Кафедра загальнотеоретичного правознавства та публічного права
Permanent URI for this collection
Browse
Recent Submissions
Item Дебати та юридична аргументація: значення в освітньому процесі майбутніх правників(2023) Матвєєва, ЮліяУ ХХІ ст. у світі високорозвинених інформаційно-комп’ютерних технологій все частіше обговорюються питання про те, чи будуть збережені певні професії через заміну багаьох процесів людської діяльності надбаннями диджиталізації. Не оминуло це питання і ролі юристів. Але чи так все просто у світі прийняття юридичних рішень? Чи зможе, наприклад, Chat GPT приймати судові рішення, готувати юридичні консультації? Вбачається, що у сучасному світі зі стрімкою динамікою суспільних відносин роботи не зможуть вирішувати складних юридичних завдань. Відтак роль юриста є важливою, а інформаційно-комп’ютерні технології покликані удосконалювати процеси і пришвидшувати підготовку документів. Для майбутнього правника важливе значення мають навички ведення публічного дискурсу, формування і побудови аргументів. Для цього важливим є дотримання принципів свободи, рівності та автономії усіх учасників дискусії. У процесі підготовки до дискусії доречно використовувати метод правового аналізу IRAC. Найкращими способами вдосконалення навичок публічного дискурсу є навчальні дебати та ігрові судові процеси. Ці методи є дуже популярними у системі вищої юридичної освіти і такими, що їх полюбляють студенти. Особливою є роль юридичних клінік у застосуванні таких методик. Адже тут навички юридичного аналізу, переконання, формулювання аргументації втілюються у різноманітних видах юридичної клінічної діяльності: – правова допомога у вигляді консультації клієнта; – підготовка експертних висновків, проєктів процесуальних та ін. юридичних документів; – правопросвітницька діяльність; – підготовка пропозицій для внесення змін у чинне законодавство. Отже, юридичні клініки відіграють потужну роль у формуванні практичних навичок майбутніх правників, зокрема вміння бути активним учасником публічного дискурсу, сміливо висловлювати власні аргументи, поважати опонента та знаходити компромісне рішення у найскладніших ситуаціях.Item Смертна кара в історико-юридичній ретроспективі: від інституціалізованого замінника кровної помсти до інструменту охорони режиму(2024) Звєрєв, Євген; Шмарьова, ТетянаВідповідність покарання у вигляді смертної кари принципу верховенства права та підтримка ідеї про повернення смертної кари в Україні більше ніж половиною (51 %) українців, опитаних за рік до повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну, стали чинниками для порушення питання про необхідність глибшого дослідження сутності цього виду покарання, витоків його формування та тенденцій до його встановлення і скасування. Цю статтю присвячено огляду та аналізу причин становлення, існування та скасування смертної кари як виду покарання в Стародавньому Єгипті, античних Греції та Римі, а також у Московській державі та пізніше — у Російській імперії. Вибір саме цих держав зумовлений як доступністю відповідних матеріалів досліджень для авторів, так і наочністю результатів проведеного огляду та аналізу, представлених у статті. У результаті дослідження, зокрема, встановлено первісне розуміння страти злочинців як відплати: «око за око», тобто рівним за рівне (скоєне). Це принцип таліону (у всіх його видах), і на той час його практична реалізація підживлювалась розумінням справедливості та/або релігійними традиціями. Також встановлено, що згодом смертна кара еволюціонувала від засобу помсти, зокрема кровної, до засобу забезпечення стабільності державного режиму, суспільного ладу. У цьому контексті змінюється мета застосування смертної кари — від відплати до залякування, а для його візуалізації і «виховної ролі» актуалізується елемент публічності її виконання. Питання справедливості також видозмінюється: вона визнається апріорі, якщо смертний вирок затверджено від імені держави. І саме державним очільникам передається право вирішувати, які саме проступки мають каратися смертю. Аналіз історії запровадження і застосування інституту смертної кари в країнах Стародавнього Сходу та античності дав змогу зробити висновок, що статус раба не перешкоджав розумінню, що його вбивство за рішенням суду або іншого юрисдикційного органу є саме стратою особи як біосоціальної істоти. Втім, на потребу вимог тогочасного законодавства відповідальність через смерть мала іноді колективний характер, коли карали невинуватих. Проведений аналіз дає змогу стверджувати, що необхідність встановлення такого виду покарання знижується, якщо немає суттєвих загроз для суспільства. Відповідна