052 Політологія

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/39022

Browse

Browsing 052 Політологія by Subject "political system"

Now showing 1 - 1 of 1
  • Thumbnail Image
    Item
    Державна політика в сфері вищої освіти в умовах глобальних змін: освіта дорослих як відповідь на виклики : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
    (2026) Студілко, Максим; Нагорняк, Тетяна
    Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 052 "Політологія" (05 "Соціальні та поведінкові науки"). – Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2026. Дисертація є комплексною науковою працею, що присвячена теоретико-методологічному обґрунтуванню ролі навчання впродовж життя (Lifelong Learning – LLL) і освіти дорослих (Adult Education – AE) як стратегічних інструментів державної політики щодо забезпечення стійкості та адаптивності сучасних політичних систем. Автор стверджує, що сучасний світопорядок перебуває у фазі біфуркації, де змагаються дві моделі: демократична, заснована на партнерстві та правах людини, і силова, орієнтована на нескінченні війни. Встановлення першої моделі безпосередньо залежить від сили мереж активних і освічених громадян, що робить освіту важливим системотворчим чинником майбутнього. Методологічна основа дослідження поєднує класичний системний підхід, інституціоналізм, синергетику та теорію стійкості (resilience studies). У теоретико-методологічному розділі автор обґрунтовує політичний вимір освіти дорослих. Доведена доцільність вивчення освіти дорослих не лише як світоглядного явища, а як інструмента адаптивності політичних систем, що координується державною політикою. Автор уперше доводить доцільність саме політичного виміру вивчення освіти дорослих. У межах цього розділу вдосконалено зміст категорій "навчання впродовж життя" (LLL), "освіта дорослих" (AE), "політична система сучасності" та "адаптивність політичної системи". У роботі вдосконалено зміст категорії освіта впродовж життя, яка трактується як безперервний процес опанування нових компетентностей Ключовим теоретичним внеском автора є розробка типології політичних систем за рівнем їхньої адаптивності – здатності реагувати на зовнішні виклики та структурні кризи в контексті реалізації та коригування державної політики. Запропоновано до аналізу такі типи систем: реактивно-стабільні, функціонально-адаптивні, проактивно-адаптивні та трансформаційно-адаптивні. Реактивно-стабільні системи діють зі запізненням, орієнтовані на збереження стану та мінімалізації впливу. Освітня політика в них вертикальна та консервативна. Функціонально-адаптивні системи своєчасно коригують політику, працюючи в "режимі навчання". Освіта в таких системах виконує роль соціального контролю та соціалізації. Проактивно-адаптивні системи здатні передбачати виклики завдяки сильній аналітичній спроможності та довірі суспільства до влади. Трансформаційно-адаптивні системи здатні змінювати архітектуру світопорядку, формуючи новий суспільний договір. Це дозволяє аналізувати державну політику не як статичний набір норм, а як динамічний процес "інституційного навчання". Особливої уваги заслуговують трансформаційно-адаптивні системи, що здатні не просто виживати, а формувати нові інституційні практики через становлення "трансформаційних лідерів", здатних продукувати ціннісні парадигми суспільств. У роботі детально проаналізовано глобальні виклики, що детермінують сучасну державну освітню політику: тенденції авторитаризму, міграційні зсуви, цифровізація (вплив ШІ), демографічна криза ("суперстаріння" націй), що вимагає розвитку "срібної економіки". Особливу увагу приділено концепту "лімінальної війни" – стану невизначеності та розмитих меж між миром і війною, що характерно для російської агресії проти України. За таких умов освіта дорослих стає запорукою збереження суб’єктності держави. У дисертації адаптивність політичної системи України у зв’язку з освітою дорослих посідає центральне місце завдяки аналізу еволюції цих процесів у період Війни за Незалежність (після 2014 р.). Автор виокремлює такі етапи: 2014–2016 рр. – соціально-компенсаторна адаптивність – виживання системи завдяки волонтерським мережам та самоорганізації суспільства; 2016–2019 рр. – протягом усього життя індивіда, та освіта дорослих, що є складником LLL і охоплює формальне, неформальне та інформальне навчання. структурно-функціональна адаптивність – інституціоналізація реформ і поява "якорів стабільності" (ЄС, донори); 2019–2021 рр. – управлінсько-технологічна адаптивність – акцент на цифровізації та інноваціях в управлінні; 2022–2024 рр. – мобілізаційно-мережева адаптивність – надвисока адаптивність через злиття держави, армії та суспільства; 2024–2025 рр. – гібридна адаптивність відновлення – співіснування логік війни та відбудови; прогноз на 2026–2032 рр. – селективна інституційна адаптивність – нерівномірна адаптивність за секторами (висока в безпеці та цифровізації, низька в судовій системі) з активним впровадженням європейських стандартів. Така періодизація є матеріалом для аналізу стійкості політичної системи. Автор доводить, що для України освіта дорослих є ключовим інструментом відновлення людського і пропонує формулу адаптивності політичної системи, яка базується на синергії трьох компонентів: швидкості навчання інституцій, якості людського капіталу, рівня довіри суспільства до змін. Доведено, що інвестиції в освіту дорослих дозволяють