Докторська школа імені родини Юхименків
Permanent URI for this community
Browse
Browsing Докторська школа імені родини Юхименків by Subject ""романтика вітаїзму""
Now showing 1 - 1 of 1
Results Per Page
Sort Options
Item Феномен "безґрунтянства" у творчості Миколи Хвильового та В. Домонтовича : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії(2026) Карпець, Юлія; Агеєва, ВіраДисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 035 "Філологія" (03 — Гуманітарні науки). — Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2026. Ця дисертаційна робота — комплексне дослідження літературного феномена "безґрунтянства" у творчості Миколи Хвильового та В. Петрова-Домонтовича. "Безґрунтянство" повʼязане з кризою модерної людини, яка усвідомлює вичерпність ідеї прогресу та власних знань про цей світ. "Безґрунтянство" діє як творчий принцип в українській модерністській літературі, полягає у винайденні альтернативних взаємодій свідомости, матерії та письма, розгортається в ситуації ранньої радянської модерности. Існує потреба в нюансованому аналізі двох найповніших розгортань "безґрунтянства" М. Хвильового та В. Домонтовича в довкіллєвих, історико-культурних та філософських контекстах. Мета — дослідити феномен "безґрунтянства" як творчий принцип у письмі М. Хвильового та В. Петрова-Домонтовича, оприявнивши довкіллєві, психоаналітичні, естетичні, етичні, ґендерні, владні імплікації феномена. Методологічна база дослідження залучає загальнонаукові методи, теоретичні (аналіз, синтез, дедукція та індукція) та емпіричний описовий. Також історико-культурний та біографічний для реконструкції тяглости феномена та його варіацій від кінця ХIХ століття до першої половини ХХ століття, герменевтичний, компаративістичний та текстологічний методи. Залучено категорію письма у філософській постструктуралістській перспективі, психоаналітичний метод (Мл. Долара, Сл. Жижека, Ю. Крістевої, Ж. Лакана, Е. Рудінеско) для аналізу взаємодії символічного та уявного реґістрів свідомости, символічного та семіотичного (дономінативного) процесів у мові, взаємин з іншим, потягу до смерти, стратегій образотворення в письмі; інтертекстуальний метод для аналізу стратегій творення персонажів у письмі В. Петрова-Домонтовича. Використано напрацювання з феміністичних та ґендерних студій (С. Ґілберт, Л. Іріґаре, К. Малабу, К. Міллет, А. Рош, Г. Сіксу, Тр. Тейт, Е. Шовалтер) для виокремлення варіацій "безґрунтянства" у полі сексуальности та ґендерних ідентифікацій, з теорій владних відносин (М. Фуко, Дж. Батлер) для з’ясування емансипаторних потенцій "безґрунтянства" щодо механізмів влади та деякі поняття довкіллєвої гуманітаристики (А. Баздирєва, Бр. Латур, А. Льовенгаупт Цзин, П. Слотердайк) для реконструкції ситуації "безґрунтянства". Актуалізовано аналітичні категорії "письмової сцени" та "сцени письма" (Р. Кампе) для оприявнення матеріальности творчого процесу В. Петрова. Наукова новизна. Феномен "безґрунтянства" розглянуто у філософському контексті кінця XIX, першій половині XX століття та проаналізовано метафорику "безґрунтянства" в українській літературі модернізму. Вдалося оприявнити тривкий звʼязок феномена з модерністським письмом, яке виникало під час технологічних, соціальних та естетичних трансформацій першої половини ХХ століття. Було розширено історико-культурні, інтердисциплінарні межі розуміння та вивчення "безґрунтянства". Аналіз контекстів радянської індустріалізації на помежівʼї 1920–1930-тих років дозволив означити "безґрунтянство" як довкіллєву ситуацію модерної людини, чий звʼязок із ґрунтом і матеріальною культурою опиняється під загрозою зникнення. Доведено, що літературний феномен "безґрунтянства" діє не лише тематично, рефлексією на травматичні воєнні події, індустріалізаційний поступ, втрату політичної аґентности, еміґрацію, але як творчий принцип. Уперше було досліджено дію "безґрунтянства" в полі сексуальности та