загроза чи їх сукупність і буде переважно причиною для введення смертної кари до системи кримінальних покарань. Розглянуті та проаналізовані причини встановлення смертної кари не дають авторам цього дослідження підстав стверджувати про відсутність легальних підстав встановлення чи «нескасування» смертної кари. Проте такі причини можуть бути поза межами завдань, визначених для цієї статті, тож автори планують провести наступні дослідження на основі висновків цієї розвідки.Item Суперечності між державою і правом та верховенство права в умовах воєнного стану (на прикладі місцевого самоврядування)(2024) Цельєв, ОлексійСтаттю присвячено проблематиці змін, які виникають у практиці актуалізації елементів верховенства права в процесі функціонування органів місцевого самоврядування під час війни. Саму війну розглянуто як вияв нерозв’язаної в правовий спосіб суперечності між державою і правом, яка підсвічує їхні різні сутнісні основи. Автор дотримується позиції, що сутнісною основою права є справедливість, тоді як держава базується на владі. Коли влада здійснюється не в правовий спосіб або ж виходить за його межі, перестають виконуватись вимоги справедливості. Держава, в особі владної верхівки, яка нехтує правом, зокрема правами людини, вступає в суперечність з правом, що призводить до конфлікту. Найбільш руйнівним конфліктом слід вважати війну. Підсумки війни не обов’язково надають можливість розв’язати чи усунути суперечність, яка її породила. В ідеалі вказані суперечності потрібно розв’язувати саме в правовий спосіб, із залученням правових інститутів і правових механізмів — від переговорів до розгляду справ у міжнародних судових інстанціях.У статті проаналізовано правові наслідки запровадження воєнного стану, який обмежує функціонування демократичних інститутів у державі та звужує обсяг реалізації прав людини. Передусім обмеження стосуються права на життя, права власності, права на зайняття підприємницькою діяльністю, права на працю, права на освіту, права обирати та бути обраним. Також потерпають свободи людини, зокрема свобода пересування та вибору місця проживання, свобода слова. Водночас у практичній площині суттєвої деформації зазнають такі елементи верховенства права, як законність, правова визначеність, доступність, прозорість, право бути почутим. Зроблено висновки щодо меж звуження прав людини під час війни.Item Загальнодоступність і професієорієнтованість мови права(КНТ, 2024) Матвєєва, ЮліяМатеріали доповіді учасника Четвертої міжнародної науково-практичної конференції "Незалежність України: права людини та національна безпека", м. Львів,12 квітня 2024 року.Item Wyzwania stojące przed Ukrainą na drodze przystąpienia do Unii Europejskiej – aspekty konstytucyjnoprawne(Bonus Liber, 2024) Kozyubra, MykolaW artykule dokonano analizy konstytucyjnoprawnych aspektów wyzwań stojących przed Ukrainą w związku z jej przyszłym przystąpieniem do Unii Europejskiej. Wśród tych wyzwań znajdują się te, przed którymi stanęły wszystkie państwa członkowskie UE w momencie przystąpienia do UE: konieczność przeprowadzenia ogromu pracy związanej z dostosowaniem ustawodawstwa krajowego do acquis UE, w szczególności nabytków w zakresie stanowienia prawa i zrównywania w związku z tym jego nieodłącznych cech narodowych, czyli jego kosmopolityzacji; a także wyzwania specyficzne dla Ukrainy spowodowane agresją Rosji na dużą skalę i dramatyczną przeszłością historyczną Ukrainy. Mając to na uwadze, dużą wagę przywiązania się do analizy zgodności narodowej tożsamości polityczno-państwowej i prawnej Ukraińców z odpowiadającymi jej przejawami tożsamości wspólnoty europejskiej, na przezwyciężenie nihilizmu konstytucyjno-prawnego odziedziczonego po Imperium Rosyjskim i jego następcy – Związku Radzieckim, a także: korupcji, zwłaszcza w środowisku sędziowskim, prawniczego, pozytywistycznego stylu myślenia większości sędziów itp. Końcową część artykułu poświęcono wyzwaniom związanym z rozszerzeniem na system prawny Ukrainy zasady nadrzędności prawa UE oraz doktryny o bezpośredniej skuteczności jej aktów normatywnych i możliwościach ich zastosowania do Konstytucji Ukrainy. Podkreśla się, że przy rozwiązywaniu tego problemu ogromne znaczenie mają doświadczenia innych państw członkowskich UE, w szczególności Polski.Item Виклики, які постають перед Україною на шляху її вступу до Європейського Союзу: конституційно-правові аспекти(Bonus Liber, 2024) Козюбра, МиколаРозділ колективної монографії. У статті піддані аналізу конституційно-правові аспекти викликів, які постають перед Україною у зв’язку з її майбутнім вступом до Європейського Союзу. Серед цих викликів є