Кафедра літературознавства імені Володимира Моренця
Permanent URI for this collection
Browse
Recent Submissions
Item Іншування євреїв у апокрифах про Понтія Пилата з українських рукописів(2026) Пелешенко, ОленаУ статті проаналізовано рецепцію апокрифів про Понтія Пилата в українських рукописах XV–XVIII ст. від "Євангелія від Никодима" до апокрифічних оповідань пилатівського циклу та пасійних повістей з особливою увагою до механізмів іншування юдеїв. Показано, що апокрифи не лише доповнювали священну історію новими подробицями, а й виконували екзегетичні, катехитичні та полемічні цілі, відображаючи ідеологічні настанови середовища, у якому вони виникали та побутували. Уперше доведено, що реабілітація Понтія Пилата безпосередньо пов’язана з богословським механізмом перенесення відповідальності за смерть Христа на юдейську громаду, однак в українській традиції цей механізм реалізується значно стриманіше, ніж у західноєвропейській. Простежено взаємозв’язок між словесними та візуальними стратегіями конструювання образу юдеїв як релігійного й етнічного Іншого, зокрема через мотив наділення Понтія Пилата зовнішніми ознаками, що асоціювалися з образом юдея в західноєвропейській іконографії.Item Давньоєврейські пророки і пророчиці у творчості Лесі Українки: рецепція та інтерпретація(2026) Полюхович, ОльгаУ статті комплексно проаналізовано образи давньоєврейських пророків і пророчиць у літературній спадщині Лесі Українки. Головним чином авторка концентрується довкола двох драматичних поем Лесі Українки, котрі описують історичний період Вавилонської неволі єврейського народу, – "Вавилонський полон" і "На руїнах". Ці тексти здобули різні інтерпретації з точки зору літературознавчого та культурологічного аналізу. Новий підхід полягає в тому, що до запропонованої статті залучено менш відомий аспект біографії та літературної спадщини мисткині – її переклади зі Старого Заповіту, а також переклади праць французького богослова Моріса Верна. Ці тексти вплинули на оригінальну творчість Лесі Українки, окрім зазначених драм, також і на поезії, аналіз яких теж почасти знайшов своє відображення у цій статті. Також у статті відображено суспільний та історичний контекст, в якому створювалися переклади та оригінальні тексти на давньоєврейську тематику, у тому числі в плані історично-літературної тяглості – від часів Тараса Шевченка через матір Олену Пчілку – до нових модерністських імпульсів у творчості Лесі Українки. До інтерпретації текстів та перекладів Лесі Українки на староєврейську тематику також залучається біографічний метод. У її листах, статтях, нарисах та есеях віднаходимо паралелі зі становищем несвободи: її світовідчуття і підданство Російській імперії перегукується з темою несвободи та спротиву в осмисленні давньоєврейської тематики. Окрім очевидних паралелей юдейський народ – український, Ізраїль – Україна, Єрусалим – Київ та метафори російського поневолення, у статті комплексно проаналізовано модерністські тенденції зображення постаті пророка/пророчиці, такі як мистецькі аспекти, самотність, комунікативний розрив, зв’язок з громадою, спротиву тощо.Item Ієремія Айзеншток, потебніанство і харківський формалізм(2026) Агеєва, ВіраУ статті розглянуто теоретичні й історико-літературні концепції видатного українського дослідника Ієремії Айзенштока. Він був одним із найцікавіших представників формалістської течії в літературознавстві 1920-х років. Харківські дослідники були більше зорієнтовані на вивчення досвіду аванґарду, – на підтвердження варто назвати хоча б Майка Йогансена чи Леоніда Скрипника, – однак Айзеншток намагається поєднати формалістську методологію та інструментарій з увагою до історизму, біографій та соціальних контекстів. Для Айзенштока дуже важливою була спадщина видатного харківського філолога Олександра Потебні. Так звана психологічна школа цього вченого була послідовною спробою підважити уявлення про літературу як «дзеркало» життя, його реалістичний відбиток. Для покоління 1920-х років саме Потебня мав авторитет як один із предтеч формалізму. Під час сталінських акцій боротьби з "безрідними космополітами" Айзеншток був змушений залишити Україну, але продовжував працювати над виданням вітчизняних класиків, реалізацією різних наукових проєктів.Item