Кафедра міждисциплінарної освіти
Permanent URI for this collection
Browse
Recent Submissions
Item Військово-технічне співробітництво України з партнерами: політичні обмеження та економічні можливості(2026) Осадчий, Олександр; Желябовська, ЯнаУ статті досліджено військово-технічне співробітництво (далі — ВТС) України з міжнародними партнерами у 2022–2025 рр. як багатовимірний процес, що формується на перетині політики, економіки та національної безпеки. Аргументовано, що після початку повномасштабної війни ВТС еволюціонувало від переважно епізодичних поставок до системи повного циклу, яка охоплює навчання персоналу, логістичну й ремонтно-сервісну підтримку, стандартизацію процедур, передачу технологій та елементи виробничої кооперації. Показано, що ефективність ВТС визначається взаємодією двох груп чинників: 1) політичних обмежень — внутрішньополітичних циклів держав-партнерів, режимів експортного контролю, чутливості технологій та ескалаційних ризиків, а також процедурної інерції ухвалення рішень; 2) економічних можливостей — спроможності України забезпечувати життєвий цикл отриманих систем, розвивати сервісні хаби, диверсифікувати фінансові механізми та локалізувати окремі виробничі операції. На матеріалі кейсів США, ЄС і Туреччини виокремлено різні моделі ВТС: масштабна ресурсно-технологічна підтримка та інтероперабельність (США), інституційна координація та поступова виробнича інтеграція (ЄС), технологічна взаємодоповнюваність і двостороння кооперація в чутливих сегментах (Туреччина). Обґрунтовано, що стратегічний ефект ВТС зростає за умови переходу від логіки "поставок" до логіки "спроможностей", тобто включення в пакети підтримки навчання, ЗІП, ремонту, боєприпасів та управління запасами, а також формування передбачуваного регуляторного середовища для спільних виробництв. Сформульовано рекомендації для державної політики: посилення міжвідомчої координації, пріоритезація стандартів і платформ, розвиток локалізації та довгострокових програм співпраці.Item Economic Diplomacy and Cross-Border Project Cooperation under Wartime(2026) Khaletska, Alina; Kravchuk, Natalia; Chudy-Hyski, DorotaThe aim of this publication is to identify the key approaches and contextual factors shaping the development of local democracy as a driving force behind cross-border project cooperation and economic diplomacy in the context of war and transformations caused by integration. The article examines why and how local policymakers are increasingly developing responses to global challenges based on local realities, thereby transforming the institutional environment in which local communities operate. The study analyses the general need for fairness in contexts of cooperation and competition including citizen engagement, promoting integrity, and awareness of community priorities. The study demonstrates that participation, autonomy, and effectiveness are the core principles of local democracy, and argues that these principles significantly strengthen the international agency of cities and communities in multilateral and bilateral cross-border relations. This study highlights the growing role of economic diplomacy, which is developing within the framework of multilevel systems involving both state and non-state actors at both territorial and nonterritorial levels. It is noted that local democracy, economic diplomacy, and cross-border project cooperation together form a new paradigm of regional development, in which communities act not as passive recipients of policy, but as active international actors capable of shaping development trajectories and addressing global challenges through solutions developed at the local level. Polish-Ukrainian cross-border relations are used in the study as an illustrative example reflecting broader European trends, rather than as the primary subject of the study. The methodological approach combines elements of multilevel governance analysis, contextual interpretation of decentralization reforms and cross-border projects, enabling the authors to determine how local democracy contributes to the development of economic diplomacy and cooperation within the framework of cross-border projects cooperation under wartime and EU integration.Item Інституційний дизайн систем публічної дипломатії країн-членів Ради співробітництва арабських держав Затоки(2026) Сегеда, ОльгаУ статті визначено ключові структурно-функціональні компоненти та специфіку інституційного дизайну систем публічної дипломатії країн-членів Ради співробітництва арабських держав Затоки (РСАДЗ), проаналізовано механізми взаємодії відповідних акторів, а також узагальнено спільні й відмінні риси цих систем у межах РСАДЗ. Отримані результати заповнюють прогалину в системному розумінні інституційного дизайну систем публічної дипломатії країн-членів РСАДЗ, внутрішньої ієрархії та механізмів координації, що є необхідною передумовою для коректного пояснення джерел ефективності й оцінювання потенціалу відтворення практик публічної дипломатії аравійських монархій. Складність розроблення проблематики зумовлена тим, що низка країн Затоки не мають чітко виокремленої