Кіно-Театр. 2005. №4

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/25819

Browse

Now showing 1 - 20 of 30

10 років журналу Кіно-Театр
(2005)
12 травня "Кіно-Театр" відзначив своє 10-річчя. В Науковій бібліотеці НаУКМА було розгорнуто виставку видань, випущених редакцією за 10 років, в т.ч. 59 чисел журналу, рецензії на них, фотоматеріали. На святкування в Галерею мистецтв прийшли діячі кіно і театру. Серед виступаючих - Ада Роговцева, Едуард Митницький, Олексій Веронський , Борис Савченко, Віктор Гресь, Михайло Іллєнко, Олександр Коваль, В'ячеслав Криштофович, Сергій Маслобойщиков, Олесь Санін, Владислав Корнійчук, Сергій Тримбач, Вадим Скуратівський, Людмила Лемешева, Євген Сивокінь, Тарас Томенко. Ведуча - Л. Кадирова.
Визнання в Болгарії
(2005)
У травні в Болгарії відбувся фестиваль європейської копродукції, де були представлені болгарські фільми, які продукуються за державний кошт, але в копродукції з європейськими країнами.
"Весняний Георгій"
(2005)
В Києві усьоме відбувається фестиваль фільмів правозахисної тематики країн СНД "Весняний Георгій".
Олена Бойко перед новим фільмом
(2005)
Зачин народної казки "Курочка ряба", з якого починають знайомство зі світом казок найменшенькі українці, взяла у назву свого нового фільму Олена Бойко , недавня випускниця Університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого.
"Невидима фортеця"
(2005)
Дмитро Лазорко завершив роботу над документально-ігровим фільмом "Невидима фортеця". Йдеться про фортецю Ктотлебена, збудовану 1857 року в Керчі. Це місце має багату військову історію
"В моїм завершенні - початок мій"
(2005)
Виставу Київського Молодого театру за сюжетом трагедії Фрідріха Шиллера "Марія Стюарт" (режисер Станіслав Мойсеєв) запрошено на цьогорічний фестиваль "Міжнародні дні Шиллера" в Мангаймі.
"Наталка-Полтавка" повертається
(2005)
У Національному театрі ім. І.Франка відбулася прем'єра знаменитої "Наталки-Полтавки" (за І.Котляревським та М.Лисенком).
Терапія сміхом. Сміхотворець Микола Яковченко
(2005) Іванишина, Лариса
У статті представлено огляд видання "Сміхотворець Микола Яковченко", присвяченого життєвому та творчому шляху видатного українського комедійного актора. Через призму спогадів колег, режисерів, митців та рідних розкривається феномен "магнетизму" Яковченка, його здатність зберігати оптимізм і дарувати радість глядачам навіть у найтемніші часи та попри особисті життєві трагедії. Особлива увага приділена органічному артистизму актора, його ролям у театрі та кіно, а також вмінню перетворювати буденність на свято. Текст підкреслює значення сміху як засобу національної та психологічної саморегуляції, проводячи паралель між анекдотичними ситуаціями сучасності та невмирущою творчою спадщиною митця.
Лідія Данильчук. Шлях до...
(2005) Данильчук, Лідія; Левченко, Олена
Інтерв'ю присвячене творчому шляху видатної української актриси Лідії Данильчук — співзасновниці творчої майстерні «Театр у кошику». У розмові висвітлено етапи її професійного становлення: від перших декламацій новел Стефаника у рідному селі та навчання у Хусті й Києві до роботи в Одеському музично-драматичному театрі та львівському Театрі імені Леся Курбаса. Актриса відверто розповідає про протистояння радянській театральній рутині, ідеологічний тиск КДБ через українську мову, творчі пошуки в еміграції та доленосну зустріч із режисером Іриною Волицькою. Особливу увагу приділено роботі над знаковими виставами за творами Василя Стефаника та Лесі Українки, які стали основою авторського інтелектуального театру актриси. Інтерв’ю взяла Олена Левченко.
День України
(2005)
4 червня на польському телеканалі "Культура" відбувся Український день.
"Пролог"-2005
(2005)
