У статті простежено, як з усталених агіографічних кліше постає новий сюжет із власною художньою своєрідністю і вписується в житійний канон. Розглянуто такі домінанти агіографічного тексту, як нетлінність мощів, чудесний порятунок святині і покарання за наругу над нею, неналежне та гідне пошанування, видіння чільним релігійним діячам. Проаналізовано, як у текстах XVII ст. постав і збагатився подробицями образ святої Юліанії, княжни Гольшанської. З’ясовано причини композиційної асинхронії, вказано на генезу паралелізму образу святої з великомученицею Варварою та іншими жінками-святими, вшановуваними в Київській митрополії.