12.00.11 - міжнародне право

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/14807

Browse

Browsing 12.00.11 - міжнародне право by Subject "denunciation"

Now showing 1 - 2 of 2
  • Thumbnail Image
    Item
    Денонсація міжнародних договорів в теорії та практиці сучасного міжнародного права : автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук  
    (2019-05-17) Ващенко, Валерій; Трояновський, Олександр
    Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (доктора філософії) за спеціальністю 12.00.11 "Міжнародне право". – Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2019. Автореферат дисертації присвячено дослідженню інституту денонсації міжнародних договорів у доктрині та практиці міжнародного права, кодифікації інституту денонсації, а також проаналізовані загальні та особливі аспекти реалізації права на денонсацію. Сутність денонсації полягає в тому, що акт припинення в цьому випадку ґрунтується на попередньо узгодженій волі сторін, яку вони втілили в положеннях договору, таким чином заздалегідь обумовивши можливість припинення міжнародного договору в односторонньому порядку, враховуючи всі потенційні наслідки, пов’язані з таким припиненням. Включаючи в текст договору положення про денонсацію, сторони забезпечують одна одній максимальну гнучкість поведінки і мінімізують втрати, оскільки таке припинення виключає правопорушення завдяки своїй погоджувальній договірній природі. У дослідженні приділено значну увагу становленню інституту денонсації, його доктринальній та офіційній кодифікації, термінології, що використовується в доктрині, міжнародних відносинах та у Віденській конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., функціональній характеристиці, формулам денонсації, що включаються в міжнародні договорив, критеріям, що використовуються для визначення наявності дорозумілого права на денонсацію. Зокрема, визначено, що для денонсації як юридичного акту, вона має відповідати вимогам, що висуваються міжнародним правом до всіх юридичних актів, а саме: 1) наявність правоздатності у суб’єкта, який заявляє про денонсацію; 2) вона має виходити від компетентного органу суверенної держави, що наділений відповідними повноваженнями у сфері зовнішніх зносин; 3) волевиявлення суб’єкта має бути вільним та необтяженим вадами. У самих договорах застосовуються різні формули денонсації, згідно з якими, заява може бути подана в будь-який час. У дослідженні автор пропонує наступну класифікацію таких формул: 1) заява може бути подана в будь-який час, що призведе до негайного припинення дії договору відносно ініціатора; 2) заяву може бути подано в будь-який час, але за умови завчасного повідомлення, зі спливом постденонсаційного терміну денонсація набирає чинності. Значну увагу в дослідженні також приділено компетенції органів держави в сфері денонсації міжнародних договорів, зокрема, у зарубіжних країнах, законодавстві України, що регулює процедуру денонсування, виявленню проблем законодавчого регулювання процедури денонсування в Україні та внесенню пропозицій щодо його вдосконалення. Оскільки міжнародні договори вводяться в дію нормативно-правовими актами певної юридичної сили, денонсація є прийняттям таких нормативно-правових актів, якими буде засвідчено анулювання попередніх. Згідно із законодавством України, автор обґрунтовує, що неможливим є, щоб акти анулювання були меншої юридичної сили; відповідно, в українському законодавстві застосовується концепція acte contraire по відношенню до акту укладення договору. До проблем, які наразі наявні в українському законодавстві автор відносить наступні: 1) відсутність визначення денонсації як окремого способу припинення міжнародних договорів; 2) відсутність безпосередньої регламентації процедури денонсування, а разом з цим і переліку документів, які слід подати у випадку денонсування; 3) відсутність поділу на вольові та невольові способи припинення міжнародних договорів; 4) сумнівний вибір термінології щодо припинення міжнародних договорів, недостатній її обсяг і, як наслідок, відсутність гнучкості. Ці проблемні питання автор пропонує вирішити шляхом внесення змін до Закону України “Про міжнародні договори України”, Закону України “Про Кабінет Міністрів України”, постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про порядок укладення, виконання та денонсації міжнародних договорів України міжвідомчого характеру”.