оновлювати компетентності нації без руйнівних "кадрових революцій", забезпечують економічну мобільність, зменшують вразливість громадян до популізму та дезінформації. У другому розділі автором розглянуті глобальні тренди розвитку LLL. Ідентифіковано комплекс викликів, що детермінують сучасну освітню політику: соціально-політична поляризація, цифровізація (вплив ШІ), демографічна криза ("суперстаріння" націй) і міграційні зсуви. Обґрунтовано потребу в освіті як засобі виживання в умовах розмитих меж між миром і війною, де населення має опановувати спеціальні знання – від тактичної медицини до кібербезпеки. Визначено ключові тренди Європейського простору вищої освіти: міждисциплінарність, цифровізація, інклюзивність і впровадження системи мікрокваліфікацій як відповіді на динамічний ринок праці. Розглянуто світові моделі AE через умови становлення та розвитку освіти дорослих в національних моделях LLL 5 держав (США, Канада, Велика Британія, Франція, Сінгапур). Це дає змогу уникнути сліпого копіювання чужого досвіду та пропонувати зважені рішення для України. Для цього запропоновані критерії порівняння: умови, в яких LLL активізувалася як елемент національної моделі вищої освіти чи як стратегічний пріоритет розвитку держави; політико-правове забезпечення розвитку освіти протягом життя в державі; інституціоналізація освіти дорослих як складника LLL; показники адаптивності політичної системи; динаміка соціально-економічних показників розвитку держави; наявність/відсутність кореляції між динамікою соціально-економічних показників розвитку держави, показниками адаптивності політичної системи та розвитком LLL. Компаративний аналіз дозволив автору виокремити національні моделі AE: англосаксонська (США, Канада, Велика Британія), що характеризується децентралізацією та мінімальним втручанням держави, де ініціатива належить меншим адміністративним одиницям та ринку; континентальна (Франція, Німеччина) – базується на високому рівні державного регулювання та фінансування з метою широкого доступу громадян до освітніх послуг; азійська (Сінгапур), що демонструє глибоку централізацію, де програма SkillsFuture є усвідомленою частиною економічної стратегії, а держава є головним інвестором у людський капітал. Третій розділ містить кількісно-якісний аналіз викликів воєнного часу, зокрема систематизовано такі втрати України як руйнування освітньої інфраструктури, негативне сальдо освітньої міграції молоді, критичне недофінансування освіти та інші. Проаналізована еволюція державної політики в сфері вищої освіти та освіти дорослих. Виокремлено етапи становлення освіти дорослих в Україні: від пострадянського періоду та інституціоналізації під впливом Болонського процесу до проривного періоду 2022–2025 рр., коли освіта дорослих стала ресурсом національної стійкості та механізмом адаптивності політичної системи. Ця теза доведена кейсами трансформації академічних практик. Відзначено перехід від моделі «післядипломної освіти» до "навчання протягом життя", де університети стають центрами суспільної стійкості. Проаналізовано успішні академічні кейси, зокрема створення в Національному університеті "Києво-Могилянська академія" факультету "Києво-Могилянська школа професійної та неперервної освіти" (kma_pro). Ця інституція впроваджує магістерські програми з політики врядування в місті, економічної дипломатії та GR-політик, управління освітою, а також широкий спектр короткострокових навчальних програм для дорослих у сфері перемовних процесів, стратегічного управління розвитком громад, стратегічних комунікацій і психофізики присутності, формуючи когнітивну гнучкість нових еліт. Також розглянуто досвід Житомирської політехніки у реінтеграції ветеранів, Сумського державного університету в розвитку "міст, що навчаються" [Студілко, 2022а; 2022b], кейси бізнес-освіти kmbs, KSE, УКУ. Автором сформований портрет здобувача програм освіти дорослих – 2026 на підставі відкритих даних на офіційних ресурсах провайдерів таких програм і групових інтервʼю з тими, хто навчався на таких програмах й випустився у 2024 і 2025 роках. Виявлено, що переважно на програмах освіти дорослих навчається фахівець віком 28–55 років, який цінує гнучкість, нетворкінг, прикладний зміст програм і репутацію університету. Автор робить висновок, що навчання протягом життя – це визначальний механізм адаптивної політичної системи. Вона знижує соціальну напругу, зменшує спротив реформам і робить трансформації політично здійсненними. У дисертації запропоновано комплекс рекомендацій для державної політики: прийняття та імплементація Закону "Про освіту дорослих" для гармонізації з нормами Європейського Союзу (ЄС); масштабування системи мікрокваліфікацій, що дозволяє перенавчати фахівців за 2–5 місяців під конкретні потреби відбудови; розвиток мережі освітніх хабів та цифрових освітніх центрів для внутрішньо переміщених осіб (далі – ВПО) та постраждалих від війни; запровадження "цифрового освітнього паспорта" для відстеження індивідуальних освітніх траєкторій тощо. Результати дослідження підтверджують гіпотезу: чим більше держава інвестуватиме в освіту протягом життя та освіту дорослих, відповідно до викликів, тим адаптивнішою буде її політична система. Доведено, що в умовах війни освіта дорослих виконує функцію швидкого реагування на дефіцит кадрів, забезпечує реінтеграцію ветеранів і ВПО, знижує соціальну напругу та робить державні реформи політично легітимними.