Докторська школа імені родини Юхименків

Permanent URI for this community

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/35502

Browse

Now showing 1 - 20 of 102

4,5-дифункціоналізовані [1,2,3]-триазоли в синтезі нових [1,2,3]-триазолоанельованих піридинів, діазепнів та тіазепінів : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2023) Сирота, Наталія; Вовк, Михайло
Дисертаційна робота присвячена створенню ефективних та препаративно зручних методів синтезу 4,5-біфункціоналізованих похідних 1,2,3-триазолу та дослідженню їх синтетичного потенціалу в процесах конструювання біопривабливих похідних [1,2,3]-триазолоанельованих середніх гетероциклів. Розроблено оптимальні умови одержання 4-(N-Boc-аміно)-1,2,3-триазол- 5-карбальдегідів, 4-аміно-1,2,3-триазол-5-карбонових кислот, 5-аміно-N-(2,2- диметоксиетил)-1Н-1,2,3-триазол-4-карбоксамідів та 4-(N-Boc-аміно)-1Н-1,2,3- триазолкарботіоамідів – перспективних будівельних блоків для побудови нових функціональнозаміщених типів конденсованих триазолів. Встановлено, що взаємодія 4-(N-Boc-аміно)-1,2,3-триазол-5- карбальдегідів з пентан-2,4-діоном (ацетилацетоном), малонітрилом, циклічними кетонами та β-дикетонами в умовах реакції Фрідлендера приводить до утворення функціоналізованих та карбоциклічних похідних [1,2,3]триазоло[4,5-b]піридинів, а циклоконденсація із пропандіовою (малоновою) кислотою або 2,2-диметил-1,3-діоксан-4,6-діоном (кислотою Мельдрума) дає 5-оксо-4,5-дигідро-1Н-[1,2,3]триазоло[4,5-b]піридин-6- карбонові кислоти. Показано, що 5-аміно-N-(2,2-диметоксиетил)-1Н-1,2,3-триазол-4- карбоксаміди в розчині мурашиної кислоти за кімнатної температури схильні до внутрішньомолекулярної циклізації у 5-гідроксизаміщені [1,2,3]триазоло[4,5-е][1,4]діазепіни. Виявлено, що синтезовані 5-гідроксивмісні триазоло[4,5-е][1,4]діазепіни при дії S-нуклеофільних реагентів легко перетворюються у відповідні 5- сульфанілтриазолодіазепіни, які також можуть бути отримані однореакторним перетворенням N-функціональнозаміщених амінотриазолкарбоксамідів в метановій (мурашиній) кислоті за присутності S-нуклеофілів. Селективне відновлення функціональних гідроксильної та карбонільної груп 5-гідрокси[1,2,3]триазоло[4,5-е][1,4]діазепінів було вдало використане для синтезу тетра- та гексагідротриазолодіазепінів. З'ясовано, що аміногрупи тетрагідро- та гексагідро[1,2,3]триазоло[4,5- е][1,4]діазепінів суттєво відрізняються за своїми хімічними властивостями. Так, 4,5,6,7-тетрагідро[1,2,3]триазоло[4,5-е][1,4]діазепін-8(3Н)-они при дії ангідридів карбонових кислот ацилюються виключно по атому N4 з утворенням моноацильованих похідних, натомість гексагідротриазолодіазепін дає діацетильовану похідну. Запропоновано новий підхід до похідних 1,4,6,7- тетрагідро[1,2,3]триазоло[4,5-е][1,4]діазепін-5,8-діону, який полягає в трансформуванні 4-аміно-1,2,3-триазол-5-карбонових кислот під дією гідрохлориду етилгліцинату в присутності надлишку карбонілдіімідазолу (СDI) у відповідні аміди та внутрішньомолекулярній циклоконденсації останніх у цільові продукти при знятті захисної N-Boc-групи та обробленні NаОЕt. Послідовним літіюванням n-BuLi та тіокарбамоїлюванням алкілізотіоціанатами 4-(N-Boc-аміно)-1,2,3-триазолів розроблено зручний метод отримання відповідних 5-тіоамідів. Їх селективне S-алкілювання етилбромоацетатом та подальше дебокування стало ефективним варіантом синтезу похідних нової гетероциклічної системи [1,2,3]триазоло[4,5- e][1,4]тіазепіну. Наукова новизна одержаних результатів. Показано, що препаративно доступні 4,5-біфункціоналізовані похідні 1,2,3-триазолу є зручними синтетичними скафолдами для побудови перспективних для біомедичних досліджень триазолоанельованих гетероциклів. Знайдено, що циклоконденсація 4-(N-Boc-аміно)-1,2,3-триазол-5- карбальдегідів із метиленактивними сполуками є ефективним методом отримання функціоналізованих та карбоанельованих триазоло[4,5-b]піридинів. Розроблено оригінальний варіант синтезу 5-гідрокси- та 5- сульфаніл[1,2,3]триазоло[4,5-е][1,4]діазепінів, що базується на внутрішньомолекулярній циклізації 5-аміно-N-(2,2-диметоксиетил)-1Н-1,2,3- триазол-4-карбоксамідів в розчині метанової (мурашиної) кислоти та при дії відповідно S-нуклеофілів. Визначено оптимальні умови селективного відновлення гідроксильної та карбонільної груп 5-гідрокситриазолодіазепінів отримання до відповідних тетрагідро- та гексагідро[1,2,3]триазоло[4,5-е][1,4]діазепінів, синтетичний потенціал яких було вивчено у реакціях ацилювання. Показано, що 4-(N-Boc-аміно)1,2,3-триазол-5-карбонові кислоти є принципово новими реагентами в двостадійному синтезі раніше невідомих триазоло[4,5-е][1,4]діазепін-5,8-діонів. Запропоновано препаративно зручний та ефективний шлях до похідних нової гетероциклічної системи [1,2,3]триазоло[4,5-e][1,4]тіазепіну, який передбачає 5-тіокарбамоїлювання 4-(N-Boc-аміно)-1,2,3-триазолів та подальше S-алкілування і внутрішньомолекулярну циклізацію отриманих 5-тіоімідатів. Практичне значення одержаних результатів полягає у створенні нових та препаративно доступних методів синтезу [1,2,3]-триазолоанельованих піридинів, діазепінів та тіазепінів, дослідженні їх хімічного та біологічного потенціалу. Методами біоскринінгу серед синтезованих сполук виявлено речовини із помірною антибактеріальною та протигрибковою активностями.
Framing of reputationally damaging events in Russia's strategic communication during the full-scale Russo-Ukrainian war : dissertation to obtain the degree of Doctor of Philosophy
(2026) Kuzmenko, Hlib; Kvit, Serhiy; Romaniuk, Victoriia
PhD thesis to obtain the degree of Doctor of Philosophy in the Programme Subject Area 061 "Journalism" (06 – Journalism). – National University of Kyiv-Mohyla Academy, Kyiv, 2026. During the full-scale Russo-Ukrainian war Russia has caused several events that damage its reputation, undermine its image and strategic narratives. Such events may include war crimes and severe violations of international law like civilian harm, conflict-related sexual violence (CRSV), executions of prisoners of war (as well as mutilation of their bodies etc.). Hence, as a part of its general warfare and specifically the information war (Russia’s way of strategic communication) Kremlin’s system has been trying to re-construct the social reality to reduce the reputational damage and preserve its image using specific framing. The aim of this PhD thesis (dissertation) is to highlight framing Russia uses for reputationally damaging events in the full-scale war in the context of Russia’s strategic communication. Such events include three central "humanitarian" categories (civilian harm, CRSV, executions of prisoners of war and related crimes) The four research questions (RQ) were formulated as follows: • RQ1: What are the main frames that Russia uses to communicate reputationally damaging events during the full-scale Russo-Ukrainian war?• RQ2: What are the patterns of these frames by (sub-)categories of the events? •RQ3: How do these frames interact with Russia’s strategic narratives? • RQ4: What is the mechanism of Russia’s framing of reputationally damaging events in the context of its strategic communication? In the theoretical chapter, Russia’s strategic communication is defined as information war and analyzed using Lasswell’s classical model. The theoretical exploration identifies two major strategic narratives Russia relies on in the full-scale Russo-Ukrainian war: "the great power" and "external threat, Russia vs. the West". These two narratives, which are labeled metaphorically as "Two Evil Matryoshkas" are crucial elements of Russia’s discourse and the system of strategic communication, whereas frames represent the next discourse level after strategic narratives. The empirical part includes thus two stages: 1) three sub-studies of qualitative exploratory frame analysis of the more "prominent" cases of civilian harm, CRSV, and POWs-related crimes with a preceding pilot exploratory sub-stage – sub-study of typical civilian harm cases; and 2) quantitative frame analysis of both the "typical" and "prominent cases" sub-samples. This empirical part focuses on framing that is conducted through messages, statements, comments, and "non-communications" of Russia’s official communicating actors in a connection to what is labeled here as reputationally damaging events. In total, 370 cases and 408 texts were analyzed. Additionally, within an early pilot exploratory study, 43 cases of civilian harm perpetrated by Russia were analyzed. For the frame analysis in the core stages, the 6-tier frame analysis model is introduced. It involves describing the six features of a frame: four of its functions (based on Entman, 1991; 1993), crisis response (based on crisis response strategies and groups in Coombs, 2007 approach), and interaction of a frame with strategic narratives of Russia. The qualitative stages (exploratory stage and pilot stage) involve using manual coding at basic tools like Google Sheets / Microsoft Excel and Microsoft Word for data structuring. For analysis in the quantitative stage, IBM SPSS statistical software and Google Sheets / Microsoft Excel were used. The AI models Gemini 3.5 Flash, Claude Opus 4.8, and ChatGPT 5.5 were used as supplementary instruments to assist in data collection (web search) and processing (structuring, transforming string into quantitative identifiers, and pre-coding of texts) with further manual verification. According to the results, Russia’s framing varies between categories of cases as well as between more "typical" and more "prominent" sub-categories of cases. For typical cases of civilian harm, CRSV, and POWs-related crimes, Russia tends to apply strategic silence – seemingly, treating those cases as events that are not worth addressing at all. However, for example, for the "prominent" cases of civilian harm, Russia usually applies explicit deny (e. g. the "bloody provocation / anti-Russian insinuation" frame, which shifts the blame on the enemies) or diminish frames (legitimization of the attack using "hit military targets" frame). The results of the empirical research also demonstrate that frames serve not only as structural elements of strategic narratives, but as switchers / enablers of Russia’s strategic narratives. Theoretically, when Russia’s "great power" is undermined, Russia may use framing to protect the "great power" narrative explicitly, switch to the alternative narrative ("external threat, Russia vs. the West"), preserve the "great power" narrative but highlight the alternative one, support both narratives actively, or preserve them both passively through strategic silence. However, in practice, Russia tends not to protect the "great power" image actively and instead either relies on passive reaffirmation, or switches attention on the "external threat, Russia vs. the West" narrative. The scientific novelty of the study is reasoned by several factors. Firstly, the research is perhaps the first attempt at systemizing empirical and theoretical data on Russia’s use of framing within its strategic communication in the context of crisis communication (reputationally damaging events) during the full-scale Russo-Ukrainian war. According to the results of this study, when a reputationally damaging event happens, Russia’s narratives are undermined, and framing is then used within Russia’s crisis communication, interacting with strategic narratives in a certain way like reaffirming it, switching to an alternative narrative etc. Secondly, this study introduces the 6-tier frame analysis model, which is an effective tool of deconstruction of Russia’s framing in the context of crisis communication and Kremlin’s strategic communication system. Thirdly, this research fills in the empirical gaps by systematic empirical analysis of framing in Russia’s official representatives’ statements for the cases of civilian harm, CRSV, and POWs-related crimes. Fourthly, the research provides an alternative perspective on the interaction between frames and strategic narratives, where frames are not only seen as the building blocks of strategic narratives but as entities that serve as their switchers (or rather switchers between narratives). In the practical context, this study provides implications for Ukraine’s and its allies’ understanding of Russia’s information war and prediction of Russia’s patterns of framing reputationally damaging events. This also includes notions that Russia’s framing does not usually follow the "normal" protocols of crisis communication, instead treating war crimes as events unworthy of mentioning or events of e. g. rumor-level. This research also provides grounds for further analytics using the 6-tier frame analysis model and general theoretical and empirical insights that could be used for education content, analytical and media publications.
Genocidal Intent to Destroy a National Group in Whole or in Part : dissertation for obtaining the degree of Doctor of Philosophy
(2026) Vishchyk, Maksym; Antonovych, Myroslava
PhD thesis to obtain the degree of Doctor of Philosophy in the Programme Subject Area 293 "International Law" (29 – International Relations). – National University of "Kyiv-Mohyla Academy", Kyiv, 2026. The interpretative frameworks of the law of genocide have traditionally overlooked the nuanced contextualisation of the crime’s elements application based on the identity of the protected group targeted. Since a human group and its right to exist is at the heart of the criminalisation of genocide, the interpretation of the crime’s elements – despite preserving the necessary interpretative core – inherently depends on the very identity of the targeted entity. The problem has been particularly relevant in cases of intent directed at the destruction of national groups, raising three fundamental challenges. The first set of problematic aspects concerns the very definition of a national group in international criminal law, as well as its distinction from other groups. The discussions question whether it is necessary and desirable to single out national groups for the purposes of defining genocidal intent at all or, instead, to view all protected groups as an aggregated entity. Further complications relate to what should be the core of a national group’s definition with theories ranging from requiring shared citizenship, to national origin and national identity in the sense of membership in a nation as a complex sociopolitical entity. Inherently, an interconnected issue concerns the definition of a concept of a nation, per se. The second category of intricate legal issues relates to the scope and direction of the required genocidal intent. In particular, they concern the question of defining the national group "in whole" contrasted with the national group "in part" as two alternative manifestations of the intent’s scope. Where the part is targeted for destruction, such a part must be substantial towards the group "in whole". Yet, an algorithm for evaluating the substantiality of the targeted part has traditionally been blurred and full of gray zones. Likewise, the question arises of whether intended destruction, especially in cases of targeting national groups, is limited to physical or biological destruction elimination sought or can, more broadly, also incorporate the group’s social disintegration. Lastly, international legal doctrine and jurisprudence have mainly lacked a comprehensive, sequential and coherent methodology for inferring genocidal intent from indicators. The purpose of the dissertation study is to provide a comprehensive and coherent interpretation of the law of genocide pertaining to the outlined contested issues of the definition of genocidal intent directed at the destruction of national groups "in whole" or "in part", as well as to further test their application in the context of Russian atrocities in Ukraine. The dissertation represents a first-of-its-kind, holistic and multidisciplinary study of the special intent element in cases where national groups are targeted for destruction. The study represents a step-by-step methodology for the assessment of various layers and levels of the intent, pinpointing the gaps and inconsistencies frequently or overall missing or significantly overlooked, both in the commentaries and international jurisprudence. The study also offers ways to bridge the gaps and address the inconsistencies by evaluating various potential approaches and selecting the soundest legal interpretations for the purpose of cohesive application of the law of genocide in a systemic way. In particular, the novelty is attested by the following results distinguishing the present study from other research materials in the field of the law of genocide, international criminal law and public international law more broadly: • The study offers a thorough overview of the approaches to delineate protected groups (labelling them as "distinctionist" and "aggregationist" based on their tendency to prefer or avoid delimitation of protected groups), weighing the benefits and drawbacks of each of them, and proposing an interpretation that avoids major legal risks and conflicts. • The study provides the definition of national groups based on the rigorous discussion of its key characteristics, which is mainly missing in the contemporary commentaries. The study outlines the flaws in the definition of the national groups unfoundedly adopted by certain international jurisprudence, which associates membership in a national group with citizenship, instead proposing a definition linking national groups to nations. The study likewise addresses the key potential challenges and criticisms linked to this approach. • The study presents a first-of-its-kind guidance on interpreting the meaning of the intent to destroy national groups "in whole". It contextualises the definition of the group "in whole" to all protected groups, focusing particularly on national groups, drawing on both objective factors and subjective perceptions of perpetrators and victims. • The study lays out a comprehensive framework for evaluating the intent to destroy a national group "in part". The study provides a rigorous assessment of the substantiality requirement related to the targeted part, evaluating various approaches to the substantiality analysis proposed by the jurisprudence or implicitly stemming from it, concluding on the most sensible and well-founded one. • The study presents a unique proposal for situating the "leadership factor" (i.e., targeting the protected group’s leaders) within the methodology of intent assessment. • The study provides for a meticulous analysis of the nature of the intended destruction required by the mens rea element, evaluating whether the term "to destroy" may encompass the group’s social disintegration in addition to physical or biological forms of eradication sought. • The study offers a comprehensive framework for a step-by-step evaluation of indicators relevant to the assessment of the presence of the intent to destroy national groups. • The study supplements legal findings with the unique attempt to apply the developed framework to the factual context of the Russian atrocities in Ukraine following the 2022 full-scale invasion. Element by element, the study evaluates the scope of underlying acts committed, the alleged targeted group, and indicators capable of both proving and disproving the existence of genocidal intent to destroy the Ukrainian national group. • The study provides a preliminary hypothesis on the commission of the crime of genocide in Ukraine on the basis of the developed methodologies and legal theories. The dissertation study is expected to be of substantial use for both further academic research in the field of the law on genocide and practical application by justice and civic society actors. Particularly, the dissertation study is expected to advance accountability efforts by the Ukrainian justice actors – prosecutors, judges, and investigators – by providing them with a clear methodology for the evaluation of genocidal intent in cases where targeting of the Ukrainian national group is alleged. The study is expected to assist the Ukrainian justice actors in understanding both the foundations of the mens rea element in general, as well as sub-elements of genocidal intent, which have to date received conflicting interpretations in both jurisprudence and legal doctrine. The findings of the study may also be of significant use and relevance to the Ukrainian civic society actors in their advocacy campaigns on the Russian atrocities in Ukraine by providing a coherent framework for the evaluation of the alleged intent behind the Russian actions.
