Збочена, одержима злом героїня, велика спеціалістка з руйнації чоловічих доль. Cаме такою вона вперше
зійшла зі сторінок однойменної новели французького
письменника Проспера Меріме. Термін "жінка-вамп"
теж з’явився в мистецтвознавчому обігу з її легкої руки,
бо ним елементарно можна було окреслити той справді
магнетичний характер "живого мерця", що час від часу
мав насичуватись декалітрами чоловічої крові. Хоча "вампіри" зазвичай – то невідомщені душі невинно загиблих,
принаймні так їх трактують у мета-культурі, але в різноманітних сюжетах, де фігурують жінки-вамп, автори-чоловіки не особливо люблять про це згадувати, аби не замикати коло, в якому важко буде зрозуміти: така жінка – то
жертва чи немилосердний кат.