Стратегічний воєнний наратив президента Зеленського та його вплив на переконання зовнішніх аудиторій упродовж російсько-української війни 2022-2025 рр. : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
Loading...
Date
2026
Authors
Омельченко, Михайло
Journal Title
Journal ISSN
Volume Title
Publisher
Abstract
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 061 "Журналістика" (06 — Журналістика). — Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2026. У дисертації представлено комплексний аналіз конструювання, еволюції та функціональної динаміки стратегічного воєнного наративу президента В. Зеленського під час російсько-української війни 2022–2025 рр. Стратегічний воєнний наратив розглядається як центральний інструмент зовнішньої комунікації, спрямований на зміну глобального сприйняття війни, мобілізацію та утримання міжнародної підтримки, вплив на ухвалення політичних рішень західними партнерами щодо життєво важливої військово-політичної допомоги Україні. Змодельована архітектура наративу крізь трирівневу структуру (архетипно-сюжетний, емоційний, жанрово-стильовий рівні), обґрунтована унікальність моделі порівняно з класичними мелодраматичними мобілізаційними наративами 2000-х рр., простежена динаміка її трансформації через чотири фази війни, визначені ключові механізми переконання західних еліт і громадськості. Окрім реконструкції моделі, окреслено перспективну дослідницьку програму емпіричного тестування ефективності наративу. Повномасштабне вторгнення РФ спровокувало найзначнішу кризу безпеки в Європі з часів Другої світової війни; окрім кінетичного протистояння з інфраструктурними руйнуваннями та гуманітарною катастрофою, російсько-українська війна стала точкою відліку для глобальної війни смислів. Стратегічне завдання В. Зеленського – забезпечення стабільного постачання ресурсів (озброєння, фінансування, санкційний тиск) при тотальній залежності України від західних ліберальних демократій. Орієнтованість політичних систем Заходу на публічну думку зробила завоювання розумів та сердець їхніх електоратів запорукою виживання української державності. Додатковими чинниками стали вкорінені страхи ядерної ескалації та скептицизм щодо неминучої поразки України – натомість необхідно було сконструювати реальність, де українська держава здатна до ефективного опору та виступає захисником глобальних демократичних цінностей. Активізація інших регіональних конфліктів (Близький Схід, Індія– Пакистан) інтенсифікувала глобальну конкуренцію за увагу, а тривалість
протистояння викликала втому від війни на Заході, що ризикувало популяризувати моральний егоїзм з позицією обміну миру на зраду українських інтересів. Концептуально дослідження засноване на синтезі теорій стратегічних наративів, мелодраматичного політичного дискурсу та емоційного повороту в суспільних науках у трирівневу концепцію стратегічного воєнного наративу. Архетипно-сюжетний рівень спрощує таймлайн десятиліть російсько-українського протистояння, структуруючи події в логічний сюжет із покладанням провини й визначенням безвинних у формі архетипів для міжнародних акторів. Емоційний
рівень регулює афективні стани зовнішніх аудиторій, а жанрово-стильовий рівень об'єднує елементи в мелодраматичній рамці з виразним риторичним репертуаром. Дослідницькі завдання: 1) визначити умови, цілі та комунікативні завдання Зеленського щодо переконання міжнародних аудиторій упродовж 4 років війни; 2) висвітлити основні елементи стратегічного воєнного наративу на основі гібридної
методології; 3) сформулювати унікальність моделі як інструменту мобілізації уваги та підтримки зовнішніх аудиторій; 4) розробити перспективні напрямки дослідження ефективності моделі. Методологія дослідження поєднує комп'ютеризований наративний аналіз у ATLAS.ti з автоматизованим контент-аналізом на основі великої мовної моделі
Claude. Обидва методи ґрунтувалися на попередньо розроблених кодувальниках із адаптацією теоретичної моделі до контексту української зовнішньополітичної комунікації періоду війни. Емпірична основа – корпус із 90 зовнішньополітичних виступів Зеленського за 2022–2025 рр., збалансований за роками та структурований відповідно до 4 фаз війни (шокова (02–04.2022); контрнаступи України (05.2022 – 08.2023); позиційна війна (09.2023 – 08.2024); адаптація стратегій (09.2024 – 12.2025)) та типів аудиторій (звернення до народів країн-партнерів, виступи на міжнародних майданчиках, звернення до парламентів).