Between Yiddish and Ukrainian: Verbivtsi and cultural formation in Alexander Granach's "There Goes a Mensch"(2026) Veretelnyk, RomanTh is article examines Alexander Granach’s reconstruction of his childhood in the Galician village of Verbivtsi in Th ere Goes a Mensch. Rather than reading these recollections as nostalgic autobiography, it interprets the memoir as a literary reconstruction of a bilingual and bicultural village whose linguistic, religious, and cultural environment shaped Granach’s intellectual, ethical, and artistic development. It argues that the foundations of his later humanism were established in the everyday coexistence of Jewish and Ukrainian communities long before his theatrical career in the cosmopolitan centres of Europe. Focusing on language, religion, folklore, and oral culture, the article explores how Yiddish, Ukrainian, and Hebrew functioned as complementary languages within village life, while religious traditions, vernacular devotion, and popular beliefs formed an interconnected cultural world. It shows that Granach presents identity as emerging through continual interaction across linguistic, religious, and cultural boundaries rather than through rigid separation. By highlighting the signifi cance of rural Galicia for Granach’s multilingual consciousness and artistic imagination, the article positions Th ere Goes a Mensch as an important literary testimony to the cultural history of eastern Galicia before the Holocaust and as a distinctive contribution to the study of borderland identities.Item Репрезентації національно-культурної ідентичності в творчості Леоніда Первомайського(2026) Пелешенко, НаталіяУ статті розкриваються форми репрезентації українсько-єврейської національно-культурної ідентичності Леоніда Первомайського (Іллі Шльомовича Гуревича), одного із знакових письменників ХХ ст., особиста історія якого відбиває складну і драматичну історію митця в умовах тиску тоталітарно-імперського державного конструкту, де тотальна несвобода представника недержавної нації не сприяла його самоідентифікації та самовираженню. Досліджуючи творчість письменника, простежуємо у його різножанровому літературному доробку (поетичні тексти, коротка проза, романи, п’єси) маркери української та єврейської національно-культурної ідентичності, які пов’язані за Е. Смітом із етнічним і релігійним корінням. Можна стверджувати, що українська ідентичність письменника виявляється через територіалізацію спогадів (місто Костянтиоград / Красноград-Червоноград, Берестин/; річка Берестова, "Червоноградщина"), зображення етнокраєвидів і плекання культу природи у дусі романтизму, вплетення топонімів рідного краю, урбононімів міста у тканину своїх творів, присвоєння героям імен і прізвищ, пов’язаних із гідронімом "Берестова". Єврейська ідентичність виявляється через зображення міфів, ритуалів, через називання і пояснення історичних і релігійно-обрядових реальностей, побуту штетла. Акцентується увага на зображенні, зокрема у ранніх творах письменника з єврейським колоритом, російського як Іншого і Чужого, що відповідало і позиції українських письменників, зокрема земляка І. Сенченка. Цим дослідженням авторка намагається зрозуміти складні процеси формування єврейсько-української національно-культурної ідентичності письменника, чиї твори є фактом історії української літератури, але і спадщиною єврейського народу.Item Образи євреїв та українців у романі "Всьо ясно" Дж. С. Фоера: комічне у контексті репрезентації травми(2026) Семків, РостиславСтаттю присвячено аналізові образів українців та євреїв у романі Джонатана Сафрана Фоера Everything Is Illuminated (2002). Дослідження виходить із припущення, що центральним художнім механізмом роману є не лише реконструкція пам’яті про Голокост, а й використання різних форм комічного як способу етичного наближення до колективної травми. Показано, що Фоер послідовно уникає чорно-білих моделей репрезентації українсько-єврейських взаємин, натомість створюючи багатоголосий наратив, у якому іронія, гумор та сатира функціонують як засоби деавтоматизації історичної пам’яті. Окрему увагу приділено способам конструювання пам’яті, а також функції колекціонування як форми постпам’яті.Item Між пам'яттю і витісненням: розщеплений суб'єкт в сучасних українських романах про Другу світову(2026) Борисюк, ІринаСтаття присвячена порівняльному аналізу романів "Музей покинутих секретів" Оксани Забужко та "Амадока" Софії Андрухович у контексті студій пам’яті й літератури травми. Обидва тексти осмислюють досвід Другої світової війни, родинну пам’ять, замовчування та витіснення травматичного минулого, водночас пропонуючи принципово різні моделі наративної організації й репрезентації суб’єкта. Роман Забужко вибудовується навколо пошуку об’єктивної історичної правди, моральної відповідальності та можливості відновлення справедливості через оповідь. Натомість «Амадока» Андрухович деконструює цілісний історичний наратив, акцентуючи на фрагментарності пам’яті, ненадійності оповідачів, розщепленій ідентичності та множинності суперечливих версій минулого. Особливу увагу приділено функціонуванню родинної пам’яті, мовчанню як захисному механізму травмованого суб’єкта, взаємозв’язку пам’яті й влади, а також способам конструювання індивідуальної та колективної ідентичності. Можна констатувати, що «Амадока» вступає в продуктивний діалог із романом Забужко, переосмислюючи його етичну та наративну модель і пропонуючи складніше бачення пам’яті як простору невизначеності, травми й конкуруючих інтерпретацій минулого.Item Передмова(2026) Сидорчук, Таїсія; Борисюк, ІринаМіждисциплінарна колективна монографія досліджує історію, культуру та літературну спадщину єврейського народу в Україні, а також складну динаміку українсько-єврейських відносин. Розглядаючи Україну як історичне перехрестя цивілізацій та культур, дослідження контекстуалізує ці взаємодії в рамках політичної спадщини Речі Посполитої, Російської імперії, Австро-Угорщини та Радянського Союзу. Спираючись на архівні колекції, музейні фонди та літературні тексти, монографія інтегрує історичні та літературні методології для аналізу єврейської документальної, духовної та матеріальної культури з багатовимірної точки зору. Це дослідження досліджує історичні та ідеологічні механізми негативних стереотипів, що формують українсько-єврейські відносини.Item Preface(2026) Sydorchuk, Taisa; Borysiuk, IrynaThis interdisciplinary collective monograph investigates the history, culture, and literary heritage of the Jewish people in Ukraine, alongside the complex dynamics of Ukrainian-Jewish relations. Framing Ukraine as a historical crossroads of civilizations and cultures, the study contextualizes these interactions within the political legacies of the Polish-Lithuanian Commonwealth, the Russian Empire, Austria-Hungary, and the Soviet Union. Drawing on archival collections, museum holdings, and literary texts, the volume integrates historical and literary methodologies to analyze Jewish documentary, spiritual, and material culture from a multidimensional perspective. This study explores the historical and ideological mechanisms behind negative stereotypes framing Ukrainian-Jewish relations.Item Міф, пам'ять, візія: українське і єврейське минуле в романі Ю. Винничука "Танґо смерті"(2026) Борисюк, ІринаСтаття присвячена аналізу репрезентації пам’яті, травми та міжкультурної взаємодії в романі Юрія Винничука "Танґо смерті" у ширшому контексті сучасної української прози пам’яті. В центрі дослідження – способи художнього осмислення українсько-єврейського минулого, зокрема досвіду Другої світової війни та Голокосту, а також механізми конструювання колективної ідентичності через літературний наратив. Містичний мотив іббуру (підселення душі) діє в романі як метафора передачі травматичного досвіду, що уможливлює пригадування непережитого і сприяє міжкультурній емпатії. Такий підхід дозволяє інтегрувати єврейський досвід Голокосту в українську культурну пам’ять без редукції чи привласнення. У статті також проаналізовано образ міжвоєнного Львова як ідеалізованого поліетнічного простору, що функціонує за моделлю «втраченого раю», зруйнованого тоталітарними режимами. Підкреслено, що поведінка персонажів у романі визначається не есенціалістськими характеристиками, а контекстуальними чинниками, що уможливлює складніше осмислення історичної відповідальності. У висновках зазначено, що "Танґо смерті" постає як важливий інструмент культурної роботи з пам’яттю: через