та інституційно оформленої системи органів, відповідальних виключно за м’яку силу та публічну дипломатію, а також бракує відкритих джерел, які дають змогу повноцінно реконструювати їхні повноваження, взаємозв’язки та практичні механізми реалізації завдань. Методологічною основою дослідження є системний підхід, що дає змогу трактувати публічну дипломатію держав РСАДЗ як інтегровані системи інституцій, напрямів і функцій, розвиток яких відбувається у взаємодії як із внутрішнім, так і з зовнішнім політичним контекстом. Реалізацію поставлених завдань забезпечено застосуванням структурно-функціонального та мережевого аналізу, контент-аналізу стратегічних документів, офіційних вебресурсів міністерств закордонних справ країн-членів РСАДЗ, аналітичних, звітних і наукових матеріалів, а також компаративного аналізу. Наукова новизна полягає в подальшому розвитку дослідження інституційного дизайну систем публічної дипломатії країн-членів РСАДЗ завдяки цілісному зіставному аналізу структури відповідних систем усіх шести держав-учасниць організації в межах одного дослідження. Встановлено, що конфігурація систем публічної дипломатії країн-членів РСАДЗ насамперед визначається логікою їхніх зовнішньополітичних курсів, сформованих на рівні вищого політичного керівництва та закріплених у національних стратегіях розвитку. Координацію забезпечують надвідомчі центри стратегічних комунікацій; при цьому зовнішньополітичні відомства виконують функцію дипломатичного "ядра", яке підсилюється секторальними державними та недержавними інституціями публічної дипломатії. Модель взаємодії між згаданими суб’єктами доцільно описати як багатовузлову мережу, у якій розмита межа між "державним" і "недержавним" підвищує гнучкість систем і водночас мінімізує потенційні репутаційні ризики для держави. За рівнем інституціоналізації систем публічної дипломатії країн-членів РСАДЗ фіксується поділ досліджуваних країн на дві категорії: до першої належать Катар, Саудівська Аравія та Об’єднані Арабські Емірати, що конкурують між собою за субрегіональне лідерство (ці держави вирізняє найвища диверсифікація акторів публічної дипломатії, амбітність цілей та ресурсна спроможність реалізувати їх); до другої належать Бахрейн, Кувейт і Оман, які роблять акцент на збалансованій нішевій дипломатії, віддають перевагу міжнародним гуманітарним і посередницьким ініціативам. Протягом останніх двох десятиліть системи публічної дипломатії держав РСАДЗ увійшли в активну фазу інституційного та проєктного розвитку, формуючи власний міжнародний бренд на засадах толерантності, філантропії та відкритості; водночас спільним викликом для всіх шести монархій залишається узгодження наративів для зовнішніх цільових аудиторій (що створюють образ інноваційних, прогресивних, відкритих держав) із нормами та укладом життя традиційних мусульманських суспільств.Item Гендерний вимір трансформації сучасних моделей дипломатії в політиках забезпечення стійкого миру "середніх" держав Глобального Півдня(2026) Цибульська, Юлія; Олійник-Дьомочко, МартаThis article examines the intersection of two dimensions – "middle powers" and feminized political practices of conflict resolution and sustainable peace, taking into account the cases of countries of the Global South, and especially the countries of the African continent. Data are presented on the global dimension of women’s political representation, the implementation of the agenda of UN Security Council Resolution 1325 "Women, Peace, Security", and a comparative analysis of the dynamics of women’s leadership on the European and African continents. The intersection of middle powers and WPS is studied using the examples of Colombia, Ethiopia, and Rwanda. In each of them, the following are indicated: the state of the conflict, peace initiatives, and women’s involvement; the effectiveness of specific mechanisms of women’s participation is characterized, and the factors that influenced their success are identified. The reasons for the effectiveness of the Gender Sub-Commission in the Colombian conflict are identified, the superficial and façade-like nature of changes in the political system of Ethiopia is characterized, the unique role of women in the postgenocide justice system in Rwanda, which later transformed into a high participation of women in the country’s politics, is demonstrated. Through the analysis of three cases, it is shown that the gender dimension plays a decisive role in the transformation of modern diplomacy of middle powers of the Global South, however, the presence of women in the peacekeeping architecture is not a guarantee of sustainable peace per se. In conclusion, it is noted that middle powers are already acting as accelerators of new models of diplomacy, because they have limited resources and many challenges, and therefore compensate for this through flexibility, innovative approaches, and the search for non-standard solutions, one of which is the institutionalization of women’s participation in diplomatic practices and peacebuilding procedures.Item Modern Governance of Higher Education Institutions: Models, Trends, and Managerial