачення "митної сфери", є недостатність інструментів планування процесу гармонізації на усіх її етапах. Попри індивідуальність процесу планування, це обов’язковий етап гармонізації, що повинен відбуватись як до, так і після
набуття статусу кандидата, й може, у значній мірі, спиратись на застосування угод між країнами-кандидатами та ЄС. При цьому, у митній сфері (і не тільки) інструменти планування й до набуття статусу уже можуть передбачати інтеграційну перспективу. Вказаний рівень планування був і залишається відсутнім в Україні. До інших причин можна віднести (a) слабкі інструменти обумовленості, застосовні до «acquis Угоди» (до набуття Україною статусу кандидата); (b) статичний характер частини інструментів щодо гармонізації; (c) надзвичайно амбітні цілі, поставлені у питаннях гармонізації з "acquis
Угоди"; (d) відсутність системного і продовжуваного моніторингу питань апроксимації у митній сфері; (e) невчасне оновлення Угоди в частині митної сфери. Крім того, дослідження, опираючись на розуміння "гармонізації", як процесу, що спрямований на досягнення однорідності у практичному застосуванні норм і регуляторного поля, ілюструє, що лише впровадження певних норм у національне законодавство не обов’язково означає (і найчастіше не означає) виконання відповідних зобов’язань. Відповідно, висновки щодо відсотка впровадження норм чи виконання Угоди у митній сфері (у результатах моніторингу) потрібно розглядати скептично. Унаслідок вищенаведеного, у визначенні найновіших рекомендацій ЄС, можна прослідкувати низку парадоксів, зокрема: у наголосі на практичному виконанні й водночас недостатній оцінці можливості виконати нові рекомендації; статичності рекомендацій і водночас більш динамічному відслідковуванні змін; а також - комбінації водночас загальних та дуже вузьких й специфічних вимог. У першу чергу, мова про оновлення Митного кодексу України у 2026 році, що мав би ґрунтуватись на Митному Кодексі Союзу (Union Customs
Code), (надалі – "МКС") та інших актах ЄС у митній сфері. Така рекомендація піднімає низку проблемних питань: неможливість застосування низки норм МКС до вступу в ЄС, недостатня динамічність відслідковування змін до «acquis» у митній сфері тощо. На додаток, досвід інших держав свідчить, що ані попередні хвилі розширення, ані поточні держави-кандидати не стикались із такою специфічною вимогою ЄС. Ситуацію також ускладнює реформа митного законодавства ЄС, концепція якої уже фіналізована і передбачає суттєві зміни до митного регулювання. За такого стану справ, Україна, на практиці, може зіштовхнутись з кількома підряд перезавантаженнями митного законодавства. При цьому, наявні інструменти моніторингу відповідної проблематики не відображають. З огляду на наведене, результати дослідження свідчать про потребу критичного перегляду існуючих підходів до гармонізації з "acquis" ЄС у митній сфері. Також дослідження висуває три гіпотези щодо альтернативних кроків у процесі гармонізації: (1) проведення проміжної та критичної оцінки стану гармонізації із орієнтацією на практичне застосування норм (на основі механізмів Угоди); (2) прийняття NPAA1 із врахуванням секторального виміру "митної сфери"; (3) вдосконалення механізмів Угоди через більш динамічне формулювання зобов'язань та посилення ролі Підкомітету з митних питань.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що на основі комплексного аналізу зобов'язань України щодо гармонізації з "acquis"ЄС у митній сфері – як за Угодою, так і в процесі вступу до ЄС – вперше здійснено системне дослідження теоретичних аспектів гармонізації, а також тлумачення й визначення обсягу понять, що стосуються митної сфери. Результати дослідження співставлено з практичною характеристикою результатів гармонізації в Україні та враховано дотичний досвід інших держав, виявлено спільні характерні риси (знаменники) процесу гармонізації у митній сфері в
