Наукові записки НаУКМА. Філософія та релігієзнавство

Permanent URI for this community

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/14611

"Наукові записки НаУКМА. Філософія та релігієзнавство" (англ. NaUKMA Research Papers in Philosophy and Religious Studies) – науковий рецензований журнал відкритого доступу, що публікує оригінальні статті та дослідницькі матеріали в галузі філософських наук і релігієзнавства. Журнал заснувала у 1996 р. кафедра філософії та релігієзнавства Національного університету "Києво-Могилянська академія". У 1996‒2017 рр. виходив друком як частина багатосерійного видання "Наукові записки НаУКМА" (серія "Філософія та релігієзнавство"). Журнал "Наукові записки НаУКМА. Філософія та релігієзнавство" входить до переліку наукових фахових видань України, в яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук. Метою журналу є висвітлення сучасних дослідницьких підходів та результатів оригінальних фахових досліджень, відповідних міжнародним академічним стандартам, у галузі філософських наук та релігієзнавства за визначеним тематичним спрямуванням.

Browse

Now showing 1 - 20 of 104

Утопія і нігілізм: філософські уроки Лєшека Колаковського
(2018) Бондаревська, Ірина
У статті проаналізовано основні аспекти тлумачення філософського мислення польським філософом Лєшеком Колаковським (1927–2009) тією мірою, якою вони пов’язані з питанням автономності мислення. Метою є реконструкція принципів, які, на думку філософа, дозволили б мисленню зберігати свою автономність під тиском ідей та ідеологій. Утопія і нігілізм у тлумаченні Л. Колаковського постають як ідеї, що виражають дві небезпечні спокуси сучасного світу. Саме в пошуках засобів протистояння цим "потворам" (Л. Колаковський) філософ доходить думки, що в основі утопії і нігілізму лежать певні уявлення про істину. Шляхом теоретичної реконструкції відтворено основну епістемологічну модель, застосовану філософом. Це – ставлення суб’єкта до істини, яке реалізується у двох варіантах: оволодіти істиною на підставі певних вірувань або нехтувати істиною на підставі інших вірувань. За допомогою цієї моделі філософ доходить розуміння, що догматизм і уніфікація є хворобою не лише утопістів, а й нігілістів. Причиною цього є вірність власній істині, тобто мислення без лакун і розривів, засноване на незмінних принципах і спрямоване на відтворення певних інституційно-соціальних констант. Натомість непослідовність як принцип формує зовсім іншу установку, перевага якої в тому, що вона поширюється на саму себе і звільняє мислителя від необхідності бути чи не бути послідовним, але не звільняє від пошуку істини і сенсу, без яких неможливе людське існування.
Становлення великих груп: від натовпу та публіки до владно-видовищних масових рухів
(2018) Лютий, Тарас
У статті розглянуто підходи до масових рухів у історичному процесі та їхній вплив на стан західної культури. Продемонстровано перехід від психології натовпу до структури масового інстинкту та колективної взаємодії. Висвітлено загальні психологічні особливості натовпу в концепції Ґустава Ле Бона (1841–1931). Проаналізовано позицію Ґабріеля Тарда (1843–1904) на проблему публіки та громадської думки. Визначено характеристики маси крізь призму психоаналітичної теорії Зиґмунда Фройда (1856–1939). Центральним пунктом розвідки є вчення про бунтівні маси з одноіменного твору Хосе Ортеґи-і-Ґасета (1883–1955), де окреслено амбівалентність мас, які виражають сильні владні амбіції та байдужість до культури. З погляду Ганни Арендт (1906–1975), у ХХ ст. маси стають жахливими, самовладними, розпорошеними, неструктурованими та анонімними формуваннями. Натомість Еліас Канетті (1905–1994) подає доволі розгалужену диференціацію мас від агресивних до пасивних різновидів. Досить несподівані параметри мас можна знайти у нарисах Зиґфрида Кракауера (1889–1966), а саме – естетичні, технізовані чи ритуалізовані. Насамкінець автор звертається до концепції Жана Бодріяра (1929–2007), який вивчає сучасні симулятивні механізми функціонування мас. З’ясовано, що структура мас має не лише матеріальну, а й "душевну" організацію, вплив якої вельми "заразливий". Прослідковано, що основна лінія трансформації мас переходить від агресивних ознак через амбівалентні до інертних. У підсумку, маси перестають бути виразним чинником історичного процесу.