Якісний наративний аналіз 90 текстів ідентифікував п'ять архетипових ролей (Жертва, Агресор, Герой, Союзник, Боягуз; N=2083) та п'ять сюжетних послідовностей (Агресія-зараз, Агресія-попередня, Реакція-попередня, Реакція-зараз, Бажаний стан; N=1199). Кількісний контент-аналіз операціоналізував 17 підкатегорій емоційно-риторичних індикаторів за чотирма категоріями (С1. Пряме вираження емоцій; С2. Драматизація; С3. Спрощення; С4. Риторичні засоби; N=7112). Паралельне ручне кодування на підмножині корпусу підтвердило високу
точність методу. Процедура відповідає таксономії GAIDeT щодо прозорого використання генеративного ШІ. Результати розкривають комплексність та адаптивність моделі стратегічного воєнного наративу. На архетипно-сюжетному рівні архетипи мають такий розподіл: Жертва (18%), Агресор (34%), Герой (15%), Союзник (24%), Боягуз (9%). Сюжетні послідовності демонструють інший тренд: мобілізаційні Реакція-зараз і
Агресія-зараз займають дві третини всіх кодів (43% і 28%), тоді як Реакція-попередня (7,5%), Агресія-попередня (11%) і Бажаний стан (11%) – допоміжні. Сюжет побудований у класичному мелодраматичному жанрі про Героя-рятівника (українська держава та Сили оборони), який бореться з жорстоким, дегуманізованим Агресором (РФ) заради порятунку безвинної Жертви (українське цивільне населення). Найважливіша знахідка – центральне позиціонування західних партнерів як адаптація під умови й потреби України. Унікальний архетип Союзник – центральний персонаж після Агресора (витісняючи навіть Жертву та
Героя): у сюжеті він підтримує Героя у найвідповідальніший момент, розділяючи з ним чесноти й заслуги за перемогу. Президентський наратив трансформує військово-політичну допомогу країн Заходу з акту співчуття до утвердження власної величі (національна гордість від успіхів західного озброєння в обороні від РФ). Архетип Боягуз – персонаж, що обирає власну користь над обовʼязком та справедливістю, – використовується як негативна ідентифікація щодо нейтральних і зрадницьких позицій на Заході, тавруючи їх як моральний егоїзм та історичну помилку, що підіграє Агресору. Архетип Герой проходить найбільший шлях розвитку: у перші дні вторгнення він постає з Жертви, обираючи національний спротив; надалі від ролі слабшого отримувача західної допомоги набуває статусу рівноправного партнера й донора
безпеки. Ця еволюція нейтралізувала як першочергові детерміністські наративи щодо нездатності України протистояти РФ, так і подальші контрнаративи щодо непотрібних витрат західних урядів на далеку війну, переформатовуючи підтримку з альтруїзму на прагматичну інвестицію в оборонну промисловість і безпеку громадян. У взаємодії Героя та Союзника створюється чітке функціональне розмежування: Україна за підтримки Заходу здатна на рівних воювати з РФ, а західні партнери не несуть прямих безпекових загроз від цієї підтримки – формула, що знижує сприйняття загрози ядерної ескалації з-поміж західних виборців. На рівні сюжетних послідовностей домінує Реакція-зараз як маркер мобілізаційного, радше ніж легітимаційного фокусу стратегічного воєнного наративу. Якщо в класичних мелодраматичних наративах домінувала послідовність з моральним обуренням минулими злочинами для легітимації превентивних ударів, то в Зеленського функція моделі зміщена на мобілізаційну –заклики до збільшення масштабів допомоги західних партнерів. Цілепокладання в Бажаному стані виходить за межі повернення статусу-кво, натомість створюючи візію кардинальної перебудови світового порядку (деокупація, правосуддя, членство в ЄС і НАТО, відбудова, образи переможної України та переможеної РФ
як запоруки недопущення всіх агресій). Подібна візія активує національну гордість західних партнерів за участь у формуванні безпекової архітектури континенту, позиціонуючи підтримку України як проєкт нового міжнародного порядку, а не акт благодійності. Нарешті, системно перебудовується композиційна логіка сюжету: класична лінійна схема сюжету відтворена лише в одному виступі Зеленського, натомість поступаючись місцем новітнім циклічним, спіральним та інвертованим
