Кіно-Театр. 2011. №3
Permanent URI for this collection
Browse
Recent Submissions
Item Крилаті вислови Івана Миколайчука(2011) Миколайчук, ІванДобірка крилатих висловів Івана Миколайчука з інтерв’ю 1980 року розкриває його світоглядну платформу як митця та філософа. У центрі уваги — сакралізація кіномистецтва через "магію крупного плану", де очі стають дзеркалом душі, та розуміння акторської праці як ірраціонального, таємничого процесу співпереживання внутрішньому болю героя. Важливе місце посідає тема національної ідентичності: Миколайчук стверджує, що сільське походження є його "золотим запасом", а збереження традиційної культури можливе лише через порятунок "духовного здоров’я нації". Митець проводить паралель між європейським досвідом відродження традицій та необхідністю повернення до справжніх цінностей, вірячи, що головна місія мистецтва — підтримати в людині віру в добро та милосердя.Item Актор: проблеми і турботи (фрагменти)(2011) Миколайчук, ІванУ програмній статті Іван Миколайчук аналізує етичні та філософські засади акторської професії, спираючись на досвід навчання в майстерні Віктора Івченка. Автор розкриває поняття "святого голоду" до творчості як головного рушія митця, протиставляючи його професійному самозаспокоєнню. Миколайчук пропонує метафоричну класифікацію кінотворів ("фільм-комора", "фільм-собор", "фільм-університет"), де місце актора визначається рівнем інтелектуальної та духовної співпраці з режисером-будівничим. Особливу увагу приділено проблемі натхнення в умовах планового кіновиробництва та необхідності якісно нової форми діалогу з освіченим глядачем, який став вимогливим суддею сучасного мистецтва.Item Юрій Іллєнко про Івана [Миколайчука](2011) Іллєнко, ЮрійУ фрагментах мемуарної праці "Доповідна Апостолові Петру" видатний оператор і режисер Юрій Іллєнко відтворює момент народження легенди українського кіно. Автор із драматизмом описує перші кінопроби Івана Миколайчука до фільму "Тіні забутих предків", які мали бути формальністю без плівки в камері, але перетворилися на потрясіння для всієї знімальної групи. Іллєнко визнає геніальність актора, який зміг поєднати стихійне натхнення з найвищим рівнем професійного ремесла. Особливе місце у спогадах посідає трагічний епізод зйомок у Криворівні: Миколайчук, приховуючи звістку про смерть батька, продовжував зніматися у "смертному танку", аж поки не знепритомнів у кадрі. Автор підкреслює сакральну красу митця та його глибинний зв'язок із темою буття і смерті. Юрій Іллєнко підсумовує, що передчасна втрата Миколайчука стала найбільшою трагедією для української культури XX століття, адже він був втіленням самого життя — без пафосу, але з бездонною глибиною.Item Лариса Кадочникова: "Він був земною і водночас неземною людиною"(2011) Кадочникова, ЛарисаУ мемуарах актриси Лариси Кадочникової постає величний образ Івана Миколайчука — людини, яка поєднувала в собі "гуцульську красу, народність і царську кров". Автор описує перші творчі кроки на зйомках шедевра "Тіні забутих предків", пригадуючи не лише тріумфальну поїздку з Миколайчуком на фестиваль в Аргентину, а й виснажливу роботу над "Срібним лісом" та крижаним дощем у горах. Текст розкриває історію створення фільму "Білий птах з чорною ознакою", де ідеологічна цензура заборонила Миколайчуку роль Ореста через його надто 'позитивну" зовнішність. Кадочникова ділиться спогадами про феноменальну інтуїцію Івана (зокрема, його здатність орієнтуватися в Парижі як у рідних горах) та спільну роботу над нереалізованим сценарієм "На поклони!". Мемуари завершуються роздумами про внутрішню свободу митця, яка контрастувала з "новітнім кріпацтвом" та ідеологічним цькуванням, що зрештою призвели до його передчасного відходу.Item Роман Балаян: "Я не хотів його втрачати" : [до 70-ліття Івана Миколайчука](2011) Балаян, РоманМемуарний нарис Романа Балаяна висвітлює багаторічну дружбу та творчу співпрацю з Іваном Миколайчуком, починаючи з пошуку народних пісень для перших курсових