Кіно-Театр. 2024. № 2

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/28683

Browse

Now showing 1 - 20 of 39

Міжнародне визнання
(2024)
Документальна стрічка про перші дні облоги російськими загарбниками Маріуполя потрапила у короткий список премії "Оскар" у категоріях "Найкращий міжнародний повнометражний фільм" та "Найкращий повнометражний документальний фільм". Фільм створено у співпраці Associated Press та американських документалістів з Frontline. Матеріал було відзнято під час перших днів облоги Маріуполя.
"Сірі бджоли" в Роттердамі
(2024)
З 25 січня по 2 лютого проходив МКФ у Роттердамі. В головному конкурсі показано екранізацію однойменного роману Андрія Куркова "Сірі бджоли", яку представляли режисер і автор сценарію Дмитро Мойсеєв, продюсерка Іванна Дядюра, письменник Андрій Курков і оператор Вадим Ільков. Стрічка розповідає про людей, які живуть на сході України в умовах війни. Назва відсилає до так званої "сірої зони" біля лінії фронту – маленького села, де проживають двоє головних героїв. Чоловіки-пенсіонери намагаються облаштувати свій побут, попри ракети над головою та бойові дії поруч, проте все змінюється, коли до села приходить російський снайпер. Інші дві українські стрічки на Роттердамському МКФ: "Ми обов’язково поговоримо про це після відбою останньої повітряної тривоги" Юрія Єфанова та "Центр творчості" Марти Гринюк і Ніка Томаса.
Фільм "Ла Палісіада" вийшов у прокат
(2024)
Світова премʼєра стрічки відбулася на 52-му Роттердамському МКФ в основному конкурсі Tiger Comрetition, де здобула нагороду Міжнародної федерації кінопреси (FIPRESCI). Інші нагороди: найкращий фільм МКФ у Вільнюсі, приз за режисуру на фестивалі у Сараєво, дві відзнаки на 8-му фестивалі українського кіно в Польщі: нагороди за операторську роботу та за найкращий ігровий фільм, переможець 41-го Torino Film Festival. У фільмі зіграли Андрій Журба, Новруз Пашаєв, Олександр Пархоменко, Валерія Олейнікова, Олена Мамчур, Олександр Малєєв, Степан Барабаш, Сергій Лузановський, Олександр Мавріц, а також сучасні українські художники Ярема Малащук та Сана Шахмурадова. За пошук головних акторів відповідала кастинг-директорка Алла Самойленко.
Кінотеатральний бум
(2024)
У 2023 році частка українського кіно в загальному бокс-офісі України безпрецедентно висока. Українські фільми ще ніколи не збирати таких кас – вони цього року рекордні. Загальний прибуток від них становить приблизно 300 мільйонів гривень; половину з них зібрала "Мавка. Лісова пісня", але інші – "Довбуш", "Щедрик", "Люксембрг-Люксембург", "Памфір" – також збирали великі каси, що спричинило зростання бокс-офісу, як в абсолютних цифрах, так і частки українського кіно. За результатами року вона буде на рівні 15–17 відсотків у загальному бокс-офісі – такого ще не було в українському кінопрокаті.
Премія ім. Леся Курбаса – Артему Вусику
(2024)
Лауреатом цієї престижної премії у 2024 році став режисер Артем Вусик з Харкова за постановку "Веселка на Салтівці", прем’єра якої відбулася в листопаді 2023 року. Артем Вусик – засновник незалежного театру "Нафта", режисер і єдиний актор цієї музичної сюрреалістичної трагікомедії про життя митця, його досвід війни і про найбільший житловий масив Харкова – Салтівку, який зазнав значних руйнувань з початку повномасштабного вторгнення росії.