такі, які поставали перед усіма державами-членами ЄС під час їхнього вступу до ЄС: необхідність проведення колосального обсягу робіт, пов’язаних з адаптацією національного законодавства до acquis ЄС, зокрема надбань у сфері нормотворчості та нівелюванням, з огляду на це, притаманних йому національних особливостей, тобто його космополітизацією; так і виклики специфічні для України, спричинені широкомасштабною агресією Росії та драматичним історичним минулим України. Зважаючи на це, значна увага приділена аналізу сумісності національної політико-державницької та правової ідентичності українців із відповідними проявами ідентичності європейської спільноти, подоланню успадкованого від Російської імперії та її спадкоємця Радянського Союзу конституційно-правового нігілізму, а також корупції, зокрема в суддівському середовищі, юридико-позитивістського стилю мислення переважної частини суддів тощо. Завершальна частина статті присвячена викликам, пов’язаним із поширенням на правову систему України принципу верховенства права ЄС і доктрини прямої дії його нормативних актів та можливостями їх застосування до Конституції України. Наголошується, що важливе значення під час вирішення цього питання має досвід інших держав-членів ЄС, зокрема Польщі.Item Możliwości przeprowadzenia wyborów w Ukrainie zgodnie ze standardami europejskimi w czasie wojny i po jej zakończeniu(Bonus Liber, 2024) Klyuchkovskyi, YuriiArtykuł poświęcony jest możliwościom przeprowadzenia wyborów ogólnokrajowych i samorządowych w Ukrainie w czasie wojny i po zakończeniu stanu wojennego. Osiągnięciem demokratycznego rozwoju Ukrainy, który należy zachować, jest regularne przeprowadzanie wyborów zgodnie z międzynarodowymi (europejskimi) standardami wyborczymi. Pokazano niemożność zorganizowania i przeprowadzania wyborów w Ukrainie zgodnie z tymi standardami w czasie wojny w warunkach działań wojennych i ciągłego zagrożenia atakami rakietowymi na niemal całym terytorium państwa, co uzasadnia normatywny zakaz wyborów w warunkach prawnego reżimu stanu wojennego. Zgodnie z Konstytucją i prawem Ukrainy spowodowało to odroczenie kolejnych wyborów parlamentarnych, prezydenckich i prawdopodobnie samorządowych, które miały się odbyć po zakończeniu stanu wojennego. Rozważane są warunki prawne powołania takich wyborów. Podkreśla się znaczenie kryteriów bezpieczeństwa dla możliwości przeprowadzenia wyborów powojennych i ich utrwalenia legislacyjnego, co wymaga wprowadzenia systemu prawnego na okres przejściowy po wojnie.Item Можливості проведення виборів в Україні відповідно до європейських стандартів під час і після війни(Bonus Liber, 2024) Ключковський, ЮрійРозділ колективної монографії. Стаття присвячена можливостям проведення загальнонаціональних та місцевих виборів в Україні під час війни і після припинення воєнного стану. Досягненням демократичного розвитку України, яке необхідно зберегти, є регулярне проведення виборів у відповідності до міжнародних (європейських) виборчих стандартів. Показано неможливість організації та проведення виборів в Україні з дотриманням цих стандартів під час війни в умовах ведення бойових дій і постійної загрози ракетних обстрілів практично на всій території держави, чим обґрунтована нормативна заборона виборів в умовах правового режиму воєнного стану. Відповідно до Конституції та законів України, це спричинило відкладення чергових парламентських, президентських та, ймовірно, місцевих виборів, які мають бути проведені після припинення воєнного стану. Розглянуто правові умови призначення таких виборів. Наголошено на важливості безпекових критеріїв можливості проведення післявоєнних виборів та їх законодавчого закріплення, що вимагає запровадження правового режиму перехідного періоду після війни.Item Instytucja referendum ogólnoukraińskiego w prawie konstytucyjnym Ukrainy(2024) Kljuczkowskij, JurijReferendum jest instytucją demokracji bezpośredniej, pomocniczą w warunkach ustroju demokracji przedstawicielskiej, w której bezpośrednie podjęcie wiążącej decyzji przez naród jest możliwe jedynie w wyjątkowych przypadkach. Problematyka pogodzenia instytucji referendum narodowego z funkcjonowaniem współczesnego państwa konstytucyjnego analizowana jest na przykładzie regulacji referendum w ustawodawstwie Ukrainy. Konstytucja Ukrainy przewiduje zarówno referenda obligatoryjne, jak i referenda fakultatywne w sprawach, które w warunkach demokracji przedstawicielskiej należą do kompetencji najwyższych organów państwa (przede wszystkim parlamentu – Rady Najwyższej Ukrainy). Referenda fakultatywne są ogłaszane (a nie zarządzane) przez Prezydenta Ukrainy z