умовах невідомості та фактори, що вплинули на такі характерні риси. уперше: ⎯ визначено предметний обсяг "митної сфери" як секторального acquis вступу через співвідношення з поняттями "митний союз" та "митне законодавство", а також обсягом відповідного переговорного розділу; ⎯ здійснено комплексний ретроспективний аналіз процесу гармонізації у митній сфері з "acquis" ЄС за Угодою з моменту набрання нею чинності, а також після набуття статусу кандидата, з’ясовано, чи вплинуло набуття статусу кандидата на результати гармонізації у митній сфері; ⎯ виявлено та охарактеризовано системний розрив між формальним впровадженням норм "acquis" ЄС у митне законодавство України та їх практичною імплементацією на прикладі норм щодо статусу Авторизованого Економічного Оператора (надалі – "АЕО"), процедури спільного транзиту, захисту прав інтелектуальної власності та Конвенції Пан-Євро-Мед, а також санкцій за митні правопорушення; ⎯ узагальнено системні та спільні характеристики (знаменники) у процесі гармонізації з "acquis" ЄС у митній сфері і екстрапольовано їх на найновіші рекомендації ЄС у процесі вступу, а також на перспективу прийняття нового Митного кодексу в Україні та митної реформи в ЄС; удосконалено: ⎯ підхід до розуміння поняття «acquis вступу» у секторальному вимірі, а також доповнено перелік його ознак; ⎯ підхід до "acquis Угоди" як складової частини "acquis вступу" та логічної узгодженості гармонізації у митній сфері в процесі вступу; ⎯ розуміння інструментів Угоди у процесі вступу, виявлено можливі недоліки її застосування і запропоновано рішення для удосконалення ролі Угоди; ⎯ підхід до планування процесу гармонізації з "acquis" у митній сфері з урахуванням досвіду країн Центральної та Східної Європи, а також ⎯ підхід до оцінки результатів гармонізації у контексті практичного застосування (а не лише формальної транспозиції норм); подальшого дослідження потребують: ⎯ запропоновані альтернативні кроки щодо гармонізації з "acquis" ЄС у митній сфері, як альтернатива поточного підходу; ⎯ врахування результатів цього дослідження у перехідному періоді у випадку прийняття нового Митного кодексу в Україні, а також щодо практичних результатів митної реформи та подальшої гармонізації з оновленим "acquis" у митній сфері. Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості їх
використання: ⎯ у правотворчій діяльності – зокрема, при підготовці та розгляді проєкту нового Митного кодексу України. Крім того, результати дослідження можуть слугувати основою для розробки проєктів інших нормативно-правових актів у митній сфері. Висновки щодо планування процесу гармонізації також застосовні для розробки чи вдосконалення елементів планування такого процесу у митній сфері. ⎯ у науково-дослідній сфері – при дослідженні інших підходів до гармонізації у митній сфері (ідеї щодо таких альтернатив висловлюються в 4 розділі цього дослідження). Також вони можуть стати сходинкою у продовжуваній науковій дискусії щодо підходів до розширення ЄС, про яку йде мова у Вступі до цього дослідження. ⎯ у правозастосовній діяльності – можуть слугувати підставою та методологічною основою для зміни підходу оцінки результатів гармонізації з «acquis» у митній сфері як за угодами про вільну торгівлю, так і в контексті вступу. ⎯ у навчальному процесі – можуть і уже використовуються в розробці та викладанні навчальних програм з права ЄС, зовнішніх зносин ЄС, митного права та міжнародної торгівлі, а також для навчання (тренінгів тощо) представників сфери правозастосування – зокрема представників державних органів, що долучені до процесу планування гармонізації та впровадження гармонізованих норм у митній сфері. Так, зокрема, на основі результатів цього дослідження розроблено та впроваджено курс "Митне право та міжнародна торгівля" в межах освітньо-професійної програми другого ступеня вищої освіти (магістр) Факультету права Закладу вищої освіти "Український католицький університет" (відповідна довідка є Додатком В до цього дослідження).