З 10 по 15 травня 2005 року в приміщенні Національного Будинку кіно відбувся шістнадцятий міжнародний фестиваль студентських кіноробіт "Пролог", який був заснований на базі кінофакультету КДІТМ імені І.Карпенка-Карого.
Сприйняття кінотворчості Олександра Довженка в Польщі
(2005) Даберт, Доброхна; Булаховська, Юлія
У статті детально аналізується історія знайомства польського глядача та критиків із кінематографічною і літературною спадщиною Олександра Довженка. Автор досліджує причини слабкої обізнаності польської публіки з фільмами режисера у поствоєнний період, що обмежувалася елітарними переглядами "Землі" та "Мічуріна". Окрему увагу приділено публікаціям сценаріїв, щоденників та кіноповістей Довженка у польській періодиці ("Kino", "Dialog", "Ekran"), які компенсували брак візуального досвіду. На основі праць провідних польських кінознавців (Є. Тепліца, Р. Дрейер-Сфард, Є. Плажевського) висвітлюється еволюція оцінок довженківського стилю: від визнання його поетичного ліризму та "пантеїзму" до пізніших дискусій про пропагандистський характер творів у контексті радянської ідеології. (Переклала з польської Юлія Булаховська)
Без глянцю і макіяжу
(2005) Брюховецька, Лариса
Стаття присвячена глибокому аналізу конфлікту між "глянцевим" фасадом українського шоу-бізнесу та суворою реальністю вітчизняного кінематографа. Автор роздумує над парадоксом: доки державний та комерційний сектори плекають "комплекс меншовартості", намагаючись вразити Європу розкішшю (на прикладі Євробачення), молоді режисери — Ігор Стрембицький та Тарас Томенко — здобувають найвищі світові нагороди (Каннська "Золота пальмова гілка", призи "Берлінале"), звертаючись до тем знедоленості та людського болю. У статті проводиться паралель між сучасним українським кіно та італійським неореалізмом, де головною цінністю постає людина, а не спецефекти. Автор застерігає від ігнорування цих успіхів та підкреслює, що справжнє визнання України у світі приходить через чесне мистецтво, а не через імітацію західного споживання.
Юрій Одинокий: "Я роблю свої вистави для глядачів"
(2005) Одинокий, Юрій; Кузнєцова, Жанна
В інтерв'ю (травень 2005 року) режисер Юрій Одинокий розкриває творчу кухню створення вистави "Брати Карамазови", яка стала значною подією в театральному житті Києва. Автор постановки розповідає про чотирирічну роботу над текстом Ф. Достоєвського, специфіку інсценізації та свідомий вибір протагоністом Івана Карамазова. Режисер обґрунтовує своє бачення "віри" як центральної теми роману, аналізує акторські роботи (зокрема співпрацю з Богданом Ступкою) та взаємодію з художником А. Александровичем-Дочевським. Особлива увага приділяється питанню катарсису як головної мети вистави, а також проблемам збереження художньої якості постановки в репертуарному театрі після прем'єри.
Донецьк: сім кроків за горизонт
(2005) Брюховецька, Лариса
Стаття є розлогим нарисом-дослідженням "творчого вибуху" Донецького українського музично-драматичного театру на межі XX–XXI століть. Автор розкриває стратегію успіху колективу в переважно російськомовному промисловому регіоні, аналізуючи шлях від "непізнаного об’єкта" до володаря Національної премії імені Тараса Шевченка за виставу "Енеїда". У центрі уваги — постать художнього керівника Марка Бровуна, який поєднав талант адміністратора та митця для створення сучасного менеджменту, формування зіркового акторського ансамблю (зокрема Андрія Романія) та залучення провідних режисерів (Віктора Шулакова, Андрія Бакірова). Текст детально описує репертуарну політику театру, яка базується на синтезі музики, драми та високої енергетики, що дозволяє українській класиці та сучасним європейським п’єсам збирати аншлаги.
Брати Карамазови
(2005) Селіванова, Вікторія