Соціальна драма "Як там Катя?" в кінотеатрах
(2024)
25 січня соціальна драма "Як там Катя?" Крістіни Тинькевич вийшла в український прокат. Після цього фільм з’явиться на стрімінговій платформі HBO Europе. Прем’єра дебюту Крістіни Тинькевич відбулася на 75-му кінофестивалі у Локарно в конкурсній програмі Concorso Cineasti del presente. Фільм отримав дві нагороди: спеціальний приз журі Ciné+ та приз Анастасії Карпенко за найкращу акторську гру. Загалом же фільм побачили глядачі понад 30 МКФ. В центрі оповіді –лікарка швидкої допомоги Анна, котра після важкої втрати залишається наодинці з корумпованою правовою системою й змушена чинити справедливість в єдино можливий для неї спосіб. У фіналі лікарка допускає фатальну помилку, й соціальна драма різко трансформується в "драму помсти", однак моралізм фіналу не применшує потужного соціального звучання цієї на диво тонкої й глибокої стрічки.
Нагороди НАМУ – співробітницям "Кіно-Театру"
(2024)
З нагоди 100-річчя Сергія Параджанова Національна академія мистецтв України серед інших лауреатів нагородила Золотою медаллю Ларису Брюховецьку – почесного академіка НАМ України, кінознавицю – за багаторічну дослідницьку, наукову та видавничу діяльність, вивчення творчої спадщини Сергія Параджанова та популяризацію українського кіно. Почесним дипломом НАМУ відзначено Анастасію Канівець – кінознавицю, магістерку Національного університету "Києво-Могилянська академія", заступницю головного редактора журналу "Кіно-Театр" – за продовження кращих традицій кінознавчої науки у вивченні та популяризації кіномистецтва України. Почесний диплом також і в кандидатки філософських наук Ольги Брюховецької, авторки "Кіно-Театру", яка досліджує і популяризує творчість Сергія Параджанова.
Франківський драмтеатр на фестивалі Boska Komedia
(2024)
14 та 15 грудня театр показав у Польщі виставу "Дзяди" за поемою Адама Міцкевича (режисерка Майя Клечевська). Програма фестивалю складається з показу понад 20-ти постановок. До нього залучені критики та куратори зі США, Туреччини, Індії, Італії, Швейцарії. Вистава має антиросійський дискурс та чіткий безапеляційний меседж до тих, хто досі каже: "Це не наша війна", – або: "Я пацифіст". Цією роботою Клечевська відповідає їм: "То є ваша війна. І ми виграємо її усі разом! Бо українці боронять кожного із нас".
Галина Криворчук: "З молодими режисерами завжди цікаво працювати"
(2024) Криворчук, Галина
Галина Криворчук – продюсерка, редакторка, сценаристка. З 1973 року працювала на кіностудії "Укртелефільм". З 1994 – співзасновниця і директорка кіностудії "ВІАТЕЛ". Фільм "Ля Палісіада" залишає післясмак, який глядач ще довго зможе відчувати в своїй душі і серці, продюсерами стрічки стали також Валерія Сочивець та Сашко Чубко.
Лист з Дніпра
(2024)
На прохання відділу мистецтва Обласної універсальної наукової бібліотеки міста Дніпра наша редакція надіслала наявні примірники журналу "Кіно-Театр" за 2022 і 2023 роки. 30.11.2023 надійшла відповідь. "Добрий день, пані Ларисо! Щиро дякую Вам і від співробітників, і від користувачів бібліотеки за надіслані журнали. Ваш журнал є дуже цікавим, сучасним і потрібним. Бажаємо вашій команді творчих успіхів і всім нам найскорішої перемоги! Також вдячні Вікторії Котенок, яка надіслала нам посилку. Всього Вам найкращого! Будьте всі живі і здорові! Альбіна Лисенко". Примірник № 1 "Кіно-Театру" за 2024 рік надіслано Сумській науковій бібліотеці на її прохання.
"Голодомор. Літописці" Олександра Зінченка
(2024)
Документальний мінісеріал до 90-х роковин Голодомору 1932–33 років від Суспільного мовлення – це літопис найжахливіших подій в історії України – голоду, штучно створеного комуністичним режимом СРСР задля знищення українського народу. Автори разом із дослідниками Голодомору шукають відповідь, чому для пояснення масштабів катастрофи недостатньо розуміти самі тільки геноцидні наміри Сталіна. Перший складник – байдужість світу. Чому світ не зреагував адекватно на загибель мільйонів людей посеред Європи? Як радянські спецслужби вводили в оману світ? Чому уряди Заходу воліли заплющувати очі на приголомшливі факти й моторошні подробиці голодних смертей, які повідомляли їхні дипломати?