Вчення Арістотеля про субстанцію: томістичний погляд
(2018) Бабенко, Богдан
Статтю присвячено одному з головних понять філософії Арістотеля ‒ субстанції ‒ та його інтерпретації в працях представників екзистенційного томізму, зокрема Е. Жільсона (1884‒1978) і М. А. Кромпца (1921‒2008). Автор акцентує увагу на необхідності розглядати вчення про субстанцію передусім у контексті визначення предмета наукового знання і, відповідно, способу пізнання цього предмета. Для унаочнення епістемологічного реалізму, який, на думку томістів, є характерною рисою філософії Арістотеля, у статті проаналізовано погляди щодо істинного предмета наукового знання в попередній античній традиції. Автор показує, що для Стагірита цим предметом є одинично-конкретне, яке становить базу формування філософського розуміння сущого як предмета наукового пізнання. Як зауважує Кромпец, спосіб побудови загальної теорії науки в Арістотеля пов’язаний із пошуком причини, через яку щось є саме таким із необхідністю. Шлях, яким Арістотель приходить до формування власне чотирьох причин, пов’язаний зі специфікою питання διὰ τί (чому? через що?), яке є наукотворчим. Такий аналіз через причини дає змогу зрозуміти, що кожне одиничне суще має складену структуру. Аналізуючи одиничне суще-субстанцію, Арістотель виділяє в ньому той елемент, який дозволяє зробити одиничне предметом науки.
Дослідження католицизму на сторінках журналу "Труды Киевской духовной академии" (1860-ті - початок 1900-х рр.)
(2018) Пастушенко, Людмила
У статті вперше здійснено цілісний та систематичний аналіз студій вихованців і викладачів Київської духовної академії, присвячених засадам віровчення, історії та тогочасному стану католицизму, що були надруковані в журналі "Труды Киевской духовной академии" починаючи з 1860-х рр. до початку 1900-х рр. Розглянуто основні проблеми, теми, ідеї, які стали предметом зацікавлення київських мислителів при вивченні цієї християнської конфесії, висвітлено специфіку підходу авторів статей до висвітлення та оцінки доктрини та літургіки, церковних подій Римо-католицької церкви. Виокремлено основні напрями досліджень католицизму та характерні риси цих напрямів. З’ясовано, що вивчення догматичних і канонічних положень католицизму мало полемічний та історико-критичний характер; у студіях з історії Римо-католицької церкви, чернечих орденів, біографій окремих визначних осіб в історії католицизму автори публікацій спиралися на величезний масив архівних документів та першоджерел; при огляді та оцінці тогочасного стану розвитку католицизму в європейських країнах православні автори виокремлювали основні проблеми та виклики, що стояли перед Римо-католицькою церквою у середині ХІХ – на початку ХХ ст.
Розвиток гомілетики в Київській духовній академії: західні впливи та пошуки власного шляху
(2018) Бурега, Володимир
Статтю присвячено огляду історії становлення гомілетики як науки в київській богословській традиції. На основі аналізу першої вітчизняної праці з теорії проповіді, написаної Йоаникієм Галятовським, показано процес впливу католицької барокової проповіді на зародження гомілетики в Києві в XVІІ ст. Проаналізовано гомілетичні погляди архієпископа Феофана Прокоповича, який прагнув реформувати вітчизняну церковну проповідь, позбавивши її крайнощів барокової літератури. Розглянуто внесок у становлення гомілетики як науки в Київській духовній академії в XІX – на початку ХХ ст. професорів Якова Амфітеатрова, протоієрея Назарія Фаворова і Василя Певницького. Показано процес трансформації погляду на природу та форму проповіді в київській богословській традиції. Розкрито вплив протестантської теології на гомілетику в Київській духовній академії у другій половині XІX – на початку ХХ ст.