поєднання історії та містики роман не лише репрезентує минуле, а й пропонує модель етичного співпереживання та міжкультурної солідарності.Item Remembering the Attic: Space, Memory, and Postmemory in the Holocaust Poetry of Roald Hoffmann(2026) Veretelnyk, RomanAmong the most signifi cant American literary representations of the Holocaust in Ukraine are Roald Hoff mann’s four poetry collections and his autobiographical play Something Th at Belongs to You. Hoff mann writes as a survivor, yet his recollections are shaped not only by personal experience but also by the retrospective perspective aff orded by the passage of time and by memories preserved and transmitted within his family. As a result, the boundary between survivor memory and postmemory proves more permeable than is oft en assumed. Th is article examines Hoff mann’s four published poetry collections as the literary foundation from which Something Th at Belongs to You later emerged. It argues that Hoff mann’s reconstruction of the past arises through the interplay of direct recollection and familial memory, mediated by a single remembered space: the attic where he and members of his family were hidden during the German occupation. By tracing the development of this symbolic motif across Hoff mann’s poetry, the article demonstrates that his work challenges any rigid distinction between survivor memory and postmemory. His recollections are neither exclusively individual nor merely inherited; rather, they are continually shaped through the interaction of lived experience, family narratives, material traces of the past, and the imaginative possibilities of literary representation.Item Сковородинівське "житейське море" у прозі В. Петрова (Домонтовича)(Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego, 2026) Пелешенко, НаталіяУ статті аналізується образи моря/річки в прозі В. Петрова (Домонтовича). На матеріалі повісті "Ой поїхав Ревуха по морю гуляти" (Біографічний нарис), романів Дівчина з ведмедиком і Без ґрунту узасаднюється думка про те, що образи, пов’язані з водною стихією у творах письменника, корелюють із символікою образу моря у Г. Сковороди, барокового письменника і мислителя, якого В. Петров у 1920-х вважав центром літературного канону. Постаті Сковороди, яка приваблювала науковця зі студентських років, він присвятив у 1920–1927 рр. шість статей і кілька великих неопублікованих за життя праць, зокрема Особа Сковороди (1722–1922) і Григорій Сковорода. Спроба характеристики, виданих у 1990–2000-х. Море у Сковороди – це житейське море, що виражає марнотне, тлінне, зовнішнє, непотрібне. Земний грішний світ Сковорода бачить бурхливим морем-океаном, з якого людині допомагає вибратися сила Божого слова, що відповідає біблійній і богослужбовій традиції. В. Петров (Домонтович) не написав роману про улюбленого інтелектуального героя, але сковородинівські ідеї, концепти, образи, символи, мотиви відтворив у літературних творах, які прямо не пов’язані з особою Сковороди. Одним із таких символів сковородіани В. Петрова (Домонтовича) є образ моря і пов’язаної з ним „водної” символіки. Море, річка й морські "аксесуари" В. Петрова (Домонтовича) є виразниками емоційних станів героїв, формування їхніх ідентичностей, суспільних настроїв, екзистенційних переживань, суспільно-політичних передбачень, мистецьких шукань.Item Українські неокласики серед інших літератур світу(2025) Пашко, ОксанаЗацікавлений читач української літератури в Німеччині, який зараз поступово виховується, потребує нових перекладів, інтерпретацій, нової інформації. Творчість київських неокласиків – прекрасний для цього матеріал. Коли говорять про це поетичне коло, зазвичай мають на увазі п’ятьох поетів – Миколу Зерова, Максима Рильського, Павла Филиповича, Михайла Драй-Хмару та Освальда Бургардта. Більшість з них закінчила Київський університет св. Володимира, а розквіт їхньої творчості припав на 1920-ті, коли вони мешкали у Києві, де працювали в місцевих навчальних закладах. 