Кіно-Театр. 2020. №1

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/19162

Browse

Now showing 1 - 20 of 24

HOMO LUDENS
(2020) Павленко, Галина
На початку жовтня на базі Київського академічного театру ляльок відбувся III Київський міжнародний фестиваль театрів ляльок. Як і попередні, він мав насичену програму для глядачів різного віку та спрямування. У фоє відбувся показ райка (театр "Puppetегіа", м. Камакура, Японія), заглядання у вічко в стовбурі дерева, розраховане на одну людину. Для камерних вистав надали малу сцену, а для масштабних - великі сцени як господарів фестивалю, так і Київського академічного театру на Липках. Тож було що подивитися і про що подумати. Назва статті звертає нас до відомої книги видатного нідерландського історика й культуролога Йогана Гейзінґи "Людина, що грає". Вона проголошує універсальність феномену гри і її надзвичайне значення в історії людства. А що таке мистецтво театру ляльок, як не найвища форма гри? Особливо в наш час, коли цей театр не знає обмежень ні в матеріалах, з якими працює, перетворюючи їх на художні образи, ні в способах взаємодії акторів із цим новоствореним та оживленим світом.
"Агент "Уманский" фальшивит, неискренен как обычно..."
(2020) Росляк, Роман
Агент "Стріла" (він же Смолич Юрій) був далеко не єдиним, кого радянські спецслужби активно використовували для розробки Олександра Довженка (і не лише його). Не менш цікавими, написаними на високому літературному рівні, є донесення секретного співробітника "Петро Уманський". Датуються вони 1937–1938, 1940–1941 роками, найбільше ж їх з’явилося 1938-го. Цікаво, що "Уманський" писав агентурні донесення не лише про Довженка, а й про Юрія Смолича, певно, гадки не маючи, що той пише про нього…
Анастасія Бортнік: "Він ішов на смерть заради добра..."
(2020) Бортнік, Анастасія; Брюховецька, Лариса
На ХХІІІ Всеукраїнському конкурсі професійних читців ім. Лесі Українки Анастасія Бортнік вирізнялася емоційністю, продуманим вибором творів, умінням передати настрій. 2018 року вона закінчила Волинський коледж культури і мистецтв ім. І. Ф. Стравінського в народного артиста України Анатолія Романюка. Навчається на заочному відділені в Рівненському гуманітарному університеті. Працює у Волинському драматичному театрі ім. Т. Шевченка. Ролі: Галя ("Циганка Аза" Михайла Старицького), Христинка ("Голоси" Мирона Лисака), Ірися в "Енеїді", Лисичка-сестричка в "Козі-дерезі", Дівчина в "Різдвяній ночі" та "Столітті Якова: Перше кохання".
Андрій Іванюк: "Головна моя тема – війна"
(2020) Іванюк, Андрій; Швець, Юлій
Андрій Іванюк 2008 року закінчив Інститут мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника з дипломом актора. Вивчав режисуру в КНУТКТ ім. І. Карпенка-Карого. Зіграв низку ролей у театрі й кіно, а також написав сценарії та зняв кілька короткометражних стрічок. Фільм "Східняк" – повнометражний дебют режисера. Більшу частину стрічки ми спостерігаємо за головним героєм на псевдо "Борода" (його темпераментно і з ноткою незламної одержимості проживає в кадрі Богдан Бенюк) – говірким завзятим воякою, добровольцем, якому начхати на військову субординацію і якому до всього є діло. Він – місцевий житель, чудово знає Донбас і характери цих людей та самовіддано захищає цілісність країни. Аби дістати будівельний матеріал для укріплення стратегічної висоти, він у супроводі бійця на псевдо "Режисер", який виконує в сюжеті функцію резонера, на власному легковику рушає в штаб на зустріч зі своїм командиром. Саме ця подорож упродовж доби, непрості ситуації, в які потрапляють герої, галерея різноманітних характерів, як цивільних так і військових, непричесаний та непідроблений досвід війни від першої особи і є предметом зображення в цій стрічці.
"Берегиня": театр українського фольклору на новому етапі
(2020) Генсіцька-Семенцова, Ільїна; Котенок, Вікторія
