Стаття є іконологічним екскурсом-аналізом до трансформації образності Сатурна – і як характерного
божества смерті, і як астрологічного покровителя, і як античного героя середньовічних
алегорій та мораліте. У мистецьких творах XVI – початку XVII ст. постать Сатурна є вельми
частою, але його символічне навантаження різниться діаметрально, що й спонукає нас віднайти
причини цих метаморфоз.