структурам. На емоційному рівні ідентифіковано систематичну нормативну прив'язку афективних станів до архетипів. Жертва активує співчуття, біль і тривогу через персоналізовані мікроісторії та лексеми болю; Агресор – гнів і страх через демонізацію, звіроподібні метафори та глобалізацію загрози (ядерна, екологічна, продовольча, мореплавна); Герой – надію, гордість і віру через метафори та епітети (Давід проти Голіафа, «справжня» хоробрість); Союзник – вдячність і національну
гордість через персональні подяки лідерам та формулу "ваша зброя рятує життя"; Боягуз – сором і презирство через риторичні питання та модальні маркери. Принципова емпірична знахідка: вдячність виступає ядром позитивного емоційного зчеплення коаліції замість гніву як домінантної мобілізаційної емоції класичних мелодраматичних наративів.
На жанрово-стильовому рівні риторичні засоби (61,4%) є домінантним
інструментом; драматизація (С2) – 1 144 коди (16,1%); пряме вираження емоцій (С1) – 799 кодів (11,2%); спрощення (С3) – 800 кодів (11,2%). У часовій динаміці спостерігається загальне зниження частоти емоційно-стильових засобів з 2 107 кодів у 2022 р. до 1 393 у 2025 р. (-34%) із внутрішньою перебудовою інструментарію: частка звернення до емоцій незначно зростає (з 9% до 14%), кількість спрощень падає більш ніж удвічі (з 16% до 7%), тоді як риторичні засоби утримують стабільне домінування на рівні 58–64% впродовж чотирьох років. Якісно це відображає поетапну еволюцію стилю зовнішньої комунікації Зеленського: від шокової мобілізації 2022 р. через структуроване осмислення 2023 р. та організовану комунікацію 2024 р. до прагматичної дипломатії 2025 р. На основі моделі окреслено перспективну дослідницьку програму емпіричної оцінки ефективності стратегічного воєнного наративу з 11 пропозицій у кількісній, якісній та експериментальній парадигмах. П'ять кількісних напрямів охоплюють
рівень наративного засвоєння – відтворення архетипів і сюжетних послідовностей в офіційному дискурсі країн-партнерів, порівняння з іншими лідерами в умовах асиметричної загрози, конверсію наративу в реальні політичні рішення, контент- і тематичний аналіз опитувань громадської думки та соціальних мереж. Три якісні напрями: вернакулярні фокус-групи у країнах-партнерах для реконструкції культурних ключів та бар'єрів інтерпретації комунікації Зеленського; елітні інтерв'ю з парламентаріями й дипломатами; етнографічне включене спостереження за мережами діаспори й біженців як ретрансляторів українських наративів. Три експериментальні напрями перевіряють ефективність національної гордості
Союзника проти співчуття до Жертви як мобілізаційних емоцій, архетипу Союзник для зниження ризику ядерної ескалації, ефективності емоційно-наративного проти раціонально-аргументативного стилю переконання у звʼязці зі сприйняттям постаті Зеленського. У підсумку, дисертація заповнює критичну прогалину в дослідженнях війни та зовнішньої комунікації президента Зеленського, які традиційно фокусувалися на
військовому вимірі, особистому бренді або класичній дипломатії, ігноруючи когнітивний та емоційний виміри лідерської комунікації. Знахідки підкреслюють важливість проактивного смислотворення як форми національної оборони, де переконання є основним інструментом збереження державності за критичної залежності від західної допомоги, втоми від війни та глобальної конкуренції за увагу. Розроблена модель стратегічного воєнного наративу може слугувати архітектурною матрицею для проєктування довгострокових міжнародних інформаційних кампаній і протидії ворожим інформаційним впливам. Практичне значення роботи – у можливості безпосереднього впровадження моделі у діяльність суб'єктів врядування, стратегічних комунікацій та публічної дипломатії України, а також представників неурядового сектору, медіаспільноти та академічної сфери.
