Наукові записки НаУКМА. Історичні науки

Permanent URI for this community

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/14867

"Наукові записки НаУКМА. Історичні науки" (англ. NaUKMA Research Papers. History) - науковий рецензований журнал відкритого доступу, що публікує дослідницькі статті, джерела та фахові рецензії з історії. До 2018 р. виходив друком як частина багатосерійного видання "Наукові записки НаУКМА" (серія "Історичні науки"). З 2018 р. - "Наукові записки НаУКМА. Історичні науки". Виходить раз на рік. Журнал адресовано широкій аудиторії науковців, викладачів, аспірантів, докторантів та всіх, хто цікавиться актуальними проблемами історії України, всесвітньої історії, історіографії та джерелознавства.

Browse

Now showing 1 - 20 of 95

Review: Paul Srodecki. Antemurale Christianitatis. Zur Genese der Bollwerksrhetoric im östlichen Mitteleuropa an der Schwelle vom Mittelalter zur Frühen Neuzeit. - Matthiesen Verlag, 2015. - 532 S.
(2018) Grygorieva, Tetiana
Review: "Paul Srodecki. Antemurale Christianitatis. Zur Genese der Bollwerksrhetoric im östlichen Mitteleuropa an der Schwelle vom Mittelalter zur Frühen Neuzeit. - Matthiesen Verlag, 2015. - 532 S.".
(Не)повсякденне життя данського дипломата в Росії (за матеріалами подорожнього щоденника Юста Юля, 1709-1711)
(2018) Папа, Ірина
У статті проаналізовано матеріали дипломатичної місії данського дипломата Юста Юля (1709–1711 рр.), а саме подорожній щоденник, який, окрім опису мандрівки теренами Східної Європи, розповідає про особливості данської дипломатії в часи Великої Північної війни та специфіку міжнародних відносин на початку XVIII ст. Поява низки джерел, які написали дипломати-очевидці та співучасники знакових подій початку XVIII ст., була наслідком нових тактик у зовнішній політиці тогочасних правителів та їхніх таємних радників. Європейські дипломати, які перебували в закордонних місіях, дуже часто були в ролі шпигуна та етнографа-мемуариста водночас. В українських дослідженнях цей текст згадується нечасто, хоча містить цікаві "українські сюжети", які ще потребують ґрунтовного вивчення та контекстуалізації. Звернення до окремих сюжетів і тем, які ще не стали предметом наукових студій, є нагодою для застосування підходів історичної антропології, культурної історії загалом та культурної історії тревелогів зокрема. У цій статті зосереджено увагу на описі повсякденного життя данського посла як невідокремної частини дипломатичної місії до Росії: перебування при дворі Петра І та мандрівки теренами Російської держави, Гетьманщини і Речі Посполитої.
Проблема осмислення травми в радянському споживанні у 1920-1930-ті роки
(2018) Скубій, Ірина
У статті досліджено проблеми радянського споживання у 1920–1930-ті роки крізь призму травматичного досвіду та його рефлексії. Для розкриття прихованих аспектів споживчих практик "нової радянської людини" використано теоретичну конструкцію "травматичного досвіду". Залучення методологічного інструментарію дослідження емоцій та травми дало змогу виявити негативні спогади в індивіда про повсякденне споживання. Проаналізовано такі травматичні практики, як купівля і "діставання" товарів, стояння в чергах, втрата часу тощо. З’ясовано, що травматичний досвід споживання сформував "уявну спільноту" людей, які були об’єднані навколо спільних проблем матеріального забезпечення.
Наративи Великого Голоду: погляд з обох боків Перекопу
(2018) Кислий, Мартін-Олександр
Після анексії Кримського півострова стало очевидним, що Крим не був і не є вписаним в український історичний наратив. Так само тема Голодомору, яка посідає важливе місце в українській історіографії, обмежена територіально. З огляду на відсутність досліджень, присвячених подіям 1932–1933 рр. на території Криму, в статті розглянуто можливість існування голоду на цих теренах та на матеріалах спогадів висвітлено міграції населення з материкової частини України до Криму під час голоду 1932–1933 рр. Також запропоноване дослідження має справу з пам'яттю кримських татар про Голодомор.
Товариство імені Григорія Квітки-Основ'яненка в громадсько-політичному житті Харкова
(2018) Орел, Юлія
У статті розкрито питання створення і діяльності Українського літературно-художнього і етнографічного товариства імені Григорія Квітки-Основ’яненка в Харкові у 1912–1916 рр. Проаналізовано, як змінювалися напрями діяльності та склад членів товариства. Розкрито значення товариства як осередку українського культурно-політичного життя Харкова. Публікується документ про діяльність українських організацій у Харкові напередодні революції.