Рецепція наукових досліджень Івана Сікорського на Заході
(2018) Менжулін, Вадим
Загалом відомо, що впливовий київський вчений, професор Університету Св. Володимира та почесний член Київської духовної академії Іван Олексійович Сікорський (1842–1919) свого часу зробив значний внесок у розвиток наукової психології і набув великого авторитету на Заході. Упродовж останніх років в Україні з’явилося чимало досліджень, автори яких намагаються продемонструвати актуальність його напрацювань також і з погляду сучасної науки. При цьому залишається непроясненим, коли і як саме відбулося визнання Сікорського на Заході, на кого із колег він вплинув ще за життя, як оцінюють його наукові досягнення у зарубіжних фахових колах зараз. Намагаючись заповнити цю прогалину, автор статті створив на Інтернет-платформі «Google Scholar» («Google Академія») персональний профіль І. О. Сікорського. Незважаючи на те, що цей ресурс розрахований передусім на пошук інформації стосовно сучасних авторів та публікацій, Google Scholar встановив наявність в Інтернеті та здійснив певну систематизацію даних про майже усі праці Сікорського, зокрема й ті, що були написані (або перекладені) іноземними мовами і опубліковані за кордоном. Попри те, що Google Scholar ідентифікував та включив до власного переліку далеко не всі наявні посилання, навіть цього вистачило, щоб скласти доволі велику та репрезентативну бібліографію. Кількісний та якісний аналіз відповідної інформації (з використанням таких інструментів, як Google Books, Internet Archive, JSTOR тощо) допоміг прояснити та істотно розширити уявлення щодо місця Сікорського в історії науки і рецепції його діяльності західними фахівцями. Як наочно показано у статті, він став одним із найяскравіших вітчизняних виразників провідних тенденцій у світовій психології. На його піонерські розвідки стосовно феномену розумової втоми у дітей активно посилалися передові представники експериментальної психології кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. (зокрема Альфред Біне, Франц Боас, Едуард Клапаред, Едвард Торндайк та ін.). Показано також, що не забувають про внесок, зроблений Сікорським, і автори наукових досліджень, що здійснюються у західних країнах за наших часів.
Критичні огляди та рецензії професорів Київської духовної академії на закордонну біблієзнавчу літературу: тематика і зміст (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.)
(2018) Головащенко, Сергій
У цій статті через аналіз оглядів та рецензій на фахові закордонні твори другої половини ХІХ – початку ХХ ст. висвітлено шляхи й форми залучення професорів КДА до європейського досвіду біблійних студій. Встановлено, що в європейських дослідженнях цього періоду посилювалася популяризація біблійних знань; поставали основні інтелектуальні центри та ідейні табори. Ключовими були питання походження, авторства, історичності та автентичності біблійних книг. Зіставлялися критичні та апологетичні стратегії їх роз’яснення. Каталізатором була текстологія, ґрунтована на нових критичних виданнях Біблії давньоєврейською та грецькою. Відбувалися пошуки місця біблійних студій на перетині богослов’я з широким колом наук та у зв’язку з актуальною суспільною й пізнавальною проблематикою. На тлі зіставлення біблійних джерел із позабіблійними виникала релігійна компаративістика та перші спроби реконструкції історії релігій. Нарешті, важливим осередком дискусій було на Заході зіставлення історичного та міфологічного елементу в Біблії.
