061 Журналістика

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/35526
Освітньо-наукова програма: Медіа та комунікації

Browse

Browsing 061 Журналістика by Title

Now showing 1 - 5 of 5
  • Thumbnail Image
    Item
    Framing of reputationally damaging events in Russia's strategic communication during the full-scale Russo-Ukrainian war : dissertation to obtain the degree of Doctor of Philosophy
    (2026) Kuzmenko, Hlib; Kvit, Serhiy; Romaniuk, Victoriia
    PhD thesis to obtain the degree of Doctor of Philosophy in the Programme Subject Area 061 "Journalism" (06 – Journalism). – National University of Kyiv-Mohyla Academy, Kyiv, 2026. During the full-scale Russo-Ukrainian war Russia has caused several events that damage its reputation, undermine its image and strategic narratives. Such events may include war crimes and severe violations of international law like civilian harm, conflict-related sexual violence (CRSV), executions of prisoners of war (as well as mutilation of their bodies etc.). Hence, as a part of its general warfare and specifically the information war (Russia’s way of strategic communication) Kremlin’s system has been trying to re-construct the social reality to reduce the reputational damage and preserve its image using specific framing. The aim of this PhD thesis (dissertation) is to highlight framing Russia uses for reputationally damaging events in the full-scale war in the context of Russia’s strategic communication. Such events include three central "humanitarian" categories (civilian harm, CRSV, executions of prisoners of war and related crimes) The four research questions (RQ) were formulated as follows: • RQ1: What are the main frames that Russia uses to communicate reputationally damaging events during the full-scale Russo-Ukrainian war?• RQ2: What are the patterns of these frames by (sub-)categories of the events? •RQ3: How do these frames interact with Russia’s strategic narratives? • RQ4: What is the mechanism of Russia’s framing of reputationally damaging events in the context of its strategic communication? In the theoretical chapter, Russia’s strategic communication is defined as information war and analyzed using Lasswell’s classical model. The theoretical exploration identifies two major strategic narratives Russia relies on in the full-scale Russo-Ukrainian war: "the great power" and "external threat, Russia vs. the West". These two narratives, which are labeled metaphorically as "Two Evil Matryoshkas" are crucial elements of Russia’s discourse and the system of strategic communication, whereas frames represent the next discourse level after strategic narratives. The empirical part includes thus two stages: 1) three sub-studies of qualitative exploratory frame analysis of the more "prominent" cases of civilian harm, CRSV, and POWs-related crimes with a preceding pilot exploratory sub-stage – sub-study of typical civilian harm cases; and 2) quantitative frame analysis of both the "typical" and "prominent cases" sub-samples. This empirical part focuses on framing that is conducted through messages, statements, comments, and "non-communications" of Russia’s official communicating actors in a connection to what is labeled here as reputationally damaging events. In total, 370 cases and 408 texts were analyzed. Additionally, within an early pilot exploratory study, 43 cases of civilian harm perpetrated by Russia were analyzed. For the frame analysis in the core stages, the 6-tier frame analysis model is introduced. It involves describing the six features of a frame: four of its functions (based on Entman, 1991; 1993), crisis response (based on crisis response strategies and groups in Coombs, 2007 approach), and interaction of a frame with strategic narratives of Russia. The qualitative stages (exploratory stage and pilot stage) involve using manual coding at basic tools like Google Sheets / Microsoft Excel and Microsoft Word for data structuring. For analysis in the quantitative stage, IBM SPSS statistical software and Google Sheets / Microsoft Excel were used. The AI models Gemini 3.5 Flash, Claude Opus 4.8, and ChatGPT 5.5 were used as supplementary instruments to assist in data collection (web search) and processing (structuring, transforming string into quantitative identifiers, and pre-coding of texts) with further manual verification. According to the results, Russia’s framing varies between categories of cases as well as between more "typical" and more "prominent" sub-categories of cases. For typical cases of civilian harm, CRSV, and POWs-related crimes, Russia tends to apply strategic silence – seemingly, treating those cases as events that are not worth addressing at all. However, for example, for the "prominent" cases of civilian harm, Russia usually applies explicit deny (e. g. the "bloody provocation / anti-Russian insinuation" frame, which shifts the blame on the enemies) or diminish frames (legitimization of the attack using "hit military targets" frame). The results of the empirical research also demonstrate that frames serve not only as structural elements of strategic narratives, but as switchers / enablers of Russia’s strategic narratives. Theoretically, when Russia’s "great power" is undermined, Russia may use framing to protect the "great power" narrative explicitly, switch to the alternative narrative ("external threat, Russia vs. the West"), preserve the "great power" narrative but highlight the alternative one, support both narratives actively, or preserve them both passively through strategic silence. However, in practice, Russia tends not to protect the "great power" image actively and instead either relies on passive reaffirmation, or switches attention on the "external threat, Russia vs. the West" narrative. The scientific novelty of the study is reasoned by several factors. Firstly, the research is perhaps the first attempt at systemizing empirical and theoretical data on Russia’s use of framing within its strategic communication in the context of crisis communication (reputationally damaging events) during the full-scale Russo-Ukrainian war. According to the results of this study, when a reputationally damaging event happens, Russia’s narratives are undermined, and framing is then used within Russia’s crisis communication, interacting with strategic narratives in a certain way like reaffirming it, switching to an alternative narrative etc. Secondly, this study introduces the 6-tier frame analysis model, which is an effective tool of deconstruction of Russia’s framing in the context of crisis communication and Kremlin’s strategic communication system. Thirdly, this research fills in the empirical gaps by systematic empirical analysis of framing in Russia’s official representatives’ statements for the cases of civilian harm, CRSV, and POWs-related crimes. Fourthly, the research provides an alternative perspective on the interaction between frames and strategic narratives, where frames are not only seen as the building blocks of strategic narratives but as entities that serve as their switchers (or rather switchers between narratives). In the practical context, this study provides implications for Ukraine’s and its allies’ understanding of Russia’s information war and prediction of Russia’s patterns of framing reputationally damaging events. This also includes notions that Russia’s framing does not usually follow the "normal" protocols of crisis communication, instead treating war crimes as events unworthy of mentioning or events of e. g. rumor-level. This research also provides grounds for further analytics using the 6-tier frame analysis model and general theoretical and empirical insights that could be used for education content, analytical and media publications.