Родини мешканців села Давидівка Пирятинської протопопії (за даними сповідного розпису 1765 р.)
(2018) Дудка, Світлана
Статтю присвячено проблемі демографічного розвитку козацької держави Гетьманщини наприкінці ранньомодерного часу, а точніше локальній історії родини тогочасного традиційного суспільства. У центрі дослідницької уваги – сім’я та мережа родинних зв’язків мешканців села Давидівка Яблунівської сотні Лубенського полку – одного з типових українських сіл Гетьманщини другої половини XVIII ст. У статті на основі облікових даних сповідного розпису 1765 р. проаналізовано показники загальної та середньої населеності домогосподарств і чисельності родин, поколінний склад, типологію і структуру сімейних утворень різних груп сільського соціуму Давидівки – духовенства, козаків і селян. В основу дослідження покладено найпоширенішу в сучасній історико-демографічній науці класифікацію родинних домогосподарств британського історика Пітера Ласлетта. Встановлено, що в Давидівці у 1765 р. прості нуклеарні сім’ї значно поступалися за чисельністю складним формам сімейної організації.
Залишені напризволяще: солдатки Києва на початку Першої світової війни
(2018) Бетлій, Олена
Перша світова війна змінила ґендерні ролі, структуру родин, практики та уявлення про участь жінок у війні. Попри те, що після демобілізації чоловіки повернулися на свої робочі місця, витиснувши з обмеженого ринку праці жінок, набутий у війні досвід сприяв подальшій жіночій емансипації впродовж усього ХХ ст. Завдяки розвитку міської та жіночої історії чимало проблем, пов’язаних із жіночим досвідом у період Першої світової війни (насамперед у Західній Європі), досліджено. У цій статті зроблено спробу зосередитися лише на одному аспекті, який, на думку авторки, досі залишається поза увагою істориків. Йдеться про вивчення становища дружин призовників, які після мобілізації чоловіків залишалися в місті напризволяще. Цю проблему вивчено у статті на прикладі Києва. На початку війни такі жінки зрідка мали можливість іти працювати. Більшість із них не мали досвіду роботи і часто не знали жодного ремесла. Якщо жінка залишалася з малолітніми дітьми, то вона не могла заробляти навіть поденними роботами. У таких випадках виживання родини залежало від матеріальної допомоги, яку могли надавати державні інституції, Церква та благодійні організації. У статті розглянуто історіографічні тенденції у вивченні проблематики, охарактеризовано жіноче населення Києва та соціальну політику щодо солдаток на початку війни в Російській імперії. Основна ж частина статті присвячена вивченню прохань, надісланих дружинами призовників Київському Свято-Володимирському братству при Володимирському соборі у серпні – грудні 1914 р. Авторка пропонує розглядати подання цих прохань у рамках аґентності жінок у роки війни. Аналізуючи тексти, вона звертає увагу на умови проживання жінок, джерела та розмір матеріальної допомоги, види робіт, які могли виконувати жінки тощо. Авторка доводить, що клопотання про допомогу є неоціненним джерелом для вивчення жіночої історії початку війни, і доходить висновку, що жінки використовували прохання як інструмент у виробленні нових стратегій виживання.
З документів до історії Києво-Могилянської академії ХVІІІ ст.
(2018) Мицик, Юрій
У публікації представлено документи з фондів Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, що стосуються історії Києво-Могилянської академії ХVІІІ ст. і до цього часу не були введені до наукового обігу. У супровідному тексті наведено невідомі факти біографій вихованців Києво-Могилянської академії.
Лютнева революція 1917 року на периферії: поведінка киян у дні повалення монархії
(2018) Скороход, Ольга
Фокус статті спрямований на дослідження поведінки населення Києва в період піка Лютневої революції, з 28 лютого до 3 березня 1917 р. Для Києва цей період є часом між отриманням 28 лютого першої офіційної телеграми з Петрограда про революцію та публікацією в міських газетах офіційного повідомлення про повалення монархії 3 березня. Поруч із циркулюванням чуток помітна схильність населення міста до документального підтвердження інформації. Це відбувалося у формі поширення телеграми з Петрограда, пошуку друкованих оголошень про події або отримання новин від гласних Київської міської думи, редакцій газет та офіційних осіб. У висловленні ставлення до подій та формування революційного дискурсу каталізатором стали громадські організації. Представники влади прагнули вживати заходів задля убезпечення від можливих антиреволюційних виступів. Спостерігалася конкуренція між Київською міською думою та командуванням Київського військового округу за вплив на формування громадської думки щодо зміни влади.
