Феноменологічна концептуалізація досвідів війни : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
Loading...
Date
2026
Authors
Амельченко, Олександра
Journal Title
Journal ISSN
Volume Title
Publisher
Abstract
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 033 "Філософія" (03 ‒ Гуманітарні науки). — Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2026. Вибір теми дослідження зумовлено тривалим домінуванням у західній філософській традиції низки типових підходів до осмислення феномену війни, яким бракує пізнавально-методологічних інструментів, потрібних для врахування різноманітних досвідів проживання війни її свідками та учасниками. Зокрема, як показано у вступній частині роботи, якщо в суміжних галузях (наприклад, у дослідженнях із міжнародних відносин) останніми десятиліттями відбувається перехід від розуміння війни як продовження політики іншими засобами до її тлумачення крізь призму специфічних людських досвідів, то у філософії (передовсім — у рамках морально-філософської традиції) досі переважає розуміння війни як політичного явища, у якому людський досвід війни виведено на периферію подій війни. Панівним типом розуміння війни залишається морально-правовий, який оцінює війну передовсім як політичний акт у рамках певної норми, тоді як альтернативою цій настанові, яка повною мірою враховує індивідуальні досвіди проживання війни, постає феноменологічна філософія. Феноменологічна концептуалізація досвідів війни здійснюється в роботі в контексті феноменології проживання шляхом: 1) типологізації та класифікації провідних філософських поглядів на війну як морально-правовий, політичний та історико-соціокультурний феномен; 2) виявлення та оцінки евристичних потенціалів актуальних методологічно-пізнавальних підходів до філософського осмислення досвідів війни; 3) демонстрування ефективності застосування феноменологічного підходу на прикладі описів таких досвідів війни, як міграція, окупація та життя в умовах війни; 4) увиразнення значення феноменології проживання як екзистенційно-онтологічного проєкту в контексті феноменологічної концептуалізації досвідів війни. Зазначені чотири напрями розгортання дослідження визначили структуру роботи: кожному із зазначених рівнів осмислення феномену війни присвячено окремий розділ. У першому розділі ("Провідні філософські моделі осмислення війни: типологізація") відтворено найпоширеніші типи осмислення війни у філософській думці й запропоновано класифікацію відповідних концепцій. У межах морально-правового типу запропоновано виокремити такі філософські концепції війни: 1) нормативно-політичну, закладену в роботах Аристотеля (384–322 рр. до н. е.), Августина (354–430), Томи Аквінського (1225–1274) та розвинуту в працях Жана-Жака Русо (1712–1778), Імануеля Канта (1724–1804), Бертрана Расела (1872–1970), а також сучасних теоретиків справедливої війни, зокрема Майкла Волцера (нар. 1935 р.) та Джефа Макмахана (нар. 1954 р.), і представників дискурсивної етики, зокрема Карла-Ото Апеля, Юрґена Габермаса та Анатолія Єрмоленка, які оцінюють війну крізь призму певних моральних норм, але продовжують її розглядати передовсім як політичний акт; 2) політико-легітимаційну, представлену в філософії Джона Лока (1632–1704), який осмислював війну як легітимну форму реалізації державного суверенітету. У межах політичного типу виділено: 3) політичну концепцію війни Ніколо Макіавелі (1469–1527), Томаса Гобса (1588–1679), Карла фон Клаузевіца (1780–1831) та Карла Шміта (1888–1985), в якій війну визначали суто як функцію політики. У межах історико-соціокультурного типу виділено такі концепції: 4) національно-метафізичну, центральним виразником якої можна вважати Йогана Ґотліба Фіхте (1762–1814), який тлумачив війну як подію націотворення, але до якої також можна віднести Ґеорґа Вільгельма Фрідріха Геґеля (1770–1831), який вважав війну формою втілення Абсолютного Духу в історії; 5) економічно-історичну, у формуванні якої провідну роль відіграли праці Фридриха Енґельса (1820–1895) і Карла Маркса (1818–1883), які тлумачили війну я вираз класового конфлікту та як механізм у рамках ширшої соціально-економічної боротьби; 6) соціально-антропологічну, представлену в працях Сімони Вейль (1909–1943), оскільки вона інтерпретувала війну як структурний механізм, через який відтворюється соціальне панування; 7) аксіологічно-метафізичну, виявлену в працях Макса Шелера (1874–1928), який розглядав війну як привілейовану сферу реалізації цінностей нації; 8) формально-соціологічну, представлена в працях Ґеорґа Зімеля (1858–1918), який концептуалізував війну як посилену форму конфлікту, що парадоксально функціонує як спосіб соціальної інтеграці; 9) раціонально-інституційну, засновану Максом Вебером (1864–1920), який інтерпретував