  • Thumbnail Image
    Item
    Денонсація міжнародних договорів в теорії та практиці сучасного міжнародного права : дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук 
    (2019-05-17) Ващенко, Валерій; Трояновський, Олександр
    Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (доктора філософії) за спеціальністю 12.00.11 "Міжнародне право". – Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2019. Дисертацію присвячено дослідженню інституту денонсації міжнародних договорів у доктрині та практиці міжнародного права, кодифікації інституту денонсації, а також проаналізовані загальні та особливі аспекти реалізації права на денонсацію. Сутність денонсації полягає в тому, що акт припинення в цьому випадку ґрунтується на попередньо узгодженій волі сторін, яку вони втілили в положеннях договору, таким чином заздалегідь обумовивши можливість припинення міжнародного договору в односторонньому порядку, враховуючи всі потенційні наслідки, пов’язані з таким припиненням. Включаючи в текст договору положення про денонсацію, сторони забезпечують одна одній максимальну гнучкість поведінки і мінімізують втрати, оскільки таке припинення виключає правопорушення завдяки своїй погоджувальній договірній природі. У дослідженні приділено значну увагу становленню інституту денонсації, його доктринальній та офіційній кодифікації, термінології, що використовується в доктрині, міжнародних відносинах та у Віденській конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., функціональній характеристиці, формулам денонсації, що включаються в міжнародні договорив, критеріям, що використовуються для визначення наявності дорозумілого права на денонсацію. Зокрема, визначено, що для денонсації як юридичного акту, вона має відповідати вимогам, що висуваються міжнародним правом до всіх юридичних актів, а саме: 1) наявність правоздатності у суб’єкта, який заявляє про денонсацію; 2) вона має виходити від компетентного органу суверенної держави, що наділений відповідними повноваженнями у сфері зовнішніх зносин; 3) волевиявлення суб’єкта має бути вільним та необтяженим вадами. У самих договорах застосовуються різні формули денонсації, згідно з якими, заява може бути подана в будь-який час. У дослідженні автор пропонує наступну класифікацію таких формул: 1) заява може бути подана в будь-який час, що призведе до негайного припинення дії договору відносно ініціатора; 2) заяву може бути подано в будь-який час, але за умови завчасного повідомлення, зі спливом постденонсаційного терміну денонсація набирає чинності. Значну увагу в дослідженні також приділено компетенції органів держави в сфері денонсації міжнародних договорів, зокрема, у зарубіжних країнах, законодавстві України, що регулює процедуру денонсування, виявленню проблем законодавчого регулювання процедури денонсування в Україні та внесенню пропозицій щодо його вдосконалення. Оскільки міжнародні договори вводяться в дію нормативно-правовими актами певної юридичної сили, денонсація є прийняттям таких нормативно-правових актів, якими буде засвідчено анулювання попередніх. Згідно із законодавством України, автор обґрунтовує, що неможливим є, щоб акти анулювання були меншої юридичної сили; відповідно, в українському законодавстві застосовується концепція acte contraire по відношенню до акту укладення договору. До проблем, які наразі наявні в українському законодавстві автор відносить наступні: 1) відсутність визначення денонсації як окремого способу припинення міжнародних договорів; 2) відсутність безпосередньої регламентації процедури денонсування, а разом з цим і переліку документів, які слід подати у випадку денонсування; 3) відсутність поділу на вольові та невольові способи припинення міжнародних договорів; 4) сумнівний вибір термінології щодо припинення міжнародних договорів, недостатній її обсяг і, як наслідок, відсутність гнучкості. Ці проблемні питання автор пропонує вирішити шляхом внесення змін до Закону України “Про міжнародні договори України”, Закону України “Про Кабінет Міністрів України”, постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про порядок укладення, виконання та денонсації міжнародних договорів України міжвідомчого характеру”.