inicjatywy ludowej. Analizie poddano problemy ograniczenia przedmiotu referendum z inicjatywy ludowej, wymogi formułowania pytania referendalnego, a także wstępnej kontroli konstytucyjności pytania stawianego w referendum. Omówiono kryteria podejmowania decyzji w drodze referendum oraz skutki prawne takiej decyzji w przypadku referendum legislacyjnego i referendum dotyczącego pytania o znaczeniu ogólnopaństwowym. Podkreślane są analogie i zasadnicze różnice pomiędzy procesem referendalnym a procesem wyborczym, które przejawiają się w składzie podmiotów odpowiednich procesów oraz warunkach przestrzegania zasady równości szans w działaniu tych podmiotów, przede wszystkim w procesie agitacji referendalnej.Item Аналіз застосування конструкцій rei vindicatio та acto negatoria у судовій практиці України(2024) Бондарєва, Марія; Рабовська, Світлана; Шмарьова, ТетянаСтаття присвячена застосуванню римських конструкцій rei vindication та acto negatoria у вітчизняній судовій практиці. Названі конструкції з римського приватного права являли собою форми захисту власності, а також належали до категорії речових позовів власника. За допомогою історико-догматичного методу продемонстровано основні конструктивні елементи віндикаційного (вимога не володіючого власника до володіючого не власника про повернення речі) та негаторного (вимога власника, не позбавленого володіння, припинити юридичне або фактичне порушення його права, що створює перешкоди у здійсненні права користування або розпорядження) позовів, які були успадковані й знайшли відображення у положеннях ЦК України. Внаслідок проведення аналізу судової практики (щодо нерухомого майна) виявлено її невідповідність названим вище конструктивним елементам, що має наслідком нестабільність та непередбачуваність практики, а також розбіжність позицій всередині суддівського корпусу. Зокрема, йдеться про питання розмежування віндикаційного і негаторного позовів, а також сфери їх застосування, об’єкта віндикації тощо. Встановлено, що серед причин довгого та суперечливого пошуку підходів до остаточного формування судової практики застосування rei vindication та acto negatoria є утвердження позиції, що правові норми ст.ст. 387, 388 та 391 ЦК України визначають володіння виключно як суб’єктивну правоможність власника, а не як фактичне утримання спірної речі, а також намагання в рамках конкретної справи висловити правові позиції, які через специфіку правовідносин у ній, перешкоджають формуванню більш-менш універсальної формули вирішення речових спорів за допомогою конкретного засобу правового захисту. Визначено, що застосування віндикаційного і негаторного способів захисту пов’язане також з особливістю унормування моменту виникнення права власності на нерухоме майно (момент державної реєстрації), що зумовило формування у судовій практиці концепції «книжкового володіння» та формулювання завдання віндикаційного позову як «введення у володіння», що є відновленням титулу, але не гарантує фізичного повернення речі. Зроблено висновок, що вирішення питання лежить у площині рекодифікації цивільного права, в рамках якого питома вага доктрини вирішить спірні питання правозастосування.Item Регулювання фактичних шлюбних відносин в історико-прикладному аспекті(2024) Бондарєва, Марія; Рабовська, Світлана; Шмарьова, ТетянаСтаттю присвячено комплексному історико-прикладному аналізу інституту спільного проживання жінки і чоловіка однією сім’єю без реєстрації шлюбу. Українським законодавством така форма співжиття, за умови доведення цього факту у разі спору по суду, має наслідками як визнання таких співмешканців не подружжям, але сім’єю, а також режим спільної сумісної власності щодо майна, набутого під час такого співжиття без реєстрації шлюбу. Історія неодноразово показала, що дестабілізація соціально-економічного життя негативно впливає на консервативні інститути суспільства, зокрема, на сім’ю та шлюб – як один з чинників її виникнення та визнання. Тому наразі чинник війни актуалізує тему дослідження. В статті, у розрізі уніфікації термінологічного апарату, наведено історію виникнення та застосування таких понять як "шлюб", "фактичний шлюб" або фактичні шлюбні відносини, та, на противагу їм – "громадянський шлюб". Втім, глосарій наразі навіть на законодавчому рівні містить громіздкі конструкції на кшталт "проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу" або "якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі". І таке становище зумовлює застосування в практиці більш зручних логістичних конструкцій – якщо не в текстах судових рішень, то при аналізі правозастосовчої практики. Одночасно в наукових