У лютому 2018-го за результатами конкурсу посаду директора – художнього керівника Київського театру українського фольклору "Берегиня" посіла молода й енергійна Ільїна Генсіцька-Семенцова. Музикант і театрознавець за освітою, близько 15 років вона завідувала літчастиною Київського театру "Колесо", була організаторкою гастролей, фестивалів "Відлуння", "Подія", "AndriyivskyFest" та різних мистецьких проєктів (зокрема "Шана. Гідність. Сводоба. МИ, МАЙДАН"). Окрім того, є автором багатьох публікацій про театр; сім років викладала в НУТКТ ім. І. Карпенка-Карого. За майже рік роботи в "Берегині" вона привела у творчий тонус театр, який за останні роки втратив свою пізнаваність і популярність. Окрім звичної гастрольної і концертної діяльності, яка стала щільнішою, колектив почав показувати вистави на власній сцені, випустив кілька прем’єр за творами українських класиків, здобув нагороди на театральних фестивалях. До нього повернувся інтерес публіки і журналістів.
Віталій Зимовець, якого пам'ятаємо
(2020) Брюховецька, Лариса
Минув рік, відколи пішов від нас Віталій Зимовець. Світ, і насамперед світ кіно, збіднів. Це була людина, створена для професії кінооператора, яка зробила багато доброго, адже це його очима ми бачимо на екрані заборонену історію України. 9 листопада в Будинку кіно відбувся вечір пам’яті, організований його рідними - дружиною Тамарою та сином Романом. Вела захід акторка Лідія Чащина. Згадували колеги-режисери, кінооператори, а також його учні. Дві з половиною години промайнули як одна мить - інакше й не могло бути.
Глядачі про фільм "Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго"
(2020) Кравченко, Олександра; Островська, Людмила; Діденко, Наталія; Голобородько, Олександр; Рябчук, Анастасія
Перед показом Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго / Heat Singers Надя сказала, що фільм зробить боляче. Справді, за кулісами музичної комедії про хор комунальників відкривається реальна драма про боротьбу маленьких, але великих людей за життя конаючого пострадянського левіафана – теплокомунікаційних систем, чиї понівечені іржею, пліснявою та корупцією життєві системи – єдиний спосіб зігріти сотні тисяч містян у пекельні зимові холоди. Лупати щороку цю стіну плачу, де з одного боку – діряві батареї, а з іншого – неоплачені пенсіонерами рахунки – соціально-побутова трагедія. Але що справді зробило боляче – це тотальна невдячність, яку ці люди отримують за свою роботу. Осатанілі споживачі послуг волають, погрожують та нарікають у чотири пошарпані "нокії", ллють іржаві сльози та гарячі прокльони на голови комунальників, "яким вони платять шалені гроші". Невдячність ця, ясне діло, виникає як системна даність: конфлікт між працівниками ТКЕ та споживачами послуг безкінечними бюрократичними лабіринтами збоченої системи комунальних служб виходить далеко за межі людського.
Десять українських документальних фільмів, заборонених радянською владою
(2020) Джулай, Дмитро
Їх забороняли, знищували, клали на полиці. "Радіо Свобода" на основі архівних документів та розмов із документалістами опублікувало підбірку з десяти українських документальних фільмів, заборонених радянською владою. Про деякі інформація публікується вперше. Заідеологізованість, таврування нових ідей, примітивізація, погрози й залякування на десятиліття зупинили розвиток українського документального кіно.
Досі актуальна п’єса: від Мазайла до Мазеленського
(2020) Зозуля, Світлана
27 жовтня в Луцьку, в культурно-мистецькому центрі "Красне", народний аматорський театр-студія "ГаРмИдЕр" показав виставу "Мазайло" за п’єсою Миколи Куліша "Мина Мазайло". За визначенням самого автора, це сатирична комедія, але в ній присутні й трагічність становлення української мови і зацькованого народу, тому – трагікомедія.
"Захар Беркут": свобода як цивілізаційний вибір
(2020) Пащенко, Анастасія
