Том 2 № 1 (2025)
Permanent URI for this collection
Browse
Browsing Том 2 № 1 (2025) by Issue Date
Now showing 1 - 11 of 11
Results Per Page
Sort Options
Item Глобальні виклики для формування трендів розвитку національних систем вищої освіти у світі: політологічний вимір(2025) Студілко, МаксимУ статті узагальнено глобальні виклики людства, які зумовлюють відповідні новітні тренди в розвитку національних систем освіти. Автор, спираючись на Звіт Всесвітнього економічного форуму про глобальні ризики 2024, наголошує, що вісім із тридцяти чотирьох ризиків протягом найближчих двох років матимуть соціальні наслідки, а саме: поляризація суспільства, відсутність економічних можливостей, вимушена міграція, порушення прав людини, недостатня громадська інфраструктура та послуги, інфекційні хвороби, хронічні захворювання і стан здоров’я, безробіття. На підставі аналізу Звіту Міжнародної організації праці "Зайнятість і соціальні перспективи у світі: тенденції 2023 року" автор виокремив виклики світового ринку праці, які мають бути враховані у формуванні трендів розвитку національних систем освіти: дефіцит гідної праці, уповільнення глобального зростання зайнятості, нагальна потреба у зростанні продуктивності праці в країнах з високими темпами старіння населення, пришвидшення змін у вимогах підприємств на глобальному ринку праці до навичок працівників, збереження нерівності в доступі до вищої освіти в різних регіонах світу, зростання потреби в запровадженні політики залучення до ринку праці жінок і маргіналізованих груп, забезпечення державної підтримки доступу до освіти для масштабних потоків біженців та шукачів притулку в приймаючих країнах, скорочення джерел фінансування освіти. У висновку автор узагальнює перелік новітніх трендів розвитку національних систем освіти у світі, які формуються у відповідь на розглянуті у статті виклики, а саме: глобалізація та інтернаціоналізація вищої освіти, розвиток гнучких форм освіти протягом життя, реформування освіти для біженців та шукачів притулку, цифровізація та впровадження революційних технологічних інновацій в освітньому секторі, широкомасштабна експансія (масовізація) вищої освіти в країнах Глобального Півдня.Item Становлення форматів взаємодії України та євроатлантичної спільноти в контексті російсько-української війни (період: лютий 2014 – лютий 2022)(2025) Бузаров, АндрійУ статті проаналізовано процес зближення України зі структурами та країнами євроатлантичного безпекового простору в умовах протидії російській агресії. Контекст російсько-української війни вимагає додаткового вивчення, зокрема простеження динаміки та аналізу всього діапазону процесів взаємодії України з євроатлантичною спільнотою. Прокоментовано також спектр різних понять, використаних у механізмі взаємозв’язку між Україною та країнами євроатлантичної спільноти, зокрема в умовах війни, – на законодавчому, політичному, інформаційному та академічному рівнях. З’ясовано, що станом на 2021 рік спостерігалась еволюційна динаміка розвитку інституту стратегічного партнерства в контексті конкретизації цього поняття у Стратегії національної безпеки 2020 року та Стратегії зовнішньополітичної діяльності 2021 року. В обох документах виокремлено різні групи країн – стратегічних партнерів України, але чітко не визначено, чим ці групи відрізняються. Розгляд цих аспектів дає змогу глибше зрозуміти філософію взаємодії України та євроатлантичної спільноти.Item Трансформація безпекової ситуації в Центральному Сахелі після завершення операції "Бархан"(2025) Олійник-Дьомочко, МартаУ статті всебічно розкрито тему зміни безпекової ситуації в субрегіоні Центрального Сахелю, до якого входять Малі, Буркіна-Фасо та Нігер, після завершення операції "Бархан" у 2022 р. Особливу увагу приділено зоні Ліптако-Гурма – головній арені для таких терористичних угруповань, як "Джамаат Нусрат аль-Іслам валь-Муслімін» (JNIM), філії «Ісламської держави" "Аль-Каїда" та "Боко Харам". Висвітлено причини поширення тероризму, зокрема наслідки війни у Лівії, вплив етнічних конфліктів і слабкість державної влади. Зроблено аналіз архітектури безпеки в регіоні під час та після операції «Бархан», виокремлено чинники, які зумовлювали обмежену ефективність контртерористичної діяльності у 2014–2022 рр., досліджено, чому та як саме змінився підхід до гарантування безпеки в регіоні. Окремо розглянуто вплив на регіон найманців з російського збройного формування "Африканський корпус", головні чинники нинішнього зростання терористичної загрози, роль військових режимів і наслідки створення Конфедерації держав Сахелю. У заключній