Інший і Чужий у структурі людського Я (М. Бубер, Е. Левінас, Ю. Кристева)
(2018) Лютий, Тарас
У статті розкрито стосунок між людським Я і двома його відмінними формами – Інше та Чуже. Іншість розглянуто як будь-яку альтернативну форму буття, а Чуже як певну форму ворожої неприйнятності. Проблемою дослідження є пошук виходу за межі егоцентричного мислення. Мета полягає в з’ясуванні того, як досвід Я збагачується через долучення до позицій Іншого й Чужого. Засобом дослідження є порівняльний аналіз трьох концепцій. Насамперед у розвідці розкрито структуру відносин між Я і Ти згідно з теорією Мартіна Бубера. Цей зв’язок характеризується відкритістю, близькістю та довірою. Монолітний світ постає як подвійний, а владні домагання в ньому мають бути замінені повагою та відповідальністю. Надалі на прикладі ідей Емануеля Левінаса доведено, що тотальність буття розмикається взаємодією з Іншим завдяки симпатії та любові. Таким чином, Інший розкривається через його Обличчя, відкрите для Я. Моє існування залежить від того, що Я переживаю страх за існування Іншого. Нарешті, відповідно до уявлень Юлії Кристевої, вагомим аспектом людської ідентичності є визнання в осередку Я суттєвих елементів Чужого. Прийнявши й розпізнавши їх у собі, людина здатна прояснити власне призначення. Як наслідок, Інший/Чужий дозволяє реалізувати специфічну здатність до перевтілення й готовності до змін. У структурі особистості з’являється потреба не лише стати Іншим, а й зрозуміти його.
Антропологічні візії Маркеліна Олесницького
(2018) Козловський, Віктор
У статті проаналізовано антропологічні погляди М. Олесницького – професора Київської духовної академії, творчий доробок якого поки що належно не висвітлено. Виявлено зв’язок його антропологічних ідей з моральним богослов’ям та етичним вченням, які він тривалий час викладав у КДА. Простежено антропологічні імплікації морального формування людської особи, зокрема залежність морального характеру від антропологічних факторів. У цьому контексті досліджено погляди М. Олесницького щодо особливостей тілесної конституції людини. Автор показує, що київський вчений акцентував увагу на принциповій залежності людської тілесності від природних умов та підкреслював, що саме земні умови сформували тілесну природу людини. У статті досліджено також ті релігійні ідеї, які вплинули на антропологічні погляди М. Олесницького, що цілком зрозуміло з огляду на його християнське світосприйняття. На думку автора, київський професор продемонстрував можливість продуктивного застосування сучасних йому філософських досліджень до богословсько-антропологічного аналізу людини як індивіда, особи. У зв’язку з цим акцентовано увагу на концептуальних зв’язках антропологічних поглядів київського дослідника з впливовими європейськими філософськими та антропологічними вченнями, зокрема А. Шопенгауера, Г. Лотце, Ф. Шляєрмахера, Е. фон Гартмана та ін. Підкреслено значення для морально-антропологічної доктрини М. Олесницького концепту несвідомого; виявлено зв’язок цього концепту з провідними європейськими доктринами несвідомого, які продуктивно розроблялись у філософії і психології другої половини ХІХ ст.
Історико-філософська концепція Петра Кудрявцева: європейський контекст
(2018) Пастушенко, Людмила
У статті здійснено аналіз історико-філософської концепції Петра Кудрявцева в контексті основних тенденцій та орієнтирів розвитку історико-філософської науки в Європі ХІХ – початку ХХ ст. Автор з’ясовує специфіку оригінального підходу П. Кудрявцева до розуміння історико-філософського процесу, сформованого на підставі творчого переосмислення протилежних раціоналістичної та емпіричної (позитивістської) моделей історико-філософського пізнання. У статті доведено схожість історико-філософських поглядів київського мислителя з ідейними настановами представників післягеґелівської історико-філософської традиції (В. Віндельбанда, К. Фішера). Реконструюючи зміст історико-філософської концепції П. Кудрявцева, зроблено висновок про те, що концепція київського мислителя, з одного боку, увиразнює стрижневу для західноєвропейської філософії на зламі ХІХ–ХХ ст. ціннісну проблематику, з другого – має за мету протистояння панівним у сучасній європейській філософії релятивістським та нігілістичним тенденціям.