Challenges(2026) Zharova, Liubov; Michał, ŚleziakThe governance of higher education institutions (HEIs) has become one of the central concerns of contemporary educational policy, driven by globalisation, demographic shifts, digital transformation, and growing demands for institutional accountability and quality assurance. This article offers a comprehensive analysis of theoretical foundations, contemporary governance challenges, and current European trends shaping the management of modern universities, with particular attention to the comparative experience of Ukraine, Poland, and the European Union in the period 2020–2025. Drawing on conceptual frameworks including shared governance, managerial governance, network governance, and evidence-based decisionmaking, the article examines how HEIs navigate competing pressures between academic autonomy and public accountability. The comparative empirical analysis reveals significant divergences in institutional autonomy, quality assurance maturity, leadership professionalisation, and lifelong learning infrastructure. Ukraine’s higher education system, operating under the compounded pressures of pandemic disruption and armed conflict, demonstrates both acute structural vulnerabilities – including enrolment instability, declining international student numbers, and low graduate employability – and remarkable adaptive capacities, exemplified by the rapid growth of adult learners and the internationally recognised Diia.Education digital platform. Poland’s successful post-decline recovery within EHEA frameworks offers a constructive governance reference point. The article concludes that convergence with European governance standards requires Ukraine to pursue institutional rationalisation, autonomy expansion, leadership development, and the strategic integration of lifelong learning, while its crisis-driven innovations offer transferable insights for the broader European Higher Education Area.Item Resilience of School Principals in Crisis Education Management during Wartime(2026) Pizhuk, Olha; Nagornyak, Tetyana; Kamionka, MateuszThis study examines the mechanism linking strategic thinking, organizational culture, resilience, and management competencies of school principals under crisis conditions, with a particular focus on the mediating role of organizational culture and resilience. The study is based on a quantitative survey conducted among school principals and administrators in Ukraine (n = 125). The data were analyzed using descriptive statistics, reliability analysis (Cronbach’s α), Pearson correlation, multiple regression, and mediation analysis with bootstrapping procedures. The results indicate that strategic thinking does not have a statistically significant direct effect on management competencies. Instead, its influence is realized indirectly through organizational culture and resilience. Both mediators demonstrate significant positive effects on management competencies, with resilience emerging as the strongest predictor. The mediation analysis confirms a full mediation effect. The findings suggest that management competencies under crisis conditions, particularly in the context of war in Ukraine, are shaped not only by cognitive capacities but also by organizational and adaptive mechanisms. The study contributes to literature by integrating cognitive, organizational, and resilience-based perspectives into a unified explanatory model of leadership effectiveness. The results have important implications for leadership development and education policy, highlighting the need to strengthen organizational culture and resilience in addition to strategic thinking, particularly in contexts of war and post-crisis recovery.Item Африканістика : навчальний посібник(Києво-Могилянська школа професійної та неперервної освіти, 2026) Олійник-Дьомочко, Марта; Зайченко, Ірина; Хоманець, Володимир; Щерба, Олександр; Олійник, ЮрійНавчальний посібник підготовлено за результатами викладання дисциплін за minor "Африканістика" у 2025–2026 н.р. для здобувачів освітньо-наукової програми "Економічна дипломатія та GR-політики". Видання пропонує комплексний погляд на Африку, виходячи за межі стереотипного сприйняття континенту. У шести модулях посібника висвітлено ключові аспекти сучасного життя регіону: від політичної географії та аналізу трансформації владних інститутів до природи збройних конфліктів і моделей економічного суперництва глобальних акторів (США, КНР, РФ). Окрему увагу приділено питанням багатосторонньої дипломатії, інтелектуальної деколонізації та соціокультурним драйверам змін. Навчальний посібник з Африканістики розрахований на студентів, дипломатів, аналітиків та всіх, хто цікавиться стратегічним потенціалом Африканського континенту в контексті нових зовнішньополітичних пріоритетів України.Item Глибина інтеграції міжнародного бізнесу як чинник ефективності економічного відновлення(Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", 2026) Ніколенко, О.; Піжук, ОльгаМатеріали доповіді учасників IV Міжнародної науково-практичної конференції "Менеджмент та маркетинг як фактори