Факультет "Києво-Могилянська школа професійної та неперервної освіти"
Permanent URI for this collection
Browse
Browsing Факультет "Києво-Могилянська школа професійної та неперервної освіти" by Subject "foreign policy"
Now showing 1 - 2 of 2
Results Per Page
Sort Options
Item Зовнішньополітична стратегія Туреччини в Африці в умовах змін сучасного світопорядку(2025) Безпала, Валерія; Зайченко, ІринаУ статті досліджено зовнішньополітичну стратегію Туреччини на Африканському континенті та її вплив на процеси регіоналізації в Африці. Проаналізовано еволюцію турецької політики в Африці, починаючи з кінця 1990-х років, коли було розроблено Африканський план дій, і до сучасного етапу активної дипломатичної, економічної, безпекової та культурної присутності. З’ясовано, що Туреччина застосовує комплексний підхід, поєднуючи інструменти публічної дипломатії, економічну співпрацю, військове співробітництво та засоби м’якої сили, що в синергії забезпечують їй унікальне позиціонування серед інших глобальних акторів на континенті. Особливу увагу приділено аналізу основних наративів, за допомогою яких Туреччина конструює позитивний імідж в африканських країнах, зокрема твердженням про відсутність досвіду колоніалізму в минулому та орієнтацію на взаємовигідне партнерство, на відміну від інших глобальних гравців у регіоні: США, КНР, Росії та ін. Розглянуто базові механізми впливу Туреччини в Африці, а саме: збільшення кількості дипломатичних місій, інтенсифікація торговельно-економічної взаємодії, створення військових баз, укладання угод у сфері безпеки, надання гуманітарної допомоги та поширення турецької культури й освіти через відповідні державні інститути й недержавні інституції. Окреслено також роль приватних компаній і релігійних організацій у посиленні турецької присутності в регіоні. У підсумку визначено прагнення Туреччини утвердитися в Африці в ролі довгострокового стратегічного партнера з одночасним посиленням власних економічних, політичних і безпекових позицій на континенті. Також вказано на ризики для самої Туреччини у разі продовження нарощування присутності в Африці, серед яких, зокрема: конкуренція з іншими глобальними і регіональними акторами, внутрішня політична динаміка в самій Туреччині та нестабільність у низці африканських держав. Виявлено перспективи подальшої активізації турецько-африканських відносин і необхідність врахування комплексного характеру нової африканської політики Туреччини в процесах регіональної інтеграції.Item Сучасний стан політичних відносин України та Південно-Африканської Республіки в контексті глобальних трансформацій(2026) Таірова, Лімара; Олійник-Дьомочко, МартаУ статті проаналізовано еволюцію політичних відносин між Україною та Південно-Африканською Республікою (ПАР) у контексті трансформації глобальної системи міжнародних відносин. Визначено основні фази двостороннього діалогу — від участі Української РСР у міжнародних кампаніях проти апартеїду до формування сучасної стратегії взаємодії України з країнами Африканського континенту. Особливу увагу приділено періоду 2022–2025 рр., коли відбулася помітна інтенсифікація дипломатичних контактів, візитів високого рівня та політичного діалогу щодо російсько-української війни. Показано, що зовнішня політика Південно-Африканської Республіки стосовно війни реалізується як «політика балансування», спрямована на збереження автономності між Заходом і країнами Глобального Півдня та підтримання традиційної для ПАР ролі посередника й «нормативного реформатора» міжнародної системи. Доведено, що сучасний характер українсько-південноафриканських відносин визначається поєднанням політичної автономії ПАР та прагматичної, гнучкої дипломатії України, що формує унікальний формат партнерства, побудований на концепції ціннісного реалізму. Проаналізовано обмеження розвитку співпраці: інституційна слабкість двосторонніх механізмів, обережність ПАР у межах БРІКС, історичні зв’язки з Росією, а також вплив регіональних лідерських амбіцій Преторії. Окреслено три перспективні напрями подальшої взаємодії (гуманітарний, продовольчий і цифровий), які можуть стати основою «модулів довіри» та перевести політичний діалог у практичну площину. Зроблено висновок, що синергія цих напрямів формує нову якість південно-північного партнерства, орієнтованого на довгострокову взаємовигоду, стійкість та посилення міжнародної суб’єктності України. Дослідження побудовано на аналізі офіційних документів, заяв МЗС, рішень ООН, даних міжнародних організацій та матеріалів південноафриканських