Як читати автора: медитація про метод
(2018) Речич, Людмила
У статті на прикладі рецепції філософії Емануеля Левінаса (1906–1995) показано тенденції читання і коментування філософських текстів, які перебувають у центрі уваги протягом тривалого часу. Зроблено припущення, що можна віднайти певні патерни засвоєння філософської спадщини. Продемонстровано, що перша хвиля досліджень корпусу Е. Левінаса була радше апологетичною. Її головним завданням було ознайомлення з ключовими поняттями і тезами, тобто переказ. Друга хвиля була значно більш апропріативною і критичною, в тому сенсі, що шукалися способи застосунку вчення про Іншого до наявних тоді проблем або ж робилися спроби розв’язати парадокси, які породжувала апологетика. Сучасна третя хвиля далі відтворює й урізноманітнює інтерпретативні стратегії, притаманні першій та другій хвилям. Щоб пояснити цю динаміку читання, в статті введено нормативну рамку, яка складається з трьох регулятивних принципів: "відповідно", "правильно", "етично". Через цю потрійну опозицію, де "відповідно" означає відповідність оригіналу, "правильно" – пошук універсальної істини, а "етично" – неможливість егоїстичного привласнення чужого тексту, коментування набирає інтенсивності. Запропонована рефлексія допомагає прояснити, в якій фазі перебуває коментування класичного тексту і які інтенції мають коментатори. Що ще важливіше – вона обґрунтовує інновативні читання як Левінасової спадщини, так і текстів інших видатних філософів.
Рукопис Памфіла Юркевича "Философия неоплатоническая": джерелознавчий аналіз
(2018) Пилипюк, Анна
У статті вперше в історико-філософській літературі здійснено аналіз рукопису "Философия неоплатоническая" з архіву Памфіла Даниловича Юркевича (1826–1874), що зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. На підставі дослідження додаткових архівних джерел (зокрема програм лекцій П. Д. Юркевича, прочитаних у Київській духовній академії в 1850-х – на початку 1860-х рр.) автор наводить докази на користь атрибуції цього рукопису як автографа мислителя, датування рукопису близько 1856 р. та дидактичного характеру його тексту. Як з’ясовано у статті, зазначений рукопис містить оригінальний конспективний виклад філософії неоплатонізму, що належить до лекційних матеріалів із курсу історії давньої філософії, укладених П. Д. Юркевичем у київський період творчості. Розкриваючи зміст рукопису, автор акцентує увагу на здійсненому Юркевичем аналізі ідей Плотіна щодо процесу виникнення світу з Єдиного та значення філософії в істинному пізнанні. Шляхом порівняння Юркевичевого рукопису "Философия неоплатоническая" з однією з його програмних праць "Идея" (1859) у статті простежено процес формування християнсько-платонічного філософського світогляду мислителя та з’ясовано вагому роль аналізованого першоджерела у процесі засвоєння ним філософії Плотіна, а також загалом філософської традиції платонізму.