У статті аналізується тріумф вистави "Брати Карамазови" на премії "Київська Пектораль", де постановка здобула перемоги майже в усіх головних номінаціях (режисура, чоловіча та жіноча ролі, сценографія, дебют). Автор статті піддає сумніву доцільність такої "надуваги", розглядаючи її як симптом кризи театральної критики та рецепції. Вистава трактується як спроба реанімації "великого стилю" та академічної монументальності, що, на думку критика, входить у резонанс із застарілими "імперськими" кодами та тоталітарною естетикою. Попри високу оцінку окремих акторських робіт (О. Богдановича та В. Спесивцевої), загальне вирішення вистави критикується за надмірну літературність, відсутність цілісного ансамблю та тяжіння до кітчу в масових сценах.
Несвоєчасні роздуми про політичне кіно (фільми про Помаранчеву революцію)
(2005) Брюховецька, Ольга
У статті аналізується стан українського документального кіно крізь призму подій осені 2004 року. Автор розглядає Помаранчеву революцію не лише як історичну подію, а й як комерційний бренд ("експортний продукт") та потужний імпульс для кінематографа. У тексті протиставляються два типи документалістики: офіціозна ("Україна: прорив до демократії"), що подає події як революцію "зверху" та ігнорує гострі кути, і конструктивістська , побудована на принципах вертовської "Кіноправди" та агресивного монтажу. Особлива увага приділяється психоаналітичному розбору політичного дискурсу, де обмовки та жести політиків (Януковича, Сівковича, Ківалова) стають ключем до розкриття несвідомих істин тогочасного процесу. Стаття завершується філософськими роздумами про "мить надії" та здатність кіно муміфікувати час, зберігаючи емоційний досвід Майдану від ідеологічного забуття.
Один поворот ключа
(2005) Брюховецька, Лариса
У статті аналізується творчий метод майстра об’ємної анімації Олега Педана на прикладі його стрічки "Ключ". Автор розглядає сюжет фільму як своєрідну антиутопію та "екологічну казку", де з відпрацьованих деталей годинникових механізмів народжується залізна потвора, що загрожує місту. Особлива увага приділяється унікальності художнього вирішення: використанню персонажів ручної роботи, майстерному володінню об’ємами та простором без залучення комп’ютерної графіки. Режисер постає як віртуоз-винахідник, що одухотворює світ речей, наділяючи механічні об’єкти індивідуальністю та емоціями, що наближає його роботу до традицій середньовічних майстрів-ремісників.
Ада Роговцева: "Театр не повинен бути машиною..." : [інтерв'ю]
(2005) Роговцева, Ада; Кандинська, Віра
В інтерв’ю народна артистка України Ада Роговцева роздумує над природою акторської професії, визначаючи її не лише як долю, а як фах, що вимагає граничної щирості та емоційної відкритості. Актриса ділиться спогадами про свої перші кроки в мистецтві, навчання в інституті імені І. Карпенка-Карого та знакові ролі в Театрі російської драми імені Лесі Українки, зокрема у виставі "Останні", що стала іспитом на професійну зрілість. Особливу увагу приділено етичним аспектам колективної творчості, складнощам взаємин із режисерами та партнерами по сцені, а також драматичному рішенню залишити рідний театр після 35 років роботи. Текст розкриває внутрішній світ митця, для якого інтуїція та вірність власним принципам є дорожчими за професійний конформізм.
Фандорін зачиняє двері
(2005) Гриньок, Інетта
"Блискуча детективна інтрига розгортається на тлі парадних фасадів та засніжених алей старої Москви, у розкішних вітальнях та темних закутках. Високопосадовці, банкіри, терористи, загадкові красуні та крадії перетворюють політичні вбивства кінця XIX століття у захоплююче видовище". "Ігри скінчились. Тепер справжній Фандорін у справжній справі". "Екранізація кращого роману Бориса Акуніна".

Browse

Browsing Кіно-Театр. 2005. №4 by Issue Date

Results Per Page

Sort Options