061 Журналістика
Permanent URI for this collection
Освітньо-наукова програма: Медіа та комунікації
Browse
Browsing 061 Журналістика by Author "Омельченко, Михайло"
Now showing 1 - 1 of 1
Results Per Page
Sort Options
Item Стратегічний воєнний наратив президента Зеленського та його вплив на переконання зовнішніх аудиторій упродовж російсько-української війни 2022-2025 рр. : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії(2026) Омельченко, Михайло; Романюк, ВікторіяДисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 061 "Журналістика" (06 — Журналістика). — Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2026. У дисертації представлено комплексний аналіз конструювання, еволюції та функціональної динаміки стратегічного воєнного наративу президента В. Зеленського під час російсько-української війни 2022–2025 рр. Стратегічний воєнний наратив розглядається як центральний інструмент зовнішньої комунікації, спрямований на зміну глобального сприйняття війни, мобілізацію та утримання міжнародної підтримки, вплив на ухвалення політичних рішень західними партнерами щодо життєво важливої військово-політичної допомоги Україні. Змодельована архітектура наративу крізь трирівневу структуру (архетипно-сюжетний, емоційний, жанрово-стильовий рівні), обґрунтована унікальність моделі порівняно з класичними мелодраматичними мобілізаційними наративами 2000-х рр., простежена динаміка її трансформації через чотири фази війни, визначені ключові механізми переконання західних еліт і громадськості. Окрім реконструкції моделі, окреслено перспективну дослідницьку програму емпіричного тестування ефективності наративу. Повномасштабне вторгнення РФ спровокувало найзначнішу кризу безпеки в Європі з часів Другої світової війни; окрім кінетичного протистояння з інфраструктурними руйнуваннями та гуманітарною катастрофою, російсько-українська війна стала точкою відліку для глобальної війни смислів. Стратегічне завдання В. Зеленського – забезпечення стабільного постачання ресурсів (озброєння, фінансування, санкційний тиск) при тотальній залежності України від західних ліберальних демократій. Орієнтованість політичних систем Заходу на публічну думку зробила завоювання розумів та сердець їхніх електоратів запорукою виживання української державності. Додатковими чинниками стали вкорінені страхи ядерної ескалації та скептицизм щодо неминучої поразки України – натомість необхідно було сконструювати реальність, де українська держава здатна до ефективного опору та виступає захисником глобальних демократичних цінностей. Активізація інших регіональних конфліктів (Близький Схід, Індія– Пакистан) інтенсифікувала глобальну конкуренцію за увагу, а тривалість протистояння викликала втому від війни на Заході, що ризикувало популяризувати моральний егоїзм з позицією обміну миру на зраду українських інтересів. Концептуально дослідження засноване на синтезі теорій стратегічних наративів, мелодраматичного політичного дискурсу та емоційного повороту в суспільних науках у трирівневу концепцію стратегічного воєнного наративу. Архетипно-сюжетний рівень спрощує таймлайн десятиліть російсько-українського протистояння, структуруючи події в логічний сюжет із покладанням провини й визначенням безвинних у формі архетипів для міжнародних акторів. Емоційний рівень регулює афективні стани зовнішніх аудиторій, а жанрово-стильовий рівень об'єднує елементи в мелодраматичній рамці з виразним риторичним репертуаром. Дослідницькі завдання: 1) визначити умови, цілі та комунікативні завдання Зеленського щодо переконання міжнародних аудиторій упродовж 4 років війни; 2) висвітлити основні елементи стратегічного воєнного наративу на основі гібридної методології; 3) сформулювати унікальність моделі як інструменту мобілізації уваги та підтримки зовнішніх аудиторій; 4) розробити перспективні напрямки дослідження ефективності моделі. Методологія дослідження поєднує комп'ютеризований наративний аналіз у ATLAS.ti з автоматизованим контент-аналізом на основі великої мовної моделі Claude. Обидва методи ґрунтувалися на попередньо розроблених кодувальниках із адаптацією теоретичної моделі до контексту української зовнішньополітичної комунікації