Центр кінематографічних студій

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/12695

Browse

Now showing 1 - 20 of 46

"Картинка" чи "зображення": діалектика візуального у кіно. Частина 2
(2026) Ямборко, Ольга
У статті аналізується концептуальна різниця між поверхневою "картинкою' та глибоким "зображенням" у кінематографі, зосереджуючись на ролі кольору як інструменту кіномови. Автор розглядає кризу візуальної форми в сучасному українському мистецтві під час війни та протиставляє технічне використання кольору суб'єктивному, символічному підходу майстрів української школи — Параджанова та Іллєнка. Текст стверджує, що справжнє зображення має живописну природу та здатне бути самостійною мовою фільму, перетворюючи колір на алегорію національної історії чи емоційний стан героя.
Перформативна документалістика: робота з травмою у фільмах українських режисерок
(2026) Лігус, Марія
У статті аналізується концепція перформативної документалістики на прикладі сучасної української жіночої режисури, що працює з темою воєнної травми. Автор спирається на теоретичні напрацювання Б. Ніколса та С. Бруцці, пропонуючи власне бачення перформативності як процесу активного конструювання дійсності через взаємодію камери, режисера та героя. На прикладі фільму Аліси Коваленко "Аліса в країні війни" (2015) досліджується трансформаційна сила кінощоденника, де авторка одночасно виступає об'єктом і суб'єктом спостереження. Текст фокусується на екзистенційному виборі між роллю документаліста та безпосередньою участю у бойових діях, розкриваючи створення фільму як активну дію, що змінює самого учасника процесу.
Образна концептуалізація долі України у фільмах Юрія Іллєнка
(2026) Брюховецька, Лариса
У статті аналізується еволюція усвідомлення колоніального статусу України в лавах інтелектуальної та мистецької еліти — від емігрантських есе Євгена Маланюка до дисидентського спротиву шістдесятників. Автор простежує, як попри цензуру та репресії, ідея деколонізації проривалася крізь поезію Василя Симоненка, публіцистику Івана Дзюби та метафоричну мову кінематографа. Особлива увага приділяється кінематографічному спротиву в стрічках Леоніда Осики, Володимира Денисенка та Бориса Івченка, де через історичні аналогії та іронію піддавалася сумніву імперська зверхність. Текст підготовлює підґрунтя для детального розгляду творчості Юрія Іллєнка як митця, що найбільш безкомпромісно "виставляв рахунки" Російській імперії мовою кінометафори.
Ростислав Лазаренко у фільмі "Грім серед ясного неба"
(2026) Іванишина, Лариса
Автор статті аналізує документальну стрічку "Грім серед ясного неба", присвячену бойовому шляху полковника Ростислава Лазаренка ("Грім") та його побратимів. Текст акцентує увагу на винятковому досвіді пілотів штурмової авіації, які з перших годин повномасштабного вторгнення забезпечили стримування ворожих колон. Окреслено не лише рекордні досягнення Лазаренка, а й унікальну корпоративну культуру та «бойове братерство» 299-ї бригади. Фільм постає як важливе свідчення мужності покоління молодих асів, чий професіоналізм завадив ворогу встановити панування в українському небі.
82-й Венеційський: мистецтво в лабіринтах політики
(2026) Швець, Юлій
Автор аналізує методологічні виклики сучасної кінокритики на прикладі Венеційського кінофестивалю, акцентуючи увагу на важливості аналітичної відстороненості від етичних та політичних тригерів.
16-й ОМКФ: втеча і музика буття
(2026) Швець, Юлій
У статті йдетьсяпро досвід кінорецепції на прикладі програми Одеського міжнародного кінофестивалю, де автор використовує метафору "кристалізації" для структурування хаотичного потоку цифрового кінопростору. На прикладі стрічки "Ескорт" Лукаса Нола критикується зловживання жанровими кліше та надуманість фабули, яка підміняє справжню авторську свободу та психологічну глибину поверхневими провокаціями. Текст акцентує увагу на проблемі деградації змісту в сучасному кінопроцесі, де зовнішні ефекти та "псевдоавторські" прийоми не здатні компенсувати відсутність справжньої подієвості та внутрішньої логіки персонажів.
