З позиції культурології розглянуто проблему смерті й безсмертя особистості у філософських
романах О. Гакслі різних періодів творчості. За допомогою метаантропологічного підходу смерть
і безсмертя потрактовано як екзистенціал метаграничного буття людини. З’ясовано, як разом
з еволюцією світогляду автора змінювалося й було відображено в його філософських романах ставлення до проблем сенсу життя, смерті й безсмертя. До аналізу залучено ранню романну прозу
О. Гакслі 1920–1930-х рр., філософські романи, у яких пропонуються антиутопічні моделі культури,
та останній філософський роман "Острів".