Тому, хто захоче створити фільм-легенду на матеріалі середньовічної України, важко зробити вибір кращий, ніж "Захар Беркут". Напружена дія, яскраві образи, герої різного віку й статі, безпрограшний мотив боротьби проти численного ворога нечисельного гурту героїв, та ще й апелювання до демократичних цінностей – достоту, матеріал, сьогодні чи не актуальніший, ніж на момент написання повісті-першоджерела. І це – в антуражі середньовічних Карпат, що обіцяє водночас ефектну натуру і яскраві образи побуту тодішніх горян. Значною мірою, щоправда, "вигаданого": від того світу до нас дійшло вкрай мало, тож екранізаторам необхідно витворювати його наново. Хоча… останнє має і свої переваги, оскільки дає більший простір творчій фантазії. Тим більше, що йдеться не про літописну подію, а про вигадану історію, фактично – легенду.
"Зойчина квартира", або Війна триває
(2020) Котенок, Вікторія
Тема корупції, очевидно, буде гостроактуальною доти, доки у "війні" з нею ми не здобудемо цілковиту перемогу. А поки вона "жива", про неї продовжують говорити по телебаченню, писати у ЗМІ, малювати карикатури, знімати фільми і ставити вистави. Не вперше цієї теми торкається й один із найбільш плідних українських режисерів Максим Голенко. Хабарництво, пристосуванство, продажність, нечесність, деморалізацію він висміює з гумором, яскраво і видовищно. Втім, після вистав залишається післясмак гіркоти, яка змушує задуматися: а чи не є ти одним із тих гвинтиків "троянського коня", що руйнує країну і самознищує народ? Для чергової розмови на наболілу тему (особливо в нашій країні) Голенко обрав п’єсу Михайла Булгакова "Зойчина квартира", на постановку якої запросив його керівник Київського театру на Подолі Віталій Малахов (вибір не випадковий, адже приміщення міститься навпроти будинку, де жив письменник, а нині тут Літературно-меморіальний музей, присвячений його життю і творчості).
Зустріч з поезією Лесі Українки на Волині
(2020) Брюховецька, Лариса
7–8 жовтня в Луцьку відбувся ХХІІІ Всеукраїнський конкурс професійних читців ім. Лесі Українки, організований СТД України та Волинським театром ляльок (директор–художній керівник Данило Поштарук). 14 учасників, які прибули з різних куточків України – Харкова, Рівного, Львова, Києва, Дніпра, Запоріжжя, в першому турі виконали твори Лесі Українки, запропонувавши розмаїття її щедрої, інтелектуально потужної поезії.
Казка про самотнього генія
(2020) Крутова, Олена
"Мужній вітрильник у морі, ув’язнений у пляшці тиші" – така поетична й водночас невимовно сумна метафора, що належить одному з героїв фільму, була спочатку назвою цього нарису. Саме так, бо в історії музики, незбагненної і сакральної цариці мистецтв, одкровення якої перекладали її обрані "Орфеї", подібного не було. Щоб абсолютна глуха людина створила геніальний музичний шедевр – досконало завершену, цілісну симфонію, вражаючу стихійною силою, сонячною піднесеністю, життєствердними акордами віри у вічне Прекрасне. Для нас це незбагненно. Але така людина була, її ім’я – Людвіг ван Бетховен.
Михайло Захаревич: "Театр імені Івана Франка. Сто років народної любові"
(2020) Захаревич, Михайло; Саква, Олександр
Що може бути більш хвилююче радісним, ніж ювілей? А що обіцяє незчисленні клопоти, як не ювілей? Так і у франківців: Указ Президента з означенням урочистостей є, коштів – жодних, а 100-річчя театру наближається невблаганно. За цих умов найліпше згадати минуле, аби свідомо і впевнено йти в завтра. Чи є для цього доречніший співбесідник, ніж генеральний директор – художній керівник Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка Михайло Захаревич? Питання риторичне
Неевклідова геометрія Валерія Фоміна
(2020) Швець, Юлій
Рецензія на книгу: Валерий Фомин. Пересечение параллельных-2. (2-е дополненное издание ). ‒ М.: Канон +, 2014. – 679 с.
Нелегкий шлях додому
(2020) Пащенко, Анастасія