Malign Legal Operations (MALOPs) in International Law in the Context of Russia’s Invasion of Ukraine: Dissertation to obtain the scientific degree of Doctor of Philosophy
(2023-12-27) Fisher, Brad; Petrov, Roman
Dissertation to obtain the scientific degree of Doctor of Philosophy in the Field "29 Iinternational relations", specialty 293 "International Law". – National University of Kyiv – Mohyla Academy, Kyiv, 2023. This research offers the theory of Malign Legal Operations (MALOPs) as a complex and multifaceted challenge in contemporary international conflicts that both manipulates and threatens Public International Law (PIL). The need for a comprehensive framework to understand the intricate and increasingly influential nature of these operations has become paramount. The international rule of law hinges on unanimity among states, revealing the absence of a universally agreed-upon interpretation of international legal instruments and fundamental principles. These norms are designed to regulate state behavior, prevent conflict, and maintain global stability. However, state actors like Russia and China have demonstrated a sophisticated understanding of this system, exploiting its intricacies for strategic gains. As a result, we find ourselves at a crossroads where the principles of the international legal order are weaponized and manipulated in pursuit of political objectives. This nuanced phenomenon is exemplified in the complex interplay of state actors, legal instruments, and information warfare. Hence, understanding the nature, implications, and counter-strategies related to MALOPs has become crucial in maintaining international stability and upholding the customs and principles of the law itself. This situation underscores that the international legal system is a battleground where states vie for influence and shape perceptions of legitimacy to advance their political objectives. As such, the law, particularly PIL, should be considered both an instrument of conflict and an operating domain within which conflict occurs. Traditionally, the acquisition of power was synonymous with military force, but modern conflict introduces a new paradigm. It suggests that power shifts can be achieved through the artful manipulation of international legal norms, blurring the lines between the legal and political domains. This ability to acquire power without the overt use of force represents a form of asymmetry, even for those confronted by more powerful adversaries. This research delves into the complexity of this asymmetric phenomenon, one that creates power disparities by twisting international norms and laws to prevent measured responses from those who adhere to these norms. The terminology often employed to describe this multidimensional strategy is hybrid warfare. Yet, this term falls short of comprehensively capturing the essence of the challenge posed by MALOPs and has no normative significance within the accepted body of PIL. Similarly, the concept of lawfare exists as a bumper-sticker attempt to educate non-lawyer decision-makers, military leaders, and politicians about the use of law to achieve strategic military objectives. It originally applied primarily in the context of non-state radical organizations. However, the term has undergone various redefinitions, leading to debate and over-politicization. Ultimately, it has failed to provide a satisfactory characterization of the role of law, particularly PIL, in modern conflict. As such, the dissertation introduces the concept of MALOPs, aiming to serve as an all-encompassing framework to describe, identify, and counter the modern manipulation of legal domains. It distinguishes between clever applications of legal mechanisms within the boundaries of the law and manipulations that involve mischaracterizing or distorting the law's spirit and intent to feign legitimacy. This comprehensive framework is essential for recognizing and addressing the multidimensional nature of MALOPs. The dissertation provides numerous historical and contemporary examples of these operations, including in-depth legal analysis and emphasizing the critical need for this framework in contemporary international affairs. The principal example is Russia’s invasion of Ukraine that began in 2014 and continues today. However, Russia’s invasion of Georgia in 2008, China’s illegal accession of territory in the South China Sea, and the legal manipulations of transnational terrorist organizations and unrecognized entities are also major examples used throughout this research. The introduction provides an overview of the problem and summarizes this author’s research and contributions to the state of the art. Chapter 1 discusses the current crisis of international law and explores what role hybrid warfare has, if any, in contemporary legal discourse. It determines that the concept has no normative significance and should be discarded. Chapter 2 discusses the notion of lawfare as it relates to the current crisis and determines that the term has no commonly accepted meaning or significance beyond political applications. It, too, should be discarded. Chapter 3 formally introduces the theory of Malign Legal Operations and Chapter 4 provides the Counter-MALOPs toolkit. Finally, Chapter 5 addresses Russia’s 2022 total invasion of Ukraine and highlights several limitations and victories as it pertains to PIL and Russia’s aggression. This research is not a singularly comprehensive solution to the problem of malign legal manipulation, particularly between major state powers. However, it offers a new baseline for future researchers to explore this phenomenon and develop new and creative solutions. Perhaps the greatest challenge to the theory of MALOPs is that many states manipulate the law for political benefit. However, there exists a major difference between a state employing MALOPs as a matter of political expedience, or perhaps as a strategic blunder, and those recognized and unrecognized entities that employ MALOPs as a matter of state doctrine or strategy to achieve an objective. It is crucial to clarify that a mere violation of the law does not automatically constitute MALOPs. To be classified as such, the manipulation of legal domains must involve a particular level of sophistication, misrepresentation, or distortion of international norms. The dissertation outlines a range of tactics to counter and dissuade MALOPs, categorized within the Counter-MALOPs Toolkit. These strategies encompass the identification of MALOPs through literacy and intelligence, the disruption of these manipulations through integrated strategic litigation, the illumination of MALOPs, accountability mechanisms, and the defense of legal domains through legal resilience and deterrence, red teaming and war gaming, and the closure of legal gaps and loopholes. Furthermore, those engaged in the task of countering MALOPs are referred to as MALOPs Defenders. This term acknowledges the role of individuals, be they legal experts, policymakers, or international entities, in safeguarding international norms and confronting the manipulation of legal domains. It underscores the importance of education, awareness, and international cooperation in addressing this issue effectively. Ultimately, the existence of a comprehensive theory of Malign Legal Operations provides legal theorists and practitioners with a foundational framework to build a harmonious and principled body of international law. As President Zelenskyy aptly stated,"right now, it depends on our joint efforts whether humanity will have such an instrument as international law." The overarching objective is to preserve and protect international law itself, as it remains a crucial instrument for resolving conflicts and maintaining global stability. This research underscores the necessity of acknowledging the problem, creating a shared vernacular for discourse, and developing a foundational body of work to further the legal theory that safeguards international norms. In this era of evolving conflicts and manipulations of legal domains, preserving and safeguarding international law is of paramount importance, calling for collaborative efforts from governments, legal experts, and international entities alike.
Mechanisms of organizational adaptation to social disruption caused by the full-scale russian invasion of Ukraine : dissertation to obtain the degree of Doctor of Philosophy
(2026) Serdyuk, Artem; Pugachova, Olena
This PhD thesis is submitted in fulfillment of the requirements to obtain the degree of Doctor of Philosophy in the Program Subject Area 054 "Sociology" (05 – Social and Behavioral Sciences). – National University of Kyiv-Mohyla Academy, Kyiv, 2026. Organizations are the primary structures through which societies coordinate economic activity, deliver services, and sustain collective life. On February 24, 2022, russia’s full-scale invasion of Ukraine shattered the conditions on which ordinary organizational life depends. The result is a social disruption: a rapid, externally imposed breakdown of the institutional arrangements that coordinate social life within a given territory. Two qualitatively different pathways of organizational adaptation now operate simultaneously on the same finite social fabric: the organizational pathway, through formal institutions (regulation, taxation, mobilization orders), and the self-organizational pathway, through informal institutions (trust-based partnerships, voluntary action, coordination without central direction). Under sustained warfare, the two pathways compete for the same resources and can interfere with each other. Institutional theory specifies how formal mechanisms produce conformity. Network theory predicts that inter-organizational ties shape recovery after disruption. The crisis-agency framework (L. Bevzenko) distinguishes the two pathways and predicts their mutual interference. None of these frameworks specifies how the mechanisms interact at the population level or where the thresholds between adaptive regimes lie. The object of research is organizational adaptation to social disruption caused by the full-scale russian invasion of Ukraine. The subject is the mechanisms of this adaptation and the regime structure their interaction produces. The research operates at the meso-level of organizational populations. The purpose is to establish how formal institutional and informal self-organizational mechanisms interact as a complex adaptive system to produce population- level outcomes in order to adapt to social disruption caused by the full-scale russian invasion of Ukraine. The research tasks are: to identify the mechanisms through qualitative interviews and establish their population-level distributions through a quantitative survey; to formalize them in an agent-based model and calibrate it against Ukrainian wartime data; to validate the model and map its empirically credible scope; and to establish through computational experimentation the regimes, tipping points, and reversibility of the wartime transformation. The theoretical foundation integrates the crisis-agency framework (L. Bevzenko), institutional theory (P. DiMaggio, W. Powell, C. Oliver), and network theory (D. Aldrich, R. Burt) within a complex adaptive systems logic (D. Byrne), supplemented by the Ukrainian sociology of emergencies (S. Makeiev, O. Pugachova), disaster sociology (P. Sorokin, E. Quarantelli), and organizational ecology (M. Hannan, J. Freeman). The empirical investigation comprises 37 semi-structured interviews with owners and managers of Ukrainian organizations (two waves, 2022–2023) and a structured CAWI survey of 35 organizations (February 2026). Twenty-seven empirically grounded mechanisms are computationally formalized in an agent-based model in NetLogo 7.0.3 with 38 behavioral rules. Validation combines pattern-oriented testing against 43 criteria across eight empirical domains, multi-model structural comparison, counterfactual scenario analysis, and complex systems diagnostics, across approximately 22,200 simulation runs in four experimental batteries. The empirical basis is supplemented by aggregate wartime data from the International Organization for Migration, the State Statistics Service, the Ministry of Finance of Ukraine, World Bank RDNA assessments, and Center for Strategic and International Studies (CSIS) and Centre for Eastern Studies (OSW) military analyses. Findings. The results show an institutional paradox. Government is necessary for organizational survival under warfare, but beyond a threshold, it crowds out the informal adaptation on which survival also depends. Under full government provision, domain expansion drops by 25.5 percentage points relative to the no-government condition. The self-organizational pathway outperforms the organizational pathway across all tested configurations, and decentralized configurations outperform centralized ones at every level of government capacity. Adaptation is dispositional rather than reactive: pre-existing prosocial dispositions determine outcomes more strongly than crisis severity. Three tipping points bound the system’s viability: military attrition, institutional capacity, and network connectivity; network fragmentation, not direct threat exposure, is the proximate cause of organizational death. The two pathways’ interaction produces four regimes, visualized in the phase diagram: Viable, Stressed, Degraded, and Collapsed. War damage is selectively irreversible: material infrastructure recovers when the threat recedes, but solidarity capital is consumed by the activation this adaptation requires. This is resilience without adaptation (Pugachova, 2025b): the system retains material capacity while losing the social fabric on which future adaptation would depend. Scientific novelty (original contribution). To our knowledge, this study is the first to show that organizational adaptation under sustained warfare behaves as a complex adaptive system with two interacting pathways rather than as a linear response to external disruption; the dissertation specifies how the pathways interact at the population level and where the thresholds between them lie. The study further develops the crisis-agency framework (L. Bevzenko) by computationally specifying and quantifying the institutional paradox. To our knowledge, this is the first demonstration of the structural advantage of the self-organizational pathway across the tested range of government capacity, threat intensity, and pre-invasion institutional structure under sustained warfare. The study further develops disaster scholarship by showing that organizational adaptation is dispositional rather than reactive. To our knowledge, this study is the first to establish network connectivity as an immediate condition of organizational survival rather than a resource for post-disaster recovery. The three-phase model of social tension (L. Bevzenko) is further developed by identifying a fourth (Degraded) regime, in which organizations persist at permanently reduced capacity without the relational infrastructure to recover. The pattern of resilience without adaptation (Pugachova, 2025b) is further developed through its computational specification and quantification. This study provides a systematic inventory of mechanisms of organizational adaptation under sustained warfare. The 27 empirically grounded mechanisms, 11 of which were discovered abductively without a prior theoretical template, constitute a new empirical base for computational formalization. The methodological contributions improve existing agent-based modeling practice through an eight-criterion assessment of ABM appropriateness and a validation-method selection framework covering 76 scenarios. Practical significance. The findings can inform state policy on organizational resilience under wartime conditions and post-war reconstruction, in particular by specifying the limit of regulatory and mobilization burden beyond which institutional provision begins to suppress self-organizational adaptation. The dissertation was prepared within the research topic «Sociocultural Transformations and Dynamics of Social Inequalities in Ukrainian Society» (state registration number 121U112229) at the Department of Sociology, National University of Kyiv-Mohyla Academy. The dissertation consists of an introduction, six chapters, conclusions, a list of references (176 sources), and six appendices.
Resource-Aware Embodied Intelligence through the Optimization of Data, Compute, and Trust : dissertation to obtain the degree of Doctor of Philosophy
(2026) Kuzmenko, Dmytro; Shvai, Nadiia
PhD thesis to obtain the degree of Doctor of Philosophy in the Programme Subject Area 122 "Computer Science" (12 – Information Technologies). – National University of Kyiv-Mohyla Academy, Kyiv, 2026. Modern robotic systems must learn and act under hard constraints of wall-clock time, onboard compute and memory, and energy, while remaining safe, reliable, and understandable in interaction with people. State-of-the-art perception, decisionmaking, and vision-language models often assume large training budgets or cloud resources, which limits real-world deployment. This dissertation is aimed specifically at solving these problems. It develops a set of algorithms and system designs that reduce temporal and computational cost without degrading task performance, and extends the notion of efficiency to human-robot interaction in terms of trust, safety, and cooperation. In the dissertation, methods are proposed and experimentally studied for efficient perception from egocentric video, resource-aware object-goal navigation with visionlanguage components, time-efficient model-based reinforcement learning with policy distillation for multi-task deployment, and a manager-level mixture-of-experts for vision-language models that selects among experts at inference time according to memory and latency budgets. The work also introduces an experimental benchmark for Empathic Ethical Disobedience (EED Gym), which formalizes efficiency in humanrobot interaction as maintaining safety and cooperation while minimizing unnecessary risk and interaction overhead. The research applies methods of machine learning and control, including semisupervised learning with pseudo-labels, architectural selection and ablation of visionlanguage stacks, model-based reinforcement learning with trajectory optimization, policy and ensemble distillation, mixture-of-experts routing with budget-aware expert selection, and simulation-based human-robot evaluation with safety-aware reward shaping and trust metrics. The experimental program covers large-scale egocentric perception datasets for walking environments, embodied navigation in scanned 3D scenes, multi-task control domains, and scripted human-agent interaction scenarios. Scientific results obtained in the dissertation: – A methodology for label- and compute-efficient visual perception based on semisupervised learning for egocentric locomotion scenes. – Resource-aware configurations for vision-language object-goal navigation that trade off success and path efficiency against GPU memory and latency. – Algorithms for time-efficient model-based reinforcement learning and a distillation pipeline that compresses multi-task agents into compact deployable policies. – An energy-efficient RL extension with a fuel-consumption penalty that reduces operational energy use with minimal impact on lap-time performance. – A manager-level mixture-of-experts (MoIRA) for vision-language models that provides budget-adaptive routing over heterogeneous experts. – A benchmark and methodology for efficiency in human-robot interaction (EED Gym), formalizing trust, safety, and cooperation under constraints. Conducted experimental research: An experimental study was performed across four strands. For perception, semi-supervised pipelines on egocentric datasets were evaluated with accuracy and label-efficiency metrics and analyzed with confusion matrices and deployment footprints. For object-goal navigation, vision-language stacks were profiled on HM3D-based splits with success, SPL, and module-wise time/VRAM measurements, producing deployable configurations under limited memory. For model-based reinforcement learning, training recipes and distillation procedures were evaluated by wall-clock, reward, and policy size across multiple tasks, including generalization and ablations. For human-robot interaction, EED Gym scenarios were used to measure safety risk, trust dynamics, and cooperative payoff for baseline policies and learned agents, with interventions such as clarification and refusal. Practical significance: The proposed methods form a software and experimental suite for building robotic systems that operate within realistic budgets. Semi- supervised perception reduces annotation and training cost and is suitable for mobile or embedded devices. Resource-aware navigation stacks enable zero- or low-shot object-goal navigation under modest GPU memory. Time-efficient RL with distillation shortens training cycles and allows multi-task deployment on limited hardware. The MoIRA manager permits a single agent to adapt its expert usage to changing latency or memory budgets without retraining. EED Gym provides an evaluation environment for developers and researchers to quantify safety-aware efficiency in interaction with people. The first chapter of the dissertation is dedicated to the analysis of existing research in label-efficient perception, object-centric navigation with vision-language models, time-efficient reinforcement learning and policy distillation, mixture-of-experts for large vision-language models, and efficiency in human-robot interaction. It outlines the main problems and challenges, including the dependence on large annotation budgets, instability under memory limits, and the need to optimize not only compute but also interaction safety and trust. The second chapter is dedicated to the methodology and experiments for efficient perception in robotics. The chapter presents a class of semi-supervised pipelines for egocentric walking environments, describes pseudo-label mining and augmentation strategies, and shows how coarse-to-fine training schedules and compact backbones yield accurate recognition with reduced labeled data and practical deployment footprints. The third chapter is dedicated to vision-language frontier maps for object-goal navigation. The chapter analyzes alternative vision-language backbones and detectors, introduces a resource-aware composition of components, and studies how success and path efficiency change with memory and latency budgets. A set of recommended configurations is provided for machines with limited VRAM. The fourth chapter presents the main algorithms for time-efficient model-based reinforcement learning and policy distillation. Training and planning schedules are introduced to reduce wall-clock time without degrading reward, multi-task distillation is used to compress ensembles and controllers into compact policies, and a joint energyefficient RL study augments the reward with a fuel-consumption term, reducing fuel per lap of the race car with minimal impact on lap time. The chapter includes ablations, generalization studies, and deployment considerations. The fifth chapter introduces MoIRA, a manager-level mixture-of-experts for visionlanguage-action agents. It proposes two zero-shot routing strategies – embeddingbased cosine similarity and prompt-driven language model inference – and three model serving configurations, then validates the framework on GR1 and LIBERO benchmarks, demonstrating that specialist routing matches or outperforms generalist baselines with explicit control over memory and latency trade-offs. The sixth chapter focuses on human-robot interaction and the Empathic Ethical Disobedience Gym. The chapter defines tasks, metrics for trust, safety, and cooperation, and intervention policies, and shows experimental results that quantify efficiency in interaction beyond compute alone, including when a robotic agent should clarify, comply, or refuse. In the general conclusions, the main findings of the dissertation are summarized, including the development of sample-efficient learning and inference methods across perception, navigation, control, and interaction, and the confirmation that efficiency can be optimized jointly with performance and safety for deployment-ready robotic systems.