  • Thumbnail Image
    Item
    The use of digital platforms in a crisis: the case of Telegram during the full-scale invasion of Ukraine 2022 : dissertation for the degree of Doctor of Philosophy
    (2025) Gordiienko, Tetiana; Orlova, Dariya
    The dissertation examines the use of the Telegram digital platform as a source of information during crisis situations, focusing on the case of Ukraine following the full-scale Russian invasion in 2022. It investigates the motivations and selection rationale behind user adoption, the role of platform affordances in shaping media consumption patterns, and the strategies employed by both users and media professionals. On February 24, 2022, Russia launched a full-scale invasion of Ukraine. These events led to large-scale destruction, a migration crisis, and the biggest global human-caused shock the world has experienced in recent decades. In addition to the above-mentioned series of changes, this disruptive event also triggered alterations in the distribution and consumption of news in digital space. According to the NGO Ukrainian Institute of Media and Communication, since the invasion of the Russian army in February 2022, the number of Ukrainians who primarily read news on Telegram channels has almost doubled (UIMC report contains data for 2023). However, digital platforms increasingly became linked to the spread of propaganda, misinformation, disinformation, and the manipulation of the information environment. And in the case of the Telegram platform, this is not the only peril that is associated with its functioning. A number of risks associated with using the Telegram platform include privacy and security concerns, as end-to-end encryption in the messenger is not used by default, which can mislead users; almost no moderation and the associated spread of misinformation, disinformation, propaganda, and other harmful content; illicit activities such as fraud, sale of illicit substances or hacking tools; anonymity abuse, as it is easy to hide one’s identity or commit identity fraud using Telegram; risks associated with data storage, as Telegram stores messages (outside secret chats) on its servers, which are subject to legal demands depending on jurisdiction; and risks related to abuse and harassment, as Telegram has been used to spread personal information or private content without consent, especially in unmoderated groups. Although these risks were not in the focus of research questions that were posed within the study, related reflections were present in the self-reporting of the study respondents, both from the side of users and from the side of media professionals who actively use the Telegram platform. There are three primary research questions posed within the study: (1) What features guided users in choosing Telegram as their main platform for news consumption during the crisis? (2) How did the platform’s affordances influence the formation of user news routines? and (3) How do Ukrainian media professionals adapt their professional practices on Telegram in response to user needs and platform constraints during crisis conditions? The study builds on qualitative methods and is situated within the frameworks of Uses and Gratifications, Media Affordances, and Crisis Communication. Drawing on a qualitative methodology involving semi-structured in-depth interviews with both Telegram users and media professionals, the research uncovers how the affordances of Telegram aligned with the urgent information needs of users during a major crisis. The study is based on two datasets, which total 50 in-depth interviews. The first dataset contains 40 interviews with users, while the second dataset contains 10 interviews with editors and media professionals. Including both users and media professionals as informants enhances the analytical depth of the study by allowing a comprehensive two-sided perspective on the use of Telegram for media consumption during crisis situations. Users provide insight into motivations, routines, their subjective responses, and perceptions of trust, control, and information relevance. Media professionals, in turn, offer understanding of platform-specific constraints and editorial strategies they employ in order to address perceived audience needs and expectations. This dual approach reveals the interaction between audience needs and media production choices. The study employed an iterative analysis approach, which allowed for a systematic yet flexible exploration of qualitative data collected through semi-structured interviews. The analysis process was initiated early in the research cycle and continued throughout data collection, emphasizing ongoing reflection and theoretical engagement. The analysis began with first-level descriptive coding to capture recurring patterns. These were followed by the development of second-level analytic codes, enabling the identification of deeper thematic structures. A comprehensive codebook for both datasets was constructed to ensure consistency and alignment with the research questions. The findings reveal a complex intertwining between user agency and platform’s design. Ukrainian users prioritized speed, local specificity, and a sense of control over information consumption, while