розвитку бізнесу", що відбулася 15-17 квітня 2026 року.Item Структурні домінанти виховання полікультурної особистості студентів в університетах на засадах естетики(2025) Толочко, Світлана; Хомич, ВікторіяУ статті досліджено основні структурні домінанти виховання полікультурної особистості студентів, що ґрунтуються на засадах сформованості їхньої естетичної компетентності, та визначити їхній вплив на якість освітнього процесу. Визначено понятійно-категоріальний апарат дослідження, зокрема досліджено терміни "естетика", "естетична компетентність студентів", "формування естетичної компетентності студентів у закладах вищої освіти", "виховання", "полікультурна особистість". Означено, що термін "естетика" нами ототожнено з наукою, що вивчає природу і закони естетичних явищ, природу естетичної свідомості та пізнання, естетичну діяльність людини, а також дисципліна, що досліджує загальні закони розвитку мистецтва. Доведено, що уявлення про естетику як про спосіб пізнання світу, що включає в себе творчість, самовираження та критичне осмислення, можуть стати потужним інструментом у професійній підготовці студентів. Досліджено форми, методи, принципи й підходи формування естетичної компетентності в студентів у закладах вищої освіти.. Визначено на основі здійсненого аналізу, що основними формами є самооцінка, самосвідомість, самовиховання, самоосвіта, саморозвиток. До основних методів формування естетичної компетентності студентів у закладах вищої освіти віднесено три групи: репродуктивні, творчі й проблемні. Установлено, що основними принципами формування естетичної компетентності студентів у закладі вищої освіти є: естетичні й моральні принципи: єдності форми і змісту, чуттєвої виразності; свободи індивідуальності митця; особистої естетичної значущості й активності, особистої актуальності в процесі естетичного переживання; свідомого ставлення до художньої творчості; відповідальної залежності; значущості образу поета й поезії у творенні особистості; педагогічні принципи: естетизації професійної підготовки та педагогічна діяльність викладача, створення її естетичного поля; зв’язку навчання з життям та створення основ для завтрашньої радості, утвердження позитивного педагогічного оптимізму в колективі; зовнішньої виразності викладача, педагогічної гри, емоційності навчання; індивідуального естетичного підходу до студентів.Item Міжкультурна компетентність здобувачів освіти: закордонні й українські практики(2025) Толочко, Світлана; Хомич, ВікторіяУ статті розглядаються теоретичні і практичні аспекти формування міжкультурної компетентності здобувачів освіти, здійснено аналіз світових та українських підходів до розвитку здатності здобувачів освіти до толерантної взаємодії, культурного самовираження й конструктивного діалогу в умовах глобалізованого освітнього простору. Проаналізовано міжнародний досвід США, Канади, Великої Британії та Австралії, зокрема використання інтегрованих навчальних траєкторій, рольових ігор, кейс-методів, міждисциплінарних проєктів і цифрових платформ, що стимулюють емпатію, міжкультурне розуміння й комунікативну гнучкість. В українській системі освіти акцентується адаптація цих підходів з урахуванням національних традицій, культурної самобутності та стратегічних пріоритетів полікультурної освіти. Визначено педагогічні підходи – компетентнісний, діяльнісний, аксіологічний і комунікативний, які забезпечують розвиток когнітивного, емоційно-ціннісного й поведінкового компонентів міжкультурної компетентності. Виділено ефективні методи: інтерактивні заняття, рольові ігри, проєктна діяльність, дистанційні платформи, симуляції й рефлексивні практики, що сприяють формуванню культурної чутливості та здатності до конструктивного діалогу. Проаналізовано механізми оцінювання результатів через компетентнісні рубрики, портфоліо, самооцінку й колегіальну експертизу. Акцентується важливість наступності навчання від середньої до вищої школи, підготовки викладачів до міжкультурного навчання й інтеграції цифрових технологій. Перспективи досліджень пов’язані з розробленням інтегрованих моделей міжкультурної освіти, цифрових інструментів розвитку емпатії, систем моніторингу компетентності й методичних рекомендацій для педагогів. Практична цінність роботи полягає в можливості використання результатів для створення національної моделі формування міжкультурної компетентності здобувачів освіти, що поєднує світовий досвід з українськими освітніми традиціями й потребами сучасного глобалізованого освітнього середовища.Item Правовий механізм розвитку територіальних громад в умовах подолання наслідків збройної агресії російської федерації(2025) Малиш, Наталія; Москаленко, Світлана; Бібік, ДмитроРозглянуто проблеми та досліджено виклики розвитку територіальних громад в умовах воєнного стану та подолання наслідків збройної агресії російської федерації. Зазначено, що повномасштабне вторгнення рф завдало значних матеріальних збитків громадам, зумовило зниження доходів бюджетів, поглиблення соціально-економічних викликів, руйнування інфраструктури, знищення виробничих потужностей й закладів соціальної сфери, демографічній зміні населення через