Боротьба добра і зла, яка в масовому кіно набуває звичної для глядача форми атракціону, має сувору упорядкованість, виправдання, канон: зло має бути покаране. Фільми "румунської нової хвилі" в традиціях авторського кінематографа перевертають цю парадигму і зіштовхують глядача з тим, про що він звикає не думати. У випадку з Кристіяном Мунджіу і його увінчаним Золотою гілкою у Каннах 2007 року фільмі "Чотири місяці, три тижні і два дні" все ще складніше. Глядач цілковито розгублений, глядач нічого не розуміє, глядач схожий на кошеня, яке мокнули мордочкою в молоко. В нього від фільму неприємний осад: перемогло зло? І навіщо все це сталося?