The use of digital platforms in a crisis: the case of Telegram during the full-scale invasion of Ukraine 2022 : dissertation for the degree of Doctor of Philosophy
(2025) Gordiienko, Tetiana; Orlova, Dariya
The dissertation examines the use of the Telegram digital platform as a source of information during crisis situations, focusing on the case of Ukraine following the full-scale Russian invasion in 2022. It investigates the motivations and selection rationale behind user adoption, the role of platform affordances in shaping media consumption patterns, and the strategies employed by both users and media professionals. On February 24, 2022, Russia launched a full-scale invasion of Ukraine. These events led to large-scale destruction, a migration crisis, and the biggest global human-caused shock the world has experienced in recent decades. In addition to the above-mentioned series of changes, this disruptive event also triggered alterations in the distribution and consumption of news in digital space. According to the NGO Ukrainian Institute of Media and Communication, since the invasion of the Russian army in February 2022, the number of Ukrainians who primarily read news on Telegram channels has almost doubled (UIMC report contains data for 2023). However, digital platforms increasingly became linked to the spread of propaganda, misinformation, disinformation, and the manipulation of the information environment. And in the case of the Telegram platform, this is not the only peril that is associated with its functioning. A number of risks associated with using the Telegram platform include privacy and security concerns, as end-to-end encryption in the messenger is not used by default, which can mislead users; almost no moderation and the associated spread of misinformation, disinformation, propaganda, and other harmful content; illicit activities such as fraud, sale of illicit substances or hacking tools; anonymity abuse, as it is easy to hide one’s identity or commit identity fraud using Telegram; risks associated with data storage, as Telegram stores messages (outside secret chats) on its servers, which are subject to legal demands depending on jurisdiction; and risks related to abuse and harassment, as Telegram has been used to spread personal information or private content without consent, especially in unmoderated groups. Although these risks were not in the focus of research questions that were posed within the study, related reflections were present in the self-reporting of the study respondents, both from the side of users and from the side of media professionals who actively use the Telegram platform. There are three primary research questions posed within the study: (1) What features guided users in choosing Telegram as their main platform for news consumption during the crisis? (2) How did the platform’s affordances influence the formation of user news routines? and (3) How do Ukrainian media professionals adapt their professional practices on Telegram in response to user needs and platform constraints during crisis conditions? The study builds on qualitative methods and is situated within the frameworks of Uses and Gratifications, Media Affordances, and Crisis Communication. Drawing on a qualitative methodology involving semi-structured in-depth interviews with both Telegram users and media professionals, the research uncovers how the affordances of Telegram aligned with the urgent information needs of users during a major crisis. The study is based on two datasets, which total 50 in-depth interviews. The first dataset contains 40 interviews with users, while the second dataset contains 10 interviews with editors and media professionals. Including both users and media professionals as informants enhances the analytical depth of the study by allowing a comprehensive two-sided perspective on the use of Telegram for media consumption during crisis situations. Users provide insight into motivations, routines, their subjective responses, and perceptions of trust, control, and information relevance. Media professionals, in turn, offer understanding of platform-specific constraints and editorial strategies they employ in order to address perceived audience needs and expectations. This dual approach reveals the interaction between audience needs and media production choices. The study employed an iterative analysis approach, which allowed for a systematic yet flexible exploration of qualitative data collected through semi-structured interviews. The analysis process was initiated early in the research cycle and continued throughout data collection, emphasizing ongoing reflection and theoretical engagement. The analysis began with first-level descriptive coding to capture recurring patterns. These were followed by the development of second-level analytic codes, enabling the identification of deeper thematic structures. A comprehensive codebook for both datasets was constructed to ensure consistency and alignment with the research questions. The findings reveal a complex intertwining between user agency and platform’s design. Ukrainian users prioritized speed, local specificity, and a sense of control over information consumption, while also encompassing issues of misinformation, emotional overload, and digital security. Important factors for users were also the ability to receive timely notifications about air raid alerts and air threats. In this way, the platform performed a full information cycle, from the initial dissemination of threat warnings to monitoring and then post-event information. User behavior also revealed patterns of selective engagement and self-regulation. While some users engaged heavily, monitoring multiple channels hourly, others implemented limits to manage psychological stress, including muting channels or setting boundaries on news exposure. Telegram’s interface facilitated such strategies through its notification settings, the ability to subscribe discreetly, and an interface free from algorithmic recommendations. Participants highlighted the importance of emotional control and the need to avoid 'doomscrolling,' particularly during periods of high military activity. Features that motivated users to turn to Telegram as their primary platform for media consumption during the crisis period fell into two classes of affordances, according to the MAIN model (Sundar, 2008), namely Modality and Navigability. This finding underscores that though platform features enable certain users’ practices, their needs and experiences influence how those features are regarded and utilized. Telegram’s evolving role is also perceived to be driven both by its affordances and by the broader socio-political context. The research highlights that media professionals adjusted their distribution and operational strategies to meet growing user demand on Telegram, despite limitations in audience analytics and content moderation, and control over its spread and visibility. While media outlets initially perceived the platform as a tool for content distribution, the study found that large newsrooms began to assess the platform differently, giving teams working within it more editorial autonomy and freedom in organizing workflow. Respondents from among media professionals noted that certain types of content are created specifically for Telegram, and in some cases, content on Telegram is published faster, without delays or limitations of editorial practices connected to other media’s channels. Media professionals also emphasized the tension they experience between reach and reliability, noting that Telegram allowed faster reporting but raised concerns about source verification, misinformation, and content proliferation by non-journalistic actors. Informants among media professionals in the study noted that they are able to notice and monitor such manipulative information campaigns implemented within the Telegram platform, but at the same time they feel compelled to also respond to such information waves in some way, even by simply publishing fact-checking or refutation of false rumors or manipulative posts. Thus, the media find themselves involved in such information campaigns although it was not initially part of their strategic and operational plans and workflow. Ultimately, the dissertation contributes to the understanding of emerging digital platforms in crisis communication and audience studies. It underlines the importance of examining under-researched platforms like Telegram, especially in contexts where mainstream media infrastructures are under pressure and the platform in question itself carries a variety of security threats and risks. The study also takes into account the experiences of users in the extreme conditions of full-scale war, presenting a unique perspective for research and policymaking in crisis situations. The study's implications extend to fields of media studies, digital communication, and crisis communication, offering insights into user behavior, platform affordances, and the evolving digital media landscape in Central and Eastern Europe
Автоматизований аналіз та візуалізація в доповненій реальності архітектури програмних модулів для виявлення антипатернів : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2026) Франків, Олександр; Глибовець, Микола
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 122 "Комп’ютерні науки" (12 — Інформаційні технології). — Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2026. Дисертаційна робота присвячена розв’язанню актуальної науково-прикладної задачі аналізу архітектури програмного забезпечення на основі автоматизованої побудови графової моделі програмного модуля та її подальшої візуалізації. Основною метою роботи є розроблення підходу, який дозволяє формалізувати структуру програмної системи, виконувати аналіз її архітектури та виявляти потенційні проблеми проєктування виключно на основі вихідного коду без необхідності використання додаткової документації, UML-діаграм або ручного опису архітектури. На сьогодні одним із важливих викликів у галузі розроблення програмного забезпечення є забезпечення належної якості програмних систем та підтримка їх архітектурної цілісності в процесі розвитку проєкту. Незважаючи на значну кількість наявних засобів автоматизованого аналізу програмного коду, більшість із них зосереджені переважно на виявленні локальних синтаксичних або семантичних помилок. Водночас аналіз загальної структури програмної системи, взаємодії її компонентів та оцінювання архітектурних рішень часто залишаються складними задачами, що потребують значних ручних зусиль з боку розробників. Додатковою проблемою є обмежені можливості наявних інструментів щодо представлення результатів аналізу у формі, зручній для сприйняття людиною. У складних програмних системах текстові звіти або набори окремих метрик нерідко є недостатніми для формування цілісного уявлення про структуру архітектури та локалізацію потенційних проблем. У дисертації проведено аналіз сучасних підходів до оцінювання архітектури програмного забезпечення, зокрема методів статичного аналізу коду, використання програмних метрик, засобів виявлення архітектурних вад, а також методів візуального представлення програмних систем. Показано, що існуючі підходи часто розглядають окремі характеристики програмного забезпечення ізольовано та недостатньо враховують глобальну структуру залежностей між компонентами системи. Встановлено, що традиційні метрики зв’язності, згуртованості або складності є корисними для оцінювання окремих фрагментів програмного коду, однак не забезпечують достатнього рівня наочності для аналізу складних архітектурних взаємозв’язків. Запропоновано підхід до представлення архітектури програмного забезпечення у вигляді орієнтованого зваженого графа. У межах запропонованої моделі вершини графа відповідають структурним елементам програмної системи, зокрема типам даних, полям та методам, а ребра — різним видам залежностей між ними. Модель враховує як декларативні зв’язки, такі як належність або наслідування, так і поведінкові взаємодії, зокрема виклики методів, використання типів та доступ до полів. Використання ваг ребер дозволяє відобразити інтенсивність взаємодій між компонентами системи та забезпечує можливість подальшого аналізу структури програмного забезпечення. Показано, що використання графової моделі дозволяє перейти від текстового представлення вихідного коду до формалізованої структури, придатної для алгоритмічної обробки, аналізу та візуалізації. На відміну від спрощених моделей залежностей, запропонований підхід враховує напрям взаємодії між компонентами та дозволяє аналізувати структуру системи на різних рівнях деталізації. Запропонована модель є достатньо універсальною для адаптації до різних мов програмування. У роботі розроблено методи автоматизованого аналізу архітектури програмного забезпечення на основі дослідження структури графа. Зокрема, запропоновано підходи до виявлення потенційних архітектурних вад, пов’язаних із порушенням зв’язності, згуртованості компонентів та наявністю циклічних залежностей. Аналіз виконується без використання додаткової інформації про програмну систему та базується виключно на структурі побудованої графової моделі. У роботі обґрунтовано використання просторового розміщення вузлів графа та особливості локальної структури залежностей для визначення потенційних проблем архітектури програмного забезпечення. Зокрема, надмірна концентрація зв’язків, ізольовані групи компонентів або аномально велика кількість взаємодій між окремими елементами можуть свідчити про порушення принципів проєктування. Запропонований підхід дозволяє локалізувати проблемні області програмного коду та спростити подальший процес аналізу й рефакторингу програмної системи. Окрему увагу приділено задачі візуалізації графової моделі архітектури програмного забезпечення. У дисертації розглянуто використання просторового представлення графа як засобу підвищення наочності та зменшення когнітивного навантаження під час аналізу складних залежностей між компонентами програмної системи. Для побудови візуального представлення використано силовий алгоритм розміщення графа, що моделює вершини як систему взаємодіючих частинок. Такий підхід дозволяє автоматично формувати естетично прийнятні конфігурації графа, придатні для подальшого аналізу користувачем. У роботі ґрунтовно досліджена можливість застосування методів машинного навчання для оптимізації процесу побудови візуального представлення графової моделі. Зокрема, розглянуто використання графових нейронних мереж як допоміжного інструменту покращення початкового розміщення вузлів графа та зменшення обчислювальної складності класичних силових алгоритмів. Запропонований комбінований підхід дозволяє підвищити швидкодію побудови візуалізації без суттєвого погіршення її естетичних характеристик та читабельності. Показано, що використання методів машинного навчання не може повністю замінити класичні алгоритми візуалізації, а виконує роль допоміжного інструменту оптимізації. Поєднання графових нейронних мереж із силовими алгоритмами дозволяє враховувати структурні особливості графа та забезпечує адаптивність підходу до різних типів програмних систем. Практичним результатом дисертаційної роботи є розроблення програмного комплексу A.D.A.R. (Architecture Displayer in Augmented Reality), призначеного для автоматизованої генерації, аналізу та візуалізації архітектури програмного забезпечення. Розроблена система виконує побудову графової моделі програмного модуля, підтримує аналіз архітектурних залежностей та дозволяє відображати структуру програмної системи у тривимірному просторі. Використання просторової візуалізації та засобів доповненої реальності дозволяє спростити сприйняття складних залежностей між компонентами програмного забезпечення на інтуїтивному рівні. Запропонований підхід може бути використаний у задачах аналізу якості програмного забезпечення, виявлення архітектурних проблем, підтримки процесу супроводу програмних систем, рефакторингу та дослідження структури великих програмних проєктів. Окрім практичного застосування у процесі розроблення програмного забезпечення, результати роботи можуть бути використані у навчальному процесі під час вивчення дисциплін, пов’язаних із архітектурою програмного забезпечення, статичним аналізом коду та методами візуалізації даних. У результаті проведеного дослідження отримано комплексний підхід до аналізу архітектури програмного забезпечення, який поєднує графове представлення структури програмної системи, автоматизований аналіз залежностей, методи візуалізації та елементи машинного навчання. Запропонований підхід забезпечує можливість більш наочного та ефективного дослідження структури програмних систем і може бути основою для подальшого розвитку засобів автоматизованого аналізу програмного забезпечення. Дисертаційна робота складається з п'яти розділів. У першому розділі проведено аналітичний огляд підходів до контролю якості та аналізу архітектури програмного забезпечення, методів візуалізації програмних систем та існуючих інструментів. Виявлено, що жоден із наявних засобів не забезпечує одночасно статичного аналізу вихідного коду, зваженого графа залежностей, адаптивного виявлення аномалій та тривимірної просторової візуалізації, що обґрунтовує задачу дослідження. У другому розділі розроблено графову модель архітектури програмного модуля у вигляді орієнтованого зваженого графа з трьома категоріями вузлів і шістьма класами ребер, що охоплюють як декларативні, так і поведінкові залежності між компонентами. Описано метод автоматизованої побудови моделі для мови Swift на основі графа символів SymbolKit та продемонстровано її придатність для виявлення конкретних проблем проєктування. У третьому розділі розроблено підхід до автоматизованого виявлення архітектурних аномалій на основі статистичного аналізу характеристик графа залежностей. Детектор визначає відхилення відносно типових значень конкретної системи, що забезпечує адаптивність без жорстко заданих порогів. Підхід апробовано на реальному Swift-застосунку із підтвердженням виявлених аномалій аналізом вихідного коду. У четвертому розділі досліджено метрики якості візуалізації графів та встановлено їхні обмеження з точки зору когнітивного сприйняття. Запропоновано використання графових нейронних мереж як евристики для формування початкового розміщення вершин у силових алгоритмах. На вибірці з 44 Swift-проєктів підтверджено повну стабілізацію результатів та скорочення часу побудови layout до 58 % для графів середнього розміру. Розглянуто інтеграцію графової моделі у середовище доповненої реальності як засіб просторової візуалізації. У п'ятому розділі описано програмний комплекс A.D.A.R., реалізований як набір модулів Swift Package Manager із рівнем покриття тестами 95 %. Наведено деталі інтеграції в інструментарій розробника через SPM-плагіни та описано застосунок-переглядач з підтримкою багатокористувацьких AR-сесій і механізмами зменшення когнітивного навантаження. Дослідження проводилося в рамках виконання наукових тем кафедри інформатики Національного університету «Києво-Могилянська академія»: «Моделі та методи машинного навчання в прикладних задачах» (УДК: 004.85, 004.49; 004.056.57, № держреєстрації 0123U102430) та «Аналіз великих об'ємів даних в реальному режимі часу» (УДК: 004.4:061.68, 004.67.775, № держреєстрації 0118U000647).
Алгоритми і коди над силовськими 2-підгрупами симетричних груп S2n : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2023) Ольшевська, Віта; Олійник, Богдана
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі знань 11 "Математика та статистика" за спеціальністю 113 "Прикладна математика" — Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2023. Дисертаційна робота присвячена побудові і аналізу алгоритмів над силовськими 2-підгрупами симетричних груп та дослідженню властивостей кодів на цих групах. Силовські p-підгрупи є класичними об’єктами в теорії груп, опис таких підгруп допомагає зрозуміти структуру самої групи. Зокрема, словські р-підгрупи симетричної групи досліджувалися професором Л. Калужніним та описані в його працях за допомогою вінцевих добутків циклічних груп. Він запропонував зображати елементи таких груп у вигляді спеціальних таблиць, а саме - впорядкованих наборів многочленів певного вигляду. Ю. Дмитрук у своїй праці описав алгебраїчні структури силовських 2-підгруп симетричних груп. Основою для створення означення та отриманих головних результатів послугували саме статті Л. Калужніна. Елементи силовських підгруп симетричних груп можна розглядати як портери автоморфізмів кореневих дерев, які наведені в роботі В. Некрашевича. Мінімальна система твірних та графи Келлі на силовських р-підгрупах симетричних груп S2n описані А. Слупік та В. Сущанським. Нехай маємо ціле та додатнє число п > 1. Силовську 2-підгрупу симетричної групи S2n позначимо S2n as Syl2(S2n). Група Syl2(S2n) ізоморфна кінцевому добутуку р-циклічних груп, що мають порядок 2, а саме: Sylr2 (S2n ) = Z 2 I . . . I Z2 n разів. Б. Павлик використав поліноміальне представлення елементів групи Syl2(S2n). Він описав дії над Syl2(S2n) на множині мінімальних систем твірних цієї групи. Нижній центральний ряд силовських підгруп симетричних груп Sn було досліджено А. Віером. Оскільки такі структури досить зручні та ефективні в обчисленнях, природним продовженням є дослідження алгоритмічних властивостей та створення алгоритмів для обрахунків у силовських 2-підгрупах симетричних груп, елементи яких представлені саме деревами. Враховуючи характеристику порядку групи, особливої уваги заслуговує випадок, коли р = 2. У дисертаційній роботі дослідження ґрунтується на властивостях бінарних кореневих p-рівневих дерев з мітками. У тому числі розглянуті алгоритми основних групових операцій для таких структур, алгоритми зв’язку між деревами та підстановками з силовських 2-підгруп симетричних груп. Окрім того, для кожного алгоритму доведено коректність та досліджено часову складність. Використовуючи зв’язок підстановок з бінарними кореневими деревами з мітками, в дисертаційній роботі побудовано алгоритм пошуку кількості рухомих точок підстановок та відстані Хеммінга між елементами групи Syl2(S2n). Логічним продовженням роботи стало дослідження кодів над підстановками із силовських 2-підгруп симетричних груп. Починаючи із 1970-х років коди, побудовані на підстановках, та їх властивості широко досліджуються у різних сферах. Так І. Блейк у своїй роботі коротко розглянув та узагальнив відомі того часу результати про перестановочні масиви. Метою статті Дж. Денеса було показати, як використовувати перестановочне кодування для голосових операцій та паралельних обчислень. П. Камероном було отримано низку результатів про групи перестановок і перестановочні коди та зроблено огляд про відомі результати. Описано декілька відкритих проблем. Під кодом на групі підстановок розуміють множину елементів із групи Sn, де довільна пара із множини має відстань не меншу від заданої. При цьому можуть використовувати як різні підгрупи симетричної групи, так і різні метрики, наприклад, Хеммінга, Улама, Левенштейна тощо. Перестановочні коди використовуються як коди корекції помилок в каналах комунікацій з малою пропускною здатністю. Одним з напрямків є дослідження кодів на алгебраїчних структурах. Р. Бейлі у своїй роботі наводить ефективні алгоритми декодування, коли перестановочні коди є підмножинами з Sn. У дисертації розглядаються властивості кодів, які визначені на підстановках із силовської 2-підгрупи Syl2(S2n). симетричної групи Syl2 з відстанню Хеммінга dH над ними. Для їх дослідження також використано зв’язок групи Syl2(S2n) із групою бінарних кореневих n-рівневих дерев з мітками. Досліджено метричні властивості кодів на підстановках. Також описано властивості відстані Хеммінга на підстановках із силовської 2-підгрупи Syl2(S2n) симетричної групи S2n та побудовано алгоритм пошуку відстані Хеммінга для підстановок групи, що має складність 0 (2 n). Окрім того, досліджено метричні властивості кодів на підстановках із Syl2(S2n) та знайдено розміри і кількість кодів для максимальної та мінімальної ненульової відстані Хеммінга. Таким чином, у дисертаційній роботі містяться наступні нові наукові результати: 1. Запропоновано алгоритми перетворення підстановки із силовської 2-підгрупи симетричної групи у кореневе бінарне n-рівневе дерево з мітками та обернений перехід від дерева з LT2,n до підстановки із Syl2(S2n). Доведено їхню коректність і обчислено часову складність. 2. Запропоновано алгоритм множення підстановок силовської 2-підгрупи симетричної групи, що використовує зображення груп бінарними деревами з мітками, та обчислено його часову складність. Описано алгоритм знаходження оберненого елемента. Доведено його коректність та обчислено часову складність. 3. Описано алгоритм пошуку кількості рухомих точок підстановок силовських 2-підгруп симетричних груп з часовою складністю 0 (2n). Пораховано, що в середньому алгоритм виконує т кроків для групи Syl2(S2n). 4. Запропоновано формулу, за якою можна визначити кількість підстановок із Syl2(S2n), що мають задану, зокрема максимальну, кількість рухомих точок. 5. Наведено алгоритм пошуку відстані Хеммінга для підстановок із силовських 2-підгруп симетричних груп з часовою складністю O(2n). Оцінено, що в середньому алгоритм виконує n кроків для групи Syl2(S2n). 6. Запропоновано рекурсивну формулу для обчислення кількості підстановочних кодів CH over Syl2(S2n) з максимальною відстанню Хеммінга та обчислено кількість таких кодів. Практичне значення отриманих результатів. Результати дисертації мають теоретичний характер. Вони можуть використовуватися в теорії кодування, теорії груп підстановок. Дисертація може бути використана для читання спеціалізованих курсів з теорії алгоритмів та теорії кодування для студентів математичних спеціальностей.