дослідженнях для позначення фактичного співжиття жінки і чоловіка однією сім’єю поступово вводиться поняття "конкубінат", що є запозиченням не тільки і не стільки з римського права, скільки – з сучасних законодавств європейських країн. Звідси виходять пропозиції щодо спрощеної реєстрації конкубінатів як запорука доведення тих наслідків, які матиме безшлюбне проживання жінки та чоловіка, перш за все – наслідків матеріальних. Враховуючи, що законодавчі приписи визначають зміст правовідносин, а назва інституту має лише зовнішню форму вираження, навіть практичне прийняття поняття і терміну «конкубінат» призведе до його «націоналізації» через адаптацію і наповнення практичним змістом. Через це не виключається й повернення до власної термінології, як то життя «на віру», що точно висвітлює характер правовідносин, особливо, у майновому сенсі – бути готовим довести факт спільного проживання однією сім’єю, оскільки презумпція спільності майна застосовується виключно у разі такого доведенняItem Принцип mutatis mutandis як інструмент для зміни судової практики поза межами розумної дискреції(2024) Бондарєва, Марія; Шкрібляк, Катерина; Шмарьова, ТетянаСтаттю присвячено аналізу підставності змін у практиці Великої Палати Верховного Суду, яку слід розглядати як відступ від попередньо сформульованих правових позицій відносно ефективного способу захисту права, за допомогою принципу mutatis mutandis. Наголошено на наявності у науковців права здійснювати критичний аналіз судової практики в контексті її відповідності/не відповідності доктрині. Проведено розмежування між правом тлумачення судом законів й реалізацією дискреційних повноважень, у яких ступінь дискреції оцінюється як необґрунтований та надмірний; аргументовано застосування вживаних лекційних конструкцій. Акцентовано увагу на неприпустимості практичного втілення у судову практику окремих, довільно обраних елементів наукової дискусії, зокрема, що стосується принципу stare decisis й обґрунтуванні за його допомогою права на суддівську нормотворчість – у вигляді прецедента, що де-факто вже існує на практиці і визнається теорією, але, називаючись прецедентом, не є тотожним класичному англійському прецеденту. Аналіз проведено за трьома векторами, які відповідають різним періодам й відповідним їм стандартам судової практики. Перший – зміна позиції з "помилка в обранні ефективного способу захисту як самостійна підстава для відмови у позові" до "відмова у вирішенні спору через неефективність обраного позивачем способу захисту фактично може розглядатися як обмеження права на доступ до суду". Другий – запровадження гнучкого підходу до розуміння принципу диспозитивності й відходу від надмірно формальної оцінки "належної позовної вимоги", яка "не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту". Третій вже знаменує висновок "про інтерпретацію" позовної вимоги, mutatis mutandis – з метою повного захисту права в одному процесі. У висновку зазначено, що тлумачення (інтерпретація) позовної вимоги суперечить принципу диспозитивності, а гнучке його тлумачення на користь такої інтерпретації порушуватиме право іншої сторони, яка не зможе передбачити результат такої інтерпретації при побудові й доведенні власної позиції. Надмірне захоплення судами нововведеннями – з, фактично, привласненням права на нормотворення й відходом від доктрини, навряд чи сприятиме правосуддю. На це похідним чином вказують нерідкі відступи від попередніх правових позицій, що не сприяє юридичній визначеності.Item The genesis of the legal position of women in Ukraine-Rus from the beginning of the 10th century to the middle of the 14th century(2024) Kuzmenko, Volodymyr; Kuzmenko, HannaThe article is devoted to the problems of the genesis of the legal position of women in Ukraine-Rus from the beginning of the 10th century to the middle of the 14th century. Understanding of these problems is carried out from the standpoint of modern historical and legal science in the context of ensuring gender equality. Analyzing the development of the legal status of women in Ukraine-Rus, the author substantiates the need to distinguish two historical stages, the border of which was the adoption of Christianity. The work proves that in the pre-Christian period, the legal position of a woman was determined primarily by the norms of customary law, and her legal status was determined not so much by gender characteristics, but by her place in the social structure of society. Some women freely owned and disposed of considerable wealth, property, and land, while others could be in the status of slaves and concubines, deprived of any rights. It is