Том 2

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/17039

Browse

Now showing 1 - 17 of 17

Анімалістичний код у "Повісті про Макарія Римлянина"
(2019) Пелешенко, Олена
У статті висвітлено етичні й естетичні функції анімалістичного коду в апокрифічному ходінні до раю "Повість про Макарія Римлянина". На основі проаналізованого візантійського протографу твору (VI ст.) та українських і російських списків повісті XIV і XVII ст. виокремлено чотири типи тваринних образів – художня деталь, алегорія, символ, стерта алегорія – і визначено джерела образності для кожного з них. Окреслено основні відмінності грецьких і східнослов’янських списків. Простежено шляхи адаптації біблійного зоологічного коду. Акцентовано на взаємозв’язках культурної репрезентації Іншого й образів екзотичних звірів у середньовічній белетристиці та фольклорі. Особливу увагу зосереджено на специфіці функціонування тваринного символу, алегорії та стертої алегорії у межах середньовічної епістеми. Доведено, що середньовічна культура здебільшого викорис- товувала образи тварин, укорінені у спільну текстуальну традицію (античні автори, Біблія, "Фізіолог") як складні риторичні фігури, проте не виключала можливості їхнього функціонування у творі як оказіональних художніх образів.
Князь і отець: постать святого Володимира в рукописній проповіді Антонія Радивиловського
(2019) Максимчук, Ольга
У статті розглянуто зображення образу князя Володимира у "Словѣ на святаго… Владимера" у рукописному збірнику"Огородок Пресвятой Богородици" (1671) Антонія Радивиловського. Автор казання, визначний український проповідник XVII ст., глорифікує давньоруського князя, представляючи його небесним покровителем, або "патроном", усього українського православного люду. Володимир постає водночас і як славний, величний правитель, і як духовний "отець", до якого можна звернутися по заступництво і допомогу. Одним із центральних мотивів у проповіді є богообраність Володимира, що надає постаті святого майже месіанського виміру.
Концепт вимушеного мовчання в поезії Григорія Чубая
(2019) Лигіна, Анна
У статті розглянуто концепт вимушеного мовчання в ліриці Григорія Чубая. Проблема безмовності є принципово важливою для українського поетичного андеграунду, хоча й осмислюється в різних аксіологічних і значеннєвих площинах. Наш аналіз зосереджено довкола текстів, об’єднаних спільним поглядом на мовчання як на вимушений і неприродний стан ліричного суб’єкта, ситуацію атрофії творчого слова. Цей стан пов’язаний із вторгненням у простір сакральної всеєдності абсолютного Чужого: хаосу, смерті та забуття. На образно-символічному рівні Чуже корелює в поезії Г. Чубая з радянським, а осередком життя та спротиву є простір національного. Руйнівному мовчанню протистоять мова, культура та пам’ять, що уможливлюють віднайдення власного голосу та дають слову творчу силу.
Марсель Пруст, В. Домонтович та Ярослав Івашкевич: музика, що породжує кохання
(2019) Сніжинська, Марина
У статті висвітлено взаємодію французької, української й польської літератур на матеріалі першої й другої частин епопеї Марселя Пруста "У пошуках втраченого часу", роману В. Домонтовича "Без ґрунту" та новели Ярослава Івашкевича "Сни". Основну увагу приділено музичним мотивам, які наявні у цих творах. За допомогою компаративного аналізу показано шляхи запозичення та способи адаптації музичних мотивів у текстах зазначених авторів.
Митець без батьківщини у повоєнних творах Юрія Косача
(2019) Полюхович, Ольга
У статті розглядаються твори Юрія Косача, присвячені історичним постатям українських митців, – маляра Антіна Лосенка (оповідання "Запрошення на Цитеру"), композитора Дмитра Бортнянського (п’єса "Скорбна симфонія") та письменника Миколи Гоголя (незакінчений роман "Сеньйор Ніколо"). У цих творах Косач конструює образ українського митця поза межами батьківщини, котрий змушений віднаходити себе в інших історико-культурних просторах. Такими територіями для творця стають Петербург і Західна Європа. У статті проаналізовано, як той чи той аспект ідентичності митця співвідноситься з цими територіями, а також як осмислюється батьківщина та зв’язок із нею.
"На шляхах до утворення науки про літературу": нереалізований видавничий проект 1920-х років
(2019) Пашко, Оксана