1920-ті рр. в українській літературі часто називають або "розстріляним відродженням", або "червоним ренесансом". Обидві метафори потребують переосмислення, але як метафори вони добре схоплюють характерну ознаку часу – нечувану творчу активність тогочасних письменників. Ще видавали книжки автори, виховані модернізмом 1910-х рр., з його увагою до відточеної майстерності та світової культури. Заявило про себе й молоде покоління літераторів, що прийшло в літературу вже після періоду війн і революцій. Деякі з них продовжували пошуки модерністів, для інших – література 1900-1910 рр., з її психологізмом та стильовими відкриттями, здебільшого означала "буржуазну вигадку", ці нові пролетарські літератори, як вони самі себе називали, орієнтувалися на внутрішнього масового читача і згодом створили новий ідеологічний стиль – соцреалізм. Співіснування таких різних письменників в одну епоху в одній країні було конфліктним: у цій боротьбі перемогло молоде покоління, спадкоємців модерністів, якими і були неокласики, не просто вичавили з літературного процесу, їх знищили фізично. Усіх них хоча б раз за життя було арештовано, Миколу Зерова, Павла Филиповича та Михайла Драй-Хмару в 1930-х рр. заслано в табори, де або розстріляно, або страшною виснажливою працею доведено до смерті. У літературі залишився Максим Рильський, який після недовгого арешту 1931 р. був змушений не лише змінити тематику та стиль своїх поезій, а й стати активним громадським діячем. Ще пощастило вижити Освальду Бургардту, йому як етнічному німцю вдалося емігрувати з України до Німеччини того самого 1931 р.Item Ідеологія та етика в письмі Миколи Хвильового(2025) Карпець, ЮліяМета статті – означити процес суб’єктивації та емансипаторні стратегії письма М. Хвильового. Зокрема досліджено філософські та ідеологічні аспекти становлення суб’єктом у творах "Я (Романтика)", "Чумаківська комуна" та "Повість про санаторійну зону". Теоретико-методологічну основу склали праці Мішеля Фуко та Юдит Батлер, залучені для аналізу процесу суб’єктивації в письмі; праці Реймона Арона, Сімони Вейль та Алена Бадью були залучені для означення етичних інтенцій письма. Новизна статті полягає в нюансованому аналізі механізмів ідеології (інтерпеляція, мікрофізика, владні взаємини) та оприявненні етичної складової письма М. Хвильвого через досвід Української революції 1917–1921 рр. Висновки дослідження доводять, що головний персонаж М. Хвильового схоплюваний у просторі Уявного, так що він опиняється одірваним від обов’язку та залишається на помежів’ї чекіст–людина. На цьому помежів’ї він стає суб’єктом у письмі. Зрештою, послідовно досліджено код Французької революції в перегуку з революційними подіями в Україні 1917–1921 рр. Код Французької революції – не лише інтертекстуальний, але такий, що допомагає уникнути травматизму революційних подій, водночас означуючи революцію як радикальний розрив у дискурсі та часі. Спершу аналізована як емансипаторна стратегія, революція відкриває етичний та трагедійний аспекти письма.Item Між логосом та голосом: авдіальний простір "Повісті про санаторійну зону" Миколи Хвильового(2025) Карпець, ЮліяНа помежів’ї філософії, психоаналізу та літературознавства у другій половині ХХ століття досліджувано письмо як мінливу та тяглу модерністську практику, зосібна французьки філософи Ролан Барт та Юлія Крістева звертають увагу на матеріальні характеристики письма. У статті означено деякі теоретичні аспекти такого інтердисциплінарного аналізу письма та його потенції в українській модерністській літературі. Письмо Миколи Хвильового має особливі тактильні, візуальні та авдіальні прикметності, які можливо оприявнити, якщо залучити деякі теоритико-методологічні формації на помежів’ї філософії та літературознавства. Тим вдасться нюансувати стратегії творення персонажів як "безґрунтовних романтиків". Мета статті ‒ проаналізувати авдіальний простір "Повісті про санаторійну зону" М. Хвильового та його стосунок до творення персонажів як "безґрунтовних романтиків". Теоретико-методологічний базис – це теорія голосу Младена Долара, ґрунтованої на лаканівському та фройдівському варіантах психоналізу. Залучено також теорії письма та його матеріальности Юлії Крістевої, Ролана Барта та теорію трагедійности Жака Лакана. Проаналізовано авдіальний простір "Повісті про санаторійну зону" М. Хвильового за допомогою психоанілітичної теорії голосу. Увиразнено два ектремуми: німотний потяг до смерти та галас життя. Головний персонаж анарх опиняється по той бік трагедії