Том 15

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/35823

Browse

Browsing Том 15 by Subject "children’s rights"

Now showing 1 - 1 of 1
  • Thumbnail Image
    Item
    Педагогічний парадокс Канта у київській духовно-академічній філософії ХІХ ст.: статус дитини і стратегія виховання
    (Національний університет "Києво-Могилянська академія", 2025) Кузьміна, Світлана
    Ця стаття має на меті дослідити вплив Кантового педагогічного парадокса на філософію виховання у київській духовно-академічній традиції ХІХ ст., а також показати, як київські філософи переосмислили проблеми статусу і прав дитини, які постають з етичних і педагогічних ідей Канта. Залишаючись у парадигмі педагогічної теорії як секуляризованої теології, київські професори розвивають кардинально інший, ніж у Канта, погляд на статус дитини на підґрунті православного догмату про первородний гріх і образ Божий у людині. У трактуванні природного стану дитини вони намагаються знайти баланс між антитезами, що людська природа у первинному стані є радикально доброю (Руссо) і радикально спотвореною злом, дикою і нестримною (Кант). Київські академісти твердять, що людську природу слід розглядати як добру в принципі, адже людина є не лише творінням, а й носієм нетварного духу Божого. Водночас, слід визнати, що первородний гріх не зіпсував якусь із частин людського єства, а лише зумовив можливість творити зло, порушивши гармонію, у якій дух панував над силами душі й тіла. Однак, вважають київські професори, для дитини ця можливість зла залишається ще нереалізованою, і тому дитинство втілює собою "зліпок, форму духовного ідеалу" та неусвідомлену "первинну цноту". На таких підставах не підлягає сумніву, що дитину слід апріорно вважати людиною, а отже визнавати її право на вільний розвиток. Це дає можливість розв’язувати педагогічний парадокс не лише шляхом обмежень і примусу, покладаючись лише на гуманність та інтуїцію вихователя, а й знаходячи природні шляхи допомогти дитині реалізувати свою потребу у свободі та навчитися користуватися нею. На переконання київських філософів, дитина — це цілком морально здорова істота, яка потребує підтримки, щоб навчитися розрізняти добро і зло у собі й навколо, робити добро з любові до нього, тобто вчитися користуватися свободою і діяти як моральний суб’єкт. Отже, стратегія виховання має бути відповіддю на цей фундаментальний запит.