У статті реконструйовано історію публікації збірника "На шляхах до утворення науки про літературу" (1924–1925), який складався з трьох статей: Олексія Ветухова "Література в стадії її визнань та позначення путів до виходу на свій шлях", Агапія Шамрая "Формальний" метод в літературознавстві" та Андрія Ковалівського "Економічно-соціальний аналіз в історичній поетиці"; також уперше опубліковано частину роботи Олексія Ветухова; окремо порівняно видавничий і друкований варіанти статті Агапія Шамрая та виявлено цензурні правки редакторів. На основі харківської періодики наведено хронологію "відвідин" міста російськими формалістами Б. Ейхенбаумом, В. Шкловським, В. Жирмунським у квітні–липні 1926 р. та передруковано маловідому статтю-репортаж (автор – П. Л.) про лекцію Б. Ейхенбаума в Харкові в квітні 1926 р.
Небесний град і земне місто у творчості Григорія Сковороди
(2019) Петренко-Цеунова, Ольга
У статті розглянуто втілення образів Небесного града й земного міста в поезії та філософсько-богословських трактатах Григорія Сковороди. Окреслено античні та святоотецькі витоки дуалістичної моделі міста. Особливу увагу приділено рецепції міських образів біблійного походження, проаналізовано просторові характеристики реального та ідеального міст у доробку філософа. Земне місто постає узагальненим образом, позбавленим конкретики, а низку географічних об’єктів Сковорода тлумачить алегорично, як ілюстрацію до етичних і теологічних ідей. Поширене в бароковій літературі накладання образів града та саду як моделей зображення раю набуває своєрідних рис у доробку письменника.
Неомарксистська методологія у дослідженнях образу фланера
(2019) Тищенко, Анастасія
У статті простежено методологічну тенденцію в аналізі образу фланера в період другої половини ХІХ–ХХ ст. Аналіз масиву критичних текстів указав на виокремлення панівної теорії, у цьому контексті неомарксистської, до якої звертаються дослідники у своїх студіях. Активне і тривале застосування основних концептів неомарксизму в дослідженнях формує "класичний" дискурс розуміння фланера. З цієї позиції зроблено спробу описати характеристики, особливості та перспективи застосування підходу, його взаємодію із історико-культурним контекстом.
Полемічний трактат Івана Вишенського "Порада" як текст синтетичного характеру
(2019) Мудрак, Марина
У статті зосереджено увагу на структуральному та семіотичному прочитаннях третьої глави "Книжки". Виокремлено головні коди, символи, художні образи-антитези та особливості побудови "Поради како да ся очистит церковь…".
Сучасна форма культурного космополітизму
(2019) Лисий, Іван
У статті йдеться про взаємодію транскультуралізму як ідеології непевності з культурницькою версією космополітизму. Під космополітичним в онтичній його площині сьогодні мислять не просто вселюдське, глобальне, а радше неідентифіковане, зокрема позбавлене національних прикмет або й протиставлене національному. І космополітизм репрезентує себе як альтернативу ідентифікації, тобто як невизначеність, непевність за умов культурної гомогенізації світу. Із цим акцентом пов’язана ідея можливості існування індивіда одразу в кількох культурах або співіснування в умовах культурної суміші, виражена в концепті транскультурності. Поширення засад космополітизму на царину культури від початку натикається на суперечність, через яку радикальні космополіти відкидають саму ідею культури. Адже ця ідея стверджує плюралізм людини: культура як атрибут людського за визначенням є чимось множинним – різноманіттям способів бути людиною; тому вона не може бути абстрактно-людською. А принципом космополітизму є єдність людського роду і тому неозначеність усередині нього. Подолання суперечності шукають в обґрунтуванні суто приватних стосунків одинокої людини-номада зі світовою культурою, відданості їй. Така відданість у візії транскультуралів осягається ціною відмови індивіда від матірної (локальної, національної тощо) культури і безконечних мандрівок культурами, тобто космополітичної деідентифікації як індивіда, так і культури. У втечі з "неволі" питомої культури, тобто в утвердженні засади невизначеності транскультуралісти вбачають чи не єдиний шлях до культурної свободи. У статті показано, як транскультурницька ідеологія формується і розгортається в руслі модернізованих космополітичних віянь. Автор переконує, що транскультура нині не становить якогось фрагменту світу здійсненого, вона залишається своєрідним утопічним проектом, проективним конструктом космополітично орієнтованої культурологічної думки.
Тема любові у творчості Ж. Гріна
(2019) Польщак, Анелія