Людський капітал як фактор економічного зростання в умовах цифровізації : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2026) Горілий, Артем; Іванова, Наталя
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 051 "Економіка" (05 – Соціальні та поведінкові науки). – Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2026. Дисертаційна робота присвячена дослідженню ролі людського капіталу як ключового чинника розвитку цифрової економіки в умовах поширення технологій штучного інтелекту та цифрової трансформації економічних систем. Актуальність теми зумовлена глибокими структурними змінами світової економіки, що супроводжуються прискореним розвитком цифрових технологій, зростанням ролі даних як стратегічного ресурсу, поширенням алгоритмічних систем та формуванням нових цифрових платформ, які істотно змінюють механізми створення економічної вартості. У сучасній економіці цифрові технології проникають у всі сфери суспільного життя – від промисловості та фінансового сектору до державного управління, освіти та сфери послуг, що приводить до трансформації виробничих процесів, організації праці та моделей економічної взаємодії між економічними агентами. У цих умовах людський капітал виступає не лише традиційним фактором виробництва, але й основним джерелом інноваційного розвитку, технологічного прогресу та формування нових бізнес-моделей. Саме знання, професійні навички, креативні здібності, підприємницьке мислення та науково-дослідний потенціал працівників забезпечують створення та впровадження цифрових технологій, розробку алгоритмів обробки даних, програмного забезпечення, автоматизованих систем управління та рішень на основі штучного інтелекту. У сучасній економіці вирішального значення набуває не лише накопичення людського капіталу, але й його здатність до постійного навчання, адаптації та інтеграції нових знань у виробничі, управлінські й суспільні процеси. Розвиток людського капіталу стає ключовою передумовою підвищення продуктивності праці, зростання конкурентоспроможності
економіки та формування інноваційних екосистем, у межах яких забезпечується взаємодія між наукою, освітою, бізнесом і державою. В час інтенсивного розвитку цифрової економіки інвестиції у освіту та науку, дослідницьку інфраструктуру, цифрові навички та професійний розвиток населення перетворюються на один із ключових чинників довгострокового економічного зростання та структурної модернізації національної економіки. В той самий час поширення цифрових технологій та штучного інтелекту змінює структуру попиту на навички, трансформує ринок праці та формує нові вимоги до професійної підготовки працівників. Автоматизація рутинних операцій, розвиток алгоритмічних систем управління, цифрових платформ та інтелектуальних виробничих процесів поступово змінюють зміст праці, знижуючи потребу у виконанні стандартизованих функцій і водночас посилюючи попит на аналітичні, цифрові, управлінські та міждисциплінарні компетентності. Це зумовлює необхідність дослідження механізмів взаємодії між розвитком людського капіталу та технологічними інноваціями, а також визначення ролі людського капіталу у забезпеченні сталого економічного зростання в умовах цифрової економіки. У цьому контексті особливого значення набуває аналіз процесів формування цифрових компетентностей, адаптації системи освіти до технологічних змін та розроблення ефективних стратегій розвитку людського капіталу в епоху штучного інтелекту. Водночас актуалізується потреба у розвитку моделей безперервного навчання, професійної перекваліфікації та підвищення кваліфікації працівників, оскільки здатність швидко оновлювати знання та адаптуватися до нових технологічних умов стає одним із визначальних чинників конкурентоспроможності як окремих працівників, так і економіки загалом. За таких умов ефективна інтеграція людського капіталу у процеси цифрової трансформації перетворюється на необхідну передумову підтримання інноваційної динаміки, підвищення продуктивності праці та забезпечення довгострокового економічного розвитку. У роботі обґрунтовано, що накопичення знань, розвиток професійних компетентностей і формування цифрових навичок створюють фундаментальні передумови для розвитку цифрових технологій, інформаційно-комунікаційної інфраструктури та систем штучного інтелекту. Саме людський капітал забезпечує створення нових технологічних рішень, розробку програмного забезпечення, алгоритмів машинного навчання та аналітичних систем, що дозволяють ефективно обробляти великі масиви даних і використовувати їх для прийняття управлінських та економічних рішень. У цьому контексті людський капітал виступає не лише ресурсом виробництва, але й ключовим джерелом технологічних інновацій, які формують основу сучасної цифрової економіки. Показано, що розвиток цифрових технологій, поширення цифрових платформ, хмарних обчислень, інтернету речей та систем штучного інтелекту призводить до глибоких трансформацій