Статтю присвячено рідкісним положенням небіжчиків у похованнях доби бронзи. Відхилення від стандартних поз є свідченням процесу державотворення, який відбувався в цих суспільствах.
У статті надано характеристику практик "повітряного похорону" та поховальної екскарнації з виявленням регіональної специфіки. Доводиться теза щодо анатолійсько-закавказької етнокультурної генези цього обряду за доби поширення землеробства. У зв’язку з чим здійснено спробу реконструкції можливої поховальної традиції носіїв Трипільсько-Кукутенської культурно-історичної спільності (КІС).