Поліетнічна структура Російської імперії на ментальних мапах британців XVIII ст. (за матеріалами подорожнього щоденника Едварда Деніела Кларка)
(2018) Холтобіна, Неллі
У цій статті вперше представлено джерело, яке досі не використовувалося в українських історичних студіях, – щоденник англійського дослідника Едварда Деніела Кларка. На зламі XVIII–XIX ст., незважаючи на напружені відносини між Британською та Російською імперіями, англієць Е. Д. Кларк зі своїм компаньйоном вирушає в подорож, під час якої, окрім інших країн, відвідує і Росію. У цій статті основну увагу звернено на те, як автор щоденника описав деякі народи, які мешкали на безмежних теренах цієї держави (зокрема росіян, малоросіян, козаків, черкесів, калмиків і татар). Розглянуто суб’єктивні оцінки Е. Д. Кларка, які є цікавими для аналізу того, як Російська імперія була репрезентована в Британії. Саме на основі цих даних реконструйовано певну етнічну картину населення.
Більше ніж путівник: емоційний відгук і особисті враження від мандрівок до Києва в подорожніх записках зламу XVIII-XIX ст.
(2018) Диса, Катерина
У статті на прикладі подорожніх записок трьох авторів: німецького лікаря Оттона фон Гуна, російського письменника-сентименталіста Владіміра Ізмайлова та російського князя Івана Михайловича Долгорукова, які відвідали Київ на початку ХІХ ст., розглянуто ті риси записок, що відрізняють їх від путівників, які з’являться трохи пізніше – в середині ХІХ ст. Попри деякі спільні аспекти, як-от місця, обов’язкові для відвідання, захоплення святинями і старовиною, ці два різновиди подорожньої літератури мали і значні відмінності. Адже кожен із мандрівників мав власний порядок денний, що визначав унікальність його маршруту. А найголовніше – подорожні записки, на відміну від путівників, фіксували живу реакцію людей на те, що вони бачили в місті. Ця реакція залежала від багатьох факторів: віку, характеру, особистих уподобань мандрівника. Окрім того, подорожні записки відображали повсякденні практики міста і містян, а також особисті спостереження і враження від них подорожнього.
Уряд ката в Гетьманщині середини XVIII ст.
(2018) Сапронов, Андрій
У статті здійснено спробу окреслити основні засади роботи ката в Гетьманщині в середині XVIII ст. (принцип рекрутування, розмір плати, термін служби). Ката розглянуто насамперед як посадову особу, службовця, урядника, елемент системи правосуддя – виконавця тортур, тілесних покарань чи смертної кари. З огляду на те, що катівське ремесло було поширене на території всього Європейського континенту, спершу проаналізовано окремі аспекти функціонування професії в Європі: час та причини виникнення, службові та додаткові обов’язки ката, ставлення до нього, термін служби. Досліджено визначення становища ката, його адміністративно-правовий статус у правничих джерелах Гетьманщини: Литовських статутах, "Правах, по которымъ судится малороссійскій народъ". Останній документ врегульовував порядок проведення допитів, використання тортур, процедуру виконання смертної кари та розмір зарплатні містра. Також проаналізовано записи в актових книгах другої половини XVII – початку XVIII ст., в результаті зроблено висновок, що кат був не єдиною особою, котра здійснювала тортури над злодіями, у цих документах є неодноразові згадки про покарання порушників міськими слугами (осавульцем або сотським), проте смертну кару виконував лише кат.
Рецензія на: Максим Яременко. Перед викликами уніфікації та дисциплінування: Київська православна митрополія у XVIII столітті. - Львів : Видавництво УКУ, 2017. - 272 с.
(2018) Волошин, Юрій
Рецензія на книгу: "Максим Яременко. Перед викликами уніфікації та дисциплінування: Київська православна митрополія у XVIII столітті. - Львів : Видавництво УКУ, 2017. - 272 с.".
Спільна історія та віра Русі й Московії у чолобитних київських ієрархів до московських царів і московських патріархів (1620–1680-ті роки)
(2019) Мотуз, Марія