Description
PhD thesis to obtain the degree of Doctor of Philosophy in the Programme Subject Area 061 "Journalism" (06 — Journalism). — National University of Kyiv-Mohyla Academy, Kyiv, 2026. The dissertation presents a comprehensive analysis of the construction, evolution, and functional dynamics of President V. Zelenskyy's strategic war narrative during the Russo-Ukrainian war of 2022–2025. Strategic war narrative is examined as a central instrument of external communication aimed at reshaping the global perception of the war, mobilizing and sustaining international support, and influencing Western partners' decisions on vital military-political assistance to Ukraine. The narrative architecture is modelled as a three-level structure (archetypal-plot, emotional, and genre-stylistic levels); the model's uniqueness is substantiated, its transformation is traced across the four phases of the war; and key mechanisms of persuading Western elites and publics are identified. Beyond reconstructing the model, a prospective research programme for empirically testing the narrative's effectiveness is outlined. Russia's full-scale invasion provoked Europe's most significant security crisis since WWII; beyond the kinetic confrontation with infrastructural destruction and humanitarian
catastrophe, the war became a starting point for a global war of meanings. Zelenskyy's strategic task was securing a stable supply of resources (weapons, financing, sanction pressure) under Ukraine's total dependence on Western liberal democracies. The orientation of Western political systems toward public opinion made winning their electorates' hearts and minds prerequisite for Ukrainian statehood's survival. Additional drivers included entrenched fears of nuclear escalation and scepticism about Ukraine's inevitable defeat – instead, a reality had to be constructed where Ukraine is capable of effective resistance and acts as a defender of global democratic values. Other regional conflicts (the Middle East, India–Pakistan) intensified the global competition for attention, while the war's protracted nature gave rise to war fatigue in the West, threatening to popularize moral selfishness and positions of trading peace at the expense of Ukrainian interests.
Conceptually, the study synthesizes the theories of strategic narratives,
melodramatic political discourse, and the emotional turn in the social sciences into a three-level conception of the strategic war narrative. The archetypal-plot level simplifies decades of Russo-Ukrainian confrontation, structuring events into a storyline that assigns guilt and defines the innocent via archetypes for international actors. The emotional level regulates external audiences' affective states, while the genre-stylistic level integrates
these elements into a melodramatic frame with a distinctive rhetorical repertoire. The research objectives were: 1) to identify the conditions, goals, and communicative tasks faced by Zelenskyy in persuading international audiences over the four years of war; 2) to elucidate the principal elements of the model through a hybrid methodology; 3) to formulate the model's uniqueness as an instrument for mobilizing external audiences' attention and support; 4) to develop prospective directions for studying the model's effectiveness. The methodology combines computer-assisted narrative analysis in ATLAS.ti with automated content analysis via the Claude large language model. Both rested on predeveloped codebooks adapting the theoretical model to Ukrainian wartime foreign-policy communication. The empirical basis is a corpus of 90 Zelenskyy foreign-policy speeches
(2022–2025), balanced across years and structured according to the four phases of the war (shock phase (02–04.2022); Ukrainian counteroffensives (05.2022 – 08.2023); positional warfare (09.2023 – 08.2024); strategic adaptation (09.2024 – 12.2025)) and audience types (addresses to peoples of partner countries, speeches at international platforms, addresses to parliaments). Qualitative narrative analysis of the 90 texts identified five archetypal roles (Victim, Aggressor, Hero, Ally, Coward; N=2083) and five plot sequences (Current aggression, Past aggression, Past reaction, Current reaction, Desired state; N=1199). Quantitative content analysis operationalized 17 sub-categories of emotional-rhetorical indicators
across four categories (C1. Direct expression of emotions; C2. Dramatization; C3. Simplification; C4. Rhetorical devices; N=7112). Parallel manual coding on a corpus subset confirmed the method's high accuracy. The procedure complies with the GAIDeT taxonomy for transparent use of generative AI.
