Пам’ятки історії та культури є одним із чільних медіа збереження й передачі колективної
пам’яті спільноти. Офіційне визнання певної споруди пам’яткою вартою охорони й збереження видається
наслідком її субстанційних властивостей. Проте наповнення охоронних списків нерухомої
спадщини радше репрезентує офіційну версію минулого спільноти та її колективну ідентичність. У
статті проаналізовано співвідношення історичного спадку та історичного середовища задля виявлення
закономірностей формування та лакун структури української колективної ідентичності.