Творчі вечори Олега Бійми
(2024)
30 листопада і 1 грудня в Будинку кіно відбулися творчі вечори Олега Бійми. З 1997 року Олег Іванович працює над циклом документальних кінострічок під назвою "Немеркнучі зірки". На екрані один за одним з’являлись обличчя тих, хто був, є і залишиться в історії нашої країни справжньою творчою елітою. Завдяки таланту режисера проступали із завіси часу живі, яскраві їхні образи… Документальний фільм про відомого українського письменника та драматурга Ярослава Стельмаха варто подивитися кожному, хто хоче знати більше про українську культурну спадщину, залишену нам тими, хто присвятив своє життя творчості і залишився в історії України як взірець вірності професії й любові до життя та людей. Таке ж відчуття залишили стрічки "Георгій Майборода. Життя після життя", "Немеркнучі зірки. Платон Майборода". Щирі, теплі виступи колег – Раїси Недашківської, Лариси Кадочникової, Сергія Тримбача, Володимира Гронського, Сергія Борденюка, Олексія Богдановича – стали ще однією чудовою складовою вечорів останнього дня осені і першого дня зими 2023 року.
Тріумф долі Марлен Дітріх Галини Стефанової й Алли Сергійко
(2024) Саква, Олександр
Що означає – тріумф Долі? А ось саме це – неможливість її змінити, радикально перелаштувати, з якогось моменту прокласти принципово відмінний від раніше взятого курс. Детермінізм, фатальність? А як же свобода волі, авторство долі, вибір особи? Панове, спокій – вони існують. І зігране Галиною Стефановою й Аллою Сергійко лише доводить: тут жодної містики! Яку життєву стратегію не обирай – як це зробили наші акторки в тлумаченні образу Дітріх – обрана парадигма буде тільки ще одним варіантом Промислу щодо твоєї скромної чи, навпаки, зовсім нескромної особистості. Належне кожному написане на сувої Долі, хоч нам і не дано туди зазирнути. Та все вихідне вже спрацювало: гени, схильності, вподобання, вдача, хист, умови, впливи, знаки, збіги, везіння, сувора логіка подій. Бо з Долею – як у вишивці хрестиком: в нашій волі змінити растровий візерунок і витворити свій малюнок, але Задум і Канва вже чекають нас на порозі Буття, бо вони – від Бога. Як і акторки, що подарували нам радість Театру Долі.
Коли сумно і весело водночас
(2024) Криштофович, В'ячеслав
Змішане почуття – це коли сумно і весело одночасно. Невдовзі дванадцяті роковини, як пішов Михайло Беліков. Раптово, зненацька, без жодних попереджень. Бац – і все. Жах і сум. І цей сум із роками ніде не подівся. Тепер про відносно веселе. Навряд чи можна сказати, що Мишко був веселуном і дотепником, хіба що за столом, і то не з перших хвилин. Але точно він був фантазером. Не озвучував свої фантазії одразу, ніби перевіряв, чи варті вони бути правдою. Лише потім видавав у той чи інший спосіб. Фантазував з різних приводів – про якісь зустрічі, яких насправді не було, про якісь події, навіть про подробиці свого походження. Фантазував, коли в маленькій майстерні на дачі з якогось металевого непотребу робив щось корисне. Заднім числом здається, що цей вигаданий світ певним чином ставав на заваді життєвій практичності. А може, й ні. Він так багато залишив по собі – і прекрасні фільми, і світлини, і сценарії, і ті самі саморобки – багато чого. Одне слово, глибоко артистична, талановита людина. Коли труну з Мишком установили на сцені Будинку кіно, на його щоці була сльоза. Це не фантазія. Сподіваюсь, що з висоти свого теперішнього становища Мишко добре бачить усе. І свою сім’ю, і своїх друзів, і свій рідний Маріуполь. Змішане почуття.
Премія ім. Богдана Хмельницького Міністерства оборони України
(2024)
2023 року в номінації "Твори кіномистецтва" перемогла документальна стрічка журналістки Центральної телерадіостудії МО України Маріамни Маркевич "Rekrut назавжди" (оператор Ігор Бондаренко) із серії "Нескорені". Фільм присвячений пам’яті полеглого 2022 року в боях на Луганщині військового журналіста й воїна-спецпризначенця, автора і ведучого популярного медійного проєкту "Рекрут" Олексія Чубашева.