Стаття аналізує особливості відображення любові у творах Ж. Гріна, одного із найяскравіших представників французького "католицького відродження". Брак близькості в особистих взаєминах характерний для грінівських героїв у різних стосунках – як у родині, так і в романтичному їх різновиді. Аналіз причин такого підходу до зображення любові приводить до розуміння бачення автором боротьби за щастя героїв у контексті прагнення людини до абсолюту, досконалості божественної любові. Однак у Гріна все ж можна зустріти приклади гармонійної людської любові, яка не є ідеальною, проте самим своїм існуванням дає надію на перемогу доброго начала у людині.
Функціональні особливості множинного простору в циклі оповідань "Марсіанські хроніки" Рея Бредбері
(2019) Калитенко, Тетяна
У статті йдеться про важливість художнього простору як функціональної складової літературного тексту, що впливає на сюжет, образну систему й жанр твору. Зосереджено увагу на множинних світах у межах одного сконструйованого автором всесвіту. Така ускладнена світобудова у сучасній науці означується термінами: мультиверс, можливі світи, малі світи, множинні світи, дзеркальні світи, альтернативні світи тощо. Явище можливих світів, зокрема у літературному художньому тексті, передбачає існування в одному всесвіті двох або більше світів, що співіснують одночасно. Доведено, що головна умова, за якої можливі світи існують як явище, – протиставлення, розподіл світів на "об’єктивний" і "суб’єктивний". На прикладі "Марсіанських хронік" Рея Бредбері проілюстровано теоретичні положення статті.
Функції казкових мотивів у циклі романів Анджея Сапковського "Відьмацька сага"
(2019) Крапивницька, Марта
У статті розглянуто роль казкових мотивів в окталогії Анджея Сапковського "Відьмацька сага". Увагу авторки статті зосереджено на питаннях деконструкції казкових сюжетів, реміфологізації, ключових відмінностях між казкою і міфом.
Цикл у циклі: "Різдво" й "Коляда" в контексті збірки "Три перстені" Б.-І. Антонича
(2019) Мудрак, Марина
У статті проаналізовано головні символи, хронотоп та імпліцитні підтексти диптиху "Різдво" і "Коляда" в контексті збірки як ліричного циклу; простежено, як місце розташування міні-циклу впливає на загальну семантику циклу і долучається до творення нових смислів; доведено, що провідні мотиви "Трьох перстенів" і диптиха тісно переплетені між собою і становлять семантико-структурну єдність, яка характерна для особливого типу цілісності, тобто циклу.
Чи існує українська short story?
(2019) Шувалова, Марія
У статті порушено питання про розрізнення форм малої прози, що активно розвивається у XXI ст. Тексти українських прозаїків, сучасні соціо-культурні тенденції та міжнародний теоретичний дискурс розглянуто як підстави для виокремлення оповідки, що є лаконічним, телічним і глибоко вкоріненим в усну традицию самостійним жанром.
Чому перлина? Про фундаментальну особливість барокової тілесності
(2019) Шалагінов, Борис
На основі аналізу праці Г. Вьольфліна "Ренесанс і Бароко" розкрито в історичному порівнянні з середніми віками та Відродженням генезу і зміст деяких термінів і понять бароко, пов’язаних із символічним переосмисленням поняття тілесності. Проаналізовано функцію художнього образу смерті, а також трагізм і містеріальність, бароковий стоїцизм, бароковий комізм. Розкрито бароковий дихотомізм мистецьких образів та його рефлекси в наступні літературні епохи.
Іншування москаля, національна тожсамість і подвійна лояльність
(2019) Агеєва, Віра
У статті проаналізовано стратегії антиімперського культурного спротиву в українській літературі першої половини ХІХ ст. Зокрема йдеться про специфіку представлення солдата-москаля як Чужого, Іншого, до того ж культурно й цивілізаційно нижчого. Особливо яскраво такі репрезентації виявляються у прозі Григорія Квітки-Основ’яненка, зокрема у програмному "Салдацькому патреті". Як зразок прямої полеміки з російськими авторами, котрі переписують вітчизняну історію у згоді з імперськими матрицями, розглянуто "Наталку Полтавку" Івана Котляревського. Після Шевченкового безбоязного розрахунку з минулим епоха подвійної лояльності, готовність будувати свою державу разом із переможцями і у згоді з їхніми проектами (а десь такий варіант пропонується в "Енеїді" Котляревського) безповоротно відійшла в минуле. Романтизм зосередився на пошуках нових моделей культурної пам’яті та національної тожсамості.

Browse

Browsing Том 2 by Subject "article"

Results Per Page

Sort Options