Білле Ауґуст: "Фільм має походити з вашої культурної спадщини"
(2026) Брюховецька, Лариса
Автор статті аналізує творчий метод данського режисера Білле Ауґуста на прикладі його звернення до образів митців, зокрема у фільмі "Дружина художника". Підкреслюється, що режисер відходить від канонів класичного біографічного кіно, фокусуючи увагу не на життєписі, а на психологічній складності творчих особистостей та їхніх взаєминах. Окрему увагу приділено драматичній історії Марі Тріпке та Педера Северіна Крейєра, де мистецький контекст переплітається з темами спадкової депресії та руйнівного впливу психічних розладів на сімейне життя.
"Нова американська хвиля": кіно Роберта Редфорда
(2026) Ямборко, Ольга
16 вересня цього року не стало Роберта Редфорда – представника покоління-творця "нового Голлівуду" чи "нової американської хвилі" 1960–1980-х рр. Цю епоху американського кіно другої половини ХХ ст. часто називають ще "ренесансом Голлівуду" із тією відмінністю, що ключова авторська роль в її піднесенні належить режисерам та сценаристам, а не студіям. В історію тієї епохи Роберт Редфорд увійде лідером – суб’єктним виразником її синергії, позаяк він не тільки, метафорично кажучи, був "ловцем снів" – актором, але й режисером, продюсером, засновником найвідомішого національного фестивалю незалежного кіно у США "Санденс", активним громадсько-політичним діячем та бізнесменом.
Між однозначністю й химерністю: перевтілення Валентина Троцюка
(2026) Іванишина, Лариса
За роботами цього актора можна скласти уявлення про кінематограф знакового періоду в історії нашої країни – часи "перебудови" і перші роки Незалежності. Актор відійшов у віці 53-х років. Для людей мистецтва – це вік, коли пориви ще молодої енергії поєднуються з набутим досвідом. Невідомо, чим була зумовлена втрата творчої енергії в актора, але можна припустити, що сталося це через втрату можливості реалізуватися. А давати собі раду в умовах бездіяльності він, очевидно, не зумів. Промовистим є те, що він перестав з’являтися на екрані саме в час, коли держава залишила український кінематограф напризволяще, позбавивши кіноіндустрію фінансування. Це стало драмою для багатьох талановитих кінематографістів. І для Валентина Троцюка в тому числі.
В гущі екстремальних подій : документалістика про російсько-українську війну
(2023) Брюховецька, Лариса
2014 року, ризикуючи життям, українські кінооператори починають знімати війну на Донбасі. Хто на власні, а хто на зібрані благодійниками кошти. Як, наприклад, журналісти "Громадського телебачення" та оператори об'єднання "Вавилон'13". Останні, хоч і надавали фактам важливого значення, знімали не репортажі, а авторські нариси, з висловлюваннями героїв, розкриттям їхньої мотивації. Наприкінці червня того року журналісти "Громадського телебачення" Мустафа Найєм і Богдан Кутєпов розпочали проект "Схід" - серію нарисів замальовок, зроблених на блокпостах, яких на той час на лінії фронту вже було облаштовано чимало, та в землянках, де перебували бійці й командири. Вони фіксували руйнування мирних населених пунктів, згодом презентували фільм "Контакт", у якому були ті, хто домовляється про обмін полоненими та їхнє звільнення. Слово беруть і місцеві мешканці, аґресивно налаштовані до Української держави й армії та продовжують вірити Путіну. Від самих початків характерними ознаками документальних фільмів про війну на Донбасі була відсутність пафосу і максимум правди. Це була пора документалістики, оскільки, на думку режисера та оператора Ярослава Пілунського, постановочний кінематограф не дотягує до драматургії реального світу. Втім, із цим твердженням не можна погодитись - має бути диференційований підхід до постановочних фільмів: у кількох із них протягом останніх семи років все ж таки вдалося показати правду війни.
У лещатах тоталітаризму. Документи спецслужб як привід для осмислення масштабу постаті Олександра Довженка
(Ліра-К, 2022) Брюховецька, Лариса
Рецензія на книгу "Олександр Довженко. Документи і матеріали спецслужб: збірник архівних документів в 2-х т."
