Кіно-Театр. 2015. №4

Permanent URI for this collection

https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/26667

Browse

Browsing Кіно-Театр. 2015. №4 by Subject ""Вічне повернення""

Now showing 1 - 1 of 1
  • Thumbnail Image
    Item
    Віталій Лінецький хотів, щоб більше всміхалися
    (2015) Швець, Юлій
    Роль "зірки" чи, навпаки, "свого хлопця" у форматі діалогу йому не імпонувала. Схоже, він завжди бажав розмови на рівних - і про мистецтво, а не про себе. І цей формат ми домовились продовжити, але вже на ходу, тому що друзі кликали його на святкування прем’єри. І він пішов... Якусь мить я відчув у собі людину, що прагне врятувати Моцарта, але Віталій був потрібен усім. Але ж якась "посвята" чи звання "заслужений артист", якого був удостоєний Віталій, навряд чи замінить і доповнить поняття "чудовий актор", особливо, коли це ще й "талант від Бога", - а саме таким, з усіх точок зору й на думку багатьох, був Віталій Лінецький. "Свідок - продавець цілодобового кіоску - бачила, як чоловік 16 липня о шостій годині ранку присів на парапет, що огороджує сходи в підземний перехід, і несподівано впав вниз, прокотившись по сходах. Те, що чоловік у цей час був один, зафіксувала й камера відеоспостереження, встановлена неподалік". За кілька днів до цього, але вже не сухими рядками міліцейських резюме, а в спогадах друзів, з якогось дива 42- річний Віталій процитував рядки Василя Стуса: "І я найперше помолюсь! вдруге помолюсь! втретє помолюсь. І в смерть землею поріднюсь". Про такий збіг обставин кажуть: ніби у воду дивився!