Альвеолярний епітелій і рак легені (цитологічні дослідження) : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2023) Пономаренко, Анна; Білько, Надія; Болгова, Лідія
Дисертація на здобуття наукового ступеня PhD в галузі біології за спеціальністю 091 "Біологія", галузь знань 09 "Біологія". − Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2023. Робота присвячена вивченню розповсюдження пухлинних клітин по паренхімі легені та дослідженню морфологічних змін альвеолярного епітелію ІІ типу у разі недрібноклітинного раку легені шляхом використання сучасних морфологічних методів дослідження. За даними Національного канцер-реєстру рак легені за частотою онкологічної захворюваності є одним з найпоширеніших серед чоловіків в Україні та в світі. В Україні, відповідно до уточнених даних Бюлетня Національного канцер-реєстру України №23, у 2020 році захворіла на рак легені 10351 людина, а померло 8339 осіб. Згідно реєстру Globocan у всьому світі в 2020 р. захворіло на рак легені 2,1 млн, а померло 1,7 млн осіб. Рак легені посідає перше місце за оцінкою смертності серед десяти найпоширеніших типів раку серед осіб обох статей. РЛ посідає перше місце за оцінкою смертності серед десяти найпоширеніших типів раку серед осіб чоловічої статі. Ці показники вказують про необхідність вивчення питань ранньої діагностики, профілактики і лікування новоутворень легені. Питання розвитку і розповсюдження раку легені по паренхімі до цього часу не висвітлено в достатній мірі в джерелах вітчизняної і зарубіжної літератури. Дослідники показують імовірне залучення різних клітинних популяцій в розвиток патології раку легені. Ряд вчених висловлюють припущення про наявність як у центральних так і у периферичних відділах легені так званих бронхіоло-альвеолярних ніш, в яких розміщуються стовбурові клітини, що відповідають за регенерацію легеневої тканини і можуть бути залучені в процес злоякісної трансформації. Результати цитологічних та імуноцитохімічних досліджень, проведених на препаратах шкребків з розрізу макроскопічно незміненої паренхіми легені на різній відстані від периферичного краю видаленої під час операції ракової пухлини, вказують на високу проліферативну активність альвеолярного епітелію ІІ типу під час розвитку злоякісної трансформації у легеневій паренхімі, що може свідчити про можливу участь цих клітин у розвитку злоякісної трансформації. Поряд з цим, експериментальні дослідження не містять інформації щодо розповсюдження пухлинних клітин по паренхімі легені. В джерелах літератури наведено результати робіт вчених, які вказують на можливість розповсюдження пухлинних клітин через повітряні шляхи. Натомість, інші автори, спираючись на результати власних гістологічних та гістохімічних досліджень, показують можливість розвитку раку легені з-під слизової оболонки бронха. Такі результати свідчать про невизначеність багатьох проблем вказаної патології. До цього часу немає єдиної думки щодо стовбурової клітини легені. Існують різні погляди на джерело розвитку і розповсюдженість пухлинних клітин по легені. Зовсім не вивчено зміни альвеолярних клітин в паренхімі легені, видаленої під час оперативного втручання пухлини. В той же час є дані, що альвеолярний епітелій ІІ типу може бути стовбуровою клітиною, а відтак складається не вивчена проблема змін альвеолярного епітелію ІІ типу, вивчення якої може пролити світло на характер росту і розповсюдженість клітин недрібноклітинного раку легені. Це має пряме відношення для визначення характеру малігнізації клітин альвеолярного епітелію ІІ типу і пояснити можливість поширення і розвитку самого процесу раку легені. Таким чином, питання гістогенезу раку легені залишається відкритим, а дослідження проблеми розповсюдження раку легені по паренхімі сприятиме уточненню можливої пролонгації патологічного процесу. В дисертаційному дослідженні отримані оригінальні дані, які не зустрічаються у Вітчизняній і зарубіжній літературі. Метою дисертаційної роботи є визначити розповсюдженість пухлинних клітин і клітин альвеолярного епітелію ІІ типу з ознаками проліферації і атипії на різній відстані від новоутворення в макроскопічно незміненій, видаленій з пухлиною паренхімі легені. Для досягнення мети сформульовані наступні завдання: 1. Визначити наявність пухлинних клітин недрібноклітинного раку в паренхімі легені поряд з периферичним краєм видаленої ракової пухлини. 2. Виявити зміни в альвеолярному епітелії ІІ типу поряд з краєм пухлинного вузла, видаленого в процесі оперативного втручання. 3. Установити наявність пухлинних клітин недрібноклітинного раку на відстані 2 см від перферичного краю видаленої новоутворення. 4. Визначити наявність і зміни клітин альвеолярного епітелію ІІ типу на відстані 2 см від периферичного краю видаленої пухлини. 5. Вивчити наявність пухлинних клітин недрібноклітинного раку на відстані 5 см від периферичного краю новоутворення. 6. Визначити і зміни клітин альвеолярного епітелію ІІ типу на відстані 2 см від периферичного краю видаленої пухлини. 7. Проаналізувати наявність пухлинних клітин недрібноклітинного раку легені та за допомогою імуноцитохімічних реакцій з використанням наступних моноклональних антитіл: фактора транскрипції щитоподібної залози-1 (TTF-1), маркеру проліферації Ki-67 (Кі-67), пухлинного протеїну р53 (p53), аспартичної протеази (Napsin-А), кератину ІІ цитоскелетного 7 (Cytokeratin-7) на цитологічних препаратах з розрізів легеневої паренхіми на різних відстанях від пухлини. 8. Провести аналіз отриманих даних з використанням програми MS Excel за t-критерієм Стьюдента. Статистичну обробку проводили з використанням пакету MS Excel для оцінки кількісних цитологічних показників шляхом розрахунку середнього значення показника (M) та його стандартної похибки (m) та використовуючи t-критерій Стьюдента з критичним рівнем значимості у всіх статистичних тестах (p<0,05). Було показано, що кількість пухлинних клітин в паренхімі легені поряд з периферичним краєм видаленої ракової пухлини у разі залозистого раку склала (59±9,8), у разі аденосквамозного раку аналогічний показник склав (65±7,1), у випадках плоскоклітинного кількість пухлинних клітин склала (74±8,4). Числове значення наявності клітин альвеолярного епітелію ІІ типу зі змінами в ділянці периферичного краю новоутворення незалежно від гістологічного типу склало (32±8,7). Кількість альвеолярного епітелію з ознаками проліферації і атипії в ділянці периферичного краю новоутворення у разі залозистого раку становила (34±10,4). Квантитативна оцінка пухлинних клітин у разі аденосквамозного раку в досліджуваній ділянці склала (31±8,3). Аналогічний показник кількості пухлинних клітин у разі плоскоклітинного раку становив (31±7,5). Значення кількості пухлинних клітин в перитуморальній ділянці незалежно від гістолочного типу склала (23±3,0). Кількість пухлинних клітин в паренхімі легені в перитуморальній зоні у разі залозистого раку склала (38 ±5,0), у випадках плоскоклітинного раку аналогічний показник склав (11±2,4). Числове значення клітин альвеолярного епітелію ІІ типу з ознаками проліферації та деякої атипії в перитуморальній зоні незалежно від гістологічного типу раку легені склало (60±2,2). Кількість клітин альвеолярного епітелію з ознаками проліферації і атипії у разі залозистого раку склала (50±3,4), а у разі плоскоклітинного раку становила (76±2,7). Кількість пухлинних клітин в найбільш віддаленій зоні незалежно від гістологічного типу пухлини склала (3±1,1). У разі залозистого раку кількість пухлинних клітин в досліджуваній ділянці становила (5±1,9), а у разі плоскоклітинного (1±0,7). Числове значення клітин альвеолярного епітелію ІІ типу з ознаками проліферації та деякої атипії в найбільш віддаленій ділянці незалежно від гістологічного типу раку легені склало (55±2,4). Аналогічний показник кількості альвеолярного епітелію зі змінами у разі залозистого раку становив (58,0±3,2), а у разі плоскоклітинного раку склав (54±3,2). Маркер Cytokeratin-7 в пухлинних клітинах показав позитивну експресію у разі залозистого раку у 1 хворого в ділянці периферичного краю новоутворення та в найбільш віддаленій зоні від пухлинного вузла. У разі аденосквамозного раку в ділянці периферичного краю видаленої пухлини цей маркер мав високий рівень експресії у 2 досліджуваних хворих. У випадках плоскоклітинного раку маркер експресувався у 1 з 2 пацієнтів у ділянці периферичного краю новоутворення. Використання на пухлинних клітинах різних гістологічних типів недрібноклітинного раку легені маркерів TTF-1, Napsin-A, p53, Ki-67 не показали достатнього рівня експресії на цитологічних препаратах у досліджуваних пацієнтів. Отримані дані свідчать про різний ступінь розповсюдженості пухлинних клітин на різну відстань від пухлинного вузла, особливо у випадках ЗР. Результати проведених цитологічних та імуноцитохімічних досліджень свідчать про високий проліферативний потенціал, наростання атипії і можливу малігнізацію альвеолярного епітелію ІІ типу як поруч з пухлиною, так і різній на відстані від неї. Новизна дослідження. Вперше за допомогою цитологічного та імуноцитохімічного методів визначено наявність та проведено квантитативну оцінку пухлинних клітин недрібноклітинного раку легені на різних відстанях від пухлинного вузла. Вперше проведені дослідження, які дозволили визначити розповсюдженість клітин раку легені різної гістологічної структури по макроскопічно незміненій паренхімі поруч і на різній відстані від видаленого під час операції пухлинного вузла. Вперше застосовано новий підхід у вивченні морфологічних змін клітин альвеолярного епітелію ІІ типу – показано проліферацію і атипію та проведено квантитативний аналіз клітин альвеолярного епітелію ІІ типу на різних ділянках макроскопічно незміненої паренхіми легені, видаленій з пухлиною під час операції, що може бути опосередкованим показником можливості їх малігнізації та може опосередковано свідчити про те, що альвеолярний епітелій ІІ типу може бути стовбуровою клітиною. Ухвали біоетичних комітетів: Дана робота схвалена до виконання витягом з протоколу №201/9 засідання Комісії з питань етики Національного інституту раку від 21.11.2021 року та ухвалою Комітету з етики наукових досліджень НаУКМА протокол №2 від від 07.07.2022 року за реєстраційним номером №00030125.
Антигетьманське повстання: причини, перебіг та політична пропаганда (листопад-грудень 1918 року) : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2026) Василинчук, Артем; Скальський, Віталій
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 032 "Історія та археологія" (03 – Гуманітарні науки). – Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2026. Дисертація присвячена комплексному дослідженню Антигетьманського повстання листопада–грудня 1918 р. як військово-політичного конфлікту доби Української революції 1917–1921 рр. У роботі досліджено міжнародні, політичні, соціальні та військові передумови повстання, процес його підготовки, перебіг бойових дій у різних регіонах України, а також особливості інформаційно-пропагандистського протистояння сторін. Листопад 1918 р. ознаменувався карколомними трансформаціями геополітичної ситуації у Східній Європі. Поразка Центральних держав у Першій світовій війні та розпад Австро-Угорської імперії свідчили про неминуче припинення їхньої військової присутності в Україні. Це, у свою чергу, актуалізувало загрозу масштабної експансії з боку як більшовицької Росії, так і підтримуваних Антантою білогвардійських формувань Півдня Росії. Усвідомлення незворотності цих зовнішньополітичних змін було очевидним як для керівництва Української Держави, так і для чисельних опозиційних їй сил, в першу чергу – українських. Спробою виходу із складної геополітичної ситуації для керівництва Української Держави стала "Федеративна грамота" з небільшовицькою Росією. Такий крок мав на меті заручитися підтримкою країн Антанти і досягти введення на територію України її військ, що мали би замінити німецькі. Однак цей крок остаточно підірвав довіру до влади в очах українських політичних сил, що дало їм привід для початку виступу. Між тим, важка геополітична ситуація доповнювалася вкрай складним внутрішньополітичним положенням держави, спричиненим невдоволенням її економічним, соціальним та національним курсом, який ще задовго до проголошення "Федеративної грамоти" спричиним появу великої кількості підпільних та повстанських груп різного спрямування на всій території України. У цих умовах виступ Директорії швидко переріс у загальнонаціональне Антигетьманське повстання, яке охопило майже всю територію Української Держави. Перебіг цього конфлікту протягом листопада–грудня 1918 року визначався не лише суто військовим протистоянням на полях боїв у ключових оперативних зонах, а й розгортанням інформаційної війни. Мобілізація мас протиборчими сторонами (Директорією, Гетьманатом та більшовицькими структурами) відбувалася зокрема через залучення інструментів політичної пропаганди (періодичної преси, відозв та листівкового матеріалу), що перетворило її вплив на один із вирішальних факторів військового успіху. Між тим, в українській історіографії конфлікт традиційно оцінювали переважно з політичної точки зору, звертаючи увагу на причини, наслідки початку повстання і відповідно ступінь користі або шкоди, який воно завдало українському державотворенню. Праці які досліджували зазначену тематику традиційно мали значну ступінь ідеологічної заангажованості, яка бере витоки у перших спробах висвітлення конфлікту його безпосередніми учасниками у міжвоєнний період. Зокрема можна виділити «гетьманський» та умовний "петлюрівський" погляд на повстання. Ця тенденція значною мірою є актуальною і досі. Тому у дисертаційному дослідженні було переважно здійснено фокус на військовому перебігу конфлікту, а також інформаційно-агітаційній діяльності сторін конфлікту як таким його аспектам, які не були дослідженні на належному рівні. На основі широкого комплексу архівних джерел, періодичної преси, мемуаристики, листівок, нормативно-правових актів та історіографії здійснено реконструкцію перебігу Антигетьманського повстання як цілісного конфлікту загальноукраїнського масштабу. Доведено, що повстання не було короткотривалою локальною акцією або виключно політичним виступом Директорії УНР, а являло собою масштабний військовий конфлікт із різним рівнем інтенсивності бойових дій у окремих регіонах Української Держави, а також протистоянням не лише двох, а цілої низки сторін. У дисертації встановлено особливості перебігу бойових дій на території Української Держави, яку для зручності викладу було поділено на Правобережну, Лівобережну та Південну оперативні зони. Окремо було досліджено облогу Києва як ключовий етап конфлікту. Виявлено, що встановлення влади Директорії відбувалося нерівномірно та значною мірою залежало від локальної військово-політичної ситуації, співвідношення сил, діяльності місцевих повстанських осередків, втручання зовнішніх сил та специфіки регіональної соціальної структури. Спростовано поширене в історіографії уявлення про одночасний і швидкий перехід усієї території України під контроль Директорії після бою під Мотовилівкою, зокрема виявлено, що на момент зречення гетьмана значна кількість територій все ще не перебувала під контролем Республіканських військ. Окрему увагу приділено аналізу військового потенціалу сторін конфлікту, їх стратегічних намірів, мобілізаційної політики, особливостей функціонування гетьманських та повстанських військових формувань, а також впливу зовнішньополітичної ситуації на розвиток бойових дій. Встановлено, що важливими чинниками поразки Української Держави стали міжнародна ізоляція, криза системи державного управління, незавершеність формування регулярної армії та неспроможність забезпечити стабільний контроль над регіонами. У роботі вперше комплексно досліджено інформаційно-пропагандистський вимір Антигетьманського повстання. Проаналізовано основні пропагандистські наративи гетьманських сил, Директорії Української Народної Республіки, більшовиків, російських монархічних та інших політичних угруповань. Визначено характерні образи ворога, держави, армії та політичного майбутнього України, що використовувалися сторонами конфлікту. Доведено, що пропаганда відігравала важливу роль у формуванні суспільних настроїв, мобілізації населення та легітимації політичної боротьби. Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вперше здійснено комплексну реконструкцію перебігу Антигетьманського повстання на загальноукраїнському та регіональному рівнях із залученням значного масиву архівних матеріалів та маловідомих джерел. Вперше системно досліджено пропаганду сторін конфлікту, насамперед пресу та листівки, як складову військово-політичного протистояння, а їх матеріали вперше веденно в науковий обіг. Було запропоновано нові підходи до визначення причин повстання, його масштабів, характеру бойових дій, ролі локальних повстанських осередків, залученості німецьких та австро-угорських військ і факторів, які визначили результат конфлікту. Практичне значення результатів дослідження полягає у можливості використання його матеріалів і висновків при підготовці узагальнюючих праць з історії Української революції 1917–1921 рр., історії Української Держави та Директорії УНР, навчальних курсів з історії України, військової історії та історії політичної пропаганди, а також у науково-популярних і меморіальних проєктах. Завдяки відновленню хронології перебігу конфлікту на території Української Держави стало можливим створення карт (розміщенних у Додатках), які ілюструють перебіг конфлікту у форматі день за днем, дозволяють скласти уявлення про умовний контроль над тими чи іншими населеними пунктами з боку сторін у певну дату та можуть бути у подальшому використанні при складанні атласів і карт для дослідників Української революції та громадянської війни на території колишньої Російської імперії. Також у роботі згадується багато імен видатних діячів часів Української Революції, роль яких під час подій Антигетьманського повстання була невідома, що дозволить іншим дослідникам більш ретельно дослідити цей період їх біографії. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, що поділяються на тринадцять підрозділів, висновків до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел і додатків (картографічні матеріали, а також листівки випущені під час конфлікту).