частині статті виокремлено три основні групи стратегічних орієнтирів, необхідних для врегулювання кризи в Центральному Сахелі: поліпшення безпекової ситуації, забезпечення сталого розвитку та сприяння економічному зростанню. Визначено основні напрями дій у кожній з цих сфер, серед них: створення регіональної архітектури безпеки під проводом африканського органу, посилення спроможності армій країн регіону, залучення іноземних інвестицій, розвиток інфраструктури у слаборозвинених регіонах, боротьба з безробіттям молоді та підтримка малого й середнього бізнесу. Реалізація цих напрямів дасть змогу стабілізувати ситуацію в регіоні, зміцнити інституції, зменшити рівень терористичної активності та забезпечити довготривалу стабільність і розвиток. У статті використано такі методи: компаративний та історичний аналіз, системний підхід, кейс-стаді, методи моделювання та прогнозування.Item Дослідження і світові тенденції змін у державних політиках у сфері вищої освіти(2025) Шкурат, МаріяУ статті проаналізовано ключові глобальні тенденції, що впливають на систему вищої освіти, зокрема цифровізацію, використання штучного інтелекту, інтернаціоналізацію, забезпечення безпеки й інклюзивності, а також інтеграцію принципів сталого розвитку. Розглянуто вплив пандемії COVID-19 як визначального каталізатора цифрової трансформації в навчанні та організації освітніх процесів. Досліджено низку викликів, пов’язаних із забезпеченням якості онлайн-навчання. Окрему увагу приділено використанню штучного інтелекту як чинника, що сприяє трансформації освітніх процесів, зокрема через автоматизацію адміністративних функцій або персоналізацію навчальних траєкторій студентів. Штучний інтелект відкриває нові можливості для інтерактивного навчання, створення адаптивних навчальних платформ та аналізу великих масивів освітніх даних, що дає змогу більш ефективно реагувати на сучасні потреби. Водночас це зумовлює виникнення етичних викликів, як-от необхідність запобігання академічним порушенням, пов’язаним із недобросовісним використанням генеративних мовних моделей. Додатково постають правові питання щодо захисту конфіденційності даних студентів і впливу автоматизованих рішень на академічну доброчесність загалом. Інтеграція штучного інтелекту в освітній процес потребує комплексного підходу, що враховує технічні, етичні та правові аспекти. Проаналізовано роль інтернаціоналізації в адаптації освітніх програм до глобальних стандартів і підвищення конкурентоспроможності університетів. Реалізація антикорупційних стратегій, зокрема цифровізація державних послуг і забезпечення правового захисту викривачів, є основними складниками підвищення прозорості та ефективності управління у сфері вищої освіти. Інтеграція інноваційних технологій, міжнародних стандартів та принципів доброчесності сприяє сталому розвитку системи вищої освіти.Item Оцінювання ефективності соціального впливу як ключового інструменту управління соціальними підприємствами(2025) Гуцол, Денис; Якимова, НаталіяУ статті досліджено проблему оцінювання ефективності соціального впливу як ключового інструменту управління соціальними підприємствами. Актуальність теми зумовлена зростанням ролі соціального підприємництва в сучасних соціально-економічних умовах та необхідністю підвищення ефективності діяльності соціальних підприємств завдяки об’єктивному вимірюванню соціальних результатів. Метою статті є обґрунтування теоретичних засад і практичних інструментів оцінювання соціального впливу для вдосконалення управлінських рішень соціальних підприємств. У процесі дослідження використано комплекс методів: аналіз і синтез для огляду наукової літератури, порівняльний аналіз міжнародних підходів до оцінювання соціального впливу, метод SWOT-аналізу для виявлення сильних і слабких сторін наявних практик, а також методи кількісного та якісного оцінювання результатів. У статті розглянуто основні інструменти вимірювання соціального впливу: логічну модель, теорію змін, соціальну рентабельність інвестицій та збалансовану систему показників як інтегровану модель управління. Автори обґрунтовують, що системне оцінювання соціального впливу не лише дає змогу підвищити прозорість діяльності соціальних підприємств, а й сприяє ухваленню обґрунтованих стратегічних та операційних рішень. Наведено приклади успішних кейсів соціальних підприємств на національному та міжнародному рівнях, які демонструють практичні переваги впровадження оцінювання соціального впливу. У результаті дослідження розроблено рекомендації щодо впровадження систем оцінювання соціального впливу в управлінські