та віддається німотному потягу смерти, тим він залишається без ґрунту у звичному життєвому плині, його матеріальности. Специфічна природа голосу як психо-фізичного явища доповнює концептуальне поле "безґрунтянства" як засадничого принципу тривання суб’єктів у модерністському письмі М. Хвильового. У дослідженні зроблено спробу окреслити теоретичні засади для аналізу категорії письма, її матеріальних аспектів в українському модернізмі, проаналізовано авдіальний аспект матеріальности письма М. Хвильового.Item Philological studies in times of war(2025) Kiselova, LiudmylaThis paper presents a literary journey through poetry, philosophy, literature, and one academic’s experience of losing colleagues and students in the war. Yet, the author finishes on a hopeful note.Item Teaching in a war(2025) Veretelnyk, RomanThis paper describes the realities of wartime, teaching about literature online, and extending care to students.Item Середньовіччя і Ренесанс в історіософських концепціях Миколи Бердяєва та Віктора Петрова(2024) Пелешенко, НаталіяУ статті аналізуються історіософські теорії Миколи Бердяєва і Віктора Петрова, які спираються не на поступ і прогрес, а на дуалізм, циклічність, нелінійність, дискретність тощо і розширюють літературознавчі горизонти в осмисленні змін культурно-історичних епох. Наголошується на тому, що ці концепції формувалися як у спільному європейському культурно-філософському дискурсі, так і в одному інтелектуальному середовищі Києва кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. У працях обох мислителів представлена дихотомія Середньовіччя і Ренесансу як двох епохальних типів, кожен із яких утверджується в суспільній і культурній свідомості через заперечення попереднього.Item Афоризми і фрази(2025) Брюховецький, В'ячеславПрирода освіти достатньо консервативна, тому я не проводив би чіткої межі між навчальним процесом у XX і XXI століттях. Скажімо, нині для нього характерне радикальніше використання електронних засобів навчання. Та це не значить, що маємо ні з чим не порівнювану революцію. Колись винайдення друку було не меншим переворотом, ніж запровадження Інтернету. Освіта - й це принципово - повинна давати знання людині й сприяти її інтелектуальному та духовному розвитку. Відійшла в минуле вузькофахова освіта, яка була досить поширена в тоталітарних державах, зокрема в СРСР, і настав час універсальної, університетської.Item Poetry as testimony: reflections on war in Kateryna Kalytko's texts(2025) Borysiuk, IrynaKateryna Kalytko’s latest collections – Nobody Knows Us Here and We Don’t Know Anyone (2019), The Silent Women’s Order (2021), and People with Verbs (2022) – are all centered on understanding the current war, although the poet had previously addressed the issues of comprehending war and the experience of migration, particularly with a focus on the Balkan context. However, these last three collections can be seen as forming a conceptual unity: their main characteristics include the transversality of symbolism and key imagery, the recurrence of certain plots, and the construction of a vertical mythological narrative. At the risk of broad generalizations, the central concerns of Kalytko’s recent poetry revolve around language, memory, and the female experience of survival. In this context, the relationship between space, body, and language is especially distinctive in Kalytko’s work. Her attention to the loci that constitute the landscape parallels a specific conceptual strategy in her poetry that might be described as the anatomy of language. Thus, language itself is likened to a landscape—one with a non-homogeneous structure and a distinct profile. This atomization, the decomposition of linguistic fabric into its elements—sounds and letters, parts of speech, intonational accents— is similar to the creation of a map that records meaning in a bodily, tactile way. The real dividing line between the pre-war and wartime reality is language—its capacity to adequately reflect this new reality. The new language is grounded in the verb, which assumes all the consequences of rejecting moral hypocrisy. The reconfiguration of language under the pressure of wartime realities is also intricately connected to collective memory.