also encompassing issues of misinformation, emotional overload, and digital security. Important factors for users were also the ability to receive timely notifications about air raid alerts and air threats. In this way, the platform performed a full information cycle, from the initial dissemination of threat warnings to monitoring and then post-event information. User behavior also revealed patterns of selective engagement and self-regulation. While some users engaged heavily, monitoring multiple channels hourly, others implemented limits to manage psychological stress, including muting channels or setting boundaries on news exposure. Telegram’s interface facilitated such strategies through its notification settings, the ability to subscribe discreetly, and an interface free from algorithmic recommendations. Participants highlighted the importance of emotional control and the need to avoid 'doomscrolling,' particularly during periods of high military activity. Features that motivated users to turn to Telegram as their primary platform for media consumption during the crisis period fell into two classes of affordances, according to the MAIN model (Sundar, 2008), namely Modality and Navigability. This finding underscores that though platform features enable certain users’ practices, their needs and experiences influence how those features are regarded and utilized. Telegram’s evolving role is also perceived to be driven both by its affordances and by the broader socio-political context. The research highlights that media professionals adjusted their distribution and operational strategies to meet growing user demand on Telegram, despite limitations in audience analytics and content moderation, and control over its spread and visibility. While media outlets initially perceived the platform as a tool for content distribution, the study found that large newsrooms began to assess the platform differently, giving teams working within it more editorial autonomy and freedom in organizing workflow. Respondents from among media professionals noted that certain types of content are created specifically for Telegram, and in some cases, content on Telegram is published faster, without delays or limitations of editorial practices connected to other media’s channels. Media professionals also emphasized the tension they experience between reach and reliability, noting that Telegram allowed faster reporting but raised concerns about source verification, misinformation, and content proliferation by non-journalistic actors. Informants among media professionals in the study noted that they are able to notice and monitor such manipulative information campaigns implemented within the Telegram platform, but at the same time they feel compelled to also respond to such information waves in some way, even by simply publishing fact-checking or refutation of false rumors or manipulative posts. Thus, the media find themselves involved in such information campaigns although it was not initially part of their strategic and operational plans and workflow. Ultimately, the dissertation contributes to the understanding of emerging digital platforms in crisis communication and audience studies. It underlines the importance of examining under-researched platforms like Telegram, especially in contexts where mainstream media infrastructures are under pressure and the platform in question itself carries a variety of security threats and risks. The study also takes into account the experiences of users in the extreme conditions of full-scale war, presenting a unique perspective for research and policymaking in crisis situations. The study's implications extend to fields of media studies, digital communication, and crisis communication, offering insights into user behavior, platform affordances, and the evolving digital media landscape in Central and Eastern Europe
  • Thumbnail Image
    Item
    Репрезентація ЛГБТК+ спільнот у медіадискурсі України до й після повномасштабного вторгнення Росії : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
    (2026) Поліщук, Леонід; Орлова, Дарія
    Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 061 "Журналістика" (06 — Журналістика). — Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2026. Дисертаційну працю присвячено аналізу трансформації репрезентації ЛГБТК+ спільнот в українському медіапросторі до й після повномасштабного вторгнення Росії. Робота досліджує дискурсивний зсув у висвітленні прав людини, спричинений платформізацією медіа й викликами воєнного часу. Центральною аналітичною рамкою є теорія десек’юритизації (Buzan et al., 1998; Hansen, 2000) — виведення прав ЛГБТК+ спільнот із площини «екзистенційної загрози» у простір нормалізованої публічної політики — і концепція гомопатріотизму (Plakhotnik, 2019) у формуванні громадянської агентності квір-людей. Повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року загострило вразливість ЛГБТК+ спільнот, перетворивши їх на "подвійну мішень" воєнного часу. З одного боку, офіційний російський дискурс систематично використовує політичну гомофобію як інструмент державотворення та засіб легітимізації війни проти України, зображуючи Захід морально деградованим через визнання ним прав ЛГБТК+. З іншого, в