Експонуючи спроможність людини. Образ героя у фільмах 2018 року
(Редакція журналу "Кіно-Театр" : Освіта України, 2022) Брюховецька, Лариса
Розділ з колективної монографії. Вдалий з художньої точки зору образ героя фільму, особливо в періоди, важкі для країни, має важливе значення. Не тільки для зарубіжного глядача, який за таким образом пізнає народ, а насамперед для глядача вітчизняного. Тому що з ним глядач може в уяві перевтілюватися в активно діючого персонажа, ідентифікуватися з ним. Відбувається феномен компенсації. У пропонованому огляді йтиметься про фільми різних жанрів, різних виробників, різної мистецької вартості та художнього рівня і суспільної ваги: "Таємний щоденник Симона Петлюри" Олеся Янчука, "Донбас" Сергія Лозниці, "Позивний "Бандерас"" Зази Буадзе, "Вулкан" Романа Бондарчука, "Шляхетні волоцюги" Олександра Березаня. Нас у цьому огляді цікавить постать героя - чим він цікавий як людина, його особливість, відповідь на запит глядачів тощо.
Кіноверсії російсько-української війни на Донбасі
(Редакція журналу "Кіно-Театр" : Освіта України, 2022) Брюховецька, Лариса
Розділ з колективної монографії. Ставлення до війни на Донбасі, яка точиться вже восьмий рік, в Україні різне. Й так само різне ставлення до фільмів, темою яких стали ця війна і люди, які захищають Україну від російської агресії. 2020-го року мене як експерта запросили на радіо "Культура" назвати найкращі фільми 2010-х років. Коли я почала називати такі фільми, як "Хайтарма", "Кіборги", "Позивний "Бандерас"", "Іловайськ 2014", "Донбас", молоді ведучі з категорії "всезнаючих" спохмурніли, і один із них запитав - "А "Дзідзьо""? Я послалася на досвід зарубіжних країн - якщо країна воювала, виходили фільми, в яких через долю особистості показано трагедію збройного протистояння. Ніхто не заперечує розважального продукту, але робити вигляд, що війни не існує, не можна. Українцям довелося боронити свою землю зі зброєю в руках - і ми можемо пишатися, що кінематографісти не залишилися осторонь. Коли 20-хвилинний ефір завершився, ведучі навіть не подякували і не попрощалися - мої топ-фільми їх не надихнули.
Травматичні моменти національної історії в сучасному ігровому українському кіно
(Редакція журналу "Кіно-Театр" : Освіта України, 2022) Канівець, Анастасія
Розділ з колективної монографії. Історична травма та її відображення в кіно - проблема складна та багатогранна. Окремою її складовою є специфіка самого національного кінематографу. Зокрема, в українському виділимо два моменти: по-перше, тривале перебування під повним контролем влади, коли низка важливих тем або напряму витіснялася з простору культурної пам'яті, або подавалася у визначеному системою ключі. По-друге, скромні об'єми кіновиробництва, через які практично кожен новий фільм стає подією. Особливо стосується це повнометражного ігрового кіно, на якому і хотілося б зосередити увагу.
Кіно і люди: український кінематограф та сучасне українське суспільство
(Редакція журналу "Кіно-Театр" : Освіта України, 2022) Ямборко, Ольга
Розділ з колективної монографії. Кінематограф, як стверджує вікіпедія, - галузь культури та економіки, що об'єднує всі види професійної діяльності, пов'язаної з виробництвом, розповсюдженням, зберіганням та демонструванням фільмів, а також навчально-науковою роботою. Український кінематограф як галузь культури та економіки і соціальний модератор є об'єктом цієї доповіді. Відтак, ітиметься про феномен кіно як "наймасовішого з мистецтв". В сучасній Україні цей концепт нещодавно досяг кульмінаційного значення, у чому перевершив методичку "вождя світового пролетаріату", адже ефект кіно нині спрацював на випередження, а не як засіб для "виховання мас" пост-фактум.
"Свободу Параджанову!": Німецький контекст міжнародної кампанії солідарності за звільнення Сергія Параджанова
(2024) Брюховецька, Ольга
Арешт Параджанова в грудні 1973 року сколихнув громадську думку в демократичних країнах: почали з’являтись численні ініціативи, покликані чинити тиск на радянську владу і вимагати звільнення режисера. Це були публікації в пресі, відкриті листи, підписані діячами культури, кіно- покази та дискусії, зокрема, спеціальний семінар, присвячений Параджанову, на Венеційській Бієнале інакодумства 1977 року. Хоча багато з цих ініціатив не були скоординовані між собою, наявність спільної мети дозволяє розглядати їх як єдину міжнародну кампанію солідарності за звільнення Параджанова. Контури цієї кампанії окреслені в книзі Джеймса Стеффена, який зосередився на французькому та північноаме- риканському контекстах. По-справжньому інтригуючою ця тема стала після виходу у 2021 році статті італійського дослідника Стефано Пісу, який розкрив невідомі раніше факти і обставини італійського контексту цієї кампанії, зокрема роль, яку відіграв італійський рух за права геїв FUORI!, заснований в 1971 році в Туріні. У листопаді 1977 року Анджело Пiццана, один із засновників FUORI!, навіть приїхав до Москви, щоб публічно протестувати проти криміналізації гомосексуальності в СРСР, зосередивши свою увагу на справі Параджанова.