вимушене переміщення та незворотні втрати. Наголошено, що ці виклики потребують перерозподілу фінансових ресурсів, використання інноваційно-інвестиційних інструментів. Проаналізовано досвід місцевих громад, які реалізовують найкращі європейські принципи належного врядування в умовах воєнного стану та подолання наслідків збройної агресії російської федерації. Наголошено, що основним планувальним документом для реалізації секторальних стратегій розвитку, координації державної політики у різних сферах є Державна стратегія регіонального розвитку на 2021–2027 рр., яка визначає генеральний вектор сталого розвитку регіонів та розроблена відповідно до Цілей сталого розвитку України до 2030 року. Виявлено, що в законодавчих документах, в яких прописані механізми політики відновлення регіонів і територій, передбачене комплексне удосконалення державної регіональної політики з урахуванням викликів, які постали перед громадами та регіонами у зв’язку з військовою агресією російської федерації. Для відбудови та розвитку регіонів та громад встановлено трирівневу, ефективну систему стратегічного планування: державна стратегія – регіональні стратегії – стратегії громад. Для кожної громади важливим є використання довгострокових елементів планування як то: візія та стратегія розвитку й бренд як інструмент громадянської активності мешканців громади та залучення інвесторів. Акцентовано, що важливим питанням в умовах збройної агресії проти України є захист прав людини, забезпечення підтримки та реінтеграції постраждалих, гармонізація національного законодавства з міжнародним для відповідальності за колабораціонізм, реалізація ефективних механізмів обліку та компенсації за знищене або пошкоджене майно. Обґрунтовано, що важливою складовою для розвитку територіальних громад є підтримка міжнародних організацій, спрямована на економічне відновлення та розвиток інфраструктури; місцеве самоврядування та реформу з децентралізації влади; громадську безпеку та соціальну згуртованість.Item ЛГБТ-військові в Україні під час російсько-української війни: тенденції в суспільному ставленні та перспективи впровадження політик із протидії дискримінації в армії України(2025) Щерба, Дзвенислава; Дьяченко, ІванУ статті окреслено роль ЛГБТ-військових в українському суспільстві як суб’єкта спротиву в російсько-українській війні в контексті суспільних настроїв та можливостей для впровадження антидискримінаційних політик в інституті армії. За результатами дослідження, які ґрунтуються на матеріалах проведеного опитування, виокремлено основні тенденції в громадській думці щодо участі ЛГБТ-людей у захисті країни під час повномасштабної війни та впровадження політик із протидії дискримінації в армії України. Крім того, розглянуто приклади політик щодо ЛГБТ-військових у Швеції, США, Великій Британії та Канаді, які потенційно могли б бути адаптовані і до українського контексту.Item Криза публічної політики ЄС в умовах трансформації світопорядку: академічний дискурс(2026) Волянюк, Ольга; Гуменюк, ІванКриза публічної політики Європейського Союзу стала однією з центральних тем сучасного академічного дискурсу, оскільки виявила суперечності між нормативними засадами інтеграційного проєкту та реальними механізмами ухвалення рішень в умовах кризових світових процесів. Це оглядова стаття результатів академічних досліджень останніх років із вказаної тематики. Російсько-українська війна, енергетична та продовольча нестабільність, сповільнені темпи протидії пандемії COVID-19, Brexit, конфлікти довкола міграційних процесів і прикордонних територій — ці та інші прояви кризи сучасного світопорядку вказали також на обмеження інституційної архітектури Союзу, поставивши під сумнів його спроможність розвивати ефективне управління та демократичну легітимність. Наукові дослідження останніх років у цій сфері демонструють зростання уваги до таких аспектів: стратегічна автономія ЄС, конкурентоспроможність у глобальному середовищі, стійкість енергетичної політики, а також зв’язок між багаторівневим демократичним дефіцитом і кризовим управлінням. Значна частина публікацій фокусується на аналізі впливу сучасної війни на зовнішню та безпекову політику Союзу, наголошуючи на феномені «дорослішання» ЄС як міжнародного суб’єкта та посиленні його оборонних і дипломатичних спроможностей. Проте певні напрями, зокрема довгострокові наслідки міграційних хвиль, взаємозалежність між енергетичними реформами та стратегічною автономією, а також роль промислової політики у зміцненні внутрішньої єдності Союзу та конкурентоспроможності окремих його територій, залишаються недостатньо вивченими. Дослідження також вказують на суперечність політичних рішень: ЄС зміцнює свою зовнішню і безпекову політику, демонструє здатність діяти як консолідований актор, однак розбіжності між державами-членами зберігаються, що ускладнює вироблення довгострокових стратегій. В умовах трансформації сучасного світопорядку невирішеними залишаються питання взаємозалежності між демократичною легітимністю та інституційною стійкістю, між технічними реформами ринку та безпековими завданнями, між короткостроковою мобілізацією ресурсів і