substantiated that with the adoption of Christianity, the legal position of women changed significantly under the influence of the norms of Byzantine canon law. The Church ensured the elimination of the phenomenon of polygamy, concubinage, and marriage based on the abduction or purchase of a woman. At the same time, the church subordinated the woman to the authority of the man, obliging men to take care of the well-being of their women. In the work, the authors prove that unlike Western European legal systems, in which a woman was mostly perceived as an object, not a subject of legal relations, the legal status of Ukrainian women was much higher. Women in Ukraine-Rus were endowed with full civil legal capacity, and their lives, health, property, and honor were properly protected by the norms of material and procedural law, which did not foresee any restrictions based on gender.Item Правове регулювання місцевого самоврядування в умовах воєнного стану(2024) Ключковський, ЮрійСтаття присвячена дослідженню окремих особливостей правового регулювання місцевого самоврядування в умовах правового режиму воєнного стану. Місцеве самоврядування розглядається як складова конституційного ладу України. Однак необхідність концентрації зусиль і ресурсів для забезпечення оборони держави від зовнішньої агресії, поряд зі збереженням основ демократичного правового характеру держави, зумовлює потребу запровадження спеціального правового режиму воєнного стану, який характеризується істотними відмінностями від правового режиму мирного часу. Наголошено на особливій ролі Закону "Про правовий режим воєнного стану" як основи функціонування усієї системи органів публічної влади, зокрема місцевого самоврядування, під час війни. Розглянуто обмеження щодо функціонування місцевого самоврядування на рівні територіальної громади, зумовлені потребами воєнного стану, які здійснюються інституційно, шляхом запровадження місцевих військових адміністрацій як особливих тимчасових органів державної влади, та функціонально, шляхом перерозподілу повноважень між військовими адміністраціями та органами місцевого самоврядування. Показано, що можливими є три форми організації місцевого управління: повноцінне функціонування місцевого самоврядування за відсутності військових адміністрацій; співіснування військових адміністрацій та органів місцевого самоврядування; передання усіх повноважень військовим адміністраціям із зупиненням функціонування органів місцевого самоврядування. Розкрито неоднозначність практики щодо співіснування самоврядування з військовими адміністраціями як виняткової ситуації. Інститут зупинення функціонування органів місцевого самоврядування з можливим його поновленням за відповідних умов є новелою правового регулювання режиму воєнного стану. Розглянуто підстави та суб’єктів прийняття відповідних рішень, а також конституційну специфіку відповідних положень, їх співвідношення із загальним законодавчим регулюванням самоврядування та окремі приклади їх практичного застосування. Наголошено на необхідності більш повного дослідження обмежень місцевого самоврядування в контексті комплексного наукового вивчення природи правового режиму воєнного стану та особливої ролі Закону "Про правовий режим воєнного стану" у порівнянні з Конституцією України.Item Позитивні зобов'язання держави в сфері захисту персональних даних: межі визначення проблеми(2024) Іщенко, Юрій; Яковенко, М.Сучасне суспільство у своєму розвитку спирається, в першу чергу, на розвиток новітніх технологій. В умовах реалізації четвертої промислової революції ключовим елементом її проведення є інформація та доступ до такої інформації. Одним із видів інформації є персональні дані фізичних осіб. Доступ до такої інформації може мати як позитивний, так і негативний аспект. Держава не може бути осторонь від проблематики захисту прав фізичних осіб, в тому числі в контексті захисту персональних даних. Діяльність органів публічної влади в сфері захисту персональних даних може бути розглянута як реалізація позитивних зобов’язань держави. Акти органів Ради Європи (РЄ) та Європейського Союзу (ЄС), як і міжнародне право загалом, впливають на процес створення та застосування нормативних актів в сфері захисту персональних даних на національному рівні. Національне законодавство в сфері захисту персональних даних має відповідати європейським стандартам. Автори приходять до висновку, що зміст позитивних зобов’язань держави в сфері захисту персональних даних полягає у необхідності вживання заходів, створенні умов для забезпечення ефективної реалізації права на повагу до приватного і сімейного життя, та негативні