Кіно-Театр. 2012. №5

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/28195

Browse

Browsing Кіно-Театр. 2012. №5 by Author "Швець, Юлій"

Now showing 1 - 2 of 2
  • Thumbnail Image
    Item
    Незвичайна справа Валентина Васяновича
    (2012) Швець, Юлій
    Нагороду "Дон Кіхот" від міжнародної федерації кіноклубів (ЙСС), журі якої оцінювало міжнародну програму Одеського кінофестивалю, здобув український фільм "Звичайна справа" Валентина Васяновича. В аргументації журі акцентується, що фільм заслуговує цієї нагороди. У ньому показано, як людині вдається зберегти власну гідність. Головний герой несе відповідальність за свою втечу з реальності, обираючи шлях поета замість кар’єри успішного лікаря. Але через власну слабкість не досягає успіху, проте він не здається, він непереможений. Режисерові вдалося об’єднати сюжет, історію, акторську гру, сучасні соціально-політичні дилеми... Окремо у рішенні журі згадується достойна похвали операторська робота ("гра світла і тіні в ній демонструють кінематографічну майстерність "), а також надзвичайне вживання акторів у роль. Фільм також уміло перекладає авторські філософські концепти на мову гармонійних - то веселих, то драматичних, то меланхолійних - екранних образів. Головне ж його надбання, мабуть, у тому, що складність й актуальність проблем, які порушують автори, не пригнічує, не нав’язує глядачеві стереотип "негативного" світовідчуття. Навпаки, фільм світлий і прозорий, хоч і змушує людину мислячу позбутись певних ілюзій.
  • Thumbnail Image
    Item
    Як нам розбудувати Париж : нотатки з IV Міжнародного фестивалю короткометражних фільмів "Харківський бузок"
    (2012) Швець, Юлій
    Сміливістю чи навіть якимось зухвальством можна назвати той факт, що в індустріально-антикурортному місті без усталених традицій і кінематографічної структури започаткувався конкурс з "міжнародними" претензіями... Однак, попри все, спущений "зверху" культурний зачин (під вельми втішною назвою й пахучим бузковим прапором) продовжує й сьогодні збирати чимало прихильників і вболівальників. Звісно, програмно очікуваний перекіс у бік різного ґатунку "відкриттів-закриттів-червоних-доріжок" й усякого кшталту політично-тусовочних заходів додавав немало нудьги у свято вишуканості й естетизму, що ним усе ще є для загалу мистецтво кіно. Проте перекіс цей дав можливість зацікавленим розгледіти особливості зарубіжної (кінематографічної) й харківської (владної) ментальностей, відчути їхні невловимі взаємовпливи й навіть труднощі буквального перекладу, не кажучи вже про "діалог". Співвідношення популярності, масштабу таланту та рангу зіркових гостей, що їх запрошували організатори фестивалю, досі було досить пристойним. Зустріччю з Аленом Делоном, майстрами російського та американського кінематографа, презентаціями книжок місцевих кінознавців про те, що кінематограф було винайдено не братами Люм’єр (а харків’янами, й, звісно, значно раніше), фотоекспозицією юної Мілен Демонжо й двома згаданими стрічками російського виробництва була, власне, вичерпана "презентаційна" програма. Єдине, про що вперто забували організатори, було саме Мистецтво кіно - живе спілкування з конкурсними стрічками. Конкурсна програма фестивалю складалася із 14 ігрових, чотирьох неігрових та двох мультиплікаційних короткометражок, що були відібрані із сотні чи трохи більше картин.