Філософія Ніцше як творення концептів (XVI Могилянський історико-філософський семінар)
(2018) Лютий, Тарас; Мінаков, Михайло; Кебуладзе, Вахтанг; Менжулін, Вадим
Могилянський історико-філософський семінар започаткувала кафедра філософії та релігієзнавства НаУКМА (спільно з Українським філософським фондом) у 2003 р. Окрім співробітників, аспірантів та докторантів кафедри філософії та релігієзнавства НаУКМА, участь у роботі семінару регулярно беруть фахівці з інших наукових інституцій. Загалом проведено вже 16 засідань, що були присвячені таким темам: "Історико-філософське знання в Україні: стан і перспективи" (2003), "Актуальні проблеми історико-філософського джерелознавства" (2004), "Проблема інтерпретації тексту в історико-філософському дослідженні" (2005), "Історико- філософська спадщина Дмитра Чижевського" (2006), "Історико-філософські дослідження в Україні: стан і перспективи" (2007), "Проблема методу в історико-філософському пізнанні" (2007), "Олексій Лосєв: постать і спадщина (до 115 річниці з дня народження мислителя)"(2008), "Методологія історико-філософського пізнання: актуальні стратегії" (2008), "Вільгельм Віндельбанд як філософ та історик філософії: (до 160 річниці з дня народження мислителя)" (2008), "Спадщина Геґеля у дзеркалі історико-філософських інтерпретацій" (2009), "Історико-філософські студії: нове покоління" (2010, 2011), "Кантівський критицизм крізь призму Вольфівського догматизму" (2012), "Рецепція індійської філософії в Україні: 1840-і – 1930-ті роки. Лінія Вед" (2013), "Чи відповів Кант на питання: Що є людина?" (2016). Матеріали перших трьох засідань семінару опубліковано як окремий збірник (Ткачук, 2006). Нижче публікуються матеріали XVI засідання Могилянського історико-філософського семінару, яке відбулося в НаУКМА 1 лютого 2017 р. і було присвячено темі "Філософія Ніцше як творення концептів" (2017). Доповідач – Т. Лютий, співдоповідачі (диспутанти) – М. Мінаков та В. Кебуладзе. Вів засідання В. Менжулін. Аудіозапис заходу розшифрував аспірант кафедри філософії та релігієзнавства НаУКМА Т. Фостяк.
Сходознавчий гурток НаУКМА: історія та сучасність
(2018) Павлик, Наталія; Мудрак, Марина
Замітку присвячено діяльності Сходознавчого гуртка, заснованого у 1993-му і відродженого у 2012 р. в НаУКМА. Активності цього науково-освітнього осередку спрямовані на дослідження філософії, культури та релігій країн Близького та Далекого Сходу. Провідна форма роботи гуртка – доповіді фахівців-сходознавців, філософів, дослідників східних культур, представників різноманітних релігійних традицій, мандрівників.
На шляху до християнсько-юдейського діалогу: за матеріалами публікацій у журналі "Труды Киевской духовной академии" (1860–1917)
(2018) Менжулін, Вадим
"Справі Бейліса" (1911–1913) присвячено велику кількість досліджень. Однак питання про те, яку роль у ній відігравали представники Київської духовної академії (КДА), порушується лише епізодично й мимохіть. Вважаючи, що вже відомі факти та наявні дані потребують глибшого осмислення, автор пропонує розглянути їх у дещо ширшому часовому та тематичному контексті. Йдеться про прояснення дискурсу, в межах якого формувалося ставлення представників КДА як до "справи Бейліса", так і до "єврейського питання" в цілому. З цією метою проаналізовано публікації, що з’являлися на сторінках журналу "Труды Киевской духовной академии" упродовж усіх років його існування в дореволюційній Росії (1860–1917). Розвиваючи думку іншого дослідника, який вважає, що "справа Бейліса" стала унікальним випадком християнсько-юдейського діалогу, автор статті показує, що закладенню підвалин для цього діалогу сприяли дослідження, які впродовж багатьох років здійснювала ціла низка представників КДА, зокрема Андрій Хойнацький, Федір Орнатський, Василь Певницький, Афанасій Булгаков, Дмитро Богдашевський, Олександр Воронов, Микола Стеллецький, Віктор Іваницький, Григорій Малеванський, Яким Олесницький та ін. Наявність подібного досвіду, а також прекрасне знання європейського та світового контексту дали змогу таким представникам інтелектуальної спільноти КДА, як Олександр Глаголєв та Павло Тихомиров, зробити вагомий внесок у встановлення християнсько-юдейського діалогу безпосередньо в рамках "справи Бейліса".