ґендерних ідентифікацій. Здійснена спроба розробити теорію серафічности на основі роману "Доктор Серафікус" В. Домонтовича, який має тяглості до моделей сексуальности Fin De Siècle, відмінних від патріархальних традицій на тлі становлення соціалістичного суспільства. Досліджено також посттравматизм у взаєминах статей у прозі М. Хвильового, спільний досвід у минулому сприяє солідарності між чоловіками та жінками, утопійної або деструктивної. Емансипаторний потенціал феномена оприявнюється також у переданні голосу жіночому, коли потравмований чоловік не здатний до оповіді. Зроблено перші кроки в дослідженні етичного аспекту "безґрунтянства" як літературного феномена та, загалом, етичного виміру письма М. Хвильового. Практичне значення полягає в застосунку дослідження для розробки методологічних матеріалів та дисциплін з теорії письма, філософії та теорії літератури. Обґрунтування постструктуралістського психоаналітичного підходу може стати засновком для досліджень в українському літературознавстві. Результати дослідження стануть у нагоді також для академічних науково- освітніх програм з літературознавства, довкіллєвої гуманітаристики та ґендерних студій. У першому розділі "Теоретичні, довкіллєві та мистецькі контексти феномена "безґрунтянства" досліджено філософські праці, які актуалізують «безґрунтянство» метафорично та концептуально. Так у працях Фр. Ніцше просторова метафорика створює критичну дистанцію для філософського мислення. Одірваність від ґрунту убезпечує можливість діонісівського творення, а ґрунт асоційований з обмеженістю позитивістичного розуму. "Безґрунтянство" передбачає звільнення від раціоналістичного мислення та знання, натомість уможливлює тривання та становлення. Останні два поняття концептуалізував А. Берґсон у перспективі вільної творчої взаємодії інтуїції та світу, свідомости та матерії. Його ідеї суголосні з розгортанням модерністського письма і його подальшим осмисленням у філософії другої половини ХХ століття. Обґрунтовано застосунок категорії письма у постструктуралістській перспективі, зосібна з опорою на теорії Р. Барта, М. Бланшо, Ю. Крістевої. Творчий принцип "безґрунтянства" в письмі передбачає ускладнений процес сиґніфікації, мінливість та перехідність знака і значення, інтертекстуальність як неможливість сталих та одиничних сенсів, особливі відносини зі смертю. Досліджено довкіллєві, культурні контексти кінця 1920-тих та початку 1930-тих років, зокрема будівництво Дніпрельстану. Огляд мистецького процесу 1920-тих років вказує на співприсутність ентузіастичного та меланхолійного передчуття втрати ґрунту через індустріалізаційний поступ. Увагу приділено періоду 1932–1933 рокам, коли остаточної деструкції зазнають відносини людини та ґрунту. Не менш важливий довкіллєвий контекст — це килимові бомбардування, руйнації та тимчасові простори українських інтелектуалів-еміґрантів у другій половині 1940-х років в Німеччині. Досліджено феномен у дискурсі українського модернізму. У письмі М. Коцюбинського та О. Кобилянської означено метафорику "безґрунтянства", а в кількох драматичних творах Лесі Українки аналізовано наближення до смерти як рафіновано трагедійну дію, а, отже, дію "безґрунтя". Простежено концептуалізацію феномена в українських літературних та есеїстичних текстах 1940-х та початку 1950-тих років, а також у працях сучасних літературознавців. Деякі розглядають феномен як негативне деструктивне явище, повʼязане з еміґрацією, втратою державности та кризою національної ідентифікації на тематичному рівні. Інші досліджують "безгрунтянство" як утверджувальний принцип у контексті історичних, філософських та естетичних зрушень в Україні зокрема та європейській частині світу загалом в кінці XIX, впродовж першої половини ХХ століття. У другому розділі "Безґрунтянство" в письмі М. Хвильового" увагу приділено розгортанню феномена у стосунку до механізмів влади, у процесі творення субʼєкта. У