У статті через призму генеалогії Мішеля Фуко та критики відчуження розглядається політичне тіло індивіда доби пізнього капіталізму – тіло-власність, дається нарис його генеалогії в західній культурі від доби Просвітництва і від праць Маркіза де Сада. Специфіка тіла-власності полягає в тому, що індивід починає ставитись до власного тіла як до власної власності в єдності трьох прав – володіння, користування і розпоряджання, формується ринок ідентичностей.