The findings reveal the complexity and adaptability of the strategic war narrative. At the archetypal-plot level, the archetypes have the following distribution: Victim (18%), Aggressor (34%), Hero (15%), Ally (24%), Coward (9%). The plot sequences demonstrate a different trend: the mobilizing Current reaction and Current aggression account for two-thirds of all codes (43% and 28%), while Past reaction (7.5%), Past aggression (11%), and Desired state (11%) are auxiliary. The plot is constructed in the classical melodramatic genre of a Hero-saviour (the Ukrainian state and Defence Forces) who fights a cruel, dehumanized Aggressor (Russia) to rescue an innocent Victim (the Ukrainian civilian population). The most important
finding is the central positioning of Western partners as an adaptation to Ukraine's conditions and needs. The unique Ally archetype is the central character after the Aggressor (displacing even the Victim and the Hero): in the plot, the Ally supports the Hero at the most decisive moment, sharing virtue and credit for the victory. The presidential narrative transforms the West's military-political assistance from an act of compassion into an affirmation of its own greatness (national pride from the success of Western weaponry in the defence against Russia). The Coward archetype – a character who chooses self-interest over duty and justice – serves as a negative identification for neutral and treacherous positions in the West, branding them as moral selfishness and a historical mistake that plays into the Aggressor's hands.
The Hero archetype undergoes the most extensive development: in the first days of the invasion, the Hero emerges from the Victim by choosing national resistance; subsequently, from the role of a weaker recipient of Western aid, the Hero acquires the status of an equal partner and security donor. This evolution neutralized both the initial determinist narratives about Ukraine's inability to withstand Russia and the subsequent counter-narratives about Western governments' unnecessary spending on a distant war, reframing support from altruism into a pragmatic investment in defence industry and
citizens' security. In the interaction between the Hero and the Ally, a clear functional demarcation emerges: Ukraine, with Western support, can fight Russia on equal terms, while Western partners bear no direct security threats from such support – a formula that reduces the perception of the nuclear escalation threat among Western voters. At the level of plot sequences, Current reaction dominates as a marker of the mobilizing, rather than legitimizing, focus of the model. Whereas in classical melodramatic narratives the dominant sequence was moral outrage at past crimes to legitimize preventive strikes, in Zelenskyy's case the function of the model is shifted
toward mobilization – calls for expanding the scale of Western partners' assistance. Goalsetting in the Desired state goes beyond restoring the status quo, instead constructing a vision of a cardinal reconstruction of the world order (de-occupation, justice, EU and NATO membership, reconstruction, images of a victorious Ukraine and a defeated Russia as a guarantee against all aggressions). Such a vision activates Western partners' national pride for their participation in shaping the continent's security architecture, positioning
support for Ukraine as a project of a new international order rather than an act of charity. Finally, the plot's compositional logic is systematically restructured: the classical linear plot scheme is reproduced in only one of Zelenskyy's speeches, giving way instead to novel cyclical, spiral, and inverted structures.