Антикризове управління консалтинговими підприємствами на засадах гібридного організаційного підходу : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2025) Бурбело, Наталія; Ковшова, Ірина
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 073 "Менеджмент" (Галузь знань – 07 "Управління та адміністрування"). – Національний університет "Києво-Могилянська Академія", Київ, 2025. У дисертаційній праці обґрунтовано теоретико-методичні основи й надано науково-практичні рекомендації щодо формування антикризового управління консалтинговими підприємствами на засадах гібридного організаційного підходу, що дозволило підвищити ефективність, адаптивність і стійкість процесів господарської діяльності до умов нестабільного середовища та кризових явищ. Встановлено, що існує значна кількість поглядів на економічну сутність кризи та її вплив на діяльність підприємства, а також різні визначення та тлумачення поняття "криза на підприємстві". Запропоновано визначати кризу на підприємстві як етап природного процесу розвитку і вдосконалення, що характеризується станом невідповідності організаційної системи діючого суб’єкта його заданим внутрішнім параметрам ефективності та неспроможності адекватно реагувати на некеровані впливи зовнішнього середовища. Систематизовано існуючі підходи до групування криз на підприємствах за вісьмома ознаками, аналіз яких дозволив запропонувати авторський підхід до групування видів криз на консалтингових підприємствах за рівнями впливу чинників бізнес-середовища, за яким виокремлено кризи, що сформовані дією внутрішніх і зовнішніх чинників. Виявлено взаємозв’язок категорій, пов’язаних з виникненням кризи та антикризовим управлінням підприємств. Проаналізовано основні науково-методичні підходи до визначення економічної сутності антикризового управління підприємствами та систематизовано їх у три групи за фазами перебігу кризи. Відповідно до мети дослідження уточнено дефініцію терміна «антикризове управління підприємством», під яким розуміємо постійний, заснований на системі методів і принципів процес розробки та реалізації господарських рішень, що приймаються в умовах жорсткого обмеження ресурсів, підвищених ризиків, фінансових і матеріальних витрат з метою відновлення життєздатності підприємства та запобігання його ліквідації. Це дозволило звузити визначення мети антикризового управління підприємствами та сформулювати, як запобігання виникненню кризових станів внаслідок превентивних заходів і ранньої діагностики, а у випадках виявлення ознак кризи – застосування заходів для подолання кризових станів і створення передумов консалтинговим підприємствам для тривкої максимально ефективної діяльності та розвитку. Предметом антикризового управління визначено профілактику, діагностику та подолання кризових явищ на всіх рівнях управління підприємством. У межах цього дослідження запропоновано виділити основні та додаткові набори інструментів антикризового управління підприємством за визначеними параметрами. Виокремлено шістнадцять наукових підходів до управління підприємствами та п’ять підходів антикризового управління консалтинговими підприємствами, виконано їх порівняльний аналіз і встановлено відповідність підходів до управління у стабільному і кризовому станах. Результати аналізу підтвердили доцільність формування організаційного підходу до управління підприємствами з акцентом на оптимальне поєднання офісної та віддаленої роботи відповідно до сучасної специфіки діяльності в умовах війни та після пандемії Covid-19. Досліджено еволюцію та основні тенденції розвитку індустрії консалтингу й виокремлено її ключові особливості. Основні сфери консалтингової діяльності та чинники їх формування визначено за Європейським довідником-покажчиком. Для детального аналізу обрано шість основних груп консалтингових послуг в Європі та Україні, результати дослідження яких дозволили визначити основні тренди розвитку індустрії консалтингу. Відсутність чіткої класифікаційної ознаки визначення консалтингової діяльності та вимог її ліцензування визначено як причину відмінності звітних даних стану консалтингових підприємств в Україні в різних джерелах. Досліджено суб’єктів, що надають консалтингові послуги в Україні, і виділено основні проблеми вітчизняних підприємств після початку війни у 2022 році. Проведене авторське дослідження дозволило сформувати висновки про значущість і характер впливу різних чинників внутрішнього й зовнішнього середовища на результативність діяльності консалтингових підприємств в Україні у 2024 році. Додаткове дослідження підтвердило наявність передумов упровадження гібридного організаційного підходу в діяльність консалтингових підприємств відповідно до отриманих даних про: структуру підприємств за чисельністю працівників; частку віддаленої роботи на підприємствах; зміни у структурі кількості віддалених робочих місць; оцінку впливу технічного, програмного, інформаційного і кадрового забезпечення; наявність основних засобів комунікацій; режиму роботи керівників консалтингових підприємств. Систематизовано основні категорії, пов’язані з антикризовим управлінням і запропоновано загальні характеристики для оцінки процесів антикризового управління консалтинговими підприємствами. Аналіз цілей і завдань основних етапів процесу антикризового управління став основою виділення двох ключових блоків – діагностики та реалізації заходів антикризового управління. Представлена деталізація переліку можливих симптомів прояву кризи на підприємствах за п’ятьма основними сферами та аналіз можливих помилок на етапі діагностики дозволили сформувати основні характеристики та визначення організаційного підходу гнучкого гібридного робочого простору, який відповідає вимогам сучасного бізнес-середовища та покликаний забезпечити адаптивність і гнучкість консалтингових підприємств у кризових умовах. Розробка базового гібридного організаційного FHWS підходу до управління консалтингових підприємств зумовила доцільність опрацювання трьох варіантів його гібридизації: "Традиційний офіс", "Віддалені робочі місця", "Збалансований робочий простір". Обґрунтування методики вибору варіантів гібридного організаційного FHWS підходу до управління підприємствами здійснено з використанням методу мультиатрибутивного моделювання Фішбейна. Запропонована методика дозволяє обирати зі сформованого переліку ключові атрибути й розраховувати зважені оцінки FHWS варіантів для обрання консалтинговими підприємствами оптимального виду. Апробацію методики вибору варіантів гібридного організаційного FHWS підходу проведено на дев’яти підприємствах, які систематизовано у три групи консалтингових підприємств відповідно до обраних варіантів для подальшого аналізу. Для оцінки загальної ефективності впровадження гібридного організаційного FHWS підходу в антикризове управління консалтинговими підприємствами розроблено методичний інструментарій, який дозволяє обчислити інтегральний показник ефективності підходу, виокремити основні елементи розрахунку та можливі додаткові компоненти для адаптації варіантів відповідно до специфіки діяльності консалтингових підприємств. Апробацію методичного інструментарію проведено у трьох досліджених групах підприємств, що дозволило зробити висновок про оптимальність обраних варіантів.
Білкові фактори формування оксидативного статусу за хронічної хвороби нирок : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2023) Васильченко, Вікторія; Кучменко, Олена
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 091 – Біологія. – Національний університет "Києво-Могилянська академія", 2023. Дисертація присвячена дослідженню оксидативного статусу, особливостей його змін за хронічної хвороби нирок. Перші стадії хронічної хвороби нирок зазвичай не мають специфічних симптомів, тому це ускладнює їхнє визначення та спостереження за ними. Традиційні маркери дисфункції нирок, такі як креатинін та сечовина у плазмі та сечі, можуть знаходитися у межах референтних значень фізіологічного діапазону не зважаючи на погіршення ниркових функцій. Сукупність патологічних змін за хронічної хвороби нирок можна умовно поділити на три категорії: дисліпідемію, протеїнурію, а також уремію. Важливо зазначити, що існує взаємозв’язок між усіма цими компонентами та їхнім впливом один на одного. Зміна маркерів оксидативного статусу за хронічної хвороби нирок є доповнюючою інформацією про складники про- та антиоксидантної систем, їхній взаємозв’язок між собою та вплив на них інших факторів. Поглиблення розуміння окисно-відновних процесів та механізмів розвитку хронічної хвороби нирок завдяки детектуванню оксидативного статусу може сприяти покращенню не лише ранній діагностиці, а й моніторингу пацієнтів з наявними нирковими патологіями. Метою роботи було вивчення білкових факторів формування оксидативного статусу за хронічної хвороби нирок. Для реалізаційї мети застосовувались такі методи: аналіз та систематизація літературних, наукових, методичних та інших джерел з досліджуваної теми; біохімічні методи досліджень; методи статистичної обробки результатів та математичного моделювання. Зразки венозної крові для дослідження білкових факторів оксидативного статусу були взяті у 417 пацієнтів (214 жінки та 203 чоловіка, вік – 18-55 років) із хронічною хворобою нирок I-V стадії (гломерулонефрит). Усі пацієнти без гострих супутніх патологій (n=250) були розподілені на три групи: 1 групу сформували пацієнти з хронічною хворобою нирок І-ІІ стадій (n=53); 2 групу склали пацієнти з хронічною хворобою нирок ІІІ-ІV стадій (n=25); 3 група – це пацієнти з хронічною хворобою нирок V стадії (n=150). Контрольну групу склали 29 здорових осіб того ж віку з аналогічним співвідношенням статей. Усі учасники дали письмову згоду брати участь у дослідженні. Протокол дослідження (№ 7 30.08.2016) був затверджений Комісією з біоетики Інституту нефрології НАМНУ, а також протоколи дослідження тотожні дисертаційному проєкту (№ 6 від 10.06.2021 та №3 від 19.03.2023 року) були затверджені комітетом з етики наукових досліджень Національного університету "Києво-Могилянська академія". Дослідженнями біологічного матеріалу, сироватки та сечі, пацієнтів з хронічною хворобою нирок та умовно здорових донорів, з метою визначення зміни оксидативного статусу, мною було встановлено, що інвазивні та неінвазивні показники якісних та кількісних змін доповнюють традиційні маркери ниркових захворювань з деталізацією їх перебігу. Також було показано, що порушення обміну ліпопротеїнів збігається або може передувати хронічній хворобі нирок. Пероксидне окиснення ліпідів за хронічної хвороби нирок, у свою чергу, може передувати цьому захворюванню та характеризуватися утворенням реактивних альдегідів, які реагують з тіобарбітуровою кислотою. Окиснення білків у складі ліпопротеїнів високої та низької густини є причиною розвитку багатьох патологічних станів, зокрема артеріальної гіпертензії, яка є частим ускладненням хронічної хвороби нирок та інших патологій, таких як цукровий діабет та хронічні запальні процеси. У дослідженні були отримані нові дані про підвищення активності ензимів, які формують оксидативний статус, мієлопероксидази та еластази, які індукують оксидативний стрес. Крім того, спостерігалося значне зростання кількісного вмісту уремічного токсину, індоксил сульфату, оксалової кислоти та вмісту цитруліну одночасно зі зниженням активності антиоксидатного ензиму, параоксонази-1, за хронічної хвороби нирок. Вперше розраховане співвідношення між про- та антиоксидатним ензимами та проведений ґрунтовний кореляційний аналіз між потенційними та традиційними маркерами хвонічної хвороби нирок. Отримані нові дані сприяють деталізації інформації щодо потенційних маркерів хронічної хвороби нирок (цитруліну, індоксил сульфату, параоксонази-1, мієлопреоксидази та еластази). Вперше проаналізовано та продемонстровано співзалежності між ними, що дає можливість виокремити неінвазивні маркери ранніх стадій хронічної хвороби нирок, цитрулін та індоксил сульфат. Отримані нами дані про оксидативний статус підтверджує зростання активності ензимів прооксидантної ланки, як наслідок, виникнення оксидативного стресу у цієї категорії пацієнтів. Зміни оксидативного статусу можуть передувати змінам концентрації креатиніну та сечовини у плазмі та сечі, оскільки їхнє визначення може бути ускладнено відмінним раціоном або збільшенням ваги тіла. Зокрема, вміст індоксил сульфату як маркера уремії та цитруліну як маркера протеїнурії за хронічної хвороби нирок мали більший діапазон значень та чітке їхнє однонаправлене зростання із постадійним прогресуванням хронічної хвороби нирок. Таким чином, аналіз маркерів оксидативного статусу дає змогу стверджувати перспективність застосування неінвазивних маркерів задля раннього діагностування та прогресування хронічної хвороби нирок.
Вимірювання суб’єктивної соціальної підтримки, доступної через сайти соціальних мереж та месенджери: розробка та перевірка валідності шкального інструменту : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2026) Любенко, Роман; Пугачова, Олена
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю С5 "Соціологія" (С — Соціальні науки, журналістика та інформація). — Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2026. У дисертації представлено процес створення шкальної самозвітної міри соціальної підтримки, доступної через сайти соціальних мереж та месенджери, а також перевірку її валідності. Для першого було використано дані напівструктурованих глибинних інтерв’ю з активними користувачами/-ками сайтів соціальних мереж (ССМ); остання була реалізована через статистичний аналіз результатів анкетування понад чотирьохсот користувачів/-ок ССМ і месенджерів. У дисертації обґрунтовано тезу про те, що соціальна підтримка онлайн, до якої належить соціальна підтримка, здобута завдяки користуванню сайтами соціальних мереж та месенджерами, є дуже важливою у житті сучасної людини, а досвід користування соціальними онлайн-платформами значною мірою організований саме навколо обміну різними типами соціальної підтримки. Оскільки соціальна підтримка є провідним механізмом сприяння психічному благополуччю та захисту від впливу життєвих стресорів, ключовою є можливість у швидкий, простий та, найголовніше, валідний спосіб виміряти рівень соціальної підтримки, доступної через сайти соціальних мереж та месенджери, серед українців/-ок, особливо в контексті підвищеної "стресогенності" воєнного часу. Передусім у дисертації пояснено різницю між термінами, що застосовуються до таких порталів, як Facebook, Instagram, Twitter (X), WhatsApp, Signal та ін., і наведено основну інформацію про найпопулярніші сайти соціальних мереж та миттєві месенджери (ММ), яка дозволяє оцінити масштаб цього комунікаційного явища та його далекосяжні наслідки для обміну соціальною підтримкою. Дисертація також документує розвиток соціальної підтримки онлайн як предмету досліджень та обґрунтовує унікальний характер цього феномену поруч із так званою традиційною соціальною підтримкою. Також у тексті підсумовано основі методологічні підходи до збору даних про користування ССМ та ММ та окреслено виклик для сфери, пов’язаний із популяризацією комерційних та орієнтованих на середньостатистичного користувача/-ку сервісів штучного інтелекту. Проведений аналіз зумовив операціоналізацію соціальної підтримки, доступної через сайти соціальних мереж та месенджери, саме через медіум самозвітного інструменту, який складається з батареї однотипних тверджень про взаємодію з іншими користувачами/-ками ССМ та ММ. Нова шкала стосується лише соціальної підтримки, доступної через ці два типи онлайн-платформ, оскільки саме вони є найбільшими в українськомовному онлайн-сегменті за аудиторією, яка сумарно вимірюється десятками мільйонів. При цьому, задля можливості стисло посилатися на неї, нова міра також ідентифікується за скороченою назвою "Шкала суб’єктивної соціальної підтримки онлайн" (абревійовано Шкала ССПО). Розробка нової шкали "з чистого аркуша" в тісній прив’язці до місцевого контексту є виправданою, оскільки користування онлайн-платформами, через ряд чинників, має важливі територіальні варіації — з цієї причини простий переклад однієї з багатьох існуючих батарей соціальної підтримки онлайн був би методологічно незадовільним. Мета створення та перевірки валідності шкали була реалізована шляхом проведення соціологічного дослідження змішаного дизайну. Спершу була проведена якісна стадія, що складалася з 20 напівструктурованих глибинних інтерв’ю з активними користувачами/-чками ССМ. Вони надали детальну картину сучасного досвіду участі в підтримувальної взаємодії онлайн (першочергово на сайтах соціальних мереж) через детальне обговорення механізмів обміну соціальною підтримкою на ССМ та в месенджерах, їхніх переваг та недоліків, а також ефективності тих чи інших платформ для фасилітації різних типів підтримки. На основі ключових тем інтерв’ю було сформульовано дванадцять тверджень зі стандартним віялом відповідей, призначених для оцінки рівня суб’єктивної соціальної підтримки, доступної через сайти соцмереж та месенджери. У кількісній стадії дослідження твердження новоствореної шкали стали частиною анкети, поширюваної онлайн за допомогою сервісу, який дозволяв контролювати, чи походять усі надіслані анкети з різних комп’ютерних пристроїв. Окрім нової шкали, до анкети ввійшли ще три шкальні інструменти, які є крос-культурно валідизованими та вважаються авторитетними метриками психічного благополуччя, а саме: Багатовимірна шкала суб’єктивної соціальної підтримки (MSPSS), скорочена десятикомпонентна версія Шкали суб’єктивного стресу (PSS-10) та Шкала самооцінки Розенберґа (RSES). Додатково до анкети було включено низку запитань про користування ССМ та ММ. Результатом збору та чистки даних була невипадкова, але соціодемографічно гетерогенна вибірка із 406 спостережень. Відповіді на твердження нової шкали було використано для експлораторного та конфірматорного факторних аналізів, які показали, що дані відповідей на групу з дев’яти тверджень серед початкових дванадцяти демонструють достатньо ознак існування структури з двох латентних факторів. Адитивний індекс суб’єктивної соціальної підтримки онлайн, створений на базі відповідей на дев’ять тверджень, показав розподіл, близький до нормального, а шкала загалом — високу надійність за критеріями α Кронбаха та ω МакДональда. Індекс був протестований на монотонну взаємозалежність із валідизованими індексами загальної соціальної підтримки, суб’єктивного стресу та самооцінки й деякими параметрами користування сайтами соцмереж та миттєвими месенджерами, які, згідно із зібраними якісними даними, безпосередньо впливають на відчуття наявності соціальної підтримки, доступної через ССМ та месенджери. Новий індекс продемонстрував статистично значущу пряму кореляцію з рівнем загальної суб’єктивної соціальної підтримки — хоча і з низькою величиною ефекту. Також агреговані значення соціальної підтримки онлайн статистично значуще та з середньою величиною ефекту корелюють з усіма характеристиками користування ССМ та ММ, вимірюваними в анкеті: середнім часом, витраченим сумарно на двох типах сервісів, частотою спілкування в чатах один-на-один зі знайомими людьми, частотою спілкування в групових чатах зі знайомими людьми, частотою спілкування з незнайомими людьми, частотою поширення публікацій інших людей на особистому профілі, частотою власних публікацій в особистому профілі, частотою отримання позитивних коментарів на публікації у власному профілі, частотою отримання позитивних реакцій на публікації у власному профілі та частотою отримання позитивних реакцій на власні повідомлення чи коментарі. Однак нова Шкала ССПО, на відміну від класичної MSPSS, не показала, як очікувалося, значущої кореляції з сирими адитивними індексами, підрахованими на основі валідизованих мір стресу та самооцінки, а також продемонструвала деякі не цілком узгоджені з теорією та минулими дослідженнями ефекти під час перевірки взаємозв’язків між шкальними мірами за допомогою моделювання структурними рівняннями. Окрім того, низка методологічних обмежень, допущених у ході збору та аналізу даних, могла вплинути на надійність отриманих результатів. Актуальність ССМ, месенджерів та соціальної підтримки онлайн для сучасних українців/-ок у контексті щоденних негативних і стресових досвідів, спричинених війною, не потребує додаткового доведення. Тому результати дослідження, проведеного в рамках цієї дисертації, є суттєвим внеском у тему вивчення ментального здоров’я населення України загалом та мають важливе практичне значення для розуміння соціальної підтримки, доступної вітчизняним користувачам/-кам онлайн-платформ зокрема.