довгостроковою перспективою інтеграції.Item Управління брендом території: вплив дизайн-коду та просторових рішень на бренд міста(2026) Оя, Ірина; Нагорняк, Тетяна; Шендрик, ОксанаУ статті показано, що брендинг територій як політика просування та комерціалізації концептуального образу території в умовах відновлення України актуалізує два ефективні інструменти — дизайн-код міського середовища та узгоджені просторові рішення. Поняття "бренд міста" розглянуто як інтегральний образ, що поєднує матеріальні атрибути (архітектура, благоустрій, навігація, інклюзивність) і нематеріальні складники (репутація, культурна ідентичність, емоційні асоціації). Актуальність проблеми зумовлена поширенням візуального шуму — надмірної та несистемної зовнішньої реклами, різностильових вивісок, тимчасових споруд і випадкових рішень оздоблення фасадів, що призводить до сенсорного перевантаження, погіршує читабельність міста та знижує комфорт мешканців і гостей. Мета дослідження — емпірично обґрунтувати вплив упорядкування візуального середовища через інструменти дизайн-коду на сприйняття міста та його конкурентоспроможність. Як методи застосовано порівняльний аналіз кейсів (Львів, Київ, Дніпро, Вінниця) із залученням європейських референсів, огляд муніципальних регламентів і програм демонтажу рекламоносіїв, контент-аналіз фотоматеріалів "до / після", а також синтез вторинних емпіричних даних щодо впливу візуальної перевантаженості на психологічний стан містян. Показано, що в українських містах нашарування історичної, радянської та сучасної забудови без узгоджувального каркаса правил формує суперечливий образ, у якому точкові інвестиції губляться на тлі хаосу. Запровадження дизайн-коду як пакета обов’язкових норм для вивісок, реклами, малих архітектурних форм, міської навігації та елементів благоустрою знижує візуальний шум, відновлює ритм і масштаб фасадів, поліпшує орієнтацію, підсилює відчуття безпеки та турботи з боку міста. Доведено, що поєднання уніфікованих правил із контролем та комунікаційними кампаніями для бізнесу й мешканців забезпечує сталі результати, а інтеграція принципів універсального дизайну робить безбар’єрність частиною брендової обіцянки. Наукова новизна дослідження полягає у зв’язуванні регуляторних інструментів дизайн-коду з репутаційними ефектами та в запропонованих операційних індикаторах (читабельність фронтів забудови, частка відповідних нормам вивісок, щільність рекламоносіїв, сприйнята якість середовища). Практична цінність полягає в окресленні послідовності впровадження: правове закріплення норм, зонування та стандарти для історичних ареалів, прозорі процедури погодження, регулярний моніторинг і санкції, підтримані візуально переконливими "пілотами" на головних вулицях. Обмеження дослідження пов’язані з браком довгострокових вимірів і різною стартовою спроможністю муніципалітетів; перспективою подальших розвідок є кількісне оцінювання впливу дизайн-коду на показники міської привабливості (туристичний трафік, інвестиційні рішення, індекси якості життя) та психологічного комфорту мешканців. Зроблено висновок, що цілісне, впорядковане й інклюзивне середовище стає не лише основою позитивного іміджу, а й дієвим інструментом позиціонування міста в конкуренції за людей, події та капітал.Item Репутаційний капітал України як актив у німецькому політико-економічному просторі: аналіз впливу публічної дипломатії та GR-політики(2026) Дімова, Лідія; Зайченко, ІринаУ статті проаналізовано механізми формування та капіталізації репутаційного капіталу України в німецькому політико-економічному просторі в умовах фундаментальних безпекових трансформацій, пов’язаних із повномасштабним вторгненням Російської Федерації в Україну та проголошенням у Федеративній Республіці Німеччині нової зовнішньополітичної парадигми Zeitenwende. Обґрунтовано тезу, що за цих обставин репутація України трансформується з абстрактної категорії іміджу в реальний політико-економічний актив, здатний безпосередньо впливати на процеси ухвалення рішень у Німеччині. У межах дослідження репутаційний капітал розглянуто як довгостроковий, накопичуваний і керований ресурс, що ґрунтується на довірі, легітимності та послідовності дій держави. Особливу увагу приділено аналізу синергії публічної дипломатії (Public Diplomacy, PD) та GR-політики (Government Relations, GR) як ключових інструментів управління цим активом. Публічну дипломатію охарактеризовано як механізм формування сприятливого суспільного середовища, медійних наративів і ціннісної солідарності в німецькому суспільстві, тоді як GR-політику — як інструмент цільового впливу на політичні інститути, парламент, уряд та бізнес-еліти ФРН. Методологічну основу роботи становить системний підхід, поєднаний із контент-аналізом німецького медійного та політичного дискурсу, аналізом соціологічних даних (зокрема ARDDeutschlandtrend) та методом кейс-стаді. Емпіричну базу дослідження формують конкретні приклади конвертації репутаційного капіталу України в практичні рішення, зокрема дебати щодо постачання важкого озброєння (кейс танків Leopard 2) та еволюція позицій ключових німецьких політичних акторів. Доведено, що ефективна