зобов’язання (обов'язок не втручатися у вказане право) при встановленні меж можливого втручання в особисте (приватне) життя, що здійснюється в загальних інтересах (втручання є законним, необхідним та пропорційним). Основне завдання держави під час реалізації своїх позитивних зобов’язань в сфері захисту персональних даних необхідно розглядати переважно у перспективному контексті. Реалізація позитивних зобов’язань держави має створювати відповідні юридичні, нормативні обмеження в першу чергу для органів публічної адміністрації, які мають забезпечити дотримання прав особи. В той же час є доцільним доповнити розуміння позитивних зобов’язань держави обов’язком реагувати і на порушення прав особи з боку інших приватних осібItem Заходи процесуального примусу та судова юрисдикція(2024) Іщенко, ЮрійПроблема юридичної відповідальності постійно знаходиться в центрі уваги вітчизняної юриспруденції. Дискусії щодо видів юридичної відповідальності, їх розмежування є тематикою багатьох наукових досліджень і дискусій. Але питання пов'язані з дослідженням процесуальної відповідальності та процесуального примусу займають незначне місце в загальному обсязі наукових доробок цього спрямування. В цій статті досліджуються деякі особливості застосування заходів процесуального примусу у поєднанні з особливістю судової юрисдикції та видів справ, які розглядаються в судах. Автор приходить до висновку, що процесуальний закон надає суддям судів різних юрисдикцій повноваження застосовувати заходи процесуального примусу та процесуальної відповідальності. Особливості процесуальної відповідальності та застосування заходів процесуального примусу залежать від особливостей процедури судочинства у судах відповідних юрисдикцій. Так, в судах цивільної, господарської та адміністративної юрисдикцій спільним є те, що в разі порушення прав особи, підставою для відкриття провадження в суді, є позов цієї особи. По іншому виглядає ситуація щодо норм Кримінального процесуального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення ти Митного кодексу України. Особливості процесуальної відповідальності та застосування заходів процесуального примусу застосовуються і у позасудовому порядку. Можна виділити дві моделі застосування заходів процесуального примусу в залежності від юрисдикції суду та виду справи, яка розглядається в суді. Перша модель застосовується в спеціалізованих судах адміністративної та господарської юрисдикцій (адміністративні та господарські справи) та загальних судах, але лише під час розгляду цивільних справ. Друга модель застосовується в загальних судах, але лише під час розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення. Метою статті є дослідження особливостей застосування заходів процесуального примусу в судах різних юрисдикційItem Особливості застосування доставлення та адміністративного затримання органами національної поліції та територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки в справах про порушення правил військового обліку(2024) Іщенко, Денис; Іщенко, ЮрійПровадження в справах про адміністративні правопорушення є доволі складним видом процесуальної діяльності уповноважених осіб. Стаття 7 КУпАП визначає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв’язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. В умовах запровадження в Україні воєнного стану, очікування змін законодавства щодо реформування правил мобілізації загострюються деякі проблеми взаємовідносин органів державної влади під час застосування заходів примусового характеру в разі вчинення адміністративних правопорушень. Значною проблемою залишається правова регламентація взаємодії органів національної поліції та Територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки під час застосування до порушників передбаченого нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення доставлення та адміністративного затримання. Автори приходять до висновку, що наявні прогалини законодавства в частині регламентації здійснення доставлення осіб, які вчинили адміністративні правопорушення призводять до порушень прав особи. Законодавець фактично самоусунувся від вирішення цього питання в частині належної регламентації процедури доставлення після відповідних рекомендацій Конституційного Суду України. Непродуманою та недостатньо врегульованою залишається процедура адміністративного затримання осіб, які вчинили порушення правил військового обліку в частині передачі затриманих осіб органами національної поліції до Територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, що призводить до неможливості такої передачі без порушень прав особи. Наявною є