Кіно-Театр. 2007. №1

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/26660

Browse

Browsing Кіно-Театр. 2007. №1 by Author "Брюховецька, Лариса"

Now showing 1 - 2 of 2
  • Thumbnail Image
    Item
    В гостях у Івана Яковича
    (2007) Брюховецька, Лариса
    Документальний фільм "Іван Франко" вийшов до 150-річчя видатного українця. Який-небудь, обійдений увагою сьогоднішній "геній" кине невдоволено: черговий "датський" фільм і що, мовляв, нового можна додати, якщо вже написано про Франка багато, і фільми виходили?.. Таке розумування, однак, безпідставне. Насамперед тому, що Іван Франко — і як письменник, і як громадський і політичний діяч, і як особистість — невичерпний. А по-друге, наш час — час реінтерпретації національних надбань, час нового, не заідеологізованого погляду на творчість і долю наших класиків. Але, оцінюючи фільм, слід нагадати про його шлях до глядача, адже сьогодні багато наших кінематографічних зусиль зводиться нанівець через блокування виходу до аудиторії. Віддамо належне продюсеру Світлані Степаненко, якій вдалася ще одна "неможлива" річ - пробитись на телебачення. Фільм було показано на УТ-1 (вранці й пізно ввечері) вдень народження Франка. А напередодні на прес-показі в Будинку кіно вона запросила одного з учасників фільму - Рональда Тарасовича Франка (онука), і після перегляду він відповідав на запитання присутніх, детально описавши долю нащадків свого видатного діда. Місце цього фільму доречне і на телебаченні, і в навчальному процесі - він потрібний в школах, в університетах для того, щоб в учнів та студентів не складалося спотворене враження про класика. Фільм розширює пізнання - насамперед про особистість Франка.
  • Thumbnail Image
    Item
    ...І бодай іноді вимикайте
    (2007) Брюховецька, Лариса
    В середині XX століття Інгмар Бергман протестував проти моральної летаргії. А що сьогодні? Моральна летаргія триває, але чи здатні ми до такого протесту? Судячи з передач нашого телебачення, про таку здатність навіть не йдеться. Більше того, агресивну, цинічну аморальність сприймаємо як належне. Хтось обуриться - причому тут агресивна й цинічна аморальність, коли ми стверджуємо ліберальні цінності? Свобода слова і творчості, яка настала з початком 1990-х, у розумінні того-таки ТБ, означала вседозволеність. Засоби масової інформації комерційного ґатунку у своїй повсякденній практиці відкинули мораль (не кажучи про естетичні критерії). А оскільки в політику прийшли власники цих ЗМІ, то не прижилася мораль і в політиці, економіці, загалом на всіх рівнях життєдіяльності суспільства. Про яку чесність можна говорити, коли грабунок держави (тіньова економіка) став нормою? Ще чверть століття тому передова інтелігенція нашої країни бідкалась, що загрозою для сучасної людини є неможливість домогтися правди, оскільки правда стає багатоликою і невловимою. Що будь-який вчинок, подію можна тлумачити і як щось позитивне, і як щось негативне. ТБ постійно підриває критерії правди, завдає нищівних ударів по самому бажанні її пізнати. Ще її у цьому його небезпека.