українському медіапросторі фіксується внутрішня напруга: підтримка спільнот часто набуває ознак «умовної інклюзії» та слугує інструментальним сигналом відповідності європейським цінностям, тоді як пошук внутрішнього ворога може каналізуватися на маргіналізовані групи. Ці виклики посилюються процесом платформізації, де, згідно з опитуваннями, Telegram утвердився як основне джерело новин для близько 3/4 громадян України. Це зумовлює потребу порівняльного аналізу двох полюсів медіасистеми: інституційних медіа ("ТСН", "Суспільне"), що спираються на професійні стандарти, та неінституціоналізованих цифрових платформ (Telegram-канали "Труха⚡Україна", "Україна Сейчас"), які функціюють поза межами системного правового й етичного контролю. Об’єктом дослідження є репрезентація ЛГБТК+ спільнот в українських медіа. Предметом — трансформація змістових, візуальних і рецептивних характеристик репрезентації ЛГБТК+ спільнот в інституційних медіа та неінституціоналізованих цифрових платформах України до й після повномасштабного вторгнення Росії в Україну (2019–2025 рр.). Порушено три дослідницькі питання: (1) Як трансформувалася репрезентація ЛГБТК+ спільнот в українських медіа до й після повномасштабного вторгнення Росії в Україну? (2) Які панівні медіанаративи формують образ ЛГБТК+ спільнот в інституційних медіа та неінституціоналізованих Telegram-каналах? (3) Як представники різних сегментів ЛГБТК+ спільнот оцінюють стратегії своєї медіарепрезентації в Україні? На основі попереднього огляду літератури сформульовано вихідне дослідницьке припущення, що в умовах війни в українській медіасистемі реалізовано дві суперечні дискурсивні логіки: інституційні медіа здійснюють часткову десек’юритизацію ЛГБТК+ через інтеграцію спільнот у національний наратив оборони з панівним архетипом "Героя-Захисника", тоді як неінституціоналізовані Telegram-канали реалізують зворотний процес, ресек’юритизацію, через стратегії афективної мобілізації. Дослідження також пропонує виявити структурну асиметрію видимості різних сегментів спільнот. Теоретико-методологічним підґрунтям є інтегративна модель колективної рефігурації дискурсу, що поєднує парадигму соціального конструкціонізму (Berger & Luckmann, 1966; Jørgensen & Phillips, 2002), теорії репрезентації та продукування соціальних значень (Hall, 1997; Tuchman, 1972, 1978) і критичного дискурс-аналізу (Fairclough, 1995). Спираючись на концепцію "потрійного мімезису" П. Рікера (Ricoeur, 1984), робота простежує конфігурацію реальності в медіа, де соціальні актори наділяються рівнями агентності й сюжетними архетипами (від "Героя-Захисника" до "Жертви" чи пасивного об’єкта). Через теорію "інтерпретативних спільнот" С. Фіша (Fish, 1980) розкрито етап рефігурації: як представники ЛГБТК+ спільнот у безпечних комунікативних "залаштунках" (Goffman, 1959) колективно декодують медіаконструкти, формуючи власну наративну ідентичність. Механізми афективного іншування на нерегульованих цифрових платформах концептуалізовано через теорію "афективних економій" (Ahmed, 2014) і гіпотезу парасоціального контакту (Schiappa et al., 2005). Методологічна логіка роботи зумовлена самою сутністю об’єкта: латентні смислові структури, ідеологічні міфи й сюжетні архетипи не редукуються до формалізованих кількісних показників і потребують поглибленої людської інтерпретації. Тому застосовано дизайн міжметодної тріангуляції (Denzin, 1978; Bekhet & Zauszniewski, 2012) з трьома рівнями. Структурний рівень забезпечує кількісний контент-аналіз (N = 1223 матеріали за 2019–2025 рр., інтракодувальна надійність κ > 0,80) для фіксації ієрархії видимості й медійного порядку денного. Ідеологічно-наративний рівень інтегрує критичний дискурс-аналіз за Н. Ферклафом (Fairclough, 1995), якісну наративну реконструкцію і мультимодальний аналіз візуальних матеріалів (Kress & van Leeuwen, 2006). Рецептивний рівень ґрунтується на трьох гомогенних онлайн-фокус-групах із представниками різних ідентичностей (геями й бісексуальними чоловіками; лесбійками й бісексуальними жінками; трансгендерними й квір-людьми), що уможливило врахування інтерсекційного характеру досвіду в умовах безпекових обмежень воєнного стану. Новизна одержаних результатів полягає в комплексному розв’язанні наукового завдання щодо дослідження трансформаційних процесів у медіарепрезентації ЛГБТК+ спільнот в умовах повномасштабної війни. Уперше в українському медіазнавстві цілісно й тривало проаналізовано висвітлення теми в динаміці, завдяки чому емпірично обґрунтовано дискурсивний зсув — перехід від репрезентування віктимізації до домінування наративу десек’юритизації. Важливим здобутком є введення в науковий обіг результатів систематичного дослідження неінституціоналізованих цифрових платформ, що задокументувало структурний розрив між журналістськими стандартами й алгоритмічною логікою афективного залучення. Запропоновано системну концептуалізацію феномену "парасоціального контрконтакту" як специфічної форми медіаопосередкованої взаємодії в нерегульованих цифрових платформах, що теоретично розширює описаний у літературі механізм негативного парасоціального контакту (Schemer & Meltzer, 2020) трьома структурними характеристиками: стратегією негативної гіпервізуалізації девіантності, інструменталізацією платформних афордансів і відсутністю етичного