відсутність належної кореляції та узгодженості між підзаконними та відомчими нормативно правовим актами в частині зазначеної в статті проблематики. Зазначені проблеми вимагають забезпечення належної фахової та професійної підготовки уповноважених осіб, які здійснюють доставлення та адміністративне затримання порушників.Item Особливості правонаступництва у виконавчому провадженні у разі смерті боржника(2024) Іщенко, ДенисСтаття присвячена питанням правонаступництва боржника у виконавчому провадженні у разі його смерті. Звернено увагу на занадто обтяжливий механізм, який чинне законодавство пропонує застосовувати у цьому випадку. Він полягає у тому, що виконавче провадження підлягає закінченню, а стягувач повинен заявляти вимоги до спадкоємців боржника, які прийняли спадщину, а якщо останні вимогу не виконали, то стягувати борг у позовному провадженні. Водночас, Велика Палата Верховного Суду вказала, що у разі смерті боржника виконавець повинен встановити спадкоємців та звернутися до суду із поданням про заміну боржника. Такі норми пропонують і законопроєкти у сфері виконавчого провадження. Досвід Естонської Республіки вказує, що у разі смерті боржника допустимо здійснювати виконавче провадження лише щодо майна боржника за відсутності боржника до вступу у справу його спадкоємців. Розглянуто проблемні питання, які цілком можуть виникнути у процесі заміни боржника. Вказано, що якщо виконавче провадження здійснює приватний виконавець, а спадкоємцем боржника є дитина, то в такому разі виникає правова невизначеність, оскільки приватний виконавець не має права здійснювати виконавче провадження щодо дітей, а самостійно передавати виконавче провадження органам приватний виконавець повноважень на має. Крім того, звернено увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що у процесі заміни боржника виконавець повинен вказати суму коштів, в межах якої відбувається правонаступництво. Вказане означає, що виконавець має визначити обсяг спадкової маси та визначити вартість майна, яке є успадкованим. Зазначено, що на етапі заміни боржника вказані дії є складними для виконання. Автором обстоюється думка, що заміна боржника у виконавчому провадженні має здійснюватися лише за попереднім судовим контролем, а ідеї надати виконавцям повноваження самостійно замінювати боржника на його правонаступника можуть при- звести до порушень прав осіб, які будуть залучатися в якості спадкоємців боржника.Item Незворотність дії закону в часі та воєнний стан. Огляд законодавства(2024) Абрамович, РусланаУ статті наведена правова регламентація принципу незворотності дії закону в часі. Зазначено, що принцип закріплюють: Конституція України, Кодекс адміністративного судочинства України, Кримінально-процесуальний кодекс України, Цивільно-процесуальний кодекс України та Господарсько-процесуальний кодекси. Окрім законодавчого закріплення принципу неретроактивності дії закону в часі, досить багатою та різноманітною є правозастосовна практика щодо останнього. У статті проаналізовані окремі рішення Конституційного Суду України відносно тлумачення статті 58 Конституції України, яка закріплює правило про незворотність дії закону в часі. Йдеться саме про Рішення КСУ №1-рп/99 від 09 лютого 1999 року у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів. В якому визначено вразливі компоненти юридичної позиції Суду щодо розуміння у взаємозв’язку з розташуванням в Основному законі принципу "ex post facto law", та простежено їхній вплив на законодавство України, зокрема, воєнного часу. Основна аналітична увага в статті приділена Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей оподаткування банків та інших платників податків" від 21 листопада 2023 рок. В цьому контексті слід відмітити, що принцип незворотності дії закону в часі розміщений у другому розділі Конституції України "Права, свободи та обов’язки людини і громадянина", що в свою чергу послужило до правового сприйняття зазначеного принципу виключно у взаємозв’язку з фізичними особами, що загалом суперечить основному призначенню принципу в цілому та закордонному правовому досвіду, зокрема. З огляду на це, запропоновано шляхи вдосконалення позиційних можливостей принципу незворотності дії закону в часі в Конституції України з урахуванням міжнародної правозастосовної практики.Item Право на просту зрозумілу мову – важлива вимога принципу правової визначеності(2024) Матвєєва, ЮліяМатеріали доповіді учасника ХVI міжнародної науково-практичної конференції "Закарпатські правові читання. Сталий розвиток та інституційна спроможність в умовах війни: національний та міжнародно-правовий аспекти" (26–27 квітня 2024 року)