081 Право
Permanent URI for this collection
Освітньо-наукова програма: Право
Browse
Browsing 081 Право by Author "Воронкін, Анатолій"
Now showing 1 - 1 of 1
Results Per Page
Sort Options
Item Обмеження права власності на цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи у кримінальному провадженні : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії(2026) Воронкін, Анатолій; Удовенко, ЖаннаДисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 "Право" (08 – Право). – Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2026. У дисертації здійснено комплексне теоретико-правове та прикладне дослідження проблем обмеження права власності на корпоративні права, цінні папери, майнові права та віртуальні активи в кримінальному провадженні. Досліджено поняття права власності та його обмеження в правовій доктрині, насамперед у кримінальному процесуальному праві, визначено теоретико-правові та нормативні засади втручання в майнову сферу особи, а також з’ясовано особливості правової природи об’єктів, які є предметом дослідження. Обґрунтовано, що обмеження права власності на такі об’єкти не можуть здійснювати за єдиною універсальною моделлю, оскільки вони мають нематеріальний або змішаний характер, що унеможливлює механічне застосування до них процесуальних конструкцій, розрахованих на класичні матеріальні об’єкти. У роботі окреслено особливості обмеження права власності на віртуальні активи в українському кримінальному процесуальному праві. Доведено, що віртуальні активи не слід ототожнювати з речовими доказами в класичному розумінні, а їх цифрові сліди мають набувати доказового значення через належну процесуальну фіксацію. Запропоновано концепцію електронного (цифрового) доказу й обґрунтовано доцільність її нормативного закріплення в Кримінальному процесуальному кодексі України. Досліджено особливості обмеження права власності на корпоративні права та цінні папери, встановлено, що в судовій практиці нерідко відбувається підміна процесуальної мети арешту, коли формально застосовують чинні підстави арешту, а фактично мають на меті недопущення зміни правоволодільця або контролю за активом. У зв’язку з цим обґрунтовано доцільність запровадження самостійної підстави арешту майна – запобігання зміні суб’єкта права на майно. Увагу спрямовано на обмеження права власності на майнові права, яке не зводиться до фізичного вилучення майна, а потребує спеціального процесуального підходу з огляду на зобов’язальну природу таких прав. Здійснено комплексне порівняльно-правове дослідження законодавства та практики Сполучених штатів Америки, Канади, Австралії, Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, Північної Македонії, Республіки Словенія, Французької Республіки, Австрії, Італійської Республіки, Федеративної Республіки Німеччини, Боснії і Герцеговини. Встановлено, що в закордонних правопорядках віртуальні активи, корпоративні права, цінні папери та майнові права розглядають як самостійні об’єкти майнового впливу, щодо яких застосовують спеціальні або диференційовані процесуальні режими обмеження права власності. За результатами дослідження сформульовано низку науково обґрунтованих пропозицій з удосконалення кримінального процесуального законодавства України, зокрема в частині запровадження визначення електронних (цифрових) доказів, спеціалізації правових режимів арешту залежно від природи майнового об’єкта, конкретизації підстав попереднього арешту майна, посилення судового контролю та забезпечення належного балансу між інтересами кримінального провадження і захистом права власності. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні комплексним теоретико-правовим дослідженням особливостей обмеження права власності на цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи в кримінальному провадженні. У роботі вперше обґрунтовано, що обмеження права власності на віртуальні активи, корпоративні права, цінні папери та майнові права не можуть здійснювати за єдиною універсальною кримінально-процесуальною моделлю, оскільки спільною рисою цих об’єктів є їх нематеріальний або змішаний характер, що виключає автоматичне застосування до них процесуальних конструкцій, розрахованих на класичні речові докази та фізичне вилучення майна. Сформульовано висновок, що віртуальні активи не відповідають критерію матеріальності, який є основою законодавчої конструкції речових доказів у статті 98 Кримінального процесуального кодексу України, а тому їх не слід ототожнювати з речовими доказами в кримінальному процесуальному розумінні. Запропоновано авторську концепцію електронного (цифрового) доказу в кримінальному провадженні й обґрунтовано доцільність доповнення КПК України статтею 98¹, що міститиме визначення електронного (цифрового) доказу як інформації в електронній (цифровій) формі, що містить відомості, які підтверджують або спростовують факти чи обставини, що мають значення для кримінального провадження, незалежно від носія та способу зберігання. Аргументовано доцільність виокремлення в статті 170 КПК України самостійної процесуальної підстави арешту майна – запобігання зміні суб’єкта права на майно, яке було об’єктом кримінально протиправних дій або набуте внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а також запропоновано редакції відповідних змін до частини 2 та нових частин 13, 14 статті 170 КПК України. Сформульовано висновок про те, що в практиці арешту корпоративних прав відбувається підміна процесуальної мети арешту, коли формально застосовують чинні підстави, зокрема арешт з метою збереження речових доказів, натомість фактично арешт спрямований на недопущення зміни контролю за активом або зміни правоволодільця. Удосконалено доктринальний підхід до визначення: 1) міжнародних стандартів у сфері забезпечення права людини, оскільки їх змістові елементи є не перманентно фіксованими, а здатні трансформуватися під впливом змін у суспільних відносинах, розвитку технологій, трансформації уявлень про належний рівень захисту прав людини; б) обмеження права власності в кримінальному провадженні шляхом його розуміння як процесуально врегульованого, ґрунтованого на судовому контролі втручання у сферу майнових прав особи, яке полягає в тимчасовому звуженні можливості реалізації правомочностей володіння, користування або розпорядження майном з метою досягнення завдань кримінального провадження. Покращено положення про процесуальну реалізацію арешту нематеріальних активів, зокрема шляхом висновку, що арешт таких об’єктів має передбачати не лише формальну заборону відчуження, а й спеціальні способи виконання судового рішення залежно від природи відповідного активу; наукові підходи до тлумачення попереднього арешту майна за частиною 9 статті 170 КПК України через необхідність конкретизації ознаки "невідкладних випадків" та її прив’язки до реального ризику швидкого відчуження майна або коштів, що мають нематеріальну (електронну) форму. Набули подальшого розвитку: а) положення про міжгалузевий характер дослідження обмеження права власності в кримінальному провадженні, відповідно до якого правову природу окремого майнового об’єкта слід встановлювати з огляду на конституційні, цивільно-правові та кримінально-процесуальні засади; б) висновки щодо необхідності посилення процесуальних гарантій захисту права власності в кримінальному провадженні, зокрема через розширення можливостей апеляційного перегляду судових рішень, які фактично спричиняють істотне або незворотне втручання в майнову сферу особи; в) порівняльно-правові положення про те, що в досліджених іноземних правопорядках обмеження права власності на віртуальні активи, корпоративні права, цінні папери й майнові права здійснюють через спеціальні або диференційовані процесуальні режими, а такі об’єкти не ототожнюють з речовими доказами в традиційному значенні матеріальних об’єктів; г) наукові положення щодо необхідності подальшої спеціалізації правових режимів арешту майна в кримінальному провадженні залежно від природи відповідного об’єкта, деталізації порядку виконання ухвали про арешт і посилення вимог до правової визначеності та співмірності втручання в майнову сферу особи. Дисертація виконана автором самостійно, усі сформульовані положення та висновки є результатом особистих досліджень автора. У науковій статті "Обмеження доступу до веб-сайтів через використання кримінально-правових механізмів: порівняльно-правовий аспект", підготовленій у співавторстві з Удовенко Ж.В. частка дисертанта становить 70 %.