ґейткіпінгу. Концептуалізовано феномен "номінальної нейтральності" як специфічної дисфункції журналістського стандарту об’єктивності (Tuchman, 1972), що теоретично доповнює концепт "фальшивої збалансованості" (Boykoff & Boykoff, 2004) виміром селективного застосування професійного стандарту в межах одного медіа. Результати підтвердили вихідне дослідницьке припущення про глибокий структурний розрив української медіасистеми. Встановлено, що левова частка медійної репрезентації теми (84,4 %) генерується інституційними медіа, тоді як неінституціоналізовані Telegram-канали мають меншу частку (15,6 %), що свідчить про функціювання механізму "символічного знищення"(Tuchman, 1978) через ігнорування повсякденного досвіду ЛГБТК+ людей. Виявлено феномен "сезонної репрезентації": видимість спільнот цілковито залежить від календарного активізму (червневі піки), причому після початку повномасштабного вторгнення цей розрив загострився — медіа знадобилося понад 18 місяців для відновлення попереднього рівня уваги. Зафіксовано критичний рівень медійного андроцентризму: згадки про чоловіків-геїв зустрічаються в 5,9 раза частіше, ніж про жінок-лесбійок, що в умовах війни спричиняє "подвійну невидимість" жіночого досвіду спротиву. Також виявлено "парадокс трансгендерної видимості": висока частотність згадок не корелює з дестигматизацією, а нівелює суб’єктність групи до тілесно-сенсаційного виміру. Аналіз дислокації медійного порядку денного внаслідок повномасштабного вторгнення виявив радикальну трансформацію змісту репрезентації. На прикладі "Суспільного" зафіксовано зростання частки матеріалів про вплив війни й участь ЛГБТК+ у захисті держави з 1,27 % до 11,59 %, що маркує перехід від віктимізації до домінування архетипу "Героя-Захисника". Цей процес концептуалізовано як медіатизовану десек’юритизацію, де право на рівність переосмислюють як акт правової справедливості щодо воїна. Якісний аналіз виявив деформації етичних стандартів цього процесу: ідентифіковано «номінальну нейтральність», за якої механічна трансляція дискримінаційних актів без ціннісної контекстуалізації спричиняє легітимацію антидемократичних практик. Натомість комерційний ресурс "ТСН" реалізує стратегію «економіки драми», де ЛГБТК+ ідентичність комодифікують для конструювання сенсаціоналістських "формульних історій". У Telegram-сегменті з’ясовано панування логіки афективного іншування й мережевого ґейткіпінгу. Аналіз дає підстави стверджувати, що перехід цих платформ на українську мову став формою "дискурсивної мімікрії": формально коректна термінологія співіснує з "нейтральним платформуванням мови ворожнечі". Мультимодальний аналіз підтвердив панування афективної логіки: візуальні оксиморони й конструювання моральних панік перешкоджають раціональному сприйняттю правозахисного дискурсу, закріплюючи за спільнотами статус соціальної аномалії. Фокус-групові дискусії забезпечили фіксацію стану афективної поляризації рецепції, де критерієм довіри аудиторії є відчуття емоційної безпеки. У досвіді чоловіків-геїв виявлено феномени "транзакційної суб’єктності" й "тягаря героїзму": відчуття, що суспільне прийняття є ситуативним "обміном" ідентичності на мілітарну заслугу, що девальвує гідність цивільних осіб ("Герой або ніхто"). Досвід лесбійок підтвердив стратегію «убезпечення через мовчання» Л. Гансен (Hansen, 2000) — свідоме уникнення видимості задля захисту від мови ворожнечі й сексуальної фетишизації їхнього образу. Трансгендерні люди визначені як найбільш вразлива група, щодо якої медіа реалізують модель «соціального нагляду» й аутингу. Синтез результатів демонструє "дискурсивний дисонанс" у циклі потрійного мімезису: попри героїзацію в медіа, фінальна рефігурація ідентичності залишається фрагментарною через надмірну інструментальність образів, що зумовлює запит спільнот на перехід від «економіки хайпу» до «філософії автентичності». Дослідження визнає низку методологічних обмежень. Робота охоплює період до 30 вересня 2025 року й фіксує "знімок" динамічного медіапростору воєнного часу. Вибірка фокус-груп через метод снігової кулі й онлайн-формат рекрутингу зміщена в бік осіб з вищим рівнем цифрової грамотності й соціального капіталу, що не охоплює досвіду "закритих" представників спільнот, старших вікових когорт та мешканців сільської місцевості. Кваліфікаційний характер праці зумовив одноосібну процедуру кодування, що компенсовано систематичним документуванням аудиторського сліду, інтракодувальною перевіркою надійності й консультаціями з науковою керівницею. Дослідження ідентифікує медіанаративи й аналізує їх рецепцію спільнотами, але не встановлює прямого причинно-наслідкового зв’язку між медіаконтентом і змінами в суспільній думці. Практичне значення одержаних результатів утілено в розробці авторських "Методичних рекомендацій щодо оптимізації медіарепрезентації ЛГБТК+ спільнот" для впровадження антидискримінаційних журналістських стандартів. Перспективи подальших досліджень полягають у тривалому аналізі стійкості наративу героїзму й пошуку механізмів подолання подвійної маргіналізації квір-жінок у повоєнний період. Праця закладає підґрунтя для ціннісної еволюції українського медіапростору: переходу від "умовної інклюзії" за мілітарні заслуги до утвердження безумовної людської гідності як основи демократичної модернізації держави.