економічної системи. Ці процеси змінюють структуру виробництва, механізми організації праці, моделі взаємодії між економічними агентами та способи створення економічної вартості. Зокрема, використання цифрових технологій сприяє автоматизації виробничих процесів, оптимізації логістичних систем, підвищенню ефективності управління підприємствами та розвитку нових бізнес-моделей, заснованих на використанні цифрових даних і платформених рішень. У дисертації доведено, що цифровізація та цифрова трансформація виступають одночасно результатом розвитку людського капіталу і чинниками подальшого економічного зростання. З одного боку, саме накопичення людського капіталу, розвиток наукових досліджень і професійних компетентностей створюють можливості для впровадження нових цифрових технологій та інновацій. З іншого боку, поширення цифрових технологій стимулює подальший розвиток людського капіталу, оскільки вимагає формування нових професійних навичок, цифрових компетентностей та адаптації освітніх систем до технологічних змін. У результаті взаємодії цих процесів формується кумулятивний ефект, у межах якого цифрові технології підвищують продуктивність праці, стимулюють інноваційну активність підприємств, сприяють розвитку нових секторів економіки та підвищують ефективність економічних процесів. Таким чином, цифровізація і цифрова трансформація виступають важливими механізмами реалізації потенціалу
людського капіталу та забезпечують формування нових джерел економічного зростання у сучасній цифровій економіці. Встановлено, що в умовах цифрової економіки людський капітал набуває нових
характеристик, пов’язаних із розвитком цифрових і аналітичних компетентностей, здатністю працювати з даними та алгоритмічними системами, а також адаптуватися до швидких технологічних змін. Обґрунтовано, що штучний інтелект виступає ключовою технологічною платформою цифрової економіки, оскільки забезпечує інтелектуальну обробку великих масивів даних, автоматизацію економічних процесів та підтримку управлінських рішень. Водночас ефективність використання штучного інтелекту безпосередньо залежить від рівня розвитку людського капіталу, що визначає здатність економічної системи створювати, впроваджувати та масштабувати інноваційні технології. Штучний інтелект можна розглядати як ключову технологічну платформу цифрової економіки, оскільки він дозволяє інтелектуально обробляти великі набори даних, підтримує автоматизацію економічних процесів та покращує прийняття управлінських рішень. Водночас його ефективне використання тісно пов'язане з рівнем розвитку людського капіталу. На практиці це визначає, наскільки економічна система здатна створювати, впроваджувати та масштабувати інноваційні технології.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у розробленні "концептуальної моделі спіралі взаємовпливу людського капіталу та штучного інтелекту", яка відображає нелінійний і кумулятивний характер взаємодії між розвитком людського капіталу та поширенням технологій штучного інтелекту. На відміну від традиційних лінійних моделей технологічного розвитку, запропонована модель демонструє циклічний механізм взаємного підсилення, у межах якого розвиток людського капіталу стимулює створення нових технологій, тоді як їх впровадження трансформує структуру навичок, систему освіти та ринок праці. Доведено, що розвиток цифрової економіки супроводжується формуванням нових інституційних механізмів управління людським капіталом, які включають модернізацію освітніх систем, розвиток безперервного навчання, формування цифрових компетентностей та створення нормативно-правових рамок використання штучного інтелекту. Показано, що ефективна державна політика розвитку людського капіталу повинна базуватися на інтеграції освітньої, інноваційної та цифрової політики, а також на створенні інституційних умов для розвитку цифрової інфраструктури, даних і алгоритмічних технологій. Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості використання розроблених теоретичних положень і концептуальної моделі для формування державної політики розвитку людського капіталу в умовах цифрової трансформації економіки, а також для розроблення стратегій розвитку цифрових компетентностей, інноваційних екосистем і технологічних галузей.
Моделювання процесів ціноутворення та конкурентної поведінки підприємств у ринковому середовищі : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2026) Машляківський, Максим; Бугрова, Олена
