У статті проаналізовано феномен ікони як категорії пізнання з огляду на основні постулати
Х. Яннараса, а також умови функціонування іконологічного регістру мови. Виявлено зв’язок між
істиною та іконою, а також специфіку першої, що полягає в особистісності та існуванні її у сфері
розділеного досвіду. Здійснено аналіз апофатичності ікони в тлумаченні Х. Яннараса, а також
впливу зрілої теорії ікони на формування антропологічного погляду "зсередини" іконологічної мови.
Зроблено висновок, що рух від екстазу до аскези як від естетичного до етичного є визначальним для
православної кенотичної антропології.