  • Thumbnail Image
    Item
    Стратегічний воєнний наратив президента Зеленського та його вплив на переконання зовнішніх аудиторій упродовж російсько-української війни 2022-2025 рр. : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
    (2026) Омельченко, Михайло; Романюк, Вікторія
    Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 061 "Журналістика" (06 — Журналістика). — Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2026. У дисертації представлено комплексний аналіз конструювання, еволюції та функціональної динаміки стратегічного воєнного наративу президента В. Зеленського під час російсько-української війни 2022–2025 рр. Стратегічний воєнний наратив розглядається як центральний інструмент зовнішньої комунікації, спрямований на зміну глобального сприйняття війни, мобілізацію та утримання міжнародної підтримки, вплив на ухвалення політичних рішень західними партнерами щодо життєво важливої військово-політичної допомоги Україні. Змодельована архітектура наративу крізь трирівневу структуру (архетипно-сюжетний, емоційний, жанрово-стильовий рівні), обґрунтована унікальність моделі порівняно з класичними мелодраматичними мобілізаційними наративами 2000-х рр., простежена динаміка її трансформації через чотири фази війни, визначені ключові механізми переконання західних еліт і громадськості. Окрім реконструкції моделі, окреслено перспективну дослідницьку програму емпіричного тестування ефективності наративу. Повномасштабне вторгнення РФ спровокувало найзначнішу кризу безпеки в Європі з часів Другої світової війни; окрім кінетичного протистояння з інфраструктурними руйнуваннями та гуманітарною катастрофою, російсько-українська війна стала точкою відліку для глобальної війни смислів. Стратегічне завдання В. Зеленського – забезпечення стабільного постачання ресурсів (озброєння, фінансування, санкційний тиск) при тотальній залежності України від західних ліберальних демократій. Орієнтованість політичних систем Заходу на публічну думку зробила завоювання розумів та сердець їхніх електоратів запорукою виживання української державності. Додатковими чинниками стали вкорінені страхи ядерної ескалації та скептицизм щодо неминучої поразки України – натомість необхідно було сконструювати реальність, де українська держава здатна до ефективного опору та виступає захисником глобальних демократичних цінностей. Активізація інших регіональних конфліктів (Близький Схід, Індія– Пакистан) інтенсифікувала глобальну конкуренцію за увагу, а тривалість протистояння викликала втому від війни на Заході, що ризикувало популяризувати моральний егоїзм з позицією обміну миру на зраду українських інтересів. Концептуально дослідження засноване на синтезі теорій стратегічних наративів, мелодраматичного політичного дискурсу та емоційного повороту в суспільних науках у трирівневу концепцію стратегічного воєнного наративу. Архетипно-сюжетний рівень спрощує таймлайн десятиліть російсько-українського протистояння, структуруючи події в логічний сюжет із покладанням провини й визначенням безвинних у формі архетипів для міжнародних акторів. Емоційний рівень регулює афективні стани зовнішніх аудиторій, а жанрово-стильовий рівень об'єднує елементи в мелодраматичній рамці з виразним риторичним репертуаром. Дослідницькі завдання: 1) визначити умови, цілі та комунікативні завдання Зеленського щодо переконання міжнародних аудиторій упродовж 4 років війни; 2) висвітлити основні елементи стратегічного воєнного наративу на основі гібридної методології; 3) сформулювати унікальність моделі як інструменту мобілізації уваги та підтримки зовнішніх аудиторій; 4) розробити перспективні напрямки дослідження ефективності моделі. Методологія дослідження поєднує комп'ютеризований наративний аналіз у ATLAS.ti з автоматизованим контент-аналізом на основі великої мовної моделі Claude. Обидва методи ґрунтувалися на попередньо розроблених кодувальниках із адаптацією теоретичної моделі до контексту української зовнішньополітичної комунікації періоду війни. Емпірична основа – корпус із 90 зовнішньополітичних виступів Зеленського за 2022–2025 рр., збалансований за роками та структурований відповідно до 4 фаз війни (шокова (02–04.2022); контрнаступи України (05.2022 – 08.2023); позиційна війна (09.2023 – 08.2024); адаптація стратегій (09.2024 – 12.2025)) та типів аудиторій (звернення до народів країн-партнерів, виступи на міжнародних майданчиках, звернення до парламентів). Якісний наративний аналіз 90 текстів ідентифікував п'ять архетипових ролей (Жертва, Агресор, Герой, Союзник, Боягуз; N=2083) та п'ять сюжетних послідовностей (Агресія-зараз, Агресія-попередня, Реакція-попередня, Реакція-зараз, Бажаний стан; N=1199). Кількісний контент-аналіз операціоналізував 17 підкатегорій емоційно-риторичних індикаторів за чотирма категоріями (С1. Пряме вираження емоцій; С2. Драматизація; С3. Спрощення; С4. Риторичні засоби; N=7112). Паралельне ручне кодування на підмножині корпусу підтвердило високу точність методу. Процедура відповідає таксономії GAIDeT щодо прозорого використання генеративного ШІ. Результати розкривають комплексність та адаптивність моделі стратегічного воєнного наративу. На архетипно-сюжетному рівні архетипи мають такий розподіл: Жертва (18%), Агресор (34%), Герой (15%), Союзник (24%), Боягуз (9%). Сюжетні послідовності демонструють інший тренд: мобілізаційні Реакція-зараз і Агресія-зараз займають дві третини всіх кодів (43% і 28%), тоді як Реакція-попередня (7,5%), Агресія-попередня (11%) і Бажаний стан (11%) – допоміжні. Сюжет побудований у класичному мелодраматичному жанрі про Героя-рятівника (українська держава та Сили оборони), який бореться з жорстоким, дегуманізованим Агресором (РФ) заради порятунку безвинної Жертви (українське цивільне населення). Найважливіша знахідка – центральне позиціонування західних партнерів як адаптація під умови й потреби України. Унікальний архетип Союзник – центральний персонаж після Агресора (витісняючи навіть Жертву та Героя): у сюжеті він підтримує Героя у найвідповідальніший момент, розділяючи з ним чесноти й заслуги за перемогу. Президентський наратив трансформує військово-політичну допомогу країн Заходу з акту