Rationalism and relativism: an essay on John Rawls and Michael Oakeshott
Loading...
Date
2022
Authors
Wendland, Aaron James
Journal Title
Journal ISSN
Volume Title
Publisher
Abstract
This essay creates an unlikely conversation between two 20th century thinkers: John Rawls and Michael
Oakeshott. I say "unlikely" because apart from a few scant remarks in the writing of each the two did not
directly engage each other. The essay begins by examining Oakeshott’s explication of "The Rationalist" and
her tradition in the history of political thought. Specifically, the essay shows that rationalism in politics
involves the belief that reason is an infallible guide to political activity and that the Rationalist seeks certainty
and perfection in political affairs. The essay goes on to tease out the rationalistic tendencies in Rawls’
A Theory of Justice, and then it analyzes Oakeshott’s critique of rationalism and applies these criticisms to
Rawls. Briefly, Oakeshott marks a distinction between technical and practical knowledge, and he argues
that the principles that make up technical manuals like A Theory of Justice are abridgments of and no
substitute for the understanding we gain through our practical experience and our participation in a given
political tradition. While explaining Oakeshott’s critique of rationalism and Rawls, the essay indicates some
of the relativistic proclivities in Oakeshott’s appeal to political practices and traditions, and then it entertains
objections to Oakeshott that a Rawlsian might offer. Here Rawls’ commitment to the liberal tradition
and the relativity implicit in his explanations of "reflective equilibrium" and "reasonableness" are examined
and Rawls’ similarities to Oakeshott are noted. Ultimately, this essay argues that the strength of Rawls’
work lay not in the fact that his principles of justice are established by rational agents in an original position,
but in the fact that they are principles that emerge from and cohere with ideas deeply rooted in the
Western tradition itself.
У цій статті змодельовано уявну розмову між двома мислителями ХХ століття: Джоном Роулзом і Майклом Оукшоттом. Розмова є "уявною", оскільки, окрім кількох невеличких зауважень, що можна знайти у їхній спадщині, жоден з них напряму не звертався до іншого. Стаття починається з аналізу Оукшоттового образу "раціоналіста" та відповідної традиції в історії політичної думки. Зокрема, у статті показано, що раціоналізм у політиці передбачає переконання, що розум є непохибним провідником у політичній діяльності і що раціоналіст прагне визначеності та досконалості в політичних справах. Далі у статті висвітлено раціоналістичні тенденції в "Теорії справедливості" Роулза, а також проаналізовано Оукшоттову критику раціоналізму, яку застосовано й до Роулза. Якщо стисло, Оукшотт розрізняє технічне та практичне знання і стверджує, що принципи, з яких складаються технічні керівництва на кшталт "Теорії справедливості", є спрощенням і не замінюють розуміння, яке ми отримуємо через власний практичний досвід та участь у певній політичній традиції. Пояснюючи Оукшоттову критику раціоналізму та позиції Роулза, автор статті демонструє наявність елементів релятивізму у ставленні першого до політичних практик і традицій, а через це – формулює заперечення проти Оукшотта, які міг би висунути прихильник Роулза. В цьому контексті проаналізовано схильність Роулза до ліберальної традиції та релятивності, що імпліцитно присутня у його поясненні "рефлексивної рівноваги" та "розумності", а також зауважено схожість Роулза з Оукшоттом. Зрештою, у цій статті стверджується, що сила Роулзової позиції полягає не в тому, що сформульовані ним принципи справедливості встановлюються раціональними агентами у вихідній позиції, а в тому, що вони є принципами, які породжені й співзвучні з ідеями, що глибоко вкорінені у самій західній традиції.
У цій статті змодельовано уявну розмову між двома мислителями ХХ століття: Джоном Роулзом і Майклом Оукшоттом. Розмова є "уявною", оскільки, окрім кількох невеличких зауважень, що можна знайти у їхній спадщині, жоден з них напряму не звертався до іншого. Стаття починається з аналізу Оукшоттового образу "раціоналіста" та відповідної традиції в історії політичної думки. Зокрема, у статті показано, що раціоналізм у політиці передбачає переконання, що розум є непохибним провідником у політичній діяльності і що раціоналіст прагне визначеності та досконалості в політичних справах. Далі у статті висвітлено раціоналістичні тенденції в "Теорії справедливості" Роулза, а також проаналізовано Оукшоттову критику раціоналізму, яку застосовано й до Роулза. Якщо стисло, Оукшотт розрізняє технічне та практичне знання і стверджує, що принципи, з яких складаються технічні керівництва на кшталт "Теорії справедливості", є спрощенням і не замінюють розуміння, яке ми отримуємо через власний практичний досвід та участь у певній політичній традиції. Пояснюючи Оукшоттову критику раціоналізму та позиції Роулза, автор статті демонструє наявність елементів релятивізму у ставленні першого до політичних практик і традицій, а через це – формулює заперечення проти Оукшотта, які міг би висунути прихильник Роулза. В цьому контексті проаналізовано схильність Роулза до ліберальної традиції та релятивності, що імпліцитно присутня у його поясненні "рефлексивної рівноваги" та "розумності", а також зауважено схожість Роулза з Оукшоттом. Зрештою, у цій статті стверджується, що сила Роулзової позиції полягає не в тому, що сформульовані ним принципи справедливості встановлюються раціональними агентами у вихідній позиції, а в тому, що вони є принципами, які породжені й співзвучні з ідеями, що глибоко вкорінені у самій західній традиції.
Description
Keywords
rationalism, relativism, theory, practice, freedom, equality, tradition, John Rawls, Michаel Oakeshott, article, раціоналізм, релятивізм, теорія, практика, свобода, рівність, традиція, Джон Роулз, Майкл Оукшотт
Citation
Wendland A. J. Rationalism and relativism: an essay on John Rawls and Michael Oakeshott / Aaron James Wendland // Наукові записки НаУКМА. Філософія та релігієзнавство. - 2022. - T. 9-10. - C. 107-118. - https://doi.org/10.18523/2617-1678.2022.9-10.107-118