2009 року можна відзначити не лише двохсотріччя від народження Миколи Гоголя, а й також іншу, пов'язану з класиком, віху: рівно століття від першої спроби екранізувати його твори. Цей збіг уможливлює осягнення масштабів шляху, проробленого кінематографом узагалі. Такий відтинок часу сам собою змушує визнати наявність змін, зміщень акцентів, технік; історія кіно перестає сприйматися у вигляді цілісної одночасності. Тільки постійні зміни фокусу, від нюансованої уваги до умисних об'єднань та узагальнень, дають змогу описати ці сто років екранізацій без надання переваги одній із кінематографічних тенденцій як основній