процеси соціальних підприємств. Запропоновані інструменти дають змогу підвищити ефективність управління, оптимізувати ресурси та посилити соціальний результат, що в підсумку сприяє досягненню цілей сталого розвитку.Item Публічна дипломатія як стратегічний імператив зміцнення конкурентоспроможності держави в умовах трансформації світового порядку(2025) Кравчук, Наталія; Луцишин, Олег; Андрощук, ДавидДослідження ролі публічної дипломатії як інструменту "м’якої сили" в зовнішній політиці держави та стратегічного імперативу зміцнення її конкурентоспроможності є актуальним з огляду на виклики сучасного глобального розвитку та в контексті векторів трансформації світового порядку. Застосовуючи інтегрований підхід до дослідження окреслених аспектів, можна краще зрозуміти взаємозв’язок між зовнішньополітичними пріоритетами і глобальною конкурентоспроможністю держави в умовах зміни сучасного світопорядку. У статті розкрито концептуальну роль публічної дипломатії як інструменту "м’якої сили" на відміну від методів жорсткого тиску чи економічного впливу; обґрунтовано її вплив на зміцнення конкурентоспроможності держав у глобальному просторі. Аргументовано, що "м’яка сила" особливо важлива для країн, які прагнуть утвердити свої конкурентні позиції в нових геополітичних реаліях, визначити своє місце в сучасній глобальній архітектурі та долати виклики на шляху їхнього стратегічного розвитку. Показано, що в сучасному світі, де інформаційні війни, геополітичні конфлікти та багатополярність змінюють структуру світового порядку, публічна дипломатія перетворилася на стратегічний імператив, що визначає здатність держав відповідати на глобальні виклики та формувати сприятливе середовище для досягнення стратегічних цілей і конкурентних переваг. На основі аналізу рейтингу Global Soft Power Index і глобального «контекстуального фону» окреслено сильні сторони й ризики, що знижують рівень довіри та прихильності до "американського бренду" і до США як глобального конкурентоспроможного лідера. Водночас показано, що в умовах повномасштабної збройної агресії Росії "м’яка сила" і публічна дипломатія України виконують одночасно три функції в сучасному глобальному просторі – інформаційну, мобілізаційну та формотвірну. Доведено, що публічна дипломатія як інструмент «м’якої сили» є критично важливою для збереження довіри міжнародної спільноти і формування сильного позитивного іміджу України, зміцнення її конкурентоспроможності та лідерських позицій щодо гарантування безпеки. Аргументовано, що публічна дипломатія може стати стратегічним імперативом повоєнного відновлення України, забезпечуючи комунікаційну платформу для залучення інвестицій у відбудову інфраструктури, розвиток економіки та впровадження інноваційних проєктів.Item Управління мотивацією персоналу закладів вищої освіти в Україні: виклики та пріоритети в умовах війни(2025) Дороніна, ОльгаСтаттю присвячено обґрунтуванню викликів і пріоритетів управління мотивацією персоналу закладів вищої освіти (ЗВО) в Україні в умовах війни та розробленню рекомендацій щодо удосконалення цього процесу задля збереження людського капіталу університетів. Управління мотивацією персоналу закладів вищої освіти розглянуто як функціональну складову частину університетського менеджменту, що є цілеспрямованим процесом впливу на поведінку персоналу ЗВО через формування, підтримку та розвиток трудових мотивів працівників задля досягнення індивідуальних і організаційних цілей. Розкрито основні ознаки цього процесу та ключові виклики, з якими стикаються заклади вищої освіти під час управління мотивацією персоналу в умовах війни. Розглянуто п’ять видів моделей трудової поведінки працівників ЗВО та особливості їх мотивації в контексті регуляторної діяльності менеджменту. Запропоновано схему організації процесу управління мотивацією персоналу в ЗВО, що охоплює шість базових етапів у двох основних блоках: організаційному (адмініструє організаційну систему мотивації та перевіряє її ефективність) та змістовому (формує і підтримує мотивацію персоналу). Визначено такі пріоритети процесу управління мотивацією персоналу ЗВО: 1) забезпечення справедливої винагороди за працю; 2) формування конкурентоспроможної системи мотивації; 3) персоніфікація заохочення (на основі визначених індивідуальних потреб, інтересів, цінностей); 4) поєднання особистих потреб працівників, умов праці та стратегічних цілей ЗВО (або відповідного підрозділу ЗВО); 5) формування лояльності та залученості персоналу. Обґрунтовано, що ступінь реалізації цих пріоритетів може бути визначено, зокрема, під час моніторингових