Гармонізація митного законодавства України та Європейського Союзу в процесі вступу України до ЄС : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2026) Кириєвський, Олег; Петров, Роман
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 293 "Міжнародне право" (29 – Міжнародні відносини). – Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2026. У процесі вступу до Європейського союзу, Україна повинна буде повністю прийняти та дотримуватися всього комплексу норм права ЄС. На момент набуття статусу кандидата до ЄС, Україна також знаходилась у процесі виконання низки зобов’язань, що передбачені Угодою про Асоціацію з ЄС (надалі – "Угода"). Водночас, у доктрині тривають дискусії щодо можливої зміни підходу до розширення ЄС. Невизначеність посилює і перспектива митної реформи в ЄС. У цих умовах, актуальним стає пошук можливих спільних рис (знаменників) процесу гармонізації з "acquis" ЄС у митній сфері, що можуть бути корисними як для України, так і для інших держав в процесі вступу, що і стало метою цього дослідження. За результатами виконання завдань дослідження було досягнуто низки спільних знаменників (характеристик) у процесі гармонізації з "acquis" у митній сфері (а також інших, застосовних до процесу гармонізації, висновків). Перш за все, мова про необхідність змістовного, а не формально врахування ознак поняття "acquis вступу". До таких ознак, за результатами аналізу, можна віднести: (a) гнучкість та динамічність, (б) врахування індивідуальних характеристик країни-кандидата, (в) орієнтованість на практичну імплементацію, а не лише на впровадження норм, (г) орієнтованість на практичну імплементацію не тільки до моменту вступу, а й у продовжуваній формі – після вступу, (ґ) гармонізація з "acquis вступу" повинна відбуватись не після виконання вимог Угоди, а одночасно (і узгоджено) із "acquis Угоди", (д) практичне визначення елементів «acquis» буде найефективнішим, якщо воно буде "холістичним", (е) повна гармонізація з "acquis вступу" відбудеться лише в момент приєднання і не вимагатиметься під час переговорів. Крім того, у процесі вступу, необхідним є ширший погляд на обсяг "acquis" у митній сфері – як секторального "acquis", що охоплює не тільки "митне законодавство", чи елементи "митного союзу". Також, можна ствердити про недостатнє застосування Угоди як інструменту вступу і, водночас, недостатність самих механізмів Угоди – в першу чергу, у контексті моніторингу динамічного "acquis" й результатів гармонізації. Також обґрунтовано, що Угода може і має бути основним або ефективним другорядним «інструментом» у процесі вступу у митній сфері. Водночас, її механізми, у контексті митної сфери доцільно переглянути. Як ілюструють результати цього дослідження (унаслідок співставлення ознак "acquis вступу" у митній сфері із процесом та результатами гармонізації): як до набуття статусу кандидата, так і після (навіть попри посилення ролі обумовленості в контексті вступу), зміни у митній сфері на виконання гармонізаційних зобов’язань часто залишались хаотичними і непослідовними. Також, можна чітко відслідкувати не "холістичний", а "почерговий" підхід щодо виконання Угоди та рекомендацій у процесі вступу. Такий підхід може ускладнити й продовжуване виконання зобов’язань у митній сфері після можливого вступу. Першочерговою причиною таких характеристик, окрім невідповідності синтезованим ознакам "acquis вступу" у митній сфері та вузького тлумачення "митної сфери", є недостатність інструментів планування процесу гармонізації на усіх її етапах. Попри індивідуальність процесу планування, це обов’язковий етап гармонізації, що повинен відбуватись як до, так і після набуття статусу кандидата, й може, у значній мірі, спиратись на застосування угод між країнами-кандидатами та ЄС. При цьому, у митній сфері (і не тільки) інструменти планування й до набуття статусу уже можуть передбачати інтеграційну перспективу. Вказаний рівень планування був і залишається відсутнім в Україні. До інших причин можна віднести (a) слабкі інструменти обумовленості, застосовні до «acquis Угоди» (до набуття Україною статусу кандидата); (b) статичний характер частини інструментів щодо гармонізації; (c) надзвичайно амбітні цілі, поставлені у питаннях гармонізації з "acquis Угоди"; (d) відсутність системного і продовжуваного моніторингу питань апроксимації у митній сфері; (e) невчасне оновлення Угоди в частині митної сфери. Крім того, дослідження, опираючись на розуміння "гармонізації", як процесу, що спрямований на досягнення однорідності у практичному застосуванні норм і регуляторного поля, ілюструє, що лише впровадження певних норм у національне законодавство не обов’язково означає (і найчастіше не означає) виконання відповідних зобов’язань. Відповідно, висновки щодо відсотка впровадження норм чи виконання Угоди у митній сфері (у результатах моніторингу) потрібно розглядати скептично. Унаслідок вищенаведеного, у визначенні найновіших рекомендацій ЄС, можна прослідкувати низку парадоксів, зокрема: у наголосі на практичному виконанні й водночас недостатній оцінці можливості виконати нові рекомендації; статичності рекомендацій і водночас більш динамічному відслідковуванні змін; а також - комбінації водночас загальних та дуже вузьких й специфічних вимог. У першу чергу, мова про оновлення Митного кодексу України у 2026 році, що мав би ґрунтуватись на Митному Кодексі Союзу (Union Customs Code), (надалі – "МКС") та інших актах ЄС у митній сфері. Така рекомендація піднімає низку проблемних питань: неможливість застосування низки норм МКС до вступу в ЄС, недостатня динамічність відслідковування змін до «acquis» у митній сфері тощо. На додаток, досвід інших держав свідчить, що ані попередні хвилі розширення, ані поточні держави-кандидати не стикались із такою специфічною вимогою ЄС. Ситуацію також ускладнює реформа митного законодавства ЄС, концепція якої уже фіналізована і передбачає суттєві зміни до митного регулювання. За такого стану справ, Україна, на практиці, може зіштовхнутись з кількома підряд перезавантаженнями митного законодавства. При цьому, наявні інструменти моніторингу відповідної проблематики не відображають. З огляду на наведене, результати дослідження свідчать про потребу критичного перегляду існуючих підходів до гармонізації з "acquis" ЄС у митній сфері. Також дослідження висуває три гіпотези щодо альтернативних кроків у процесі гармонізації: (1) проведення проміжної та критичної оцінки стану гармонізації із орієнтацією на практичне застосування норм (на основі механізмів Угоди); (2) прийняття NPAA1 із врахуванням секторального виміру "митної сфери"; (3) вдосконалення механізмів Угоди через більш динамічне формулювання зобов'язань та посилення ролі Підкомітету з митних питань. Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що на основі комплексного аналізу зобов'язань України щодо гармонізації з "acquis"ЄС у митній сфері – як за Угодою, так і в процесі вступу до ЄС – вперше здійснено системне дослідження теоретичних аспектів гармонізації, а також тлумачення й визначення обсягу понять, що стосуються митної сфери. Результати дослідження співставлено з практичною характеристикою результатів гармонізації в Україні та враховано дотичний досвід інших держав, виявлено спільні характерні риси (знаменники) процесу гармонізації у митній сфері в умовах невідомості та фактори, що вплинули на такі характерні риси. уперше: ⎯ визначено предметний обсяг "митної сфери" як секторального acquis вступу через співвідношення з поняттями "митний союз" та "митне законодавство", а також обсягом відповідного переговорного розділу; ⎯ здійснено комплексний ретроспективний аналіз процесу гармонізації у митній сфері з "acquis" ЄС за Угодою з моменту набрання нею чинності, а також після набуття статусу кандидата, з’ясовано, чи вплинуло набуття статусу кандидата на результати гармонізації у митній сфері; ⎯ виявлено та охарактеризовано системний розрив між формальним впровадженням норм "acquis" ЄС у митне законодавство України та їх практичною імплементацією на прикладі норм щодо статусу Авторизованого Економічного Оператора (надалі – "АЕО"), процедури спільного транзиту, захисту прав інтелектуальної власності та Конвенції Пан-Євро-Мед, а також санкцій за митні правопорушення; ⎯ узагальнено системні та спільні характеристики (знаменники) у процесі гармонізації з "acquis" ЄС у митній сфері і екстрапольовано їх на найновіші рекомендації ЄС у процесі вступу, а також на перспективу прийняття нового Митного кодексу в Україні та митної реформи в ЄС; удосконалено: ⎯ підхід до розуміння поняття «acquis вступу» у секторальному вимірі, а також доповнено перелік його ознак; ⎯ підхід до "acquis Угоди" як складової частини "acquis вступу" та логічної узгодженості гармонізації у митній сфері в процесі вступу; ⎯ розуміння інструментів Угоди у процесі вступу, виявлено можливі недоліки її застосування і запропоновано рішення для удосконалення ролі Угоди; ⎯ підхід до планування процесу гармонізації з "acquis" у митній сфері з урахуванням досвіду країн Центральної та Східної Європи, а також ⎯ підхід до оцінки результатів гармонізації у контексті практичного застосування (а не лише формальної транспозиції норм); подальшого дослідження потребують: ⎯ запропоновані альтернативні кроки щодо гармонізації з "acquis" ЄС у митній сфері, як альтернатива поточного підходу; ⎯ врахування результатів цього дослідження у перехідному періоді у випадку прийняття нового Митного кодексу в Україні, а також щодо практичних результатів митної реформи та подальшої гармонізації з оновленим "acquis" у митній сфері. Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості їх використання: ⎯ у правотворчій діяльності – зокрема, при підготовці та розгляді проєкту нового Митного кодексу України. Крім того, результати дослідження можуть слугувати основою для розробки проєктів інших нормативно-правових актів у митній сфері. Висновки щодо планування процесу гармонізації також застосовні для розробки чи вдосконалення елементів планування такого процесу у митній сфері. ⎯ у науково-дослідній сфері – при дослідженні інших підходів до гармонізації у митній сфері (ідеї щодо таких альтернатив висловлюються в 4 розділі цього дослідження). Також вони можуть стати сходинкою у продовжуваній науковій дискусії щодо підходів до розширення ЄС, про яку йде мова у Вступі до цього дослідження. ⎯ у правозастосовній діяльності – можуть слугувати підставою та методологічною основою для зміни підходу оцінки результатів гармонізації з «acquis» у митній сфері як за угодами про вільну торгівлю, так і в контексті вступу. ⎯ у навчальному процесі – можуть і уже використовуються в розробці та викладанні навчальних програм з права ЄС, зовнішніх зносин ЄС, митного права та міжнародної торгівлі, а також для навчання (тренінгів тощо) представників сфери правозастосування – зокрема представників державних органів, що долучені до процесу планування гармонізації та впровадження гармонізованих норм у митній сфері. Так, зокрема, на основі результатів цього дослідження розроблено та впроваджено курс "Митне право та міжнародна торгівля" в межах освітньо-професійної програми другого ступеня вищої освіти (магістр) Факультету права Закладу вищої освіти "Український католицький університет" (відповідна довідка є Додатком В до цього дослідження).
Гетерогенність гемопоетичних клітин-попередників у культурі клітин in vitro та in vivo у нормі та при мієлодиспластичному синдромі : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2023) Пахаренко, Маргарита; Білько, Надія
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі знань 09 "Біологія" за спеціальністю 091 "Біологія". Національний університет "Києво-Могилянська Академія", Київ, 2023. Експериментальні дані останніх років свідчать про те, що злоякісні стовбурові клітини можуть існувати як самостійні популяції відносно клітин, які знаходяться у стані спокою, і зовсім не реагують на звичайні клітинно-токсичні агенти. Відомо, що більшість стовбурових клітин у дорослому організмі перебувають у стані G0, що дозволяє клітинам довготривало перебувати у гемопоетичних нішах та у разі потреби переходити до проліферації. Завдяки знаходженню поза клітинним циклом стовбурові клітини більш стійкі до ушкоджень ДНК. Ця особливість "сплячих" стовбурових клітин дає змогу зберегти "золотий запас" від всіляких стресових подій і тим самим сприяти лікуванню. Разом з тим існує популяція гемопоетичних клітин-попередників, на рівні яких відбувається реалізація процесів проліферації і диференціювання, оскільки вони є чутливими до дії цитокінів, які викидаються у випадку нестачі клітин крові на периферії. Роль гемопоетичних клітин-попередників недооцінена, і вона виявилася вагомішою, ніж вважалося раніше. Незважаючи на те, що завдяки використанню мишиних моделей з’являється все більше доказів про існування стовбурових клітин, що ініціюють лейкемію, менш відомо про зміни на рівні компартменту стовбурових клітин у пацієнтів з мієлодиспластичним синдромом (МДС). Хоча припускається, що МДС є "захворюванням стовбурових клітин", вагомі докази цього твердження досі відсутні, крім того, лишається невідомим рівень пошкодження гемопоетичних клітин-попередників у пацієнтів із МДС, що складають цілу групу попередників, які відрізняються за відстанню їх від стовбурової клітини. Крім того, незважаючи на описані хромосомні аномалії, мутації і епігенетичні зміни при МДС, що спостерігаються в попередниках, етапи розвитку, на яких відбуваються патогенні події, ще не визначені. Для вирішення цих питань необхідні нові методичні підходи для виявлення різних типів клітин-попередників завдяки фенотипуванню і/чи культивуванню ранніх гемопоетичних клітин. Доцільність визначення морфологічних і функціональних показників гемопоетичних клітин-попередників з кісткового мозку мишей, щурів і людини обумовлена необхідністю поглиблення знань про особливості їх функціонування, вирішення питання про гетерогенність клітин-попередників у різних ссавців і людини, як загальне виявлення біологічної природи і потенцій у культурі клітин in vitro і in vivo в нормі і порушеннях гемопоезу. Тож метою дисертаційної роботи було визначення гетерогенності гемопоетичних клітин-попередників в культурі in vitro і in vivo для з’ясування іхньої ролі у формуванні патологічного процесу при МДС-IB. Щоб відповісти на ці питання, ми провели дослідження популяції прогеніторних клітин у пацієнтів з підтипом МДС-ІB. Ми вивчали культури гемопоетичних стовбурових клітин в умовах in vitro і in vivo. Вперше було виявлено гетерогенну групу типів колоній (КУО-ГЕММ, КУО-Г, КУО-ГМ і КУО-ММ), ранні представники яких (КУО-ГЕММ і КУО-Г) були притаманні саме МДС-ІВ, а пізні (КУО-ГМ і КУО-ММ) – нормальному гемопоезу. Було встановлено оптимальні терміни культивування гемопоетичних клітин-попередників для людини (12-14 діб), миші (10 діб) та щура (8 діб). Було проаналізовано відповідь прогеніторних клітин на дію підвищених доз цитокінів (G-CSF, GM-CSF, IL-3) а також їх комбінації у культурі, та виявлено, що найкращий ефект викликає саме комбінація вказаних факторів, значно підвищуючи ефективність колонієутворення. Дослідженням культуральних особливостей клітин-попередників при МДС-ІВ було продемонстровано знижену у порівнянні з нормою здатність до колонієутворення останніх, де кількість клітин у клоні не перевищувала 50, а у нормі – 500. Крім того, якісний склад колоній характеризувався наявністю хаотично розміщених примхливих форм клітин. Вперше було продемонстровано, що наявність стромальної підложки зі здорових кістковомозкових клітин не впливає на дефектність гемопоетичних клітин-попередників при МДС-ІВ. У свою чергу, фідерний шар з кістковомозкових клітин осіб з МДС здатний до підтримки гемопопетичних клітин від здорових осіб. Тож, дефекти кровотворної функції слід шукати у гемопоетичних клітинах-попередниках з урахуванням їх гетерогенності. У майбутньому вирішення поставлених питань сприятиме у підборі тактики лікування злоякісних захворювань крові, серед яких МДС має особливе місце, як захворювання, що з високою імовірністю може переростати у гостру мієлоїдну лейкемію. Результати роботи можна рекомендувати для експериментальних досліджень МДС-ІВ. Отримані у культурі дані про МДС-ІВ можуть у комбінації з клінічними, цитогенетичним, лабораторними та імунофенотиповими даними слугувати додатковою ознакою при постановці діагнозу МДС у ініціальній стадії.