Окупація Криму для материкової України несподівано обернулася його "віднаходженням" в культурному просторі. Виник інтерес до того, що ж усе-таки ми втратили, в поєднанні з бажанням продемонструвати підтримку постраждалим від вторгнення, і передусім – кримським татарам (якщо вже Україна як держава не змогла їх захистити). Це, в свою чергу, породило якщо не потік, то принаймні окремі хвилі "кримської" теми в суспільному просторі, зокрема в науці і мистецтві. Велика роль тут, природно, належить вихідцям із Криму.
Свобода і родинний обов'язок у фільмі "Додому"
(2020) Іванишина, Лариса
Глибину цього фільму повною мірою може збагнути той, хто втрачав своїх близьких. Уже перший кадр (досить тривалий) – безлюдна картина морського узбережжя із самотнім безлистим деревом – налаштовує на оповідь трагічну, вводить у тему "над вічним спокоєм"… Дія розпочинається з моргу, куди батько приїхав за своїм старшим сином і де відбувається процедура "оформлення" покійника з усіма корупційними деталями, що сприймаються як дикість: батькові треба викласти чималу суму, аби забрати покійника якнайшвидше. Такий початок вводить у суть подальшої розповіді: суєтність захланних людей, нездатних співчувати, з одного боку, і трагедія людини – з іншого.
Сонячне диво. "Кінокімерія-2019"
(2020) Таранюк, Владислав
Міжнародний фестиваль аматорського кіно "Кінокімерія" 20–23 вересня вже вчотирнадцяте відбувався на Херсонщині. Щороку цей кінофорум аматорів набуває все більшої популярності серед творців некомерційного кіно. Так, цього року на 81-му фестивалі Міжнародної спілки непрофесійного та незалежного кіно UNICA в м. Зейст (Королівство Нідерланди) українську програму схвально сприйняли учасники з більш ніж 30 країн Європи. А на Генеральній асамблеї UNICA рішення про проведення 84-го Міжнародного фестивалю незалежного кіно в Україні 2022 року ухвалено одноголосно. Тож запрошуємо на гостини до Вкраїни, на Херсонщину, всі прапори UNICA! Цього року на "Кінокімерію" прибуло майже 200 робіт із 16 областей України та закордону. Географія закордонних учасників щоразу зростає: до аматорів з Болгарії, Естонії, Казахстану, Македонії, Південної Кореї додались учасники з Ірану, Тунісу, Туреччини, США. Конкурсна програма налічувала 148 фільмів. Після копіткої, інколи досить тривалої роботи та гарячих дискусій до short-list потрапила майже третина. З них журі, яке очолював кінокритик і сценарист Сергій Тримбач, мало обрати кращих із кращих. До журі ввійшли відомі фахівці: Володимир Войтенко, Юрій Ріпенко, Олена Парфенюк, Людмила Калінкауцька, секретар Владислав Таранюк.
Стокгольмський синдром
(2020) Швець, Юлій
Збочена, одержима злом героїня, велика спеціалістка з руйнації чоловічих доль. Cаме такою вона вперше зійшла зі сторінок однойменної новели французького письменника Проспера Меріме. Термін "жінка-вамп" теж з’явився в мистецтвознавчому обігу з її легкої руки, бо ним елементарно можна було окреслити той справді магнетичний характер "живого мерця", що час від часу мав насичуватись декалітрами чоловічої крові. Хоча "вампіри" зазвичай – то невідомщені душі невинно загиблих, принаймні так їх трактують у мета-культурі, але в різноманітних сюжетах, де фігурують жінки-вамп, автори-чоловіки не особливо люблять про це згадувати, аби не замикати коло, в якому важко буде зрозуміти: така жінка – то жертва чи немилосердний кат.
"Ступати заважають". Образ куркуля в радянському кіно напередодні Голодомору
(2020) Канівець, Анастасія
Як важливий ідеологічний інструмент, кінематограф у радянську, а особливо в сталінську добу активно долучався до створення негативного образу "ворогів радянської влади". Складно вповні вирахувати ступінь відповідальності "найважливішого з мистецтв" за подальші репресії, проте той факт, що воно мало налаштувати суспільну думку в "потрібному" напрямку і виправдати дії влади, лежить на поверхні. Серед традиційних ворогів радянського ладу помітне місце посідає "куркуль".

Browse

Browsing Кіно-Театр. 2020. №1 by Title

Results Per Page

Sort Options