У статті аналізується феномен поетичного візіонеризму, зокрема "комплекс Кассандри" у творчості Лесі Українки. Йдеться про ті тексти, де авторка фіксує певний містичний, віщунський досвід, долучення до інших вимірів сприймання дійсності, зокрема й часу, який за певних обставин перестає сприйматися як лінійний. Сьогодні поетичний візіонеризм вивчається
трансперсональною психологією, яка з допомогою традиційних (від античних, шаманських,
буддійських тощо) та нових психотехнік пробує знімати бар’єри, які заважають доступу до трансцендентних вимірів. Зіставляються, зокрема, художні тексти Лесі Українки з описами тих психічних станів, що їх поетка представляє як автохарактеристики у численних листах до Ольги Косач, Людмили Старицької-Черняхівської, інших адресатів.