робіт і закінчуючи спільним написанням сценарію до фільму "Відлюдько" (1977). Автор аналізує режисерський стиль Миколайчука у 'Вавилоні XX", відзначаючи унікальний народний гумор та самоіронію, що ріднить його з грузинською кіношколою. У тексті порушуються болючі питання цензурних обмежень 1970-х років, зокрема негласна заборона на зйомки Миколайчука та перешкоди у створенні фільму про Тараса Шевченка. Балаян наголошує на природній органіці митця, його вродженому знанні етнографії та здатності до імпровізації, що робило кожну його появу на екрані "природною, як дихання".Item Іван Гаврилюк: "Робити добро було для нього як дихати" [до 70-ліття Івана Миколайчука](2011) Гаврилюк, ІванУ мемуарному нарисі актор Іван Гаврилюк розповідає про визначальну роль Івана Миколайчука у своїй долі та становленні цілого покоління українських митців. Автор згадує перші кроки в Києві, побут у квартирі Миколайчука на Жилянській та експедицію у Верховину на зйомки фільму "Анничка" (1968). Текст містить унікальні свідчення про творчу атмосферу Карпат: зйомки в автентичній ґражді Кметя, вивчення аркану, навчання Миколайчука грі на цимбалах та візит Леоніда Бикова до гуцульського краю. Окрему увагу приділено релігійному шануванню Миколайчука горянами та його акторській праці у фільмі "Камінний хрест", яку Сергій Параджанов назвав "молитвою в кадрі". Це розповідь про епоху "абсолютного добра", де професійне наставництво межувало з родинною близькістю.Item Юрій Гармаш: "Відчуваю ностальгію за "Вавилоном ХХ""(2011) Гармаш, ЮрійУ спогадах видатного оператора Юрія Гармаша постає живий портрет Івана Миколайчука не лише як геніального актора, а й як режисера-дебютанта з унікальною інтуїцією та етикою. Автор детально описує професійну кухню зйомок "Вавилона XX": від свідомого вибору "класичного" формату екрана (як данини Данилу Демуцькому) до пошуків ідеальної натури в селах Витачів та Халеп’я. Особливу цінність мають розповіді про творчу "ауру" Миколайчука, яка дозволяла групі працювати в стані натхненної імпровізації. Юрій Гармаш згадує, як народжувалися кадри, яких не було в сценарії (наприклад, брати Соколюки на дереві чи танець біля могили), і як режисер мав мужність відмовитися від зйомки в ідеальних умовах, якщо не відчував "правди сцени". Нарис також торкається болючих тем: ідеологічного тиску, через який важко давалися образи комунарів, та безповоротної втрати вирізаних цензурою епізодів. Це щире свідчення про епоху, де кіно було мистецтвом високої умовності, а не просто технологічним шоу.Item Безсмертний дух народу: історія створення фільму "Вавилон XX"(2011) Брюховецька, ЛарисаСтаття є детальним історико-архівним розслідуванням шляху фільму "Вавилон XX" (1979) від літературного задуму до світового визнання. Спираючись на документи Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України, автор реконструює драматичний процес екранізації роману Василя Земляка "Лебедина зграя". У центрі уваги — режисерський дебют Івана Миколайчука, який виступив не лише як постановник і виконавець ролі філософа Фабіяна, а й як співавтор сценарію та музичний упорядник. Текст розкриває запеклу боротьбу митця з радянською цензурною машиною: нескінченні правки сценарію, вимоги «посилити класову боротьбу» та ідеологічні причіпки до образу головного героя. Нарис демонструє, як завдяки творчій безкомпромісності та інтелектуальній гнучкості Миколайчуку вдалося зберегти "химерну" природу твору, трансформувавши її у мову «народної романтичної бувальщини». Це історія про те, як істинний талант проривається крізь ідеологічні шаблони "застою", створюючи вічну класику українського поетичного кіно.Item Мої найдорожчі ювіляри. До 70-річчя Марії та Івана Миколайчуків(2011) Коротя-Ковальська, ВалентинаСтаття є щирим і глибоко особистим спогадом про "золоту пару" української культури — Івана та Марію Миколайчуків. Автор, будучи учасницею легендарного тріо "Золоті ключі", проводить читача крізь десятиліття спільної творчості: від перших зустрічей у хорі ім. Г. Верьовки до камерних вечорів у квартирі на Жилянській, де під диригування Івана народжувалися акапельні шедеври. У нарисі детально описується музична обдарованість Івана Миколайчука, його роль у підборі автентичного звукового ряду для знакових фільмів ("Білий птах з чорною ознакою", "Пропала грамота", "Вавилон-ХХ»"та трагічна доля "поетичного кіно" в часи застою. Особливий акцент зроблено на постаті Марії Миколайчук як "аристократки духу", яка крізь роки пронесла вірність коханню та буковинській пісні. Текст містить унікальні замальовки зі знімальних майданчиків, роздуми Сергія Параджанова про геній Миколайчука та опис сучасної місії Марії як сольної виконавиці та совісті української пісенної традиції.Item Глибокий колодязю, золоті ключі...(2011) Іванишина, ЛарисаСтаття присвячена життєвому і творчому шляху Народної артистки України Марії Миколайчук. Оповідь вибудувана навколо трьох іпостасей героїні: її феноменального дару передчуття та духовного зв’язку з чоловіком ("Маріччині сни"), її самобутньої співочої кар’єри ("Маріччин спів") та їхнього спільного іконічного союзу ("Іван та Марічка"). Автор аналізує вокальну майстерність співачки — від роботи в хорі ім. Г. Верьовки до легендарного тріо "Золоті ключі" підкреслюючи особливе, "оксамитове" звучання її голосу, що ввібрало природу Буковини. Окрему увагу приділено участі Марії у знакових кіноподіях ("Тіні забутих предків", "Пропала грамота") та її невтомній праці над збереженням спадщини Івана Миколайчука через упорядкування книг та сценаріїв. Текст розкриває образ жінки, чиє життя стало втіленням доброти, благородства та незнищенної сили української народної пісні.Item Бути чи не бути молодій українській режисурі в ХХІ столітті?(2011) Ільків, ВікторіяСтаття присвячена дослідженню феномену режисури — від її витоків у античності до формування "режисерського театру" XX століття. Автор розглядає становлення професії в Україні: від корифеїв (братів Тобілевичів) та революційних пошуків Леся Курбаса до "сплеску" молодої генерації 80-90-х років (В. Кучинський, Д. Богомазов, Ю. Одинокий та ін.). Основну увагу зосереджено на гострих проблемах першого десятиліття XXI століття: "кризі спадкоємності", занепаді викладацької школи та відсутності підтримки молодих митців з боку держави. У тексті аналізуються причини дефіциту нових імен на великих сценах, серед яких: комерціалізація освіти, закритість державних театрів для дебютантів, "жіноча експансія" у професії та зміна культурних пріоритетів суспільства під впливом шоу-бізнесу. На прикладі діяльності Андрія Білоуса та його майстерні "АБетка" автор окреслює можливі шляхи виходу з тупика, висловлюючи сподівання на нову мистецьку "бурю" у другому десятилітті століття.Item Київські кіноклуби(2011) Тетерюк, МаріяСтаття присвячена феномену кіноклубного руху — від його виникнення на Монмартрі в 1907 році до сучасної мережі київських кіноклубів. Автор розглядає історичну трансформацію кіноклубів із перших кіноархівів (Французька синематека) та центрів політичного опору в потужні осередки неформальної освіти та соціальної дії. Особлива увага приділена сучасному стану кіноклубів в Україні. Організатори провідних майданчиків (Кіноклуб класичного і соціального кіно, Інститут Нова Демократія, кіноклуби НаУКМА та КПІ) пояснюють, чому в епоху швидкісного інтернету та домашніх кінотеатрів люди обирають колективні перегляди. Стаття аналізує різноманітність напрямків: від психоanaлітичного розбору фільмів та антифашистських фестивалів до показів національно-визвольного кіно та переглядів мовою оригіналу. Ключовою цінністю руху визначається "груповий ефект" — можливість спільного емоційного переживання та критичного обговорення, що перетворює глядача з пасивного споживача на активного учасника культурного процесу.Item З розумним загубити, з дурнем знайти?