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 051 "Економіка»"(05 – Соціальні та поведінкові науки). – Національний університет "Києво-Могилянська Академія", Київ, 2026. В умовах цифрової трансформації економіки, а також посилення конкуренції, зокрема, на багатьох споживчих ринках ціна еволюціонувала з інструменту довгострокового позиціонування у засіб постійного тактичного реагування на ринкові події та дії конкурентів, а також спосіб якнайшвидшого покращання ринкових позицій. Активний перехід компаній до методів динамічного ціноутворення та частих промо акцій, водночас, породжує стратегічний парадокс: агресивний акційний тиск руйнує довіру до окремих брендів (цінність), яка формувалася впродовж тривалого часу, та провокує цінові війни, які знижують маржинальність всіх гравців відповідного ринку. Класичні моделі конкуренції та традиційний економетричний інструментарій часто виявляються концептуально недостатніми для моделювання та прогнозування цих процесів, оскільки здебільшого ігнорують асиметричний характер конкурентної загрози, обмежену раціональність
менеджменту компаній та споживача, а також механізми взаємного накладання та взаємодії цінових стратегій фірм. Сучасні ж автоматизовані алгоритми на основі машинного навчання та штучного інтелекту, хоча і мають гарні прогностичні можливості у короткостроковій перспективі, зазвичай не дозволяють зрозуміти причинно-наслідкові зв’язки ринкових процесів, що може негативно впливати на довіру до них, а також сфокусовані переважно на вирішення тактичних завдань фірми, ігноруючи довготривалу стратегічну складову ціноутворення. Відтак, виникає потреба у подальших дослідженнях у цій галузі, зокрема, у розробці цілісного теоретико-методичного підходу та структурного економетричного інструментарію, який би дозволяв одночасне динамічне моделювання ієрархії цінових рішень фірми, поведінкових аспектів
ринкових агентів, стратегічної еволюції ринку, інтенсивності загроз цінової війни в масштабах усього ринку. Об’єктом дисертаційного дослідження є процеси ціноутворення та поведінки підприємств на конкурентних ринках з диференційованим продуктом. Предметом дослідження – теоретичні, методологічні та практичні аспекти аналізу та моделювання стратегічної та тактичної цінової поведінки фірм, а також їхній вплив на споживача та загальну ринкову динаміку. Теоретико-методичною основою дослідження є фундаментальні теорії
мікроекономіки та поведінкової економіки, а також підходи нової емпіричної індустріальної організації (НЕІО) та теорії ігор. Для виконання поставлених завдань у дисертаційній роботи використано комплекс загальнонаукових та спеціальних методів, зокрема: метод наукових аналогій для формування основних ідей "хвильової концепції", метод синтезу для формування цілісної концепції комплексної моделі ринку та конкуренції, системно-структурний аналіз для формування концепції ієрархії цінових рішень, економетричне моделювання та машинне навчання для побудови структурної моделі попиту, Баєсівське імовірнісне програмування для одночасного оцінювання латентних параметрів, уникнення проблем ендогенності, мультиколінеарності та розмірності даних, моделювання з перешкодою (hurdle model) та усічена регресія
(truncated regression) для моделювання тактичної поведінки фірм з урахуванням наявних бюджетних обмежень. Обробку та аналіз даних у ході дослідження було здійснено у програмному середовищі Python з використанням таких головних бібліотек, як NumPy, Pandas, PyMC тощо.
Інформаційною базою дослідження стали масиви часових рядів реальних
панельних даних щодо цін, дистрибуції та продажів на одному з ринків товарів повсякденного попиту, а також праці провідних науковців в галузі мікроекономіки, індустріальної організації, поведінкової економіки.
У процесі дослідження було вирішено важливе наукове завдання, яке
полягало у розробці комплексного теоретико-методичного підходу та
економетричного інструментарію для моделювання цінових стратегій, тактик підприємств та динамічних ринкових процесів. Отримано такі головні наукові результати, що становлять новизну: Вперше запропоновано та розроблено комплексний "хвильовий підхід" до аналізу ціноутворення. На відміну від класичних статичних підходів,
запропоновано математичний апарат ієрархічної декомпозиції, який розкладає спостережувану ціну на стратегічний вектор, плановий оперативний рівень (у вигляді хвиль) та тактичні відхилення (коригування). Такий підхід дозволяє формалізувати внутрішню архітектуру ухвалення управлінських рішень на рівні підприємств, а також покращити якість аналізу та прогнозування комплексних
процесів ціноутворення підприємств. Обґрунтовано механіку цінових інтерференцій та їхній вплив на еволюцію споживчої поведінки та попиту. За аналогією з фізичними законами математично оцінено, що високий рівень синхронізації акційних хвиль діє як конструктивна хвильова інтерференція, яка підвищує цінову чутливість. Виявлено та оцінено
кількісно також механізм «спіралі деградації брендів», за якого хвильові
інтерференції та надмірна кумулятивна акційна активність на ринку розмивають довіру до брендів, що має довготривалі наслідки для останніх. Емпірично перевірено та підтверджено механізм тактичного