війну як вираз інституціоналізованих форм панування; 10) історико-соціологічну, представлену в працях Реймона Арона (1905–1983), який розглядав війну як вираз конкретної історичної конфігурації та етапу розвитку суспільства; 11) соціально-прагматичну, оформлену Вільямом Джеймсом (1842–1910), Джоном Дьюї (1859–1952), які аналізували соціальні умови війни та шукали її раціональні альтернативи. Здійснена типологічна класифікація філософських поглядів на війну наочно демонструє недооцінювання статусу окремих осіб як суб’єктів війни у панівних філософських підходах до осмислення цього феномену. В останніх суб’єктами війни є держава, нація, соціальні групи та класи, а також ті, хто має державну владу. Індивіди ж отримують суб’єктність у поодиноких випадках, і лише як абстрактні моральні дієвці. У контексті теперішньої російсько-української війни особливо разючою стає розбіжність таких поглядів із реальністю, адже в останній індивідуальна ініціатива окремих людей, зокрема волонтерів, добровольців та інших категорій громадян, спроможна генерувати справжню суб’єктність індивідів в умовах війни. У методологічно-пізнавальному плані, як з’ясовано у другому розділі роботи ("Війна як досвід: проблема суб’єктності"), до осмислення суб’єктності звичайних людей під час війни надають змогу наблизитися лише такі сучасні філософські підходи, як постструктуралізм, психоаналіз і феноменологія, адже пропонують відповідні концептуальні та методологічні ресурси. За підсумками аналізу тлумачень війни, наявних у представників цих підходів, виявлено низку позитивних альтернатив — тих концепцій війни, які долають обмеженість типових способів осмислення цього феномену, реконструйованих у першому розділі. Такими концепціями війни доцільно визнати: 1) антиполітичну, представлену поглядами Жиля Дельоза (1925–1995) та Фелікса Ґватарі (1930–1992), які демонстрували, що війна лежить в основі мирної політики й має потенціал знищити останню; 2) військово-політичну, представлену в роботах Еманюеля Левінаса (1906–1995) та Мішеля Фуко (1926–1984), які вважали, що війна лежить в основі (біо)політики; 3) насильницько-правову, виявлену у працях Жака Деріда (1930–2004), який вважав, що насилля є джерелом права; 4) психоаналітичну, представлену в працях таких авторів, як Зигмунд Фройд (1856–1939), Карл Ґустав Юнґ (1875–1961), Мелані Кляйн (1882–1960) та Анна Фройд (1895–1982), які простежували походження війни до неусвідомлених агресивних імпульсів, внутрішніх психічних конфліктів або потреби захищати матерів відповідно; 5) феноменологічну, представлену в працях Яна Паточки (1907–1977), який описував війну крізь призму фронтового досвіду. На основі аналізу особливостей застосування постструктуралістичного, психоаналітичного та феноменологічного підходів у роботі було зроблено висновок про перевагу феноменологічного підходу — як такого, що надає філософські засади для опису та концептуалізації безпосередніх досвідів війни. З огляду на сказане вище, у третьому розділі роботи ("Феноменологічний аналіз досвідів війни") на основі описів досвідів війни, здійснених із феноменологічних позицій, було концептуалізовано досвіди міграції, окупації та життя в умовах війни. Досвід міграції було визначено як розрив у тілесності, яка конституюється як продовження рідного дому; такий досвід також характеризується мисленням про власне життя як таке, що має завершитися вдома. В основу такого концептуального розуміння досвідів міграції лягли розвідки низки феноменологів, зокрема Сари Ахмед (нар. 1969 р.) та Карлоса Санчеса (нар. 1986 р.). Доробок Альфреда Шюца (1899–1959) формує підмурівок для розуміння «дому» як знайомого культурного життєсвіту, що надає коди та патерни, які важко відтворити за умов міграції. Досвід окупації підлягає концептуалізації як такий, що ставить під загрозу безпеку власного дому й може вимагати ризикувати власним життям задля її відновлення чи захисту. Підстави для такої інтерпретації надає здійснений у роботі аналіз автобіографічних праць Жана-Поля Сартра (1905–1980) та Моріса Мерло-Понті (1908–1961). Попри те, що фундаментально дім мав би слугувати прихистком і місцем переховування, досвід життя в умовах війни, як він описаний у працях вітчизняних дослідників, зокрема Вахтанґа Кебуладзе, Тетяни Огаркової, Володимира Єрмоленка та Володимира Приходька, може бути концептуалізований як досвід загроженості дому. Наголошення на значенні дому як прихистку, в якому вільно розкривається природа людини, допомагає увиразнити точку зору, відповідно до якої саме образ дому лежить в основі різноманітних досвідів війни. Тому в четвертому розділі ("Проживання як екзистенційно-онтологічна умова досвіду війни"), який відповідає четвертому рівню дослідження — екзистенційно-онтологічному, було