Метою запропонованого дослідження є висвітлення внеску просвітницької організації "Культур-Ліга" у розвиток мови їдиш у добу УНР та у ранньорадянський період. Методологічну основу дослідження складає генераційний підхід Карла Маннгейма, що допомагає проаналізувати мотиваційні устремління діячів Культур-Ліги у контексті творення їдишської культури. Новизна заданого дослідження полягає у постановці теми, що не знайшла достатнього висвітлення у вітчизняній науковій літературі. Крім того, межах дослідження було використано низку їдишомовних джерел, які досі не були введені у відчизняний науковий обіг. У період постання Культур-Ліги в добу УНР та в перші роки становлення радянського режиму, створення їдишських освітніх установ, розвиток літератури та театру було вільним та експериментальним. Однак з вкоріненням радянської влади, культурна політика щодо їдишу почала трансформуватися. Влада почала диктувати курс розвитку всім національним організаціям, що призвело до ліквідації Культур-Ліги та фактичного викорінення національних елементів з їдишської культури та просвіти.