Рецепція ідей марбурзького неокантіанства у ранній період творчості Євгена Спекторського
(2018) Слободян, Оксана
У статті проаналізовано генеалогію неокантіанських ідей у творчості видатного філософа і правознавця, професора й останнього ректора Університету Св. Володимира Євгена Васильовича Спекторського (1875–1951) у контексті інтелектуальних та освітянських тенденцій в Європі та Російській імперії на зламі ХІХ–ХХ ст. Аналізуючи ранній період творчості Є. В. Спекторського, пов’язаний із його викладацькою та науковою діяльністю на юридичному факультеті Варшавського університету, серед вагомих чинників, що вплинули на формування наукових зацікавлень і творче сприйняття філософом основних ідей марбурзької школи неокантіанства, автор розглядає інтелектуальне спілкування з науковим керівником, професором-правознавцем Олександром Львовичем Блоком (1852–1909), перейнятим ідеєю створення і обґрунтування класифікації наук, а також безпосереднє ознайомлення з інтелектуальним життям Західної Європи початку ХХ ст. під час тривалих закордонних наукових відряджень. Особливу увагу у статті приділено аналізу змісту друкованих праць і неопублікованих рукописів Є. В. Спекторського, написаних у 1903–1910 рр. Автор з’ясовує, що їхньою основною тематикою є поняття та основні положення критичного ідеалізму, а також його застосування у процедурах раціонального обґрунтування наук (передусім – суспільних) шляхом постановки цілей та уточнення регулятивних ідей для спрямування суспільствознавців у їхніх дослідженнях. Відтворено логіку критичного аналізу Є. В. Спекторським ідей очільника марбурзької школи Германа Когена (1842–1918) щодо розбудови етики як "математики природознавства", яка є свідченням творчого, продуктивного осмислення вченим філософського доробку неокантіанства.
Амбівалентність ролі "автора" у фотографічному зображенні
(2018) Петрук, Юлія
У статті розглянуто питання авторства у творенні фотографічного зображення. Метою авторки було показати, як фотографія, завдяки технічним чинникам, проблематизує роль автора і витісняє його у "тінь" зображення. Теоретичною базою дослідження стали праці Сьюзен Зонтаґ, Вілема Флюссера, Рудольфа Арнхейма, Ернста Ґомбріха. У цьому дослідженні шлях аналізу було визначено оптико-фізичним аспектом фотографії, історією розвитку техніки, а також порівняльним аналізом живопису і фотографії. В результаті було обґрунтовано амбівалентність статусу автора у фотографічному зображенні. Хоча кожне зображення є творінням людини, тобто має свого автора, у фотографії автор відходить на другий план. У процесі споглядання світлин ім'я автора фотографії, незалежно від його претензій, ігнорується, адже фотографія, зберігаючи функцію об’єктивного документування, "незацікавлено" фіксує будь-які події. Водночас факт, що будь-яке фотографічне зображення є продуктом творчої діяльності людини, відхиляє можливість тотального заперечення автора. Але саме технічне виробництво фотографії робить роль автора амбівалентною.
Критико-бібліографічні практики інтеграції біблійних студій у КДА до європейського богословсько-дослідницького контексту (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
(2018) Головащенко, Сергій
У цій статті автор висвітлює одну з форм залучення європейського досвіду біблійних студій, реалізованого в Київській духовній академії другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Уперше предметом дослідження є критико-бібліографічні огляди та рецензії професорів КДА на праці іноземних біблієзнавців, що містять результати їхнього критичного осмислення досвіду раціоналістичного та ортодоксально-апологетичного трендів закордонних біблійних студій, а також увиразнюють пошуки ідейних та методологічних союзників для зміцнення православної біблійно-апологетичної позиції. Автор наголошує значущість розглянутих критико-бібліографічних публікацій, що стали своєрідним індикатором залучення київського духовно-академічного біблієзнавства до світового науково-богословського простору. Широта тематичного кола рецензованих праць, регулярність і частота появи оглядів та рецензій стала одним із показників рівня інтенсивності професійної комунікації в духовно-академічному середовищі. Вона демонструвала міру сприйняття київськими академістами актуальної у світі проблематики; способи реагування на методологічні й ідейні виклики; рецепцію тих чи тих дослідницьких і герменевтичних моделей. На підставі здійсненого аналізу автор робить спробу окреслити певні етапи еволюції зазначеного жанру впродовж 1860-х – початку 1900-х рр. Серед основних структурних компонентів корпусу оглядів та рецензій у статті виокремлено огляди старозавітних та новозавітних досліджень у таких тематичних компонентах, як ісагогіка, богослов’я та екзегеза, історична критика, текстологія, вивчення біблійних мов, географія та археологія, історія та хронологія, релігійна та культурна компаративістика. У тематиці оглядів і рецензій автор знаходить своєрідне віддзеркалення суттєвих моментів розвитку європейської біблійної науки.