здійснено концептуальну інтеграцію війни як онтологічної загрози. Основою для такого перевизначення війни стає феноменологічне тлумачення дому, розвинене на основі феноменології проживання Мартина Гайдеґера (1889–1976), Еманюеля Левінаса (1906–1995), Айріс Маріон Янґ (1949–2006) та Едварда Кейсі (нар. 1939 р.). Феноменологія проживання набуває істотного доповнення з урахуванням описів відчуття втрати, яке переживають ті, хто переселяється чи мобілізується через війну. Підстави стверджувати це дає феміністична критика феноменології проживання, запроваджена тією ж А. М. Янґ, та феноменологічні описи горювання, виявлені, зокрема, в працях Метью Реткліфа та Моріса Мерло-Понті. Розглянута в такому світлі, війна постає феноменом, що загрожує самому буттю людини, людській суб’єктності, стосункам з Іншим, створенню нових і збереженню старих смислів, існуванню культури та відповідної їй ідентичності, тілесності та життєсвіту кожного. Отже, на всіх чотирьох рівнях дослідження у дисертації було доведено, що саме феноменологічна філософія, зокрема феноменологія проживання, надає основу для розуміння війни як досвіду, в якому, попри усі загрози, які вона несе, здатна розкриватися суб’єктність людини. Про це свідчать описи й аналіз досвідів міграції, життя під окупацією, долучення до лав руху опору, мобілізації, проживання стану війни в місцях, наближених і віддалених від фронту тощо. Цей та інші результати дослідження мають як теоретичну, так і практичну користь, адже можуть бути застосовані як у подальших філософських розвідках, присвячених осмисленню війни, так і у соціальній практиці, а також у викладанні різноманітних навчальних дисциплін із політичної філософії, філософії війни тощо.
Description
PhD thesis to obtain the scientific degree of the Doctor of Philosophy in the Programme Subject Area 033 "Philosophy" (03 – Humanities). – National University of "Kyiv-Mohyla Academy". Kyiv, 2026. The choice of this research topic is motivated by the persistent dominance in Western philosophy of a set of conventional approaches to the phenomenon of war that lack the perceptual-methodological instruments necessary to account for the diverse experiences of witnesses and participants. As the introductory part argues, while there has been a gradual shift in related disciplines (for example, in international relations) from understanding of war as a continuation of politics by other means to examining it from the perspective of lived human experiences, philosophy (particularly, within the tradition of moral philosophy) continues to treat war primarily as a political phenomenon, which renders the human experience of war peripheral to the events themselves. Moral and legal modes of understanding war, which construe it as a political act governed by normative frameworks, remain predominant, whereas phenomenological methodology offers an alternative approach that fully accounts for individual lived experiences of war. This study develops a phenomenological conceptualization of war experiences within the framework of the phenomenology of dwelling by 1) proposing a typology and classification of key philosophical understandings of war as moral and legal, political, and socio-cultural-historical phenomenon; 2) identifying and evaluating the heuristic potentials of contemporary perceptual-methodological approaches to philosophical comprehension of war experiences; 3) demonstrating the effectiveness of the phenomenological approach through analyses of war experiences such as migration, occupation and everyday life during wartime; 4) emphasizing the significance of the phenomenology of dwelling as existential and ontological project in context of conceptualizing war experiences. The first chapter of the thesis ("Central Philosophical Models of War Comprehension: Typology") reconstructs dominant modes of understanding war in philosophy and proposes a corresponding classification of these conceptions. Within the moral and legal understanding of war, two principal conceptions are distinguished. 1)The regulatory conception of war, whose foundations were laid by Aristotle (384–322 BC), Augustine of Hippo (354–430), Thomas Aquinas (1225–1274), and further developed by Jean-Jacques Rousseau (1712–1778), Immanuel Kant (1724–1804), Bertrand Russell (1872–1970), as well as contemporary just war theorist such as Michael Walzer (born in 1935) and Jeff McMahan та (born in 1954), and representatives of discourse ethics including Karl-Otto Apel (1922–2017), Jurgen Habermas (born in 1929) and Anatoliy Yermolenko (born in 1952). Within this conception, philosophers evaluate war according to specific moral norms while continuing to construe it primarily as a political act. 2) The political-legitimatory conception of war, represented in the philosophy of John Locke (1632–1704), who understood war as a legitimate mode of exercising the state’s sovereignty. Within the political type of war, a single conception predominates. 