процесів, на основі поєднання кількісно-якісних методів оцінювання, а також завдяки комбінації зовнішнього оцінювання (з боку керівника підрозділу, ЗВО) та самооцінювання (з боку працівника).Item Особливості формування системи управління змінами в закладах вищої освіти України(2025) Сербенівська, Аліна; Ігнатьєв, ОлександрУ статті розглянуто трансформаційні зміни в економіці України, зокрема вплив цифрової економіки та воєнних дій на заклади вищої освіти (ЗВО). Наголошено на спроможності ЗВО швидко реагувати на нові виклики, оскільки це критично важливо для їхньої життєздатності і виживання. Метою дослідження є вивчення тенденцій управління змінами в ЗВО та обґрунтування концептуальних основ формування системи управління цими змінами. Акцентовано увагу на необхідності управління організаційними змінами, які передбачають трансформацію управлінської системи відповідно до вимог зовнішнього середовища. В умовах біфуркації, коли ЗВО змушені адаптуватися до зовнішніх трансформацій, особлива роль належить освіті як ключовому напряму економіки України. Україна, як і весь світ, уже майже пів століття перебуває в процесі переходу до цифрової економіки та суспільства, але нині темп змін пришвидшився через розгортання цифрової інфраструктури, розповсюдження смартфонів, які створюють умови для всеохопної комп’ютеризації, та генерацію величезних обсягів інформації всіх видів. Ці зміни перетворили дані на стратегічно важливий актив. Ідеться про зміну глобального соціально-технологічного укладу, наслідком якого є повне переформатування звичних нам систем, формування нових соціальних та економічних стратегій суб’єктів господарювання різного рівня. Одночасно змінюється технологічна парадигма, змінюються моделі управління і суспільні норми, відбуваються масштабні демографічні зрушення. Усі ці процеси є домінантними впливами, які вимагають змін у процесах освітньої діяльності, зокрема системі управління закладом вищої освіти. Проте проблема не в самому переході до нової моделі економічного розвитку, а в його надшвидких темпах – не за тисячоліття, як аграрний, не за століття, як індустріальний спосіб, а всього за кілька десятків років. У контексті цих змін з’ясувалось, що ЗВО України виявились доволі інерційними, неспроможними ефективно впроваджувати зміни. Становлення постіндустріального, інформаційного суспільства вносить корінні зміни в економічні системи ЗВО, трансформуючи економічні відносини на всіх рівнях. ЗВО в умовах швидко змінюваного середовища повинні мати відповідний потенціал готовності до змін, а також сформовану систему управління змінами. Складність і багатовекторність впливу зовнішніх чинників зумовлюють необхідність формування такої системи управління, яка б була готова не тільки передбачити нові тенденції, а й відповідно реагувати на них, модернізуючи підходи до регулювання всіх внутрішніх процесів функціонування ЗВО. У сучасній ситуації об’єктивно необхідним є усвідомлення змін як поштовху до постійного розвитку (і під час кризи, і за сприятливих обставин), що стає найголовнішою передумовою досягнення майбутніх стратегічних пріоритетів. Тому в результаті дослідження проаналізовано основні елементи системи управління змінами в ЗВО, виявлено, що ключовим об’єктом змін є стратегічний потенціал змін ЗВО. Для його діагностування потрібно розробити методичний інструментарій, який дасть змогу раціонально здійснювати менеджерську функцію аналізу та досягати цільових результатів ЗВО.Item Децентралізація та регіональна політика відновлення України в умовах воєнного стану: проблеми і рекомендації(2025) Козир, СергійУ статті з’ясовано ключові проблемні аспекти децентралізації та регіональної політики відновлення в умовах воєнного стану та запропоновано рекомендації щодо їх вирішення. Наголошено, що основним завданням регіональної політики держави є забезпечення балансу між загальнодержавними інтересами та інтересами розвитку регіонів. Одним із головних напрямів цієї політики є розроблення механізмів передачі частини державних повноважень на місцевий рівень управління, що базується на демократичних цінностях. Виокремлено проблеми в процесі реалізації заходів щодо відновлення (колізії в нормативно-правових актах, відсутність чіткої координації, проблема інституційної сталості). Особливу увагу приділено ролі тилових, деокупованих та тимчасово окупованих громад, які демонструють унікальні підходи до формування регіональної політики відновлення, адаптуючи локальні ініціативи до загальнонаціональних стратегій. Розглянуто рекомендації щодо децентралізації та регіональної політики