Господарство мисливських племен мезоліту та неоліту України за даними археозоології : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2023) Ступак, Аліна; Залізняк, Леонід
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі знань 03 "Гуманітарні науки" за спеціальністю 032 "Історія та археологія". - Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2023. Племена мисливців-збирачів мезоліту та неоліту існували на теренах України не менше 7 тисяч років (10 - 4 тис. р. тому). Протягом ранніх та середніх етапів голоцену сформувалися різні моделі адаптацій до умов навколишнього середовища, з відповідними природному оточенню специфічними способами й засобами полювання та рибальства. У порівнянні із плейстоценовою епохою, на ранніх етапах голоцену різко збільшилась кількість лісів, в яких домінували нестадні копитні види тварин. Підвищення середньорічної температури в голоцені призвело до радикальної зміни об’єктів полювання на Європейському континенті та збільшенню видового різноманіття прісноводних риб (Makowiecki 2003). Нові умови життя вимагали докорінних змін ведення привласнювального господарства у порівнянні з попередніми епохами. Господарство племен мезоліту та неоліту України вже тривалий час є об’єктом зацікавлення багатьох фахівців, суміжних з археологією, дисциплін. Це дисертаційне дослідження присвячене реконструкції господарства мисливців збирачів мезоліту та неоліту України за допомогою даних і методів археозоології. Об’єктом дослідження археозоології є рештки тварин, полишені в якості кухонних та інших господарських відходів людьми попередніх історичних епох. В нашому випадку, первісними мисливцями та рибалками на своїх стоянках. Археозоологічні дослідження передбачають процедури визначення видового складу тварин поселень; розподілу кісткових решток за господарським призначенням - від фрагментів знарядь праці до їхніх заготовок; вивчення специфічних слідів використання продукції тваринного походження; стану збереженості кісткового матеріалу. Результати археозоологічних досліджень можуть дати відповіді на питання визначення основних промислових тварин тієї чи іншої мисливської спільноти, способи поведінки з продукцією тваринного походження, сезону функціонування поселення та організації господарського життя на поселенні. Тож матеріали археозоології є важливим джерелом вивчення первісного мисливсько-рибальського господарства. Історія залучення даних археозоології до інтерпретації археологічних джерел в Україні сягає початку ХХ століття (Підоплічко 1954; Рековець 2012). Першим дослідником який почав визначати кістки тварин з археологічних пам’яток був О. Браунер. Він працював з видовим визначеннм решток коней з курганів півдня України (Браунер 1916). В. Громова була першою дослідницею, яка вивчала рештки тварин, що походять з пам’яток мезоліту та неоліту. Їй належать визначення фауни кримських мезолітичних пам’яток (Громова 1935). Систематично досліджувати фауністичні рештки з пам’яток археології України розпочав І. Г. Підоплічко. Він працював з низкою пам’яток мезоліту та неоліту Надпоріжя - пам’ятками сурської культури - Вовниги, Сурський острів, Шулаєв острів, степу - Кам’яна могила, та Керченського півостову - Фронтове І, ІІ (Пидопличко 1952Ь). Окрім того вчений є засновником школи палеозоологічних досліджень. Під його керівництвом постала ціла плеяда вчених дослідників теріо фауни четвертинного періоду. До складу групи дослідників палеозоологів входила В. І. Бібікова. Їй належить найбільш вагомий внесок в дослідженні фауністичних матеріалів низки опорних пам’яток мезоліту та неоліту України - Мирне, Ласпі 7, Фатьма-Коба, Білолісся, Гіржове, Базьків Острів, Огрінь 8 та багатьох інших (Бибикова 1963, 1984). Дослідниця приділяла увагу способам адаптації племен мезоліту та неоліту до навколишнього середовища; методам полювання на різні групи копитних тварин; географічній та хронологічній мінливості ареалів окремих видів копитних тварин. Зібрані дослідницею дані відіграли важливу роль увиділенні окремих ГКТ мисливців-збирачів ранніх етапів голоцену території України. Розвиток уявлень про мезоліт та неоліт сприяє постановці нових завдань, які потребують вирішення. Багато археозоологічних досліджень обмежувалося складаням видового списку тварин, який дає поверхневі дані щодо господарства племен кам’яної доби. Відтак, актуальним є перегляд видового складу фауністичних залишків окремих поселень, узагальнення даних щодо археозоологічних колекцій пам’яток мезоліту та неоліту, які потенційно могли б розширити наші уявлення щодо моделі поведінки давніх мисливців з продукцією тваринного походження. Варто проаналізувати стан кісткових колекцій досліджень, спрямованих на визначення стану збереженості кісткового матеріалу та впливу на нього чинників природного та антропогенного характеру. Аналіз вікових категорій ссавців є корисним у визначенні сезону існування конкретного поселення. Аналіз репрезентації анатомічних елементів вказує на спосіб використання різних частин туші тварини в їжу. В окремих випадках, нестача другорядних за поживністю частин може вказувати на те, що тварину вполювали на великій відстані від табору, до якого доставляли лише найбільш поживні шматки туш тварин. Пам’ятки мезоліту та неоліту України продовжують становити об’єкт зацікавлення вчених, відтак фауністичний матеріал накопичується та потребує вивчення. Для вирішення поставлених завдань в дисертаційному дослідженні представлені результати опрацювання фауністичних матеріалів пам’яток, які розташовані в різних кліматичних зонах та належать до різних ГКТ - мисливців та рибалок великих річок, лісових мисливців, степових мисливців та мисливців гірських лісів. У дисертаційному дослідженні представлені пам’ятки різних мисливсько-рибальських ГКТ. Зокрема до ГКТ мисливців та рибалок великих річок були віднесені пам’ятки Огрінь 8, Базьків Острів, Туба V, Занівське І, Мельнича Круча. Поселення В’язівок 4а, Лисогубівка, Гришівка, Мньово-Ліс, Погорілівка-Вирчище належать до ГКТ лісових мисливців з елементами степового господарства (полювання на коней). Носії цих моделей господарчої адаптації мешкали в смузі закритих лісових просторів. Спільною рисою матеріалів цих пам’яток є відносне видове різноманіття промислових тварин, присутність у вибірках решток риб та птахів (Залізняк 1990Ь). Копитні тварини цих пам’яток представлені нестадними видами, які характерні для закритих та змішаних ландшафтів - тур, зубр, олень європейський, козуля, тарпан та дикий кабан (Бибикова 1984). Річний цикл носіїв ГКТ був пов’язаний із поєднанням індивідуального полювання на копитних тварин з рибальством в залежності від пори року. Склад фауни пам’яток степового регіону України - Білолісся, Гіржове, та Мирне був досліджений В. І. Бібіковою (Бибикова 1975, 1982). Основними промисловими видами тварин мешканців степу України в мезоліті були тарпан, тур, та сайгак. В невеликій кількості на пам’ятках були зафіксовані рештки європейського віслюка. В атлантикумі аридні умови попередніх кліматичних періодів - преборіалу та бореалу, змінилися на більш вологі. Відтак, в степових регіонах з ’явилися переліски, де мешкали олені, козулі та дикі кабани. Саме такий фауністичний склад промислових тварин був виявлений на мезолітичній пам’ятці Мирне. Пам’ятки мезоліту степу України були віднесені до ГКТ "мисливців степу". На думку В. І. Бібікової полювання на нестадних тварин -тура та тарпана, відбувалося на місцях їх водопоїв, на узбережжях річок (Бибикова 1982Ь, с. 164). Водночас полювання на стадну тварину сайгака могло бути здійснене за допомогою загінних методів. Саме загінний метод із залученням спеціальних сіток та природних пасток донедавна використовувався в Казахстані (Атдаев 2016). Багатою на пам’ятки мезоліту та неоліту є територія Криму. Умови півострову у поєднанні із гірськими масивами та степовими просторами сприяли формуванню в його межах специфічного складу фауни, який поєднує співіснування типових степових та лісових видів тварин. Господарство племен мезоліту та неоліту Криму було віднесено до ГКТ "мисливців гірських лісів" (Яневич 1991; Залізняк 1998, с. 86-89). Зокрема, на ранніх етапах голоцену в межах Криму були поширені олені європейські, дикі коні та сайгак. Починаючи з атлантичного періоду у вибірках пам’яток мезоліту та неоліту починають домінувати рештки диких свиней, а також з ’являються рештки козуль. У вибірці шару ІІ1В пам’ятки Буран-Кая IV були виявлені унікальні знахідки - рештки антилопи-джейрана (Вейбер та ін. 2021). Фрагмент черепу джейрана в межах Гірського Криму виявлений вперше. Найближчі знахідки кісток джейрана була виявлені І. Г. Підоплічком на мезолітичних стоянках Фронтове І та Фронтове ІІ на Керченському півострові (Вейбер та ін. 2021; Мацкевой 1977). Особливістю мисливського господарства племен мезоліту та неоліту Криму є полювання на тварин змішаних ландшафтів. Рештки птахів та риб зберігаються в археозоологічних колекціях пам’яток Криму в рідкісних випадках. Найбільше вони представлені на пам’ятці Ласпі 7. На пам’ятці Буран-Кая IV в одиничному екземплярі була виявлена кістка дрохви. Окрім матеріалів археозоології для реконструкції господарського життя племен мезоліту та неоліту перспективним є використання даних інших суміжних наук, зокрема етнографії. Метод реконструкції первісних суспільств через моделювання їх ГКТ був апробований Л. Л. Залізняком для реконструкції господарства та побуту суспільств фінального палеоліту та мезоліту (Залізняк 1989, 1990,1991, 1998). В докторській дисертації дослідника на основі даних археології та етнографії традиційних мисливсько-рибальських суспільств подано опис способу життя, методів полювання та рибальства, річного господарського циклу етнографічних та археологічних мисливців закритих лісових ландшафтів. Для підтвердження здійснених реконструкцій були використані дані археології щодо методів та засобів полювання та рибальства з пам’яток мезоліту та неоліту лісової смуги Європи. Стоянки мезоліту Данії та Німеччини є багатими на знахідки виробів з органічних матеріалів. Зокрема, завдяки дослідженню мезолітичних пам’яток торф’янистої місцевості Сатруб, Дювенсі (Німеччина) та Х’ярно (Норвегія) були виявлені рештки різних рибальських пасток для риби (заколів, вершей), сіток, гачків, а також дерев’яних човнів та весел. Краще збереглися кістки тварин, на яких були досліджені сліди обробки та сліди від ударів метальної зброї (Leduc 2012; Noe-Nyagaard 1974; Jan, Sachers 2009). Ці дані є досить показовими для реконструкції елементів господарської діяльності мезолітичних та неолітичних мисливців. Сучасні методи досліджень різних видів археологічних джерел значно піднесли рівень інтерпретації минулого. Так, археозоологічні дослідження якнайкраще допомагають реконструювати економіку суспільств кам’яної доби. Завдяки застосуванням природничих методів в археології з ’являються нові дані, які потребують інтерпретації та узагальнення. Своєрідні природні умови різних природно-ландшафтних зон України зумовили різні варіанти адаптації мезолітичних та неолітичних племен. Ці способи адаптації первісних мисливсько-рибальських суспільств отримали назву господарсько-культурних типів (ГКТ). У мезоліті та неоліті України виділено ГКТ лісових мисливців, мисливців та рибалок узбереж великих річок, мисливців степу, та мисливців гірських лісів. Матеріальна культура пам’яток різних ГКТ має власну специфіку. Зокрема вона проявляється у видовому складі тварин в археозоологічних колекціях, їх пропорції в кожній з них. Дані етнографії доповнюють наші уявлення щодо особливостей побудови господарського життя на поселеннях, способах полювання та використання продукції тваринного походження. Результати дисертаційного дослідження демонструють спільні та відмінні риси у моделях адаптацій мисливців та рибалок мезоліту та неоліту України. Подані дані щодо видового складу промислових тварин з опорних пам’яток мисливців мезоліту та неоліту регіону. Вони узагальнюють результати більш ніж сторічної історії вивчення фауни пам’яток раннього голоцену України.
Державна політика в сфері вищої освіти в умовах глобальних змін: освіта дорослих як відповідь на виклики : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2026) Студілко, Максим; Нагорняк, Тетяна
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 052 "Політологія" (05 "Соціальні та поведінкові науки"). – Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2026. Дисертація є комплексною науковою працею, що присвячена теоретико-методологічному обґрунтуванню ролі навчання впродовж життя (Lifelong Learning – LLL) і освіти дорослих (Adult Education – AE) як стратегічних інструментів державної політики щодо забезпечення стійкості та адаптивності сучасних політичних систем. Автор стверджує, що сучасний світопорядок перебуває у фазі біфуркації, де змагаються дві моделі: демократична, заснована на партнерстві та правах людини, і силова, орієнтована на нескінченні війни. Встановлення першої моделі безпосередньо залежить від сили мереж активних і освічених громадян, що робить освіту важливим системотворчим чинником майбутнього. Методологічна основа дослідження поєднує класичний системний підхід, інституціоналізм, синергетику та теорію стійкості (resilience studies). У теоретико-методологічному розділі автор обґрунтовує політичний вимір освіти дорослих. Доведена доцільність вивчення освіти дорослих не лише як світоглядного явища, а як інструмента адаптивності політичних систем, що координується державною політикою. Автор уперше доводить доцільність саме політичного виміру вивчення освіти дорослих. У межах цього розділу вдосконалено зміст категорій "навчання впродовж життя" (LLL), "освіта дорослих" (AE), "політична система сучасності" та "адаптивність політичної системи". У роботі вдосконалено зміст категорії освіта впродовж життя, яка трактується як безперервний процес опанування нових компетентностей Ключовим теоретичним внеском автора є розробка типології політичних систем за рівнем їхньої адаптивності – здатності реагувати на зовнішні виклики та структурні кризи в контексті реалізації та коригування державної політики. Запропоновано до аналізу такі типи систем: реактивно-стабільні, функціонально-адаптивні, проактивно-адаптивні та трансформаційно-адаптивні. Реактивно-стабільні системи діють зі запізненням, орієнтовані на збереження стану та мінімалізації впливу. Освітня політика в них вертикальна та консервативна. Функціонально-адаптивні системи своєчасно коригують політику, працюючи в "режимі навчання". Освіта в таких системах виконує роль соціального контролю та соціалізації. Проактивно-адаптивні системи здатні передбачати виклики завдяки сильній аналітичній спроможності та довірі суспільства до влади. Трансформаційно-адаптивні системи здатні змінювати архітектуру світопорядку, формуючи новий суспільний договір. Це дозволяє аналізувати державну політику не як статичний набір норм, а як динамічний процес "інституційного навчання". Особливої уваги заслуговують трансформаційно-адаптивні системи, що здатні не просто виживати, а формувати нові інституційні практики через становлення "трансформаційних лідерів", здатних продукувати ціннісні парадигми суспільств. У роботі детально проаналізовано глобальні виклики, що детермінують сучасну державну освітню політику: тенденції авторитаризму, міграційні зсуви, цифровізація (вплив ШІ), демографічна криза ("суперстаріння" націй), що вимагає розвитку "срібної економіки". Особливу увагу приділено концепту "лімінальної війни" – стану невизначеності та розмитих меж між миром і війною, що характерно для російської агресії проти України. За таких умов освіта дорослих стає запорукою збереження суб’єктності держави. У дисертації адаптивність політичної системи України у зв’язку з освітою дорослих посідає центральне місце завдяки аналізу еволюції цих процесів у період Війни за Незалежність (після 2014 р.). Автор виокремлює такі етапи: 2014–2016 рр. – соціально-компенсаторна адаптивність – виживання системи завдяки волонтерським мережам та самоорганізації суспільства; 2016–2019 рр. – протягом усього життя індивіда, та освіта дорослих, що є складником LLL і охоплює формальне, неформальне та інформальне навчання. структурно-функціональна адаптивність – інституціоналізація реформ і поява "якорів стабільності" (ЄС, донори); 2019–2021 рр. – управлінсько-технологічна адаптивність – акцент на цифровізації та інноваціях в управлінні; 2022–2024 рр. – мобілізаційно-мережева адаптивність – надвисока адаптивність через злиття держави, армії та суспільства; 2024–2025 рр. – гібридна адаптивність відновлення – співіснування логік війни та відбудови; прогноз на 2026–2032 рр. – селективна інституційна адаптивність – нерівномірна адаптивність за секторами (висока в безпеці та цифровізації, низька в судовій системі) з активним впровадженням європейських стандартів. Така періодизація є матеріалом для аналізу стійкості політичної системи. Автор доводить, що для України освіта дорослих є ключовим інструментом відновлення людського і пропонує формулу адаптивності політичної системи, яка базується на синергії трьох компонентів: швидкості навчання інституцій, якості людського капіталу, рівня довіри суспільства до змін. Доведено, що інвестиції в освіту дорослих дозволяють оновлювати компетентності нації без руйнівних "кадрових революцій", забезпечують економічну мобільність, зменшують вразливість громадян до популізму та дезінформації. У другому розділі автором розглянуті глобальні тренди розвитку LLL. Ідентифіковано комплекс викликів, що детермінують сучасну освітню політику: соціально-політична поляризація, цифровізація (вплив ШІ), демографічна криза ("суперстаріння" націй) і міграційні зсуви. Обґрунтовано потребу в освіті як засобі виживання в умовах розмитих меж між миром і війною, де населення має опановувати спеціальні знання – від тактичної медицини до кібербезпеки. Визначено ключові тренди Європейського простору вищої освіти: міждисциплінарність, цифровізація, інклюзивність і впровадження системи мікрокваліфікацій як відповіді на динамічний ринок праці. Розглянуто світові моделі AE через умови становлення та розвитку освіти дорослих в національних моделях LLL 5 держав (США, Канада, Велика Британія, Франція, Сінгапур). Це дає змогу уникнути сліпого копіювання чужого досвіду та пропонувати зважені рішення для України. Для цього запропоновані критерії порівняння: умови, в яких LLL активізувалася як елемент національної моделі вищої освіти чи як стратегічний пріоритет розвитку держави; політико-правове забезпечення розвитку освіти протягом життя в державі; інституціоналізація освіти дорослих як складника LLL; показники адаптивності політичної системи; динаміка соціально-економічних показників розвитку держави; наявність/відсутність кореляції між динамікою соціально-економічних показників розвитку держави, показниками адаптивності політичної системи та розвитком LLL. Компаративний аналіз дозволив автору виокремити національні моделі AE: англосаксонська (США, Канада, Велика Британія), що характеризується децентралізацією та мінімальним втручанням держави, де ініціатива належить меншим адміністративним одиницям та ринку; континентальна (Франція, Німеччина) – базується на високому рівні державного регулювання та фінансування з метою широкого доступу громадян до освітніх послуг; азійська (Сінгапур), що демонструє глибоку централізацію, де програма SkillsFuture є усвідомленою частиною економічної стратегії, а держава є головним інвестором у людський капітал. Третій розділ містить кількісно-якісний аналіз викликів воєнного часу, зокрема систематизовано такі втрати України як руйнування освітньої інфраструктури, негативне сальдо освітньої міграції молоді, критичне недофінансування освіти та інші. Проаналізована еволюція державної політики в сфері вищої освіти та освіти дорослих. Виокремлено етапи становлення освіти дорослих в Україні: від пострадянського періоду та інституціоналізації під впливом Болонського процесу до проривного періоду 2022–2025 рр., коли освіта дорослих стала ресурсом національної стійкості та механізмом адаптивності політичної системи. Ця теза доведена кейсами трансформації академічних практик. Відзначено перехід від моделі «післядипломної освіти» до "навчання протягом життя", де університети стають центрами суспільної стійкості. Проаналізовано успішні академічні кейси, зокрема створення в Національному університеті "Києво-Могилянська академія" факультету "Києво-Могилянська школа професійної та неперервної освіти" (kma_pro). Ця інституція впроваджує магістерські програми з політики врядування в місті, економічної дипломатії та GR-політик, управління освітою, а також широкий спектр короткострокових навчальних програм для дорослих у сфері перемовних процесів, стратегічного управління розвитком громад, стратегічних комунікацій і психофізики присутності, формуючи когнітивну гнучкість нових еліт. Також розглянуто досвід Житомирської політехніки у реінтеграції ветеранів, Сумського державного університету в розвитку "міст, що навчаються" [Студілко, 2022а; 2022b], кейси бізнес-освіти kmbs, KSE, УКУ. Автором сформований портрет здобувача програм освіти дорослих – 2026 на підставі відкритих даних на офіційних ресурсах провайдерів таких програм і групових інтервʼю з тими, хто навчався на таких програмах й випустився у 2024 і 2025 роках. Виявлено, що переважно на програмах освіти дорослих навчається фахівець віком 28–55 років, який цінує гнучкість, нетворкінг, прикладний зміст програм і репутацію університету. Автор робить висновок, що навчання протягом життя – це визначальний механізм адаптивної політичної системи. Вона знижує соціальну напругу, зменшує спротив реформам і робить трансформації політично здійсненними. У дисертації запропоновано комплекс рекомендацій для державної політики: прийняття та імплементація Закону "Про освіту дорослих" для гармонізації з нормами Європейського Союзу (ЄС); масштабування системи мікрокваліфікацій, що дозволяє перенавчати фахівців за 2–5 місяців під конкретні потреби відбудови; розвиток мережі освітніх хабів та цифрових освітніх центрів для внутрішньо переміщених осіб (далі – ВПО) та постраждалих від війни; запровадження "цифрового освітнього паспорта" для відстеження індивідуальних освітніх траєкторій тощо. Результати дослідження підтверджують гіпотезу: чим більше держава інвестуватиме в освіту протягом життя та освіту дорослих, відповідно до викликів, тим адаптивнішою буде її політична система. Доведено, що в умовах війни освіта дорослих виконує функцію швидкого реагування на дефіцит кадрів, забезпечує реінтеграцію ветеранів і ВПО, знижує соціальну напругу та робить державні реформи політично легітимними.