ціноутворення за умов обмеженої раціональності. Застосування двоступеневої моделі з перешкодою дозволило довести, що фірми не здійснюють безперервну оптимізацію, а реагують на виникнення ендогенного тиску ("розриву продажів") з урахуванням обмеження у вигляді залишку промо бюджету. Діагностовано також явище поведінкової ескалації, коли фірми діють під впливом когнітивних
спотворень, орієнтуючись на "фантомні" історичні пікові показники продажів. Удосконалено систему діагностики макро динаміки та загрози цінових війн. Розроблено авторські агреговані динамічні метрики: Індекс цінової турбулентності (PTI) та Індекс зсуву цінових промо (PSI), які дозволяють кількісно вимірювати загальний градус інтенсивності цінової конкуренції на ринку, а також визначати баланс сил на ринку між антагоністами та протагоністами цінової війни. Низка напрямків дістали подальшого розвитку у дослідженні. По-перше, математичний апарат моделювання цінових коригувань підприємств було доповнено формалізованими показниками "організаційної пам’яті" (дисконтуючими коефіцієнтами забування для минулих розривів продажів). Подруге, на основі аналізу хвильових параметрів (моделі стратегічної конкуренції
підприємств) розширено перелік та емпірично виокремлено архетипи
стратегічної цінової поведінки підприємств на ринку: інертні лідери, раціональні лідери, послідовники та адаптивні гравці. По-третє, до моделі загальноринкового попиту було включено параметри синергії ціни з амплітудою та частотою хвиль ціноутворення, що дозволяє оцінити вплив інтенсивності сукупної акційної активності продавців на загальний обсяг ринку та агреговану цінову чутливість. Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що розроблений математичний та економетричний апарат являє собою цілісне алгоритмічне ядро для впровадження у корпоративні системи підтримки прийняття рішень компаній. Такий алгоритм дозволить фірмам краще розуміти ринок, виробляти ефективні рішення щодо ціноутворення, прогнозувати
системну ринкову динаміку, оцінювати швидкість вигорання цінності бренду, здійснювати сценарне моделювання, прогнозувати загрози цінових війн тощо. Попри те, що в основі підходу закладено розгалужені, комплексні та доволі складні математичні моделі та алгоритми, всі результати аналізу та моделювання є повністю інтерпретованими та можуть бути викладені в термінах, звичних для менеджерів з ціноутворення підприємств, та, відповідно, використані при прийнятті рішень. Крім того, запропоновані макроекономічні індекси та підхід до аналізу загроз цінової війни можуть бути використані державними антимонопольними та регуляторними органами як об’єктивний інструментарій для моніторингу цінової стабільності, виявлення зон ризику виникнення цінової ескалації та викриття потенційних неявних цінових змов на споживчих ринках.
Міфологічний вимір трансформації української ідентичності в соціокультурних практиках доби Незалежності : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2026) Довганик, Олесь; Демчук, Руслана
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 034 "Культурологія" (03 — Гуманітарні науки). — Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2026. У дисертаційному дослідженні здійснено загальну репрезентацію і аналітику феномену міфологічного виміру ідентичності. Розкрито основні теорії ідентичності та міфів, які становлять концептуальне підґрунтя запропонованого дослідження. Обґрунтовано місце та роль міфів і культурних прообразів у осмисленні української ідентичності. Розроблено авторську класифікацію української ідентичності за доби Незалежності на основі критерію "топос". Встановлено ключові соціокультурні міфи і архетипи, притаманні українській ідентичності, в період 1991 - 2024 років. Окреслено основні соціокультурні трансформації, властиві міфологічному виміру української ідентичності впродовж 1991 - 2024 років. Метою дисертаційного дослідження постає з’ясування ролі міфологічних патернів та символічно - культурних прообразів у процесах формування динаміки або трансформації української ідентичності на основі соціокультурних практик впродовж 1991 - 2024 років. Досягнення вищевказаної мети та завдань дисертаційного дослідження відбувається на основі використання таких методів та підходів: феноменологічний; компаративний; типологічний; системний; історичний; герменевтичний; міфопоетичний; структуралістський; культурно - аналітичний; міфореставраційний; аналітичної психології. Вони забезпечують комплексне вивчення особливостей функціонування та трансформації міфологічних образів української ідентичності в соціокультурних практиках доби Незалежності. В науковій розвідці продемонстровано, що важливою складовою ідентичності постає міф. Він надає змістовного розуміння реальності та визначає особливості соціокультурних практик людини. Це призводить до кооперації індивідів один з одним та до формування спільної візії соціокультурних процесів. У представлених міркуваннях простежуються формотворчі, мобілізаційні та інтеграційні функції міфу, що свідчить про його важливість для забезпечення функціонування ідентичності. В