Незабутній Михайло Бєліков
(2024) Балаян, Роман
Михайло Олександрович Бєліков (28 лютого 1940, Харків – 27 березня 2012, Київ) – український кінорежисер, сценарист, кінооператор. 1963 року закінчив Всесоюзний державний інститут кінематографії (майстерня Б. Волчека). Того ж року почав працювати на Київській кіностудії ім. О. Довженка. Як оператор зняв фільми: "Стежки-доріжки", "Казка про Хлопчиша-Кибальчиша", "Та, що входить у море", "Білі хмари", "Варчина земля" (4 с., у співавт. з В. Зимовцем та І. Бєляковим). У 1972–1973 роках навчався та закінчив Вищі курси режисерів і сценаристів у Москві (майстерня Г. Данелії). Режисер-постановник фільмів, до більшості яких сам писав сценарії: "Червоний півень плімутрок" (1975), "Прихована робота" (1979), "На короткій хвилі" (1981), "Ніч коротка" (1981), "Які ж ми були молоді" (1986), "Розпад" (1989), "Святе сімейство" (1997), "Золота лихоманка" (2002). З 1987 року – перший секретар правління, з 1996 по 2005 рік – Голова Спілки кінематографістів України. Був одним із засновників Національної академії мистецтв України, з 1997 року її дійсний член. Лауреат ряду премій та звань: Республіканська премія ЛКСМУ ім. М. Островського (1982), Національна премія України ім. Тараса Шевченка, Народний артист України (2000). Нагороди на МКФ: Перший приз та Диплом за найкращий фільм для дітей та юнацтва XV Всесоюзного кінофестивалю в Таллінні, СРСР (1981, фільм "Ніч коротка"), Гран-прі МКФ у Мангеймі, ФРН (1981, фільм "Ніч коротка"), Премія Ленінського комсомолу УРСР ім. М. Островського, СРСР (1982, фільм "Ніч коротка"), Головний приз Всесоюзного КФ в Алма-Аті, СРСР (1986, фільм "Які ж були ми молоді"), Золота медаль МКФ, Венеція (1990, фільм "Розпад"), Гран-прі МКФ екологічних кіно- та телефільмів у Сантандері, Іспанія (1990, фільм "Розпад").
Театральний фестиваль Традиції "DREVO"
(2024)
5 грудня у Львові, в Гарнізонному храмі Петра і Павла (вул. Театральна, 11), відбувся VIII Театральний фестиваль Традиції "DREVO" з прем’єрою вистави "Розмова птахів" (реж. Наталія Половинка). Фестиваль присвячений Дню ЗСУ, Святу Миколая та завершенню року Сковороди і 301-й річниці від дня його народження. Знакові учасники: музикант та воїн ЗСУ Тарас Компаніченко, ансамбль старовинної музики "Хорея Козацька" (Київ), Майстерня степового розспіву "Євшан-Зілля" (учасники із Запоріжжя та окупованих сіл), народний співак Олексій Заєць (Київська обл.), акторка- співачка Наталія Половинка і Театральний центр "Слово і голос" (Львів). Вони об’єдналися у спільній виставі за Григорієм Сковородою "Розмова птахів". Фестиваль відбувся за підтримки Стабілізаційного фонду культури та освіти 2023 МЗС Німеччини, Goethe-Institut та інших доброчинців.