новелі "Я (Романтика)" процес інтерпеляції переходить у реґістр уявного і так відкриває емансипаторний потенціал "безґрунтянства". У подібний спосіб в новелі "Лілюлі" напередвизначеність комуністичного майбуття підважується дією семіотичного процесу в мові (Ю. Крістева). У новелах "Я (Романтика)" та "Редактор Карк" проаналізовано код революції, який зберігає можливість етичної дії (за А. Бадью) в пореволюційній ситуації. Принцип «безґрунтянства» досліджено також у стосунку до сексуальности та ґендерних ідентифікацій, зокрема він повʼязаний з посттравматичними взаєминами статей, які, поділяючи досвід революції та втрати, не обовʼязково прагнуть до патріархальної динаміки влади, радше створюють простір солідарности або остаточно його поруйновують. Потравмований чоловік часто передає голос жіночому, адже опиняється поза символічним порядком, не спроможний свідчити самостійно. Проаналізовані жіночі образи, вони зберігають емансипаторний потенціал "безґрунтянства" завдяки еротизму, революційному потягу та спроможності творчо мислити. "Романтику вітаїзму" розглянуто як етико-естетичний принцип у письмі, уможливлений досвідом смерти. Етична складова полягає в утриваленні "процесу істини" (А. Бадью) протягом трагедійної дії та в авдіальному просторі. Досліджено дві авдіальні динаміки в психоаналітичній перспективі: від голосу до логосу; від галасу життя до німоти смерти. Естетично "романтика вітаїзму" полягає у взаємопроникненні далекого та близького. Інша складова — "запах слова", стратегія образотворення, яка полягає в уречевленні знака та тривалому мінливому ставанні персонажів. У третьому розділі "Безґрунтянство" в письмі В. Петрова-Домонтовича" насамперед увагу приділено роману "Без ґрунту". У цьому тексті розглянуто філософсько-естетичний принцип "розумового ваґабондизму", який полягає у спроможності подорожувати уявою та мистецтвом. Його естетичні засади оприявнені в дендичних прагненнях схопити сучасність у мистецтві, а філософський засновок повʼязаний з вільним творенням, уможливленим Ніцшевим "духом легкости". Інша варіація "безґрунтя" — турботлива взаємодія з довкіллям та збереження матеріальної культури світу напередодні радянської модерности. Розвинуто теорію серафічности як варіації "безґрунтянства", яка утримує простір свободи для ґендерної перехідности та взаємопроникнення бажання, тіла та письма в "Докторі Серафікусі". Інтертекстуальність проаналізована як стратегія творення персонажів: у "Дівчині з ведмедиком" вона допомагає розвинути етичну чутливість до світу персонажа Іполита Варецького; в "Аліні й Костомарові" організовує психічне життя, а в «Без ґрунту» є рефлексією- втручанням щодо історико-культурних процесів через субʼєкта в письмі. Простежено відбитки "безґрунтянства" у практиках письма В. Петрова у 1950-тих роках, зокрема в його листуванні та археологічних записах. Археологічне письмо має хронологічні та просторові перегуки зі змінами ландшафтів Півдня України впродовж 1950-тих років. Листування з С. Зеровою — спосіб упорядкування життя та мимовільне збереження концептуальних тяглостей з власними літературними персонажами, однак насамперед листи — це досягання далекої іншої через матеріальність письма та його середовищний вимір. Творчий принцип "безґрунтянства" — це тривалі перетворення наявних та винайдення відмінних способів взаємодії свідомости, матерії та літературного письма у ситуації модерности, до якої спричинилися технологізація дійсности, криза раціоналістичного мислення, історико-культурні, економічні та політичні зміни на території України в першій третині XX століття. Письмо М. Хвильового та В. Петрова-Домонтовича — це два найбільш повні розгортання цього творчого принципу в українській літературі модернізму. У їхніх текстах досліджено філософські, психоаналітичні, етичні та естетичні імплікації "безґрунтянства", а також його дію у взаєминах статей та відносинах влади.