періоду війни. Емпірична основа – корпус із 90 зовнішньополітичних виступів Зеленського за 2022–2025 рр., збалансований за роками та структурований відповідно до 4 фаз війни (шокова (02–04.2022); контрнаступи України (05.2022 – 08.2023); позиційна війна (09.2023 – 08.2024); адаптація стратегій (09.2024 – 12.2025)) та типів аудиторій (звернення до народів країн-партнерів, виступи на міжнародних майданчиках, звернення до парламентів). Якісний наративний аналіз 90 текстів ідентифікував п'ять архетипових ролей (Жертва, Агресор, Герой, Союзник, Боягуз; N=2083) та п'ять сюжетних послідовностей (Агресія-зараз, Агресія-попередня, Реакція-попередня, Реакція-зараз, Бажаний стан; N=1199). Кількісний контент-аналіз операціоналізував 17 підкатегорій емоційно-риторичних індикаторів за чотирма категоріями (С1. Пряме вираження емоцій; С2. Драматизація; С3. Спрощення; С4. Риторичні засоби; N=7112). Паралельне ручне кодування на підмножині корпусу підтвердило високу точність методу. Процедура відповідає таксономії GAIDeT щодо прозорого використання генеративного ШІ. Результати розкривають комплексність та адаптивність моделі стратегічного воєнного наративу. На архетипно-сюжетному рівні архетипи мають такий розподіл: Жертва (18%), Агресор (34%), Герой (15%), Союзник (24%), Боягуз (9%). Сюжетні послідовності демонструють інший тренд: мобілізаційні Реакція-зараз і Агресія-зараз займають дві третини всіх кодів (43% і 28%), тоді як Реакція-попередня (7,5%), Агресія-попередня (11%) і Бажаний стан (11%) – допоміжні. Сюжет побудований у класичному мелодраматичному жанрі про Героя-рятівника (українська держава та Сили оборони), який бореться з жорстоким, дегуманізованим Агресором (РФ) заради порятунку безвинної Жертви (українське цивільне населення). Найважливіша знахідка – центральне позиціонування західних партнерів як адаптація під умови й потреби України. Унікальний архетип Союзник – центральний персонаж після Агресора (витісняючи навіть Жертву та Героя): у сюжеті він підтримує Героя у найвідповідальніший момент, розділяючи з ним чесноти й заслуги за перемогу. Президентський наратив трансформує військово-політичну допомогу країн Заходу з акту співчуття до утвердження власної величі (національна гордість від успіхів західного озброєння в обороні від РФ). Архетип Боягуз – персонаж, що обирає власну користь над обовʼязком та справедливістю, – використовується як негативна ідентифікація щодо нейтральних і зрадницьких позицій на Заході, тавруючи їх як моральний егоїзм та історичну помилку, що підіграє Агресору. Архетип Герой проходить найбільший шлях розвитку: у перші дні вторгнення він постає з Жертви, обираючи національний спротив; надалі від ролі слабшого отримувача західної допомоги набуває статусу рівноправного партнера й донора безпеки. Ця еволюція нейтралізувала як першочергові детерміністські наративи щодо нездатності України протистояти РФ, так і подальші контрнаративи щодо непотрібних витрат західних урядів на далеку війну, переформатовуючи підтримку з альтруїзму на прагматичну інвестицію в оборонну промисловість і безпеку громадян. У взаємодії Героя та Союзника створюється чітке функціональне розмежування: Україна за підтримки Заходу здатна на рівних воювати з РФ, а західні партнери не несуть прямих безпекових загроз від цієї підтримки – формула, що знижує сприйняття загрози ядерної ескалації з-поміж західних виборців. На рівні сюжетних послідовностей домінує Реакція-зараз як маркер мобілізаційного, радше ніж легітимаційного фокусу стратегічного воєнного наративу. Якщо в класичних мелодраматичних наративах домінувала послідовність з моральним обуренням минулими злочинами для легітимації превентивних ударів, то в Зеленського функція моделі зміщена на мобілізаційну –заклики до збільшення масштабів допомоги західних партнерів. Цілепокладання в Бажаному стані виходить за межі повернення статусу-кво, натомість створюючи візію кардинальної перебудови світового порядку (деокупація, правосуддя, членство в ЄС і НАТО, відбудова, образи переможної України та переможеної РФ як запоруки недопущення всіх агресій). Подібна візія активує національну гордість західних партнерів за участь у формуванні