3) The political conception of war, presented in the works of Niccolo Machiavelli (1469–1527), Thomas Hobbes (1588–1679), Carl von Clausewitz (1780–1831), and Carl Schmitt (1888–1985), defined war as a function of politics. Within the socio-cultural-historical type of war understanding, such conceptions were distinguished as 4) national-metaphysical, whose central exponent was Johann Gottlieb Fichte (1762–1814), who interpreted war as an event of formation of the nation. Georg Wilhelm Friedrich Hegel (1770–1831) may also be regarded as a representative of this conception, insofar as he considered war a mode of the Absolute Spirit's manifestation in history. 5) The next conception may be described as economic-historical, shaped primarily by Friedrich Engels (1820–1895) and Karl Marx (1818–1883), who interpreted war as an expression of class conflict and as a mechanism within broader socio-economic struggle. 6) Simone Weil’s (1909–1943) social-anthropological conception of war described this phenomenon as a structural mechanism through which social domination reproduces itself. 7) Max Scheler’s (1874–1928) axiologically-metaphysical conception of war conceives of war as a privileged sphere for the realization of a nation’s values. 8) The formal-sociological conception of war is articulated in the works of Georg Simmel (1858–1918), who conceptualized war as an intensified form of conflict that paradoxically functions as a mode of social integration. 9) The rational-institutional conception of war is associated with Max Weber (1864–1920), who interpreted war as an expression of institutionalized forms of domination. 10) The historical-sociological conception is represented in the works of Raymond Aron (1905–1983), who conceptualized war as an expression of society’s specific historical configuration and stage of development. 11) The socially pragmatic conception of war is formulated by William James (1842–1910) and James Dewey (1859–1952), who analyzed the social conditions of war and sought rational alternatives to it. The completed topological classification of philosophical approaches to war demonstrates that dominant traditions tend to underestimate the status of the individual. In the conceptions examined above, the primary subjects of war are the state, the nation, social groups, classes, or those in power. Individuals receive agencies in isolated cases and typically as abstract moral agents. In the context of the ongoing Russian-Ukrainian war, the contradiction of this perspective with reality becomes especially striking as the individual initiative of each person, in particular, volunteers and other civic actors, can generate real subjectivity of individuals in wartime. In the perceptual-methodological sense, as clarified in the second chapter of the thesis ("War as Experience: The Problem of Subjectivity"), only certain contemporary philosophical approaches, such as post-structuralism, psychoanalysis, and phenomenology, offer conceptual and methodological resources for a more adequate understanding of the subjectivity of ordinary individuals in wartime. As a result, the analysis of war interpretations advanced by representatives of these approaches yields a range of alternative conceptions that overcome the limitations of the typical models of war understanding reconstructed in the first chapter. These positive alternatives include 1) the anti-political conception of war, articulated by Gilles Deleuze (1925–1995) and Felix Guattari (1930–1992), who argued that war underlies politics and retains the potential to disrupt or dissolve political order; 2) the military-political conception of war, developed in the works of Emmanuel Levinas (1906–1995) and Michel Foucault (1926–1984) who considered war as prior to and constitutive of (bio)politics; 3) the violence-legal conception, discovered in the works of Jacque Derrida (1930–2004), who examined violence a foundational source of law; 4) the psychoanalytical conception, represented by Sigmund Freud(1856–1939), Carl Gustav Yung (1875–1961), Melanie Klein (1882–1960) and Anna Freud (1895–1982), who traced the origins of war to unconscious aggressive impulses, internal psychic conflicts or the need to defend a mother, accordingly; 5) the phenomenological conception, developed in the works of Jan Patochka (1907–1977), who described war through the experience of the front. Based on the specific features of the application of