At the emotional level, a systematic normative linkage of affective states to
archetypes was identified. The Victim activates compassion, pain, and anxiety through personalized micro-stories and lexemes of pain; the Aggressor – anger and fear through demonization, animalistic metaphors, and the globalization of threat (nuclear, ecological, food-related, maritime); the Hero – hope, pride, and faith through metaphors and epithets (David against Goliath, "genuine" courage); the Ally – gratitude and national pride through personal acknowledgements to leaders and the formula "your weapons save
lives"; the Coward – shame and contempt through rhetorical questions and modal markers. A fundamental empirical finding: gratitude acts as the core of the positive emotional cohesion of the coalition, replacing anger as the dominant mobilizing emotion of classical melodramatic narratives. At the genre-stylistic level, rhetorical devices (61.4%) are the dominant instrument;
dramatization (C2) – 1,144 codes (16.1%); direct expression of emotions (C1) – 799 codes (11.2%); simplification (C3) – 800 codes (11.2%). Temporal dynamics show an overall decline in the frequency of emotional-stylistic devices from 2,107 codes in 2022 to 1,393 in 2025 (-34%), with internal toolkit restructuring: the share of direct appeals to emotions rises slightly (from 9% to 14%), the number of simplifications drops by more than half (from 16% to 7%), while rhetorical devices retain stable dominance at 58–64% across the four years. Qualitatively, this reflects the stage-by-stage evolution of Zelenskyy's external communication style: from the shock mobilization of 2022, through the structured reflection of 2023 and organized communication of 2024, to the pragmatic diplomacy of 2025. The empirical effectiveness assessment programme of the model comprises 11 proposals across quantitative, qualitative, and experimental paradigms. Five quantitative
directions cover narrative uptake – reproduction of archetypes and plot sequences in the official discourse of partner countries, comparison with other leaders under asymmetric threat, narrative conversion into political decisions, and content and thematic analysis of public-opinion surveys and social media. Three qualitative directions: vernacular focus groups in partner countries to reconstruct cultural keys and barriers to interpretation of Zelenskyy's communication; elite interviews with parliamentarians and diplomats;
ethnographic participant observation of diaspora and refugee networks as relays of Ukrainian narratives. Three experimental directions test the effectiveness of the Ally's national pride against compassion toward the Victim as mobilizing emotions, of the Ally archetype for reducing the risk of nuclear escalation, and of an emotional-narrative versus rational-argumentative style of persuasion linked to perception of Zelenskyy's persona.
The dissertation fills a critical gap in studies of the war and Zelenskyy's external communication, traditionally focused on the military dimension, personal brand, or classical diplomacy while ignoring cognitive and emotional dimensions of leadership communication. The findings underscore proactive meaning-making as a form of national defence, where persuasion is the key instrument for preserving statehood under critical dependence on Western aid, war fatigue, and global competition for attention. The developed strategic war narrative model can serve as an architectural matrix for designing
long-term international information campaigns and countering hostile information influences. The work's practical significance lies in direct implementation of the model in Ukraine's governance bodies, strategic communications, and public diplomacy, as well as the NGO sector, the media community, and academia.
Keywords
стратегічні комунікації, стратегічні наративи, російсько-українська війна, Україна, Володимир Зеленський, міжнародні відносини, переконання, архетипи, наративний аналіз, контент-аналіз, комп’ютерний аналіз, дисертація, strategic communication, strategic narrative, Russo-Ukrainian War, Ukraine, Volodymyr Zelenskyy, international relations, persuasion, archetypes, narrative analysis, content analysis, computer analysis
Citation
Омельченко М. В. Стратегічний воєнний наратив президента Зеленського та його вплив на переконання зовнішніх аудиторій упродовж російсько-української війни 2022-2025 рр. : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії / Омельченко Михайло Вадимович ; наук. кер. Романюк Вікторія Сергіївна ; Національний університет "Києво-Могилянська академія", Міністерство освіти і науки України. - Київ : [б. в.], 2026. - 293 с. : іл., табл., діагр., граф. - Містить додатки.