Дискурсивні стратегії легітимації та делегітимації в новинних текстах : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2023) Чадюк, Марія; Кобченко, Наталя
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 035 "Філологія". — Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2023. Дисертаційну роботу присвячено дослідженню дискурсивних стратегій і тактик легітимації та делегітимації, з’ясуванню їхніх лінгвістичних маркерів, способів реалізації в онлайн-новинах, а також прийомів, використаних для посилення й послаблення їхньої дії. Онлайн-новини є популярним джерелом інформації, і, як засвідчують опитування, значна частина користувачів вважає наведену в них інформацію об’єктивною. Водночас процес перетворення фактів про ситуацію на виклад подій (медіація) передбачає низку рішень автора, що ґрунтуються на його переконаннях і цінностях. Тож навіть медіатекст інформативного жанру є інтерпретацією, наративом, а не безстороннім висвітленням події, і засадничу роль у цьому процесі відіграє (де)легітимація, тобто репрезентація вчинків як (не)правильних. Попри провідну роль (де)легітимації для потрактування подій і потенційну впливовість для формування поглядів аудиторії, в українському мовознавстві ця тема тільки недавно стала предметом наукових зацікавлень. Західні студії присвячують їй більше уваги, проте в них теж досі є неусталеність у потрактуванні цього феномена, класифікації стратегій і тактик. До того ж нерідко приклади (де)легітимації розглядають окремо, не враховуючи те, як на них впливають відомості, що наведені раніше чи пізніше в тексті. Потреба з’ясувати способи й засоби, характерні для стратегій і тактик (де)легітимації на матеріалі української мови, встановити специфіку її реалізації в новинах і взаємодію з іншими використаними в текстах прийомами зумовлює актуальність дослідження. Посилює її невисокий рівень медіаграмотності суспільства. За допомогою комплексу підходів (системний, лінгвопрагматичний, критичний) та загальнонаукових і лінгвістичних методів (аналіз, синтез, індукція, класифікація, описовий, прагматичний методи, порівняльний, функційно-стилістичний, критичний аналіз тексту; елементи дискурс-аналізу, компонентного та жанрового аналізу) було опрацьовано джерельну базу дослідження. Її становлять групи текстів (від 12 до 20), що присвячені 120 резонансним новинам за період червень 2020 — травень 2021 року, опублікованим на 20 найбільш відвідуваних сайтах суспільно-політичної тематики. Аналіз фактичного матеріалу дав змогу уточнити типологію тактик (де)легітимації Т. ван Левена, на яку спираємося в цьому дослідженні, й класифікувати їх за способом звернення до цінностей: а) "дія — авторитет —цінності"; б) "дія1 — дія2 — цінності"; в) "дія — характеристика — цінності"; г) "дія — цінності". Також було виокремлено п’яту модель "дія — природність", до якої зараховуємо стратегію натуралізації. Перша модель, коли до цінностей звертаються за посередництва авторитету, об’єднує тактики звернення до персонального авторитету, авторитету експертів, лідерів думок, більшості (які об’єднуємо в категорію суб’єктного авторитету з огляду на специфіку їх функціювання в реченні), імперсонального авторитету й авторитету традиції, які зараховуємо до категорії узвичаєного авторитету. Як вияв тактики персонального авторитету, яка ґрунтується на статусі, потрактовуємо апелювання в новинах до авторитету впливових держав й організацій; з огляду на це уточнення пропонуємо на позначення цієї тактики термін позиційний авторитет. З’ясовано, що (де)легітимацію зверненням до суб'єктного авторитету реалізують двома способами. Перший з них виокремлюємо за Т. ван Левеном і підсумовуємо в принципі "потрібно (не) вчиняти в певний спосіб, бо так вважає суб’єктний авторитет". Другий з’ясовано завдяки аналізу фактичного матеріалу; його реалізують за схемою "певна дія (не)правильна, тому що суб’єктний авторитет (не) схвалив цю дію". Виокремлюємо кілька способів вербалізації несхвалення, як-от критика, протест, висміювання тощо. У випадку звернення до узвичаєного авторитету способом (де)легітимації є принцип "певна дія (не)правильна, бо (не) відповідає узвичаєному авторитету". Модель "дія1 — дія2 — цінності" характерна для тактик дефініції, аналогії, засобу, звернення до мети, наведення результату, ефекту, які передбачають (де)легітимацію однієї дії за допомогою іншої, (не)правильної. Встановлено, що низка з них є синонімійними, наприклад, тактики наведення результату й ефекту (різняться наявністю / відсутністю в реченні вказівки на діяча). Синонімійними є й тактики засобу та звернення до мети, які апелюють до наміру. Водночас у першому випадку схемою реалізації делегітимації є «здійснення чогось слугує для здійснення чогось іншого», яку втілюють за допомогою дієслів дозволити, допомогти, могти, словосполучення дати змогу / можливість тощо. За допомогою тактики дефініції, яку реалізують прямим і опосередкованим способом, мовці потрактовують певний вчинок в термінах (не)правильної діяльності. Основними прийомами тактики аналогії є порівняння й історична аналогія, завдяки якій позитивні / негативні характеристики дії в минулому проєктують на подібну сучасну дію. Модель "дія — характеристика — цінності" є підґрунтям тактики оцінки, (де)легітимацію якою реалізують через надання певній дії характеристики за допомогою прикметників або прислівників. Маркери цієї тактики розподіляємо на кілька груп залежно від значення: важливість, демократичність, державність, дозволеність, правдивість, раціональність, результативність. Четверта модель, "дія — цінності", притаманна тактиці абстракції, яка передбачає референцію дії висловами, що пов'язують її з цінностями чи їх порушенням. У новинах ця тактика трапляється найчастіше й реалізується двома способами: 1) прямим — коли дію (де)легітимують дієслова / віддієслівні іменники; 2) опосередкованим — коли дію (де)легітимує словосполучення, а не окреме слово. Тож усі мовні засоби, що є її маркерами, поділяємо на три групи: 1) слова, семантика яких містить вказівку на (не)правильність дії; 2) словосполучення, що репрезентують дію як правильну; 3) словосполучення, які представляють дію як неправильну. Зараховуємо до цієї тактики й мовні одиниці на позначення учасників події. Згідно з п’ятою моделлю, яка характерна для стратегії натуралізації, мовці не апелюють до цінностей, а радше замінюють їх "природним ладом", презентуючи власні дії як звичні. Аналіз фактичного матеріалу засвідчив, що ця стратегія може реалізуватися не тільки тактикою оцінки, поясненням і дефініцією, як вважає Т. ван Левен, а й тактиками абстракції, аналогії, звернення до мети. Речення / частина складного речення, що містить (де)легітимацію дії, може виконувати в тексті кілька функцій: 1) (де)легітимувати дію безпосередньо; 2) уможливлювати іншу (де)легітимацію, надаючи характеристику (не)правильний компоненту, що входить до складу іншої частини складного речення (рідше — того ж речення); 3) послаблювати / посилювати іншу (де)легітимацію, підважуючи / підтверджуючи критику чи обґрунтованість певного вчинку. Для послаблення делегітимації застосовують три стратегії: 1. Репрезентація джерела критики як необ’єктивного. По-перше, з цією метою критика репрезентують як упередженого, застосовуючи для цього тактики абстракції, дефініції, аналогії, оцінки. По-друге, дії опонента можуть зобразити як неприйнятні за допомогою тактик абстракції, дефініції, пояснення, звернення до мети, а також комунікативної імплікатури. 2. Репрезентація звинувачень як несправедливих. У цьому випадку критику або заперечують, або дискредитують. Другий спосіб реалізують за допомогою: а) тактик абстракції, оцінки, дефініції, засобу, аналогії, наведення ефекту; б) категоризації; в) імплікатур; г) репрезентації дорікань як сумнівних. 3. Зміна репрезентації об’єкта критики та його дій. Для того щоб змінити представлення тих, кого критикують, їх зображають як чесних громадян, знімають з них відповідальність за суперечливі дії, наводять їхні правомірні вчинки. Модифікувати можуть і представлення амбівалентних вчинків; для цього застосовують: 1) зміну їх потрактування; 2) конструкцію «так, але»; 3) применшення тривалості / шкідливості вчинку. Послаблення легітимації в новинах реалізують двома стратегіями: репрезентацією джерела інформації як необ’єктивного (за допомогою тактик оцінки й абстракції) та зміною представлення дії, яку обґрунтовують. Другу стратегію реалізують завдяки: 1) зображенню дії як неправильної (за допомогою тактик дефініції, абстракції); 2) спростуванню підґрунтя легітимації (реалізують тактиками дефініції, абстракції, оцінки, риторичними питаннями, прийменниково-іменниковою конструкцією під приводом); 3) представленню легітимації як сумнівної; 4) конструкції "так, але". Для посилення (де)легітимації застосовують низку способів: 1) наводять кілька коментарів, авторських уточнень, що репрезентують певну дію як (не)правильну; 2) представляють осіб, які стверджують про (не)справедливість дії, як тих, хто варті довіри. До того ж для посилення делегітимації модифікують представлення звинувачень; це здійснюють за допомогою імплікатур, тактик дефініції, аналогії, наведення доказів звинувачень, деталізації, масштабування наслідків суперечливої дії. А для посилення легітимації певну дію зображають як необхідну, масштабують її позитивні наслідки, вказують на перешкоди, попри які її було реалізовано. У дослідженні вперше: визначено засоби реалізації (де)легітимації на матеріалі української мови; сформовано класифікацію тактик (де)легітимації залежно від способу звернення до цінностей; виокремлено низку прийомів (де)легітимації, зокрема, (не)схвалення суб’єктним авторитетом, історичну аналогію, натуралізацію метою, абстракцією, аналогією та ін., і кілька способів (де)легітимації — прямий і опосередкований; схарактеризовано роль тактик (де)легітимації для послаблення й посилення критики чи обґрунтованості дії в новинному тексті. Результати дослідження можуть бути використані в курсах з медіалінгвістики, комунікативної лінгвістики, прагматики, критичного дискурсу-аналізу, а також посібниках, програмах з медіаграмотності.
Дослідження взаємозв’язків у даних з використанням штучних нейронних мереж : дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії
(2024) Іванюк, Андрій; Крюкова, Галина
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії у галузі знань 11 "Математика та статистика" за спеціальністю 113 "Прикладна математика". — Національний університет "Києво-Могилянська академія", Київ, 2024. Ця дисертація зосереджена на вивченні зв’язків у даних за допомогою застосування штучних нейронних мереж. Ці зв’язки можуть бути представлені в різних формах, і моделюватись по-різному. Їх правильне моделювання є ключовим для успішного вирішення різноманітних завдань, таких як класифікація, регресія та генеративне моделювання. У сучасних нейронних мережах широко використовуються стандартні метрики для оцінки їх продуктивності, наприклад, класифікаційна точність, середньоквадратична похибка тощо. Проте, високі показники цих метрик не гарантують відсутності помилок або вразливостей у моделях. Моделі можуть видавати помилкові результати з високим рівнем впевненості, особливо при взаємодії з адверсаріальними прикладами — спеціально створеними вхідними даними, які вводять модель в оману. Це дослідження стосується цієї важливої проблеми шляхом детального вивчення кількісної оцінки невизначеності та стійкості нейронних мереж до адверсаріальних атак. Використовуючи адверсаріальні дані як інструмент, ця робота спрямована на поглиблення розуміння надійності моделей та розрореальних застосуваннях. Досліджуючи адверсаріальні взаємозв’язки та патерни в даних, ця робота має на меті використовувати їх як метрику генералізації для виявлення слабких місць моделей та оцінки їх здатності до узагальнення. Розуміння того, як моделі реагують на суперечливі збурення, відкриває унікальний погляд на їх внутрішню структуру та механізми прийняття рішень. Це дозволяє не лише виявляти вразливі місця, але й розробляти методи для їх усунення, що підвищує загальну надійність та ефективність моделей. У рамках цього дослідження вивчаються різні параметризації нейронних мереж для моделювання послідовностей та їх вплив на продуктивність моделей і стійкість до адверсаріальних атак. Особлива увага приділяється новим архітектурам та активаційним функціям, які можуть покращити здатність моделей до генералізації та їхню стійкість. Адверсаріальна стійкість розглядається як важлива метрика для виявлення слабких місць моделей та оцінки їх загальної ефективності. Дослідження охоплює ефективні параметризації для різних типів вхідних даних, включаючи зображення, мовні сигнали та текст. Застосовуються ці параметризації до різних завдань машинного навчання, таких як класифікація зображень, моделювання мови та регресія на основі латентних дифузійних моделей. Проведені експерименти спрямовані на виявлення того, як різні стратегії параметризації можуть покращити продуктивність моделей, зберігаючи або навіть підвищуючи їх стійкість до адверсаріальних атак. Отримані результати надають важливі знання для розробки більш надійних та здатних до генералізації моделей машинного навчання. Це сприяє прогресу у цій галузі шляхом виявлення оптимальних технік параметризації, які збалансовують продуктивність та стійкість, та можуть бути застосовані у широкому спектрі практичних задач. Дисертація складається з кількох розділів, кожен з яких охоплює ключові аспекти дослідження. Розроблення більш стійких систем на основі нейронних мереж, які можуть протистояти різноманітним атакам та забезпечувати стабільну продуктивність у Перший розділ, "Геометричні властивості адверсаріальних прикладів", надає глибоке визначення адверсаріальним атакам, класифікує їх за різними типами та досліджує їх геометричні властивості. Тут розглядаються різні методи створення адверсаріальних прикладів, такі як атаки за градієнтами, методи з обмеженням норми збурення та інші. Аналізуються механізми, за допомогою яких адверсаріальні атаки експлуатують вразливості моделей, та як ці вразливості пов’язані з геометрією простору ознак. Наступний розділ, "Моделювання сигналів за допомогою механізму уваги з ковзним середнім”, зосереджується на оцінці модифікованої функції уваги для ефективного моделювання послідовностей. Механізм уваги з ковзним середнім пропонується як альтернатива традиційним методам, таким як рекурентні нейронні мережі та стандартні механізми уваги. Розділ детально описує методологію, математичний апарат та алгоритмічну реалізацію запропонованого підходу. Проводиться оцінка його ефективності у завданнях моделювання мовленнєвих сигналів. Крім того, дисертація містить розділ "Аналіз дифузійного моделювання на прикладі аудіо сигналів", у якому досліджується використання латентних дифузійних моделей для синтезу аудіо. Розглянуто методи компресії ознак за допомогою маскованих та варіаційних автокодувальників, а також адаптацію компонентів попередньо навченої моделі AudioLDM2 для покращення генерації мовлення. Проведено оцінювання запропонованої моделі за метриками схожості голосу, точності класифікації емоцій та похибок розпізнавання мовлення, що дозволило виявити її переваги та напрямки для подальшого вдосконалення. Далі йде розділ "Багатовимірні активаційні функції", який досліджує нові види активаційних функцій, що моделюють взаємозв’язки між багатьма нейронами одночасно. Традиційні активаційні функції зазвичай діють на рівні окремого нейрона, але запропоновані багатовимірні функції дозволяють моделювати складніші залежності та взаємодії у нейронній мережі. Розглянуто декілька видів таких функцій, їх математичні властивості та вплив на навчання моделі. Емпіричні результати демонструють покращення продуктивності у різних завданнях машинного навчання, включаючи класифікацію, регресію та генеративні моделі. Розділ "Адверсаріальна стійкість" надає результати експериментів, що оцінюють стійкість розглянутих параметризацій до різних типів адверсаріальних атак. Тут проводиться порівняльний аналіз моделей з різними параметризаціями щодо їх здатності протистояти атакам, таким як PGD (Projected Gradient Descent) та інші. Надано уявлення про те, як різні стратегії параметризації та архітектурні рішення впливають на стійкість моделей до адверсаріальних атак, а також розглянуто методи для покращення цієї стійкості, такі як регуляризація, згладжування міток (англ. label smoothing) та змагальне навчання (англ. adversarial training). У розділ "Висновки" представлені загальні результати дисертації, підсумовано ключові висновки та їх вплив на сферу машинного навчання. Обговорено значення отриманих результатів для практичного застосування, а також запропоновано потенційні напрямки для майбутніх досліджень. Зокрема, обговорюється можливість подальшого розвитку багатовимірних активаційних функцій, дослідження нових механізмів уваги та глибше вивчення геометричних аспектів адверсаріальної стійкості. Проведені дослідження підтверджують ефективність використання розглянутих нейронних мережевих моделей для підвищення точності класифікації та демонструють складності, які виникають при адверсаріальному тренуванні. Загалом, ця дисертація робить вагомий внесок у розуміння та покращення стійкості нейронних мереж до адверсаріальних атак, пропонуючи нові підходи до параметризації та моделювання, які можуть бути застосовані у різних сферах машинного навчання. Результати цього дослідження можуть стати основою для розробки більш надійних та ефективних моделей, здатних забезпечувати високу продуктивність та безпеку у реальних застосуваннях. Проведені експерименти підтверджують, що використання розглянутих параметризацій може підвищити точність класифікації, але також виявляють складності, пов’язані з їх адверсаріальним тренуванням. Подальші дослідження у цьому напрямку можуть призвести до створення моделей, які не лише демонструють високу продуктивність, але й є стійкими до різноманітних атак, що є критично важливим у сучасному світі, де безпека та надійність моделей машинного навчання набувають все більшого значення.

Browse

Browsing Докторська школа імені родини Юхименків by Title

Results Per Page

Sort Options