Більшість парадоксів правозастосовчої практики лежить у площині нерозуміння (наприклад, через низьку кваліфікацію окремих представників суддівського корпусу) або навмисного ігнорування норм законодавчих актів. І хоча цей висновок є суб’єктивним, він, тим не менше, ґрунтується на власному досвіді, який має характер найпереконливішого аргументу. Суд є органом держави, тому на нього повного мірою поширюється правило ч. 2 ст. 19 Конституції України, яке проголошує, що органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. Разом з тим, головним завданням суду є захист прав і законних інтересів осіб - учасників конкретного процесу. І всім відомо, що захист цей має бути ефективним і реальним.