публічна дипломатія формує суспільний запит і тиск «знизу», який значно підвищує результативність GR-політики. Синергетичний ефект взаємодії публічної дипломатії та GR забезпечує конвертацію суспільної довіри в конкретні політичні (військова й фінансова підтримка) та економічні (інвестиційні гарантії, залучення бізнесу до відбудови України) дивіденди. Отримані результати мають практичне значення для оптимізації стратегій бізнес-дипломатії та просування національних інтересів України у Федеративній Республіці Німеччині.Item Стратегічні комунікації та публічна дипломатія як інструменти формування нового світового порядку й зміцнення конкурентоспроможності України(2026) Кравчук, Наталія; Андрощук, Давид; Бойко, ТетянаСучасний світовий порядок переживає масштабну трансформацію, зумовлену посиленням багатополярності, геоекономічною фрагментацією та ескалацією міждержавних конфліктів і нових безпекових загроз. За таких обставин стратегічні комунікації та публічна дипломатія є ключовими інструментами впливу держави на мобілізацію міжнародної підтримки та зміцнення її суб’єктності на міжнародній арені. Для України, що протистоїть російській агресії та одночасно інтегрується в європейський і євроатлантичний простір, ефективна комунікаційна політика стає важливою умовою захисту національних інтересів і підвищення глобальної конкурентоспроможності. Статтю присвячено комплексному міждисциплінарному аналізу стратегічних комунікацій і публічної дипломатії як інструментів формування нового світового порядку, зміцнення конкурентоспроможності та міжнародної суб’єктності держави. Розкрито еволюцію та концептуальні засади стратегічних комунікацій як системотвірного елементу зовнішньополітичної стратегії держави. Доведено, що публічна дипломатія як складова частина стратегічних комунікацій набуває пріоритетного значення для країн, що відновлюють або зміцнюють свою суб’єктність на міжнародній арені. Проаналізовано інституційні моделі США, ЄС і НАТО у сфері вибудовування стратегічних комунікацій, характерними рисами яких є інтегроване стратегічне управління, міжвідомча координація, сегментація аудиторій і широке використання цифрових платформ, великих даних (Big Data) та інструментів кризової комунікації. Показано специфіку української моделі стратегічних комунікацій, що формується в умовах гібридної війни та вимагає одночасного розвитку інституційної стійкості, оперативності та технологічної адаптивності. Наголошено на особливій ролі стратегічних комунікацій у підвищенні конкурентоспроможності України, формуванні її позитивного іміджу, нейтралізації інформаційних загроз та мобілізації глобальної підтримки. Обґрунтовано, що нарощування інституційних і цифрових спроможностей, розбудова системи аналітичного забезпечення й моделі «стратегії на випередження» є критично важливими для зміцнення позицій України в міжнародних процесах. Окреслено напрями подальших досліджень, що охоплюють оцінювання ефективності стратегічних комунікацій і вивчення інституційної стійкості національної системи комунікацій у контексті гібридних загроз.Item Сучасний стан політичних відносин України та Південно-Африканської Республіки в контексті глобальних трансформацій(2026) Таірова, Лімара; Олійник-Дьомочко, МартаУ статті проаналізовано еволюцію політичних відносин між Україною та Південно-Африканською Республікою (ПАР) у контексті трансформації глобальної системи міжнародних відносин. Визначено основні фази двостороннього діалогу — від участі Української РСР у міжнародних кампаніях проти апартеїду до формування сучасної стратегії взаємодії України з країнами Африканського континенту. Особливу увагу приділено періоду 2022–2025 рр., коли відбулася помітна інтенсифікація дипломатичних контактів, візитів високого рівня та політичного діалогу щодо російсько-української війни. Показано, що зовнішня політика Південно-Африканської Республіки стосовно війни реалізується як «політика балансування», спрямована на збереження автономності між Заходом і країнами Глобального Півдня та підтримання традиційної для ПАР ролі посередника й «нормативного реформатора» міжнародної системи. Доведено, що сучасний характер українсько-південноафриканських відносин визначається поєднанням політичної автономії ПАР та прагматичної, гнучкої дипломатії України, що формує унікальний формат партнерства, побудований на концепції ціннісного реалізму. Проаналізовано обмеження розвитку співпраці: інституційна слабкість двосторонніх механізмів, обережність ПАР у межах БРІКС, історичні зв’язки з Росією, а також вплив регіональних лідерських амбіцій Преторії. Окреслено три перспективні напрями подальшої взаємодії (гуманітарний, продовольчий і цифровий), які можуть стати основою «модулів довіри» та перевести політичний діалог у практичну площину. Зроблено висновок, що синергія цих напрямів формує нову якість південно-північного партнерства, орієнтованого на довгострокову взаємовигоду, стійкість та посилення міжнародної суб’єктності України. Дослідження побудовано на аналізі офіційних документів, заяв МЗС, рішень ООН, даних міжнародних організацій та матеріалів південноафриканськихItem VRIO-діагностика в