У центрі уваги автора — глибока психологічна та соціальна інтерпретація класичної казки Г. К. Андерсена в повнометражному мультфільмі Гаррі Бардіна "Гидке каченя"(2010). Режисер перетворює знайому історію на гостру сатиру проти тоталітаризму, ксенофобії та міщанської жорстокості. У статті аналізується використання гротеску як основного художнього методу: від пластилінової незграбності героя до ієрархічного устрою "Пташиного двору". Особлива увага приділяється відмінностям між бардінською версією та радянською канонічною постановкою, підкреслюючи трагізм абсолютної самотності персонажа в оточенні, де немає місця співчуттю. Фінальне перетворення героя в Лебедя трактується як психологічно достовірна перемога духу над системою, що заперечує право на інакшість.