(2011) Борисова, ЛюдмилаУ рецензії аналізується резонансна постановка безсмертної комедії О. Грибоєдова "Лихо з розуму", здійснена режисером А. Новіковим. Автор розглядає сміливу спробу театру відійти від традиційного "революційного" трактування образу Чацького, змістивши акцент на "історію кохання хлопчика та дівчинки". У тексті досліджується конфлікт між постмодерністськими віяннями та небезпечним традиціоналізмом, а також дається детальна характеристика ключових персонажів крізь призму сучасності. Особлива увага приділена акторським роботам: інтелігентному та живому Чацькому (О. Соловонюк), авторитарному Фамусову-трибуну (А. Новіков) та "герою нашого часу" Скалозубу. Рецензент піднімає питання доречності еклектики в декораціях, складності віршованої мови на сучасній сцені та трансформації соціального конфлікту в корпоративний спротив більшості проти "інакшості" головного героя. Фінал вистави пропонує несподіване, майже "щедрінське" бачення подальшої долі героїв, де любов перемагає ідеологічний розрив.Item Алла Бабенко: класика завжди актуальна : [інтерв'ю](2011) Бабенко, Алла; Велимчаниця, ОльгаВ інтерв'ю розкривається творча філософія та режисерський метод знаної майстрині сцени, чиї вистави за творами А. Чехова (зокрема "Іонич" та 'Дядя Ваня") здобули міжнародне визнання та Ґран-прі на престижних фестивалях. Режисерка ділиться досвідом пошуку "ключа" до Чехова через праці О. Скафтимова, О. Крейчі та А. Ефроса, аналізуючи особливу природу чеховського конфлікту як "двох паралельних ліній". Окрему увагу приділено специфіці театрального життя Львова, де сприйняття російської класики має свої особливості, а також проблемам сучасної режисерської освіти та акторської майстерності. Автор детально описує роботу з акторами (зокрема з Олександрою Лютою та Федором Стригуном), наголошуючи на важливості поєднання психологічного театру зі школою Вахтангова. Текст є цінним документом про тяглість театральних традицій, роль фестивального руху та необхідність пошуку духовного "польоту" в сучасному матеріальному світі.Item Юрій Помазков: "Золоте правило реставрації -- не нашкодь" : [інтерв'ю](2011) Помазков, Юрій; Бондарчук, ЛіліяВ інтерв'ю розкриваються деталі масштабного державного проекту "Відновлення кіноспадщини Олександра Довженка", здійсненого компанією "IBS" у 2005–2007 роках. Співрозмовники чітко розмежовують поняття "оцифровка", "цифровий перезапис" та «цифрова реставрація», пояснюючи специфіку кожного етапу. Особлива увага приділена технологічним викликам: боротьбі з дефектами плівки (тремтіння зображення, мерехтіння яскравості, деградація кольорових шарів) та етиці реставрації ("не нашкодь"). Описано методи покадрового та автоматичного відновлення на прикладі шедеврів "Земля", "Іван", "Звенигора" та "Мічурін". Крім технологічного боку, порушується гостра проблема дистрибуції: попри успіх ретроспективних показів у кінотеатрах, українські телеканали ігнорують відновлену класику як "неформат", що ставить питання про роль ТБ у формуванні культурного рівня суспільства.Item Нотатки довкола кількох нотаток(2011) Скуратівський, ВадимСтаття є критичним відгуком на розвідку М. Собуцького про вплив політичної філософії Карла Шмітта на голлівудське кіно XX століття. Автор аналізує парадоксальну "презумпцію паритету" сторін у воєнних та юридичних конфліктах, відображену в таких стрічках, як "Суд у Нюрнбергу" Стенлі Крамера. У центрі уваги — теза Шмітта про небезпеку виступу від імені "людства", що автоматично позбавляє ворога людських прав, та її відгомін у діалогах героїв Марлен Дітріх і Спенсера Трейсі. Автор проводить паралелі між інтелектуальною асистентурою нацизму (Шмітт, Юнґер) та сучасними кризами лібералізму, де безмежна політкоректність і "свобода слова" призводять до легітимізації антигуманних ідей. Через призму "травматології культури" у тексті осмислюється право американської цивілізації на моральний суд після застосування ядерної зброї та здатність демократичного суспільства до інтенсивної саморефлексії та виправлення власних гріхів.Item Пам'яті вченого. Валеріян Дмитрович Ревуцький (14.06.1910-22.12.2010)(2011)Матеріал присвячений пам’яті Валеріяна Дмитровича Ревуцького (1910–2010) — патріарха українського театрознавства, чиє життя охопило ціле століття та стало містком між материковою Україною та діаспорою. У тексті висвітлюється неоціненний внесок ученого в дослідження історії української сцени, зокрема його робота над монографіями про акторів "Березоля", Віру Левицьку та світовий театральний контекст. Окрему увагу приділено науковій та педагогічній кар’єрі Ревуцького в Канаді (університети Торонто, Вікторії та Британської Колумбії), а також його ролі як редактора театрального розділу Енциклопедії Українознавства. Автор підкреслює високий міжнародний авторитет вченого як дійсного члена УВАН та НТШ, лауреата численних премій, який до останніх днів залишався "невтомним трудівником на культурній ниві України".Item Юрій Яновський: "Моє страждання у ВУФКУ вже скінчилося"(2011) Росляк, РоманУ публікації на основі архівних документів із фондів Народного комісаріату освіти УСРР вперше докладно реконструюються обставини конфлікту між видатним письменником, художнім редактором Юрієм Яновським та тогочасним керівництвом ВУФКУ. Центральною темою дослідження є аналіз наказу голови Правління ВУФКУ Олександра Шуба від 20 серпня 1927 року, в якому Яновського було звинувачено в "абсолютному незнанні кінематографії" та створенні написів, "чужих радянському духові". Автор розкриває справжнє підґрунтя цього "вбивчого" формулювання — особисту помсту дилетанта-функціонера талановитому митцеві за публічну критику на Всеукраїнській кінонараді. До наукового обігу введено листування Ю. Яновського з президентом ВАПЛІТЕ Миколою Кулішем, що свідчить про солідарність тогочасного українського письменництва у боротьбі проти чиновницького свавілля. Матеріали публікації проливають світло на складні процеси становлення національного кіно 1920-х рр., відомих як епоха «українського Голлівуду», та розкривають трагізм становища творчої інтелігенції в умовах тоталітарної системи.Item Його фільми змушують сміятися вже кілька поколінь(2011) Гордійчук, АннаСтаття присвячена життєвому та творчому шляху Віктора Іванова (1909–1981) — фундатора української кінокомедії, автора легендарної стрічки "За двома зайцями". Текст розкриває драматичний контраст між іскрометним гумором його фільмів та сповненою випробувань біографією: раннє сирітство, робота машиністом паровоза, навчання у Сергія Ейзенштейна та героїчне фронтове минуле. Особлива увага приділена воєнному періоду режисера — обороні Сталінграда, форсуванню Дніпра та визволенню рідної Київської кіностудії. Автор описує історію створення шедевра "За двома зайцями", висвітлюючи творчі суперечки на майданчику, мовну автентичність фільму та мовленнєві новотвори Іванова, що стали крилатими фразами. У нарисі підкреслено трагізм долі митця, якого за життя нещадно цькувала критика, і чиє офіційне визнання (Державна премія ім. О. Довженка) прийшло лише через багато років після смерті.Item Комедія в трагедії історії(2011) Скуратівський, ВадимУ статті розглядається феномен радянської музичної кінокомедії 1930-х років як антропологічного та соціально-психологічного парадоксу. Автор аналізує "золоту секстологію" сталінської епохи (від "Веселих хлоп’ят" до "Світлого шляху") через призму ідей М. Бахтіна про сміх як стихію, що виникає "перед апокаліпсисом". Основна теза есе полягає у викритті моторошного контрасту: вихід найоптимістичніших фільмів Г. Александрова та І. Пир’єва відбувався на тлі найкривавіших гекатомб — Голодомору 1932–1933 років, вбивства Кірова та Великого терору. Текст детально реконструює трагічні долі творців цих "веселих" шедеврів: арешти сценаристів (М. Ердман, А. Добровольський), розстріли операторів (В. Нільсен) та акторів (С. Шагайда). Автор доходить висновку, що для мільйонів глядачів цей кіносміх став формою психологічного порятунку та рекреації в умовах абсолютної реакції, поєднавши в собі гоголівський синтез жаху та смішного.