стратегічному управлінні розвитком закладів освіти(2026) Піжук, ОльгаУ статті розкрито концепцію VRIO-діагностики як аналітичного інструменту стратегічного управління розвитком закладів освіти. Актуальність дослідження зумовлена потребою уніфікації підходів до оцінювання внутрішнього ресурсного потенціалу освітніх організацій, адже традиційні методи (SWOT, Balanced Scorecard, KPI тощо) не враховують взаємозв’язків між ресурсами, компетентностями та організаційною культурою, що ускладнює комплексне оцінювання стратегічної спроможності. На основі ресурсно-орієнтованого підходу обґрунтовано доцільність адаптації моделі VRIO (Value, Rarity, Imitability, Organization) до освітнього контексту як засобу виявлення основних ресурсів, здатних створювати довгострокові конку-рентні переваги. Розроблено концептуальну модель і методику VRIO-діагностики, яка передбачає оцінювання п’яти груп ресурсів: людських, інформаційних, матеріально-технічних, соціально-репутаційних і фінансових — за чотирма критеріями VRIO з використанням бальної шкали (0–2) та розрахунком інтегрального VRIO-індексу. Методика апробована на прикладі закладів освіти, що реалізують програми стратегічного розвитку, і дала змогу сформувати індивідуальні VRIO-профілі кожної організації. Результати показали, що найвищі показники мають людські та соціально-репутаційні ресурси, тоді як інформаційні та організаційні потребують посилення, особливо щодо цифровізації управління, комунікації та знаннєвого обміну. Отримані результати підтверджують ефективність VRIO-методики як практичного інструменту стратегічного управління, що поєднує якісний і кількісний аналіз, забезпечує порівнянність стратегічного потенціалу різних організацій і сприяє обґрунтованому плануванню розвитку освітньої системи.Item Формування нової фінансової архітектури в умовах цифровізації глобальної економіки і трансформації світового порядку(2025) Кравчук, Наталія; Луцишин, ОлегВступ. На початку ХХІ ст. глобальна економіка зазнає багатовимірної трансформації, у межах якої технологічні інновації нашаровуються на геополітичні зрушення світового порядку. Розриви у глобальних ланцюгах доданої вартості, посилення геоекономічної фрагментації та кумуляція полікриз (безпекових, енергетичних, кліматичних, макрофінансових і кібернетичних) виявили межі Бреттон-Вудської конструкції міжнародних фінансів та дієздатності класичних інститутів глобального управління. Водночас стрімка цифровізація, зокрема розвиток цифрових валют центральних банків (CBDC), децентралізованих фінансових платформ (DeFi), відкритого банкінгу, токенізації активів та алгоритмічного нагляду (RegTech/SupTech), змінює механізм створення й перерозподілу фінансової вартості, підриваючи усталені моделі фінансового суверенітету, міжнародної ліквідності та довіри до резервних валют. У підсумку формується нова фінансова архітектура, що спирається на управління даними як стратегічним активом, інтероперабельність цифрових інфраструктур, актуалізуючи водночас виклики кіберстійкості, регуляторного арбітражу та екстериторіальності комплаєнсу. Мета – обґрунтувати системні детермінанти формування нової фінансової архітектури в умовах цифровізації глобальної економіки і трансформації світового порядку, визначити напрями адаптації України до нових геоекономічних і геополітичних реалій. Результати. Спираючись на міждисциплінарну методологію і поєднуючи порівняльно-інституційний, системний та сценарний підходи, уточнено поняття "нова фінансова архітектура", ідентифіковано ключові драйвери її формування (технологічні, інституційні, безпекові, геоекономічні) та запропоновано стратегічні орієнтири державної політики. Окрему увагу приділено Україні як кейсу відкритої економіки в умовах війни та євроінтеграційного курсу. Проведено сценарний аналіз (інерційний vs. форсований) і обґрунтовано доцільність форсованого курсу, що передбачає цифровізацію фінансів, розвиток кіберфінансової індустрії та цифрової інфраструктури. Показано, як прискорена модернізація регулювання та інтеграція до європейського й глобального фінансового простору можуть зменшити уразливість, підвищити макроекономічну стійкість і посилити фінансовий суверенітет у новій конфігурації світового порядку. Висновки. Цифровізація глобальної економіки і трансформація світового порядку зумовлюють неминучий перехід до інклюзивної, технологічно сумісної та стійкої фінансової архітектури. Для України це можливість зміцнити макроекономічну стійкість і фінансовий суверенітет через інвестиції у дані та інфраструктуру, модернізацію регулювання, підвищення кіберстійкості та поглиблення інтеграції з європейським і глобальним фінансовим простором.Item Галузеві та інтегральні показники у формуванні стратегії конкурентоспроможності територіальних громад та регіонів(Харківський національний університет міського господарства імені О. М. Бекетова, 2024) Козир, Сергій; Нагорняк, ТетянаМатеріали доповіді учасників VІІІ міжнародної науково-практичної конференції здобувачів вищої освіти і молодих учених "Перспективи розвитку територій: теорія і практика. Поствоєнне відновлення", яка відбулася у м. Харків, 14–15 листопада 2024 року.