post-structuralist, psychoanalytic, and phenomenological approaches, a conclusion was drawn about the preference of phenomenology, as it provides a philosophical foundation for the description and conceptualization of war experiences. Based on the above-mentioned considerations in the third chapter of the thesis ("Phenomenological Analysis of War Experiences"), experiences of migration, occupation, and life under wartime conditions were conceptualized through phenomenological descriptions. The experience of migration was defined as the rupture in embodied dwelling, insofar as the body is constituted as a continuation of one’s own home. This experience is further characterized by the perception of one’s life as oriented toward an eventual return home. The conceptual understanding of migratory experiences was grounded in the work of phenomenologists such as Sara Ahmed (born in 1969) and Carlos Sánchez (born in 1986). Alfred Schutz’s (1899–1959) works provide a basis for understanding home as a familiar cultural lifeworld that supplies implicit codes and habitual patterns which cannot be reconstituted under conditions of migration. The experience of occupation was conceptualized as an experience that endangers the safety of one’s own home and may demand risking one’s life to restore or defend it. This interpretation is grounded in an analysis of the autobiographical writings of Jean-Paul Sartre (1905–1980) and Maurice Merleut-Ponty (1908–1961). Although fundamentally, home is supposed to be a refuge or place of shelter, life under wartime conditions may be conceptualized as an experience of ‘home at risk’. This interpretation draws on descriptions found in the works of Ukrainian scholars, particularly Vakhtang Kebuladze, Tetyana Ogarkova, Volodymyr Yermolenko, and Volodymyr Pryhodko. Emphasizing the meaning of home as a refuge where human nature can unfold freely makes it possible to foreground the idea that the image of home underlies diverse war experiences. Accordingly, in the fourth chapter of the thesis ("Dwelling as Existential-Ontological Condition of War Experience"), conceptual integration of war as an ontological threat is undertaken. The basis for such a redefinition of war is a phenomenological interpretation of home developed based on the phenomenology of dwelling articulated in the works of Martin Heidegger (1889–1976), Emmanuel Levinas (1906–1995), Iris Marion Young (1949–2006), and Edward Casey (born in1939). The phenomenology of dwelling can be substantially supplemented through an analysis of the lived experiences of loss among displaced or mobilized individuals. The feminist critique of the phenomenology of dwelling proposed by Iris Marion Young, together with phenomenological descriptions of grief developed by Matthew Ratcliffe and Maurice Merleau-Ponty, provides grounds for this claim. Examined from this perspective, war appears as a phenomenon that threatens the very being of human beings: their subjectivity, their relation to the Other, the creation of new and preservation of existing meanings, the continuity of culture and its corresponding forms of identity, corporeality, and lifeworld of each individual. Consequently, across all four levels of research in the thesis, it is demonstrated that phenomenological philosophy, particularly the phenomenology of dwelling, provides the foundation for understanding war as an experience that, despite all threats, allows for the disclosure of human subjectivity. This claim is supported by analyses of lived experiences of migration, occupation, participation in resistance, mobilization, and wartime dwelling in regions proximate and remote from the frontline. This and other research findings possess both theoretical and practical significance, as they may be applied in further philosophical studies devoted to the conceptualization of war, as well as in social practice and in the teaching of disciplines such as political philosophy and the philosophy of war.
Keywords
війна, філософія, історія філософії, сучасна західна філософія, феноменологія, філософська антропологія, онтологія, досвід, відповідальність, цінності, етика, дискурс, біль, значення, дисертація, war, philosophy, history of philosophy, contemporary western philosophy, phenomenology, philosophical anthropology, ontology, experience, responsibility, values, ethics, discourse, pain, meaning
Citation
Амельченко О. Є. Феноменологічна концептуалізація досвідів війни : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії / Амельченко Олександра Євгенівна ; наук. кер. Менжулін Вадим Ігорович ; Національний університет "Києво-Могилянська академія", Міністерство освіти і науки України. - Київ : [б. в.], 2026. - 229 с. - Містить додатки.