Кіно-Театр. 2006. №1

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/26575

Browse

Browsing Кіно-Театр. 2006. №1 by Author "Танюк, Лесь"

Now showing 1 - 1 of 1
  • Thumbnail Image
    Item
    Кость Степанков як українська проблема
    (2006) Танюк, Лесь
    Українське кіно знало багатьох гарних акторів. Та було небагато особистостей, яких публіка любила без обожнювання і цінила не за ролі, а за те, що вони саме такі, як є, шукала зустрічей з ними й радилась як з людьми, до думки яких слід прислухатись. Іншими словами — цим акторам довіряли більше, ніж собі, дискутували саме з ними, а не з їхніми персонажами. Я назвав би тут Івана Миколайчука і Костя Степанкова. Я не належав до його найближчого оточення, хоч ми були й добре знайомі; я жодного разу не перетнув порогу їхнього славного помешкання на Пушкінській (про цей "кіносалон" ходили легенди). Часи змінювались. Половина України переживала за Степанковим як за ідеальним Ковпаком, інша половина зловтішно почала знімати його з п’єдесталу, коли політична кон’юнктура змінилась і критики заднім числом ураз помудрішали. Але навіть найвідповідальніші з них не робили спроб глибше проаналізувати біохімію тих же степанковських "комісарів" та ін. Про залюбленість Костя Степанкова в молоду українську поезію, зокрема в Ліну Костенко й Вінграновського, написано багато. Степанков багато читав, сидів на російських журналах, де тоді нуртувала бунтівна думка, добре знався на всьому найцікавішому, що виходило друком українською. Команда, що гуртувалася навколо нього, черпала від нього й цю ерудицію, а не лише богемний фавор; насправді там не лише відпружувалися, а й набиралися уму-розуму.