свою чергу, ціннісно - змістовною основою міфу можна вважати архетип. Він постає його каталізатором і забезпечує структурно - змістовне наповнення міфу соціокультурними елементами. В дисертаційній розвідці запропоновано авторську класифікацію української ідентичності, яка охоплює період 1991 - 2024 років. Вона ґрунтується на визначенні основних топосів або місць, що сприяли формуванню динаміки розуміння української ідентичності та соціокультурних процесів. Перший період української ідентичності охоплює період 1991 - 2004 років. Основним його топосом постає здобуття незалежності українською державою та формування спільної ідентичності. Другий період української ідентичності відбувається у 2004 - 2010 роках. Центральним місцем або подією цього періоду постає Помаранчева революція 2004 року. Вона сформувала динаміку розвитку та поширення української ідентичності в суспільстві на основі державно - громадських компонентів. Третій період української ідентичності триває впродовж 2010 - 2014 років. Ключовим його місцем, що визначає міфологічний вимір української ідентичності, постають президентські вибори. Результати останніх визначили подальшу русифікацію українського соціокультурного виміру. Зважаючи на це, четвертий період української ідентичності триває впродовж 2014 - 2019 років. Основною подією, яка визначає соціокультурний вимір української ідентичності у вищевказаний період, постає Революція Гідності 2013 - 2014 років. Вона сприяла утвердженню національних та розвитку громадських елементів української ідентичності у колективній свідомості народу. Наступний період української ідентичності охоплює хронологічні межі 2019 - 2022 років. У цей період центральними подіями або процесами, що визначають міфологічно - архетипні особливості української ідентичності, постають президентські вибори та поширення пандемії коронавірусу. Останній період української ідентичності триває впродовж 2022 - 2024 років. Його центральним топосом постає повномасштабна російсько - українська війна. Вона забезпечила найбільший рівень розвитку української ідентичності за часів Незалежності та сприяла багатогранній боротьбі народу за збереження власної історико - культурної самобутності. В дослідженні виокремлено такі соціокультурні міфи, притаманні українській ідентичності в період 1991 - 2004 років: формування державної незалежності України; співпраця з широким спектром міжнародних суб’єктів; вплив імперської та комуністичної спадщини на суспільну свідомість українців. Вищевказані міфи демонструють створення передумов чи підґрунтя для формування української ідентичності. У міфологічному вимірі української ідентичності простежено наявність таких архетипів: дитина; мандрівник; дім; земля; поле; бунтівник. В міфах української ідентичності цього періоду наявні такі універсальні міфологічні мотиви: боротьба за виживання; подолання викликів задля віднайдення самобутності; переродження; народження. В період 2004 - 2010 років у міфологічному вимірі української ідентичності наявні такі соціокультурні елементи: інтенсифікація співпраці з європейськими міжнародними партнерами; конституювання державно - громадянських елементів української ідентичності; боротьба народу за свободу та демократичний розвиток української держави; формування політики пам’яті та осмислення ретроспективних подій на основні української культурної спадщини. У вищевказаний період ключовими архетипами міфологічного виміру української ідентичності постають такі: дитина; трікстер; герой; мудрець; земля. Визначено, що українській ідентичності цього періоду властиві такі універсальні міфологічні мотиви: мужність; відвага; хоробрість; сила. Впродовж 2010 - 2014 років українська ідентичність характеризується крізь призму таких соціокультурних міфів: посилення міжнародної співпраці з Росією; поширення російського гібридного впливу на український соціокультурний вимір; поширення тенденції узурпації влади. В свою чергу, до ключових архетипів, які характеризують українську ідентичність у цей період, можна зарахувати такі: тінь; трікстер; дитина. Розкрито, що у вищезазначений період українська ідентичність визначається на основі таких універсальних міфологічних мотивів: всевладдя; помста; тиранія; безконтрольність. У період 2014 - 2019 років українська ідентичність визначається на основі міфів, які стосуються таких соціокультурних аспектів: демократичного державного розвитку; міжнародної інтеграції в Європу; подолання російського гібридного впливу на українське православ’я; боротьби українського народу за власну свободу та незалежність. Центральними культурними прообразами, що притаманні українській ідентичності, постають такі: герой; захисник; мученик; матір; мудрець; дім; Батьківщина; поле. Визначено, що у вищевказаний період в українській ідентичності відбувається превалювання таких універсальних міфологічних мотивів: жертовність; героїзм; боротьба; очищення; самопізнання.