безпекової архітектури континенту, позиціонуючи підтримку України як проєкт нового міжнародного порядку, а не акт благодійності. Нарешті, системно перебудовується композиційна логіка сюжету: класична лінійна схема сюжету відтворена лише в одному виступі Зеленського, натомість поступаючись місцем новітнім циклічним, спіральним та інвертованим структурам. На емоційному рівні ідентифіковано систематичну нормативну прив'язку афективних станів до архетипів. Жертва активує співчуття, біль і тривогу через персоналізовані мікроісторії та лексеми болю; Агресор – гнів і страх через демонізацію, звіроподібні метафори та глобалізацію загрози (ядерна, екологічна, продовольча, мореплавна); Герой – надію, гордість і віру через метафори та епітети (Давід проти Голіафа, «справжня» хоробрість); Союзник – вдячність і національну гордість через персональні подяки лідерам та формулу "ваша зброя рятує життя"; Боягуз – сором і презирство через риторичні питання та модальні маркери. Принципова емпірична знахідка: вдячність виступає ядром позитивного емоційного зчеплення коаліції замість гніву як домінантної мобілізаційної емоції класичних мелодраматичних наративів. На жанрово-стильовому рівні риторичні засоби (61,4%) є домінантним інструментом; драматизація (С2) – 1 144 коди (16,1%); пряме вираження емоцій (С1) – 799 кодів (11,2%); спрощення (С3) – 800 кодів (11,2%). У часовій динаміці спостерігається загальне зниження частоти емоційно-стильових засобів з 2 107 кодів у 2022 р. до 1 393 у 2025 р. (-34%) із внутрішньою перебудовою інструментарію: частка звернення до емоцій незначно зростає (з 9% до 14%), кількість спрощень падає більш ніж удвічі (з 16% до 7%), тоді як риторичні засоби утримують стабільне домінування на рівні 58–64% впродовж чотирьох років. Якісно це відображає поетапну еволюцію стилю зовнішньої комунікації Зеленського: від шокової мобілізації 2022 р. через структуроване осмислення 2023 р. та організовану комунікацію 2024 р. до прагматичної дипломатії 2025 р. На основі моделі окреслено перспективну дослідницьку програму емпіричної оцінки ефективності стратегічного воєнного наративу з 11 пропозицій у кількісній, якісній та експериментальній парадигмах. П'ять кількісних напрямів охоплюють рівень наративного засвоєння – відтворення архетипів і сюжетних послідовностей в офіційному дискурсі країн-партнерів, порівняння з іншими лідерами в умовах асиметричної загрози, конверсію наративу в реальні політичні рішення, контент- і тематичний аналіз опитувань громадської думки та соціальних мереж. Три якісні напрями: вернакулярні фокус-групи у країнах-партнерах для реконструкції культурних ключів та бар'єрів інтерпретації комунікації Зеленського; елітні інтерв'ю з парламентаріями й дипломатами; етнографічне включене спостереження за мережами діаспори й біженців як ретрансляторів українських наративів. Три експериментальні напрями перевіряють ефективність національної гордості Союзника проти співчуття до Жертви як мобілізаційних емоцій, архетипу Союзник для зниження ризику ядерної ескалації, ефективності емоційно-наративного проти раціонально-аргументативного стилю переконання у звʼязці зі сприйняттям постаті Зеленського. У підсумку, дисертація заповнює критичну прогалину в дослідженнях війни та зовнішньої комунікації президента Зеленського, які традиційно фокусувалися на військовому вимірі, особистому бренді або класичній дипломатії, ігноруючи когнітивний та емоційний виміри лідерської комунікації. Знахідки підкреслюють важливість проактивного смислотворення як форми національної оборони, де переконання є основним інструментом збереження державності за критичної залежності від західної допомоги, втоми від війни та глобальної конкуренції за увагу. Розроблена модель стратегічного воєнного наративу може слугувати архітектурною матрицею для проєктування довгострокових міжнародних інформаційних кампаній і протидії ворожим інформаційним впливам. Практичне значення роботи – у можливості безпосереднього впровадження моделі у діяльність суб'єктів врядування, стратегічних комунікацій та публічної дипломатії України, а також представників неурядового сектору, медіаспільноти та академічної сфери.