Наприкінці XVI – на початку XVII ст. зароджуються контакти між православним населенням Речі Посполитої і населенням Московського царства. До московських правителів, зокрема, зверталися православні шляхтичі та представники руського духовенства з проханнями надати допомогу у боротьбі з римо-католиками й уніатами. Перша задокументована згадка про подібні посольства представників Київської митрополії припадає на 1583 р., коли до Москви прибули ієромонах та старці Києво-Печерського монастиря. Активізувалися ці контакти після невизнання польським королем Сиґізмундом ІІІ відновленої 1620 р. вищої православної ієрархії. Відтепер представники Київської митрополії шукали матеріальної допомоги з боку московського царя. Саме до Москви вони відправляли посольства і надсилали чолобитні з проханнями про милостиню. Натомість в очах представників царського двору київські прохачі, які і все руське населення Речі Посполитої, були єретиками. Подібне ставлення спонукало київських прохачів вдаватися у своїх листах до різноманітних стратегій, які б переконали царя у необхідності надати допомогу православним монастирям і церквам Речі Посполитої. Серед таких риторичних засобів та формул-кліше можна, зокрема, згадати апеляції до спільної історії та віри Русі й Московії. У цій статі буде зроблено спробу охарактеризувати цей риторичний засіб та проаналізувати, в яких випадках і наскільки вдало київські ієрархи використовували подібні риторичні засоби.
Слово головної редакторки
(2019) Шліхта, Наталія
Передмова до другого тому журналу "Наукові записки НаУКМА. Історичні науки" (2019 р.)
Дисидентський рух на Сумщині в 1960 – на початку 1980-х рр.: особистості, ідеї, напрями діяльності
(2019) Рожкова, Людмила
У статті висвітлено основні аспекти дисидентського руху на Сумщині в 1960 – на початку 1980-х рр. Автор акцентує увагу на регіональних особливостях дисидентського руху. Проаналізовано творчість письменників-"шістдесятників" як явища національно-культурного та суспільно- політичного життя, їхній внесок у правозахисний рух. Визначено напрями та ідеологію дисидентського руху, зокрема ідеологічну спрямованість творчості "шістдесятників" Сумщини. Досліджено форми діяльності дисидентів на теренах Сумщини. Охарактеризовано участь уродженців Сумщини у діяльності українських та загальносоюзних правозахисних організацій. Розглянуто, яким чином реагували на діяльність дисидентів керівництво обласної організації Компартії України та радянські спецслужби (КДБ), як позначилася на творчій, професійній діяльності та приватному житті "шістдесятників", правозахисників їхня участь у дисидентському русі.
Витворення "нової людини" в контексті реформи середньої освіти в СРСР 1958 року
(2019) Асанішвілі, Микола
Ідея створення "нової людини" була притаманна радянським керманичам протягом усього існування СРСР. Задля виховування людини керівники держави застосовували різні методи, починаючи від репресій у найширшому розумінні цього явища, і закінчуючи насаджуванням моральних категорій та правил, які мали на меті конструювання людської реальності. Автор цієї статті доводить на прикладі шкільної реформи використання репресивного апарату щодо школярів та вчителів під час змін середньої освіти в СРСР 1958 р. Мета статті зумовлена поділом історії СРСР на різні періоди. Такий підхід небезпечний тим, що науковці шукають унікальне та відмінне в кожному відрізку "радянського часу", при цьому часто нехтуючи явищем "тоталітарного", яке було притаманно всім періодам СРСР. Експеримент 1958 р. над загальноосвітньою школою мав виховати "радянську людину". Оскільки в офіційному дискурсі "радянський" означало – "колективний", "робітничий", школу зробили закритою системою, в якій мали виховувати ці якості. через навчальні плани та програми змінили мову, зовнішній вигляд та простір. Також школярів і вчителів інтегрували в колективи підприємств і колгоспів задля отримання практичних навичок. Однак такий експеримент породив практики відторгення та несприйняття шкільної реформи усіма залученими акторами. Результати дослідження дають змогу в широкому сенсі зрозуміти, що період "відлиги" не означав відмову від сталінських тоталітарних практик, як публічно заявляли тодішні лідери країни. Ці практики упокорення та виховання постали у нових формах, через насаджування моральних категорій. Важливим результатом шкільної реформи 1958 р. була зміна соціальної стратифікації СРСР 1970–1980-х рр. Причиною цього був "штучний бар’єр" у вигляді реформи, який заважав громадянам здобути вищу освіту.