співчуття до утвердження власної величі (національна гордість від успіхів західного озброєння в обороні від РФ). Архетип Боягуз – персонаж, що обирає власну користь над обовʼязком та справедливістю, – використовується як негативна ідентифікація щодо нейтральних і зрадницьких позицій на Заході, тавруючи їх як моральний егоїзм та історичну помилку, що підіграє Агресору. Архетип Герой проходить найбільший шлях розвитку: у перші дні вторгнення він постає з Жертви, обираючи національний спротив; надалі від ролі слабшого отримувача західної допомоги набуває статусу рівноправного партнера й донора безпеки. Ця еволюція нейтралізувала як першочергові детерміністські наративи щодо нездатності України протистояти РФ, так і подальші контрнаративи щодо непотрібних витрат західних урядів на далеку війну, переформатовуючи підтримку з альтруїзму на прагматичну інвестицію в оборонну промисловість і безпеку громадян. У взаємодії Героя та Союзника створюється чітке функціональне розмежування: Україна за підтримки Заходу здатна на рівних воювати з РФ, а західні партнери не несуть прямих безпекових загроз від цієї підтримки – формула, що знижує сприйняття загрози ядерної ескалації з-поміж західних виборців. На рівні сюжетних послідовностей домінує Реакція-зараз як маркер мобілізаційного, радше ніж легітимаційного фокусу стратегічного воєнного наративу. Якщо в класичних мелодраматичних наративах домінувала послідовність з моральним обуренням минулими злочинами для легітимації превентивних ударів, то в Зеленського функція моделі зміщена на мобілізаційну –заклики до збільшення масштабів допомоги західних партнерів. Цілепокладання в Бажаному стані виходить за межі повернення статусу-кво, натомість створюючи візію кардинальної перебудови світового порядку (деокупація, правосуддя, членство в ЄС і НАТО, відбудова, образи переможної України та переможеної РФ як запоруки недопущення всіх агресій). Подібна візія активує національну гордість західних партнерів за участь у формуванні безпекової архітектури континенту, позиціонуючи підтримку України як проєкт нового міжнародного порядку, а не акт благодійності. Нарешті, системно перебудовується композиційна логіка сюжету: класична лінійна схема сюжету відтворена лише в одному виступі Зеленського, натомість поступаючись місцем новітнім циклічним, спіральним та інвертованим структурам. На емоційному рівні ідентифіковано систематичну нормативну прив'язку афективних станів до архетипів. Жертва активує співчуття, біль і тривогу через персоналізовані мікроісторії та лексеми болю; Агресор – гнів і страх через демонізацію, звіроподібні метафори та глобалізацію загрози (ядерна, екологічна, продовольча, мореплавна); Герой – надію, гордість і віру через метафори та епітети (Давід проти Голіафа, «справжня» хоробрість); Союзник – вдячність і національну гордість через персональні подяки лідерам та формулу "ваша зброя рятує життя"; Боягуз – сором і презирство через риторичні питання та модальні маркери. Принципова емпірична знахідка: вдячність виступає ядром позитивного емоційного зчеплення коаліції замість гніву як домінантної мобілізаційної емоції класичних мелодраматичних наративів. На жанрово-стильовому рівні риторичні засоби (61,4%) є домінантним інструментом; драматизація (С2) – 1 144 коди (16,1%); пряме вираження емоцій (С1) – 799 кодів (11,2%); спрощення (С3) – 800 кодів (11,2%). У часовій динаміці спостерігається загальне зниження частоти емоційно-стильових засобів з 2 107 кодів у 2022 р. до 1 393 у 2025 р. (-34%) із внутрішньою перебудовою інструментарію: частка звернення до емоцій незначно зростає (з 9% до 14%), кількість спрощень падає більш ніж удвічі (з 16% до 7%), тоді як риторичні засоби утримують стабільне домінування на рівні 58–64% впродовж чотирьох років. Якісно це відображає поетапну еволюцію стилю зовнішньої комунікації Зеленського: від шокової мобілізації 2022 р. через структуроване осмислення 2023 р. та організовану комунікацію 2024 р. до прагматичної дипломатії 2025 р. На основі моделі окреслено перспективну дослідницьку програму емпіричної оцінки ефективності стратегічного воєнного наративу з 11 пропозицій у кількісній, якісній та експериментальній парадигмах. П'ять кількісних напрямів охоплюють рівень наративного засвоєння – відтворення архетипів і сюжетних послідовностей в офіційному дискурсі країн-партнерів, порівняння з іншими лідерами в умовах асиметричної загрози, конверсію наративу в реальні політичні рішення, контент- і тематичний аналіз опитувань громадської думки та соціальних мереж. Три якісні напрями: вернакулярні фокус-групи у країнах-партнерах для реконструкції культурних ключів та бар'єрів інтерпретації комунікації Зеленського; елітні інтерв'ю з парламентаріями й дипломатами; етнографічне включене спостереження за мережами діаспори й біженців як ретрансляторів українських наративів. Три експериментальні напрями перевіряють ефективність національної гордості Союзника проти співчуття до Жертви як мобілізаційних емоцій, архетипу Союзник для зниження ризику ядерної ескалації, ефективності емоційно-наративного проти раціонально-аргументативного стилю переконання у звʼязці зі сприйняттям постаті Зеленського. У підсумку, дисертація заповнює критичну прогалину в дослідженнях війни та зовнішньої комунікації президента Зеленського, які традиційно фокусувалися на військовому вимірі, особистому бренді або класичній дипломатії, ігноруючи когнітивний та емоційний виміри лідерської комунікації. Знахідки підкреслюють важливість проактивного смислотворення як форми національної оборони, де переконання є основним інструментом збереження державності за критичної залежності від західної допомоги, втоми від війни та глобальної конкуренції за увагу. Розроблена модель стратегічного воєнного наративу може слугувати архітектурною матрицею для проєктування довгострокових міжнародних інформаційних кампаній і протидії ворожим інформаційним впливам. Практичне значення роботи – у можливості безпосереднього впровадження моделі у діяльність суб'єктів врядування, стратегічних комунікацій та публічної дипломатії України, а також представників неурядового сектору, медіаспільноти та академічної сфери.
