У статті аналізується концепція перформативної документалістики на прикладі сучасної української жіночої режисури, що працює з темою воєнної травми. Автор спирається на теоретичні напрацювання Б. Ніколса та С. Бруцці, пропонуючи власне бачення перформативності як процесу активного конструювання дійсності через взаємодію камери, режисера та героя. На прикладі фільму Аліси Коваленко "Аліса в країні війни" (2015) досліджується трансформаційна сила кінощоденника, де авторка одночасно виступає об'єктом і суб'єктом спостереження. Текст фокусується на екзистенційному виборі між роллю документаліста та безпосередньою участю у бойових діях, розкриваючи створення фільму як активну дію, що змінює самого учасника процесу.