Спекулятивний матеріалізм Квентіна Меясу як вияв раціональності не-Одного
(2019) Корчевний, Василь
Ця стаття має подвійну мету. Передусім ідеться про реконструювання та критичний аналіз аргументів, за допомогою яких у працях відомого сучасного французького філософа Квентіна Меясу обґрунтовано ключову тезу його філософського проекту: "тільки контингентність необхідна". Ця теза означає для Меясу, що головною рисою абсолюту – реальності, що є незалежною від мислення, – є можливість бути інакше. Це приводить Меясу до відкидання принципу достатньої підстави: ніщо не має підстави бути таким, яким є, і залишатися незмінним, навіть закони природи. Відтворивши хід думки Меясу і вказавши на проблематичні місця в його аргументації, автор намагається виявити певний специфічний тип раціональності, в межах якого розгортається думка Меясу. Ця раціональність, яку ми нині називаємо раціональністю не-Одного, має свої обмеження. Однак вона може розглядатися як вагомий здобуток у справі протидії філософському скептицизму, що підважує раціональне осягнення світу як такого і відкриває шлях для різноманітних форм ірраціональності.
Кандидатські твори студентів Київської духовної академії (1819–1924): специфіка жанру
(2019) Ткачук, Марина
У статті висвітлено особливості кандидатських творів студентів Київської духовної академії (КДА) ХІХ – початку ХХ ст. як найважливішого елементу їхньої освітньо-наукової підготовки. Спираючись на широке коло першоджерел (статути духовних академій, укази Св. Синоду, журнали Конференції КДА, звіти та протоколи засідань академічної Ради, рукописні та друковані кандидатські твори випускників КДА, їхні спогади тощо), автор спростовує хибне ототожнення творів на здобуття ступеня кандидата богослов’я, написаних у православних духовних академіях Російської імперії, з сучасними кандидатськими дисертаціями. Розглядаючи ці твори як кваліфікаційні роботи на здобуття освітнього ступеня кандидата богослов’я, аналогічні за статусом до сучасних дипломних робіт здобувачів вищої освіти, автор доводить, що такий підхід не применшує їхнього важливого значення і потужного джерельного потенціалу у вивченні наукового доробку духовних академій ХІХ – початку ХХ ст. На прикладі Київської духовної академії у статті розкрито вагому роль самостійної дослідницької роботи студентів, опанування ними навичок академічного читання та письма у написанні якісних кандидатських творів; з’ясовано процедурні моменти, пов’язані з їхньою підготовкою, рецензуванням та оцінюванням. На підставі збережених рукописів кандидатських творів студентів КДА окреслено їхню проблематику, що стосувалася питань біблеїстики, патрології, догматичного, порівняльного, морального, пастирського богослов’я, літургіки, гомілетики, розгляд яких здійснювався переважно на історичному матеріалі. Наголошено на особливій популярності у КДА, як і в інших духовних академіях, досліджень із церковно-історичної тематики – зокрема й вивчення історії Православної Церкви та її ієрархії в так званому Південно-Західному краї Російської імперії (фактично – на українських теренах), а також історії Київської Академії XVII– ХІХ ст. У статті з’ясовано, що всупереч вимозі Св. Синоду пропонувати й обирати для кваліфікаційних праць теми суто богословського змісту, в КДА знаходили можливість реалізовувати зацікавлення студентів іншими гуманітарними науками – передусім філософією, свідченням чого є понад сто збережених рукописів кандидатських творів із філософської проблематики.

Browse

Browsing Наукові записки НаУКМА. Філософія та релігієзнавство by Issue Date

Results Per Page

Sort Options