Київська академія. Випуск 22

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/37884

Browse

Browsing Київська академія. Випуск 22 by Subject "education"

Now showing 1 - 2 of 2
  • Thumbnail Image
    Item
    Анальфабети у Підкамінському домініканському конвенті наприкінці ХVІІ — у ХVІІІ ст.
    (2025) Букало, Ігор
    У статті розглянуто освітні компетенції ченців Підкамінського домініканського конвенту на основі зафіксованих форм особистого завірення записів у Книзі професій. Виявлено, що 20% домініканців у цьому конвенті не володіли латиною, а послуговувалися польською. 4,5% були анальфабетами, про що свідчить їх невміння підписатися та завірення запису рівнораменним хрестом. Про це ж, для окремих осіб, говорять супровідні записи такого самого змісту. Особливої уваги у досліджені приділено самій Книзі професій, простежено час та механізми формування документа, особливості формулярів записів та джерельний потенціал. Констатовано, що всі анальфабети були конверсами, проаналізовано формування цієї категорії домініканців у спільноті. Окрему увагу зосереджено на афіліації неписьменних кандидатів: їхньому географічному та, почасти, соціальному походженню; особливостям випробувального терміну чи новіціяту (встановлено випадки трирічного новіціяту, що вказує на ігнорування норм постанов генеральних капітул про максимальний дворічний термін). Простежено вікові характеристики анальфабетів: вік вступу до спільноти, стаж конверсів, час служіння, тривалість життя. З’ясовано, що конверси були маломобільними, а часто взагалі не міняли місця свого служіння. Розглянуто особливості духовної та освітньої формацій анальфабетів, зокрема те, що конверси зазвичай здобували освіту перед складанням професій, натомість пізніше виконували фізичну працю в монастирі. Проаналізовано домініканську освітню модель, що дало підставу розцінити освітні студії у Підкамінському конвенті як спрямовані на інші категорії домініканців, а відтак, констатовано, що орден, хоч і обмежував кількість конверсів-анальфабетів, проте все ж сприймав їх за невід’ємну частину тогочасної спільноти Підкамінського конвенту.
  • Thumbnail Image
    Item
    До історії першого народного училища у Києві
    (2025) Шандра, Валентина
    Проаналізовано чинники заснування у 1789 р. Київського головного народного училища та з’ясовано обставини його закриття у 1809 р. Простежено ставлення державної адміністрації, місцевих органів влади та киян до цієї школи, встановлено чисельний і соціальний склад учителів та учнів. Зауважено, що у ньому безкоштовно надавалась початкова і середня освіта. Київське головне народне училище постало як один із засобів імперського центру забезпечити лояльність підданих через русифіковану освіту. Російська держава зважала на історичне значення Києва для імперського утвердження у краї, а тому запроваджувала російську школу. Етнічне походження місцевої людності — українців і поляків — до уваги не бралося попри те, що училище утримувалося на кошти річпосполитської Едукаційної комісії (Komisja Edukacji Narodowej) та міського бюджету Києва. Заснування училища було підтримане киянами, що свідчило про прагнення загалу до освіти й розуміння її соціальної значимості. У традиціях маґдебурзького права городяни виявили активність і придбали на кошти міста приміщення для училища. Вирішальну роль при забезпеченні школи професійними педагогами та налагодженні навчання зіграла Києво-Могилянська академія, вихованці якої почали тут викладати. За двадцять років існування школи в ній отримало знання близько 2 тисяч дітей, здебільшого на початковому рівні нижчих класів. Київське головне народне училище не витримало перевірки часом, припинивши своє існування в часи освітніх реформ Александра І, проте послужило солідною базою для відкриття у Києві нових навчальних закладів — гімназії вищих наук та повітових і парафіяльних шкіл з уточненими становими рівнями освіти.