Мемуарний нарис Романа Балаяна висвітлює багаторічну дружбу та творчу співпрацю з Іваном Миколайчуком, починаючи з пошуку народних пісень для перших курсових робіт і закінчуючи спільним написанням сценарію до фільму "Відлюдько" (1977). Автор аналізує режисерський стиль Миколайчука у 'Вавилоні XX", відзначаючи унікальний народний гумор та самоіронію, що ріднить його з грузинською кіношколою. У тексті порушуються болючі питання цензурних обмежень 1970-х років, зокрема негласна заборона на зйомки Миколайчука та перешкоди у створенні фільму про Тараса Шевченка. Балаян наголошує на природній органіці митця, його вродженому знанні етнографії та здатності до імпровізації, що робило кожну його появу на екрані "природною, як дихання".