  • Thumbnail Image
    Item
    Інформаційні операції РФ під час повномасштабного вторгнення в Україну: стратегія та приклади її реалізації : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
    (2026) Осадчук, Роман; Яковлєв, Максим
    Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 061 "Журналістика" (06 — Журналістика). — Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2026. Дисертацію присвячено комплексному дослідженню російських інформаційних операцій проти України, що здійснюються в період після початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації (2022–2026 рр.). Актуальність роботи зумовлена принциповою зміною масштабу, інтенсивності й технологічної складності російських операцій впливу після лютого 2022 року, а також безпрецедентною доступністю первинних документальних джерел — витоків внутрішньої документації державно-афілійованих суб'єктів впливу (передусім Social Design Agency та Structura), — що вперше дають можливість зіставити стратегічний задум операцій із задокументованими прикладами його реалізації. Об'єктом дослідження є інформаційні операції Російської Федерації проти України, що здійснюються в період повномасштабного вторгнення (2022–2026 рр.). Предметом дослідження є стратегія цих операцій, реконструйована за матеріалами внутрішньої документації російських суб'єктів впливу, у її співвідношенні з прикладами реалізації у різних цифрових середовищах. Мета дослідження — з'ясувати на конкретних прикладах, як реалізується стратегія інформаційних операцій РФ під час повномасштабного вторгнення. Методологія дослідження поєднує якісний аналіз стратегічних документів РФ у сфері інформаційної безпеки, метод кейс-стаді та обчислювальні методи виявлення скоординованої неавтентичної поведінки. Центральним методологічним інструментом є розроблена автором трирівнева аналітична рамка, що розрізняє технічний (інфраструктура, механізми доставки контенту), наративний (стратегічні наративи, фреймінг, інформаційне відмивання) та когнітивний (психологічні вразливості, рефлексивний контроль, поведінкові ефекти) рівні інформаційних операцій. Емпіричну базу дослідження становлять три контрастні кейси інформаційних операцій. По-перше, операція "Двійник" (Doppelgänger) (система клонованих сайтів ЗМІ, які розповсюджувалися через рекламу); скоординована поведінка у коментарях соціальних платформ Telegram, X та Facebook; масштабна TikTok-операція з дискредитації представників українського військово-політичного керівництва. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше здійснено системний аналіз стратегічного рівня російських інформаційних операцій проти України на основі витоків внутрішньої документації SDA та Structura із зіставленням реконструйованої стратегії з емпірично задокументованими прикладами її реалізації. Вперше застосовано трирівневу аналітичну рамку (технічний, наративний, когнітивний виміри) як інтегрований інструмент аналізу трьох контрастних кейсів російських інформаційних операцій. Вперше показано, як єдиний стратегічний задум зазнає принципово різної тактичної реалізації залежно від типу цифрової платформи, на якій реалізується операція. Уведено у науковий обіг корпус із 649 скріншотів операції "Двійник" в Україні. Здійснено багатоканальну атрибуцію трьох емпірично різних російських інформаційних операцій. Удосконалено понятійно-категоріальний апарат вітчизняних студій інформаційних операцій через інтеграцію міжнародних аналітичних стандартів (DISARM, ABC) із теоріями комунікацій та доктринальною спадщиною РФ з часів «активних заходів», а також методологію дослідження державних інформаційних операцій. Дістали подальший розвиток концепція кросплатформної дифузії дезінформаційних повідомлень у логіці моделі «потоку брехні», теза про спадковість російських інформаційних операцій та осмислення інформаційних операцій РФ як компонента гібридної війни проти України. Основним науковим внеском дисертації є емпірично обґрунтоване положення про адаптацію тактик за умови збереження стратегічної стабільності як визначальної характеристики російських інформаційних операцій проти України в період повномасштабного вторгнення. Це положення випливає зі концептуалізації стратегічного рівня інформаційних операцій на основі практичної реалізації трьох різних операцій. Ці операції спростовують поширене уявлення про російські операції впливу як про хаотичну сукупність різних тактичних підходів й підтверджують існування зрілої формалізованої стратегічної доктрини, що зберігає внутрішню логіку незалежно від платформного середовища її втілення. Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їхнього застосування для діяльності субʼєктів протидії російським інформаційним операціям, у застосуванні матеріалів для курсів з медіаграмотності, безпекових студій, комунікацій та аналізу російських інформаційних операцій. Результати можуть бути корисними у професійній діяльності журналістів і фактчекерів. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг роботи становить 274 сторінки, з яких 215 сторінок основного тексту. Список використаних джерел налічує 273 позиції.