"Світле майбутнє" Нанні Моретті
(2024) Швець, Маргарита
Незвичайна форма взаємодії Дон Кіхота нового часу з середовищем, яке втратило критичне мислення, – в центрі нової стрічки Нанні Моретті "Світле майбутнє". Кінорежисер, якому наразі 70, має стійку репутацію "нестабільного" творця, у фільмографії якого ексцентричні комедії змінюються соціальними драмами й навпаки. Саме за цю "нестабільність", яка відображає національний характер, його люблять на батьківщині, про що свідчать, зокрема, численні національні нагороди. Не менше його поважають і в професійному середовищі: премія журі Венеційського кінофестивалю 1981 року за "Золоті сновидіння", Срібний ведмідь Берлінале 1986 року за "Месу закінчено", Приз за режисуру Каннського кінофестивалю 1994 року за "Дорогий щоденник", Золота пальмова гілка Канн 2001 року за "Кімнату сина". Звісно, що нове "запрошення" Моретті до людської солідарності та відповідальності всіх цивілізованих людей перед обличчям тотального цинізму, що охопив нині культуру, не всім припало до смаку. Воно викликало різноголосся в оцінках критиків, а ко- мусь здалося навіть "наївним".
Підйом прапора в Генуї, або Як правильно обрати діда
(2024) Саква, Олександр
Є ролі, що можна зіграти краще чи гірше, але потрібно зіграти точно. Саме таке завдання в Богдана Бенюка, якому найкраще вдалися сцени розпачу й гніву, коли він кричить Мікеле: "Ти що привіз мені замість доньки – попіл?"; "Ти чому не знаєш рідну мову, твоя мама – українка?!" Михайло звертається до малого, та ми розуміємо – він кричить на себе, бо за 16 років не спромігся побачитися з Ніною й Мікеле, не запросив додому, в село, проґавив внука… А тепер все згаяне треба надолужити, щоб не "урвалась нитка днів". А вина йому болить, душить нестерпно. Та знайти один одного внуку й діду непросто. В кожного свої рахунки. Ось і потерпають, зближуючись на мікрон за добу. Що примиряє впертюхів? Одне горе на двох – бо справжнє… "Мій карпатський дідусь" – кінематограф "виховання почуттів" для сімейного перегляду. (В глядацьких залах на ньому було багато різновікових дітей. Що знаменно: вони звично тягнули з собою відерця з попкорном, та ледь починався фільм – їли тихенько, майже крадькома, без реплік щодо побаченого: стрічка забирала їх владно. І серце не камінь – плакали всі.) …А на екрані різко змужнілий новий власник "Кафе Буба" Мікеле Галамасюк щоранку піднімає в Генуї прапор свого закладу, і в сонячних променях Лігурійської Рів’єри тріпоче нагадування про карпатського дідуся, клоуна з Бережниці, що пробудив у юнака свідомість роду. Жагуче бентежна тема! Бо й справді…
Щоб Україна повернулася в рідну домівку
(2024)
30 листопада, на запрошення професорки Вроцлавського університету Агнєшки Матусяк, яка очолює Центр транскультурних посттоталітарних студій, головна редакторка "Кіно-Театру" взяла участь у круглому столі "Дві декади українських революцій: від цінностей до ідентичності", організованому Львівським національним ім. І. Франка і Вроцлавським університетами. Львівський виш представляв політолог Олександр Кучик, Київський ім. Бориса Грінченка – літературознавець, професор Олена Бондарєва, яка детально проаналізувала реакцію на події українських революцій в сучасній драматургії. Донецький університет ім. Василя Стуса, що базується у Вінниці, представляв декан факультету історії та міжнародних відносин Юрій Теміров, який закликав українців дивитися не тільки на свої успіхи, а й на свої недоліки і проблеми (він їх окреслив). Йому опонувала доцентка кафедри міжнародних відносин і дипломатичної служби ЛНУ ім. І. Франка Наталія Шаленна, наголосивши на важливих для України об’єднавчих цінностях. Польських науковців, окрім Агнєшки Матусяк, яка проаналізувала наукову і художню літературу про українські революції, представляли Ярослав Сирник, професор, уповноважений ректора та професор Альберт Новацький. До дискусії доєднався професор з Білорусі (тепер у вигнанні) Віктор Шадурський. Лариса Брюховецька, представниця НаУКМА, розповіла про ігрове кіно часів Помаранчевої революції та найвідоміші документальні стрічки, які висвітлювали події Революції Гідності, згадала фільми в жанрі воєнної драми, зняті в Україні у 2017–2022 роках. Ведуча круглого столу – професорка Вроцлавського університету Лариса Левченко.

Browse

Browsing Кіно-Театр. 2024. № 2 by Issue Date

Results Per Page

Sort Options