Леонід Череватенко як довженкознавець
(Видавничий дім Дмитра Бураго, 2022) Брюховецька, Лариса
Інтерес до Довженка зрозумілий, адже є в ньому щось неймовірно притягальне – і в біографії, і в творчості. Є наступальна енергія - те, чого так часто бракує українцям. А тут жила людина в умовах сталінського тоталітаризму і не боялася чинити і говорити те, про що інші боялися навіть думати. Очевидно, інтелект, помножений на безстрашність та неймовірну творчу енергію, яка прагнула виходу, приваблював до нього багатьох. Хоча не менше було і заздрісників - досить прочитати доноси, які на нього писали і невідомі сексоти, і поважні люди з його кола. Текстів, присвячених Олександру Довженку, в Череватенка більше, ніж досить на одну книгу - і якщо їх зібрати, міг би бути збірник чи монографія. Не виключено, що він це планував, і важко зрозуміти - чому, будучи глибоко обізнаним з біографією і творчістю майстра, він не довершив цю справу? Перешкодив брак часу чи на заваді стала підвищена самовимогливість? Чи одне і друге разом? Охопити повністю його дослідницькі зусилля, присвячені особистості й творчості геніального кінорежисера XX століття, на разі неможливо, й не тільки тому, що вони написані в різні роки й розкидані по різних виданнях (зрозуміло, якби були зібрані в одну книгу, завдання значно полегшилося б), а й тому, що це не дозволяє обсяг статті. Тому зосередимося на двох, але суттєвих, аспектах — Довженко очима Заходу і полеміка з авторами фальшивих концепцій.
Канн-2023: драматургія епохи
(2023) Швець, Маргарита
Каннський кінофестиваль, попри традиційний шик і блиск, зазвичай насичений складною драматургією. Свято цивілізації й один із найяскравіших символів умовного Заходу точно відобразив основну сюжетну схему – якщо не всієї епохи, то, принаймні, ключових її пріоритетів.
Лірика і драма генерації 1990-х
(2023) Канівець, Анастасія
Цьогорічне, 73-тє Берлінале (16–26 лютого) проходило під синьо-жовтим прапором: російсько-українська війна й протести в Ірані стали центральними його темами. Безпрецедентною була й українська присутність на фестивалі. Епоха 90-х нині популярна в українських кінематографістів. "Носоріг" Олега Сенцова, "Я і Фелікс" Ірини Цілик, "Ля Палісіада" Філіпа Сотниченка... Кожен із них по-своєму успішний, кожен показує якусь грань цієї непростої доби. "Ти мене любиш?" пропонує свою: тут це час переходу, прощання з минулим і рух у майбутнє. І яким би не-простим майбутнє не було – воно неуникне. Бо це і є життя.
У вирішальну мить без вагань узяв до рук зброю (Роман Мацюта)
(2023) Іванишина, Лариса
Роман Мацюта (н. 12. 02. 1976, Каховка) – український актор і співак. У 1995 році закінчив Херсонське державне музичне училище, 2000 року – Донецьку музичну академію ім. С. Прокоф’єва. З 2014 року знімається у кіно, спочатку у невеликих ролях ("Пес", "Нюхач"), а 2017 року – в головній ролі слідчого майора Віктора Тарана у детективі "Ментівські війни. Київ" (режисер Андрій Руденко), а також узяв участь у створенні саундтреку і виконав пісні, які звучать у серіалі. Інші ролі: Петро Болбочан ("Таємний щоденник Симона Петлюри" Олеся Янчука, 2018), Кирило (українсько-грузинський фільм "Вузький міст" Бориса Квашньова, 2020). Ролі у серіалах: білогвардієць Орловський ("Сувенір з Одеси" Олега Туранського), Грачов, бандит ("Дільничний з ДВРЗ" Романа Бровка, Романа Ткаченка та ін.), Скіф ("Доброволець" Ахтема Сеітаблаєва), Бубенцов ("Консультант" Олега Туранського). З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну вступив до Добровольчого українського корпусу.

Browse

Recent Submissions