Кіно-Театр

Permanent URI for this community

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/4461

Browse

Browsing Кіно-Театр by Author "Безп'ятчук, Жанна"

Now showing 1 - 2 of 2
  • Thumbnail Image
    Item
    Фестиваль скорботного кіно
    (2007) Безп'ятчук, Жанна
    У березні цього року в Амстердамі вдев’яте проходив міжнародний кінофестиваль, організований міжнародною правозахисною організацією Amnesty International. На цьому не вельми масштабному, проте добре знаному й авторитетному в світі кінофорумі демонструється кіно, що прямо чи опосередковано розповідає про ті людські долі, життєві історії та соціальні явища, які можна інтерпретувати крізь призму концепції захисту прав людини, в яких легко ідентифікуються всі екзистенційні атрибути незахищеності й безправності: страждання, приниження, фізичне й духовне винищення. Абсолютна більшість ігрових та неігрових стрічок у рамках фестивальної програми, - це морально спресоване кіно. Кіно, що часом справляє моторошне враження, часом кидає виклик усталеній ліберально-капіталістичній парадигмі розвитку західної цивілізації, унаочнюючи ї ї слабкості й виразки, часом розриває, шматує горизонти свідомості жителів благополучної частини світу, показуючи на екрані холод, голод і наглу смерть у сучасній дійсності.
  • Thumbnail Image
    Item
    Юрій Іллєнко: "Місце пророка вакантне... Україні, як ніколи, потрібен пророк...". Слава - героям, а пророкам... анафема
    (2006) Безп'ятчук, Жанна
    Кожне слово, як виклик. Кожне слово, як постріл, що своїм метафоричним свинцем влучає в самісіньку серцевину давніх-предавніх звалищ, непрорубаних, непройдених хащів колективної свідомості нації в "епіцентрі європейської цивілізації". Якщо до цього додати епатажність, філігранний ідеалізм, мистецький ірраціоналізм та рафіновану провокативність, то можна отримати те емотивно-енергетичне та ідейне тло, яке витворювалося під час публічної лекції видатного українського кінорежисера Юрія Іллєнка під промовистою назвою "Місце пророка вакантне (проблеми української культури, зокрема кіно)" в Києво-Могилянській академії 1 листопада 2005 року. Так денотативно звучало його слово про національне пророцтво та мучеництво, про пророчу функцію національного кінематографа, про тіні забутих предків, про "кучмоходів" і про "помаранчевий проект". Завершуючи виступ, Юрій Іллєнко, за його висловом, "дозволив собі попрацювати ЗО хвилин пророком..." І здавалося, що ось режисер скаже своє останнє слово — зал встане. Але ніхто не встав. Не встали перші ряди, не відважилися встати і задні, студентські. Проте не скажеш, що публіку, яка сиділа в залі, нічим не надихнеш і до демонстративних проявів шани не інспіруєш... Ця публіка вміє аплодувати, стоячи. Постає питання: чому ж вона не встала?..