Впродовж 2019 - 2022 років у міфологічному вимірі української ідентичності спостерігаються такі соціокультурні елементи: формування в суспільній свідомості уявлення про летальність або смертельність вірусу COVID - 19; трансформація способу життєдіяльності індивідів; мережева репрезентація української ідентичності; переосмислення символічного сприйняття медичних працівників. У цей період архетипи героя, матері та тіні характеризують міфологічний вимір української ідентичності. Встановлено, що впродовж вищевказаного періоду універсальні міфологічні мотиви самопожертви, відваги, мортальності, репрезентуються в змістовно - символічному вимірі української ідентичності. В період 2022 - 2024 років соціокультурні міфи, які стосуються об’єднання українського народу в боротьбі проти Росії та захисту європейської цивілізації, здійснюють ключовий вплив на динаміку функціонування української ідентичності. У вищевказаний період архетипи захисника, поля, часу, долі та кордоцентризму постають фундаментальними для української ідентичності. Універсальні міфологічні мотиви винахідливості, покарання, професійності, хоробрості, руйнування, самопожертви, переродження репрезентують специфіку української ідентичності у вищевказаний період повномасштабної війни. Наукова новизна запропонованого дисертаційного дослідження полягає у розробці авторської типологізації етапів розвитку та функціонування української ідентичності. Вона здійснюється на основі застосування критерію «топос». Цей критерій сприяє виокремленню центральних соціокультурних місць та подій, що впливають на міфологічний вимір української ідентичності у період 1991 - 2024 років. Критерій «топос» дав змогу виокремити такі періоди міфологічного виміру української ідентичності: створення передумов для формування міфів і архетипів української ідентичності (1991 - 2004 роки); утвердження в міфологічному вимірі української ідентичності громадянських елементів (2004 - 2010 роки); посилення неоколоніальних радянсько - російських соціокультурних символічних образів в міфологічному вимірі української ідентичності (2010 - 2014 роки); створення передумов для дистанціювання від неоімперського російського дискурсу в міфах і архетипах української ідентичності (2014 - 2019 роки); трансформацію ключових складових символічно - культурних та міфологічних образів української ідентичності впродовж поширення пандемії COVID - 19 (2019 - 2022 роки); поширення національно - мілітаризованих компонентів у міфології української ідентичності (2022 - 2024 роки). Пояснення вищевказаних періодів відбувалося на основі вивчення наукового дискурсу, який стосувався характеристики соціокультурних процесів в українській державі впродовж 1991 - 2024 років. В науковій розвідці комплексно та систематизовано виокремлюються основні культурно - символічні каталізатори української ідентичності. Вищезазначена оптика дисертаційного дослідження постає новаторською та спрямована на формування альтернативної інтерпретації української ідентичності. Значна увага в дослідженні приділяється виявленню зв’язку міфологічного виміру української ідентичності з універсальними міфологічними мотивами. Запропонований дослідницький погляд представлений вперше в науково - академічному знанні у контексті проблематики української ідентичності та спрямований на демонстрацію спільних структурних мотивів між різними типами міфів. У дисертаційній розвідці вперше розкриваються основні тенденції розвитку міфологічного виміру української ідентичності за часів Незалежності. Аналітика міфологічного виміру передбачає виокремлення динаміки розвитку соціокультурних міфів, архетипів та універсальних міфологічних мотивів, притаманних українській ідентичності. Вказаний дослідницький фокус дає змогу осмислити та інтерпретувати українську ідентичність на символічно - культурному рівні. Дисертаційна робота характеризується значною практичною цінністю. Це зумовлено тим, що запропонована наукова розвідка сприяє конструюванню науково - методологічного інструментарію дослідження, валідного для застосування науковцями в процесі вивчення різноманітних соціокультурних феноменів крізь призму міфів. Результати, репрезентовані в дисертації, можуть складати основу для створення науково - академічних курсів у межах гуманітарних та соціальних наук, які спрямовані на символічно - культурне розуміння української ідентичності.
Дослідження комбінованої дії граміцидину S та бактеріофага Т4 на життєздатність Escherichia coli: роль оксидативного стресу і мембранних деструкцій
(2026) Григор’єва, Владислава
Метою роботи є дослідження закономірностей внутрішньоклітинної генерації активних форм кисню (АФК), індукованої мембраноактивним пептидом граміцидином S, та потенціалу його взаємодії з бактеріофагом Т4 у пригніченні росту штамів E. coli.
Оцінка гемопоетичних клітин-попередників у культурі хворих на мієлодиспластичний синдром, лікованих азацитидином
(2026) Кірінська, Владислава; Будаш, Галина
Мета: визначити особливості впливу орфанного препарату азацитидину на морфологічні і функціональні характеристики елементів гемопоезу у хворих на мієлодисплстичний синдром.
Дослідження кореляційного зв’язку між ушкодженням днк та клітинною загибеллю імунокомпетентних клітин у моделях експериментального запалення
(2026) Селезньов, Артем; Руссу, Ірина; Грушка, Наталія
Мета дослідження ‒ встановлення кореляційних зв’язків між ступенем ушкодження ДНК та загибеллю імунокомпетентних клітин за умов запальних процесів різного ґенезу (імунного ушкодження печінки, системного імунокомплексного ушкодження та системної ендотоксемії).