Поради про репродукцію у медичних текстах у ранньомодерній Україні
(2019) Диса, Катерина
Ранньомодерна медицина все ще багато в чому спиралася на медичну традицію класичної античності з її вірою в існування чотирьох гуморів, які нібито домінували у тілах людей і впливали на здоров’я і хвороби. Саме в такому контексті уявляли і процеси, пов’язані з репродукцією. Багато медичних текстів, як друкованих, так і рукописних, що їх використовували на ранньомодерних українських землях, у своїх рекомендаціях про репродукцію та репродуктивне здоров’я чоловіків і жінок дотримувались принципів гуморальної медицини. Ці рекомендації зверталися до багатьох проблем, зокрема ускладнень із зачаттям та нерегулярних місячних у жінок. Медичні поради, назагал, були доволі щедрі, коли йшлося про проблеми із репродукцією. Якщо не спрацьовував один метод, то ці тексти завжди мали ще багато інших на вибір. Наприклад, деякі тексти зверталися до ренесансної неоплаточнічної традиції і рекомендували засоби симпатичної магії та інших видів природної магії. Згідно з цими рекомендаціями, деякі дні й деякі види їжі вважали небажаними для людей, які прагнули зачати дитину, але були й такі, що навпаки нібито сприяли зачаттю. У ранньомодерних медичних текстах жінок частіше, ніж чоловіків, вважали неплідними чи принаймні саме з ними пов’язували заваду до успішного зачаття. Наприклад, однією із найбільших проблем жіночого репродуктивного здоров’я вважали нерегулярні місячні, про що розлого писали майже всі медичні порадники. Отже, маємо приклад того, як медичний дискурс конструював і контролював людські тіла, особливо жіночі.
Основні поняття синтези "Dzieje Polski w zarysie" (1879) Міхала Бобжинського
(2019) Ковшун, Лілія
У статті автор розглядає поняття, вжиті представником краківської історичної школи Міхалом Бобжинським (1849–1935) у своєму основному наративі, виданому у 1879 р., – синтезі "Dzieje Polski w zarysie". Методом підрахунку частотності вжитку автор виділяє основні лексичні маркери та дає їм коротку характеристику. Найбільш вживаними є поняття "народ" у розумінні політичної нації, а також "врядування" і "сила". Саме ці терміни зумовили ставлення до історичного наративу як до політичної програми Бобжинського серед критиків та історіографів. Цікавою знахідкою автора є те, що Бобжинський рідко використовує концепт "сильної влади", віддаючи однозначну перевагу "сильному правлінню" і підкреслюючи таким чином першочергову потребу в організації держави, а не в авторитетній постаті на її чолі. Крім належного врядування, в основі розвитку держави лежать "єдність" і "праця", яка може набирати різних форм залежно від вимог доби та суспільної користі. Лише ті правителі, які змогли поєднати ці три ідеї в своїй політиці, забезпечили досягнення прогресивних "цілей", що, за означенням Бобжинського, є спільними для держави, народу та того, хто їх очолює, і сприяють розвитку "цивілізації".
Джерела до історії Церкви в повоєнній Україні: досвід історико-антропологічного дослідження
(2019) Шліхта, Наталія
У статті охарактеризовано основні групи джерел для історико-антропологічного дослідження життя Церкви "під комунізмом" на прикладі Російської Православної Церкви та насильницьки "возз’єднаної" з нею греко-католицької громади в повоєнній Українській РСР середини 1940-х – початку 1970-х рр. Також надано характеристику архівним сховищам і фондам як в Україні, так і за кордоном, де зберігаються ці джерела. Авторка прописує методологічні засади дослідження і вибудовує аналіз з урахуванням сучасних дискусій щодо джерельної цінності та достовірності текстів радянської доби. Значне розширення дослідницьких питань, а тому і джерел, що дають змогу їх вивчити, є одним із наслідків застосування історико-антропологічного підходу до дослідження "радянського" загалом і життя Церкви в радянській державі зокрема. Залучення найрізноманітніших джерел – від офіційних документів до его-свідчень, від статистичних матеріалів до усноісторичних інтерв’ю, від періодичних видань до "листів у владу" – водночас стає своєрідним викликом, адже дослідник має розуміти характер кожної з групи джерел і володіти методологічним інструментарієм для їхнього аналізу.

Browse

Browsing Наукові записки НаУКМА. Історичні науки by Issue Date

Results Per Page

Sort Options