Інституційний дизайн систем публічної дипломатії країн-членів Ради співробітництва арабських держав Затоки
Loading...
Date
2026
Authors
Сегеда, Ольга
Journal Title
Journal ISSN
Volume Title
Publisher
Abstract
У статті визначено ключові структурно-функціональні компоненти та специфіку інституційного дизайну систем публічної дипломатії країн-членів Ради співробітництва арабських держав Затоки (РСАДЗ), проаналізовано механізми взаємодії відповідних акторів, а також узагальнено спільні й відмінні риси цих систем у межах РСАДЗ. Отримані результати заповнюють прогалину в системному розумінні інституційного дизайну систем публічної дипломатії країн-членів РСАДЗ, внутрішньої ієрархії та механізмів координації, що є необхідною передумовою для коректного пояснення джерел ефективності й оцінювання потенціалу відтворення практик публічної дипломатії аравійських монархій. Складність розроблення проблематики зумовлена тим, що низка країн Затоки не мають чітко виокремленої та інституційно оформленої системи органів, відповідальних виключно за м’яку силу та публічну дипломатію, а також бракує відкритих джерел, які дають змогу повноцінно реконструювати їхні повноваження, взаємозв’язки та практичні механізми реалізації завдань. Методологічною основою дослідження є системний підхід, що дає змогу трактувати публічну дипломатію держав РСАДЗ як інтегровані системи інституцій, напрямів і функцій, розвиток яких відбувається у взаємодії як із внутрішнім, так і з зовнішнім політичним контекстом. Реалізацію поставлених завдань забезпечено застосуванням структурно-функціонального та мережевого аналізу, контент-аналізу стратегічних документів, офіційних вебресурсів міністерств закордонних справ країн-членів РСАДЗ, аналітичних, звітних і наукових матеріалів, а також компаративного аналізу. Наукова новизна полягає в подальшому розвитку дослідження інституційного дизайну систем публічної дипломатії країн-членів РСАДЗ завдяки цілісному зіставному аналізу структури відповідних систем усіх шести держав-учасниць організації в межах одного дослідження. Встановлено, що конфігурація систем публічної дипломатії країн-членів РСАДЗ насамперед визначається логікою їхніх зовнішньополітичних курсів, сформованих на рівні вищого політичного керівництва та закріплених у національних стратегіях розвитку. Координацію забезпечують надвідомчі центри стратегічних комунікацій; при цьому зовнішньополітичні відомства виконують функцію дипломатичного "ядра", яке підсилюється секторальними державними та недержавними інституціями публічної дипломатії. Модель взаємодії між згаданими суб’єктами доцільно описати як багатовузлову мережу, у якій розмита межа між "державним" і "недержавним" підвищує гнучкість систем і водночас мінімізує потенційні репутаційні ризики для держави. За рівнем інституціоналізації систем публічної дипломатії країн-членів РСАДЗ фіксується поділ досліджуваних країн на дві категорії: до першої належать Катар, Саудівська Аравія та Об’єднані Арабські Емірати, що конкурують між собою за субрегіональне лідерство (ці держави вирізняє найвища диверсифікація акторів публічної дипломатії, амбітність цілей та ресурсна спроможність реалізувати їх); до другої належать Бахрейн, Кувейт і Оман, які роблять акцент на збалансованій нішевій дипломатії, віддають перевагу міжнародним гуманітарним і посередницьким ініціативам. Протягом останніх двох десятиліть системи публічної дипломатії держав РСАДЗ увійшли в активну фазу інституційного та проєктного розвитку, формуючи власний міжнародний бренд на засадах толерантності, філантропії та відкритості; водночас спільним викликом для всіх шести монархій залишається узгодження наративів для зовнішніх цільових аудиторій (що створюють образ інноваційних, прогресивних, відкритих держав) із нормами та укладом життя традиційних мусульманських суспільств.
Description
This article examines the structural and functional architecture of public diplomacy systems in the member states of the Gulf Cooperation Council (GCC), identifying their key institutional design features and analysing the interaction mechanisms among relevant actors. By synthesising both shared and divergent characteristics across the six monarchies within a unified analytical framework, the study addresses a significant gap in scholarly understanding of GCC public diplomacy systems – specifically, their internal hierarchies, coordination logics, and the institutional sources of their effectiveness and replicability. Systematic analysis of this domain is constrained by the absence of formally delineated public diplomacy mandates in some Gulf states and the limited availability of open-source documentation on inter-institutional linkages and implementation mechanisms. Methodologically, the study is grounded in a systems approach that conceptualises GCC public diplomacy as integrated configurations of institutions, policy domains, and functions evolving in interaction with domestic and external political contexts. The analytical framework combines structural and functional and network analysis as primary methods, as well as content analysis applied to strategic documents, official websites of GCC member states’ foreign ministries and relevant media, and expert and academic materials, with comparative analysis serving as the overarching interpretive logic across all six cases. The study’s contribution lies in advancing research on the architecture of GCC public diplomacy through a holistic, comparative examination of the institutional design of all six member states within a single analytical framework. This article argues that the configuration of GCC public diplomacy systems is shaped primarily by foreign policy strategies defined at the leadership level and codified in national development visions. Coordination is ensured through cross-government strategic communication centres, while foreign ministries function as the diplomatic core, reinforced by sector-specific state and quasi-state public diplomacy institutions. The interaction among these actors is best described as a multinodal network in which a deliberately blurred boundary between state and non-state actors enhances systemic flexibility while reducing potential reputational exposure for the state. In terms of institutionalisation, GCC member states fall into two clusters. Qatar, Saudi Arabia, and the United Arab Emirates – competitors for sub-regional leadership – are characterised by the highest degree of actor diversification, strategic ambition, and resource capacity. Bahrain, Kuwait, and Oman, by contrast, emphasise balanced, niche diplomacy and prioritise humanitarian and mediation initiatives. Over the past two decades, GCC public diplomacy systems have undergone substantial institutional and programmatic expansion, developing their international brands around tolerance, philanthropy, and openness. A shared structural challenge across all six monarchies remains the alignment of externally projected narratives that portray these states as innovative, progressive, and open with the constraints on civil liberties, political participation, and social conduct that characterise their domestic governance frameworks.
Keywords
публічна дипломатія, РСАДЗ, імідж, гуманітарна дипломатія, посередницька дипломатія, стаття, public diplomacy, Gulf Cooperation Council (GCC), image, humanitarian diplomacy, mediation diplomacy
Citation
Сегеда О. Інституційний дизайн систем публічної дипломатії країн-членів Ради співробітництва арабських держав Затоки / Ольга Сегеда // Empirio. - 2026. - Т. 3, № 2. - C. 52-71. - https://doi.org/10.18523/3041-1718.2026.3.2.52-71