відновлення України в умовах воєнного стану, спрямовані на посилення спроможності громад та ефективну координацію з центральною владою для забезпечення сталого розвитку і відбудови країни. Доведено, що ефективна децентралізація та регіональна політика відновлення України в умовах воєнного стану потребують комплексного підходу, що охоплює застосування найкращих практик управління ресурсами на всіх рівнях, розроблення уніфікованих національних цілей з адаптацією їх до місцевих потреб, удосконалення нормативно-правової бази, створення та удосконалення діяльності політичних інститутів. Наголошено, що реформа місцевого самоврядування та територіальної організації влади закладає основи для формування спроможних територіальних громад, а їхня тісна співпраця сприятиме комплексному соціально-економічному розвитку регіонів, забезпечуючи сталий прогрес на рівні всієї країни. Децентралізація, посилення спроможності на місцевому рівні, розвиток самоврядування та демократичних інституцій у громадах хоч і здаються менш контрольованими і потребують більше часу порівняно з централізованою відбудовою, згодом наблизять Україну до принципів демократичного врядування. Однак певної централізації уникнути неможливо, особливо на початковому етапі швидкої відбудови, де відновлення великих інфраструктурних об’єктів може здійснюватися централізовано.Item Еволюція громадянської освіти в Україні через призму співпраці держави і суспільства(2025) Демчук, ТимурУ статті простежено еволюцію громадянської освіти в Україні через призму співпраці між державою та громадянським суспільством. Проаналізовано ключові етапи розвитку системи громадянської освіти в Україні і наголошено, що формування цієї системи відбувається завдяки динамічній взаємодії державних інституцій, які заклали правові та нормативні основи, і громадянського суспільства, яке за активної підтримки міжнародних партнерів створило й реалізувало багато інновацій та практичних ініціатив. Особливу увагу приділено унікальному стану системи, в якій жоден з елементів не узурпував процес, що дало змогу зберегти баланс інтересів і забезпечити поступальний розвиток. Водночас у статті наголошено на низці викликів, які досі перешкоджають ефективному функціонуванню громадянської освіти, зокрема: недостатня координація між головними гравцями, фрагментарність освітніх програм та потреба в адаптації демократичних політичних режимів до сучасних викликів. Зроблено загальний висновок, що розвиток громадянської освіти є результатом поєднання державних реформ та ініціатив громадянського суспільства. Для подальшого прогресу потрібно вирішити наявні проблеми та забезпечити системний підхід до формування демократичних цінностей в українському суспільстві.Item Теоретико-методологічні засади дослідження корупції в автократичних режимах(2025) Чабанна, Маргарита; Шпортіло, ДанилоУ статті проведено аналіз наукових підходів до дослідження корупції в державах з авторитарними політичними режимами. Актуальність такого розгляду зумовлена як суспільною значущістю антикорупційних реформ у перехідних країнах, з урахуванням наслідків авторитарного правління в процесі демократизації та потреби ротації політичних еліт, так і пошуком науковцями взаємозв’язку між тими чи тими проявами корупції в авторитарному режимі та способом здійснення влади в державі. У статті зіставлено широко представлені в політичній науці методологічні підходи до дослідження теми, зокрема запропоновані в працях Б. Геддес, Дж. Голлієра та Л. Вантчекона, М. С. Макгуайра та М. Олсона, а також інших учених. Систематизуючи ці підходи, автори статті акцентують увагу на перевагах їх застосування та взаємодоповнювальній ролі. Зважаючи на множинність варіантів авторитаризму, підкреслено необхідність враховувати особливості автократичного правління (або тип автократії) під час інтерпретації причин, проявів та наслідків корупційної діяльності, стимулів до корупції, яку толерує або заохочує держава. У цьому контексті основну увагу приділено політичній корупції. Стаття має методологічне значення, її метою є формування теоретико-методологічних узагальнень, які надалі може бути використано для дослідження конкретних автократій, з урахуванням підтипів політичних режимів. Автори наголошують на зазначених відмінностях і висловлюють застереження стосовно узагальнень, які потенційно нівелюють принципові відмінності корупційної та антикорупційної діяльності в країнах, що